Долікарська допомога при надзвичайних ситуаціях

Непритомність. Ознакою є головозапоморочення, нудота, потемніння в очах, слабість Необхідно покласти людину, опустивши голову нижче тулоба, щоб забезпечити притік крові до мозку Дають пити воду і нюхати нашатирний спирт Заборонено прикладати до голови холодні примочки .

При будь-яких травмах людину необхідно доставити в медичний заклад або повідомити (викликати) швидку допомогу До прибуття лікарів людині повинна бути надана долікарська допомога і від її якості часто залежить життя людини

Зупинити кровотечу, перев'язати (рис . 2 . 24), зробити штучне дихання та зовнішній масаж серця повинна уміти кожна людина . Якщо у потерпілого відсутні зовнішні ознаки життя (немає дихання, відсутній пульс тощо), то це ще не значить, що людина мертва і не потрібно приймати заходів до повернення його до життя

При важких травмах потерпілого не можна різко рухати тому, що це може викликати больовий шок Підіймаючи, переносячи чи перевозячи потерпілого потрібно відноситися до нього дуже обережно не допускати різних рухів його тіла чи кінцівок Необхідно якнайшвидше знайти помічників і перенести потерпілого на носилках, зроблених із підручного матеріалу Підіймати потерпілого і покласти його на носилки необхідно узгоджено з напарниками

При переломі хребта, а також при переломі нижньої щелепи потрібно потерпілого класти обличчям до низу Перевозити потерпілого, по можливості, на носилках або на рівній підставці чи на рівному кузові автомобіля . Їхати потрібно обережно, уникаючи тряски

Розрізняють поранення проникаючі та непроникаючі Проникаючі більш небезпечні, оскільки можуть бути вражені внутрішні органи і кісткова система Проникаючі рани можуть викликати внутрішню кровотечу

При наданні допомоги при пораненнях необхідно дотримуватись наступних правил:

o не потрібно промивати рану водою, або змащувати мазями, оскільки це може занести бруд з поверхні шкіри, що викличе гноїння;

o не слід витирати забруднення з рани;

o не слід забирати з рани згустки крові, бо це може викликати кровотечу;

o перед наданням допомоги потрібно добре вимити руки Кровотеча є одним із найчастіших ускладнень важкої травми Серцево-судинна система дорослої людини містить в собі 5 . . . 5,5 літрів крові . За 1 годину серце перекачує біля 350 літрів

крові . Тому при сильній кровотечі людина дуже швидко може втратити значну частину крові, а це приводить до смерті

Кровотеча буває артеріальною і венозною . Артеріальну кровотечу зупинити важко і вона є більш небезпечною . Ознакою її є сильний потік крові яскраво червоного кольору, а ознакою венозної - потік темно-вишневого кольору . Кровотечу необхідно зупинити при любій її інтенсивності (рис . 2 . 25) . Якщо кровотеча не сильна, то можна обмежитися накладанням тугої пов'язки, а рану змастити розчином йоду

При сильній кровотечі використовують інші методи . В деяких випадках кровотечу можна зупинити при перегинанні кінцівок в суглобах В ямку в місці згину, яка знаходиться вище рани, вкладають тампон з любої тканини Потім сильно згинають суглоб При цьому стискується артерія, яка веде кров до рани

При переломі кістки на пораненій кінцівці такий метод зупинки використати неможливо, тому використовують спеціальний гумовий жгут для перев'язки . Жгут накладають поверх одежі, пульс не повинен прослуховуватись . Неможливо тримати жгут в теплий період року більше 2-х годин, а в холодний - більше 1 години Після цього потрібно жгут зняти на 10 хвилин, щоб забезпечити приток крові Для надання допомоги при сильній кровотечі кровоносні судини потрібно притискувати пальцями рук

Кровотеча із внутрішніх органів дуже небезпечна При ній блідніє обличчя, спостерігається запаморочення В цьому випадку до місця травми необхідно прикласти міхур з льодом або холодною водою Якщо є підозріння, що кров тече з черевної порожнини, то не потрібно давати пити воду

При кровотечі із носа потерпілого необхідно посадити і трішки нахилити вперед голову, накласти на переносицю і на шию холодну пов'язку

Переломи кісток, вивихи суглобів та розтяження зв'язок супроводжується сильним болем, який різко посилюється при спробі змінити положення пошкодженої частини тіла . Тому в першу чергу необхідно надати кінцівці найбільш зручне положення При відкритих переломах в рану можуть попасти забруднення . Необхідно перев'язати рану .

При переломі хребта необхідно під спину дуже обережно підкласти дошку або перевернути потерпілого обличчям вниз Заборонено допускати перегину тулоба, оскільки це може призвести до пошкодження спинного мозку

Падіння та удари часто супроводжуються важкими пошкодженнями черепа та струсом мозку Ознакою черепної травми є кровотеча з вух та блювання Ознакою струсу мозку є головний біль, нудота, блювання, втрата свідомості . Без втрати свідомості діагноз "струс мозку" лікарі не ставлять . Потерпілого необхідно покласти на спину, накласти на голову пов'язку, прикласти до голови холодну примочку До прибуття лікаря потерпілому необхідно забезпечити повний спокій

Перелом і вивих ключиці супроводжується різким болем, який посилюється при русі плечового суглоба Необхідно в під-мишечну впадину покласти тампон м'якої тканини або вати і прибинтувати зігнуту під прямим кутом руку до тулоба

При травмі кінцівок незалежно від того, чи відбувся перелом або вивих, необхідно забезпечити повну нерухомість Необхідно прибинтувати до руки (ноги) шину або палку, щоб зафіксувати нерухомість пошкодження .

Для надання долікарської допомоги використовують індивідуальні пакети, якими перебинтовують рану, а якщо немає індивідуального пакету, то потрібно використати чисту тканину і на неї накапати розчин йоду в вигляді плями більше рани . Не слід рану або тканину змочувати йодом, бо це може викликати опіки

Для надання першої допомоги досить зручними є готові стерильні бинтові пов'язки - індивідуальні перев'язочні пакети . Крім перев'язочного матеріалу, до складу пакета входять шпилька і ампула з настоянкою йоду та ампула промедолу - знеболююче . Індивідуальний пакет завернутий в пергаментний папір і прорезинений мішечок . Це забезпечує його стерильність .

При використанні пакета не можна торкатись руками тієї його сторони, яка має накладатись на рану

Частина тіла, яку бинтують, повинна знаходитись в тому положенні, в якому вона буде після накладання пов'язки При цьому враховують чи буде хворий ходити, сидіти, лежати При накладанні пов'язок (рис 2 26) на кінцівки їм надають найбільш вигідне (фізіологічне) положення Пов'язку на ногу накладають при дещо зігнутому колінному суглобі і зігнутому під прямим кутом стопі; пов'язку на руку накладають при зігнутім під прямим кутом ліктьовому суглобі; пальці кисті доцільно фіксувати в дещо зігнутому положенні (перший палець бинтується окремо щодо інших чотирьох)

До складу аптечки (рис. 2.27) невідкладної допомоги входиять:

I. Бинт марлевий, медичний, нестерильний, 5 м х 10 см - 4 шт

2 Бинт марлевий, медичний, стерильний, 5 м х 10 см - 2 шт

3 Вата медична, гігроскопічна, хірургічна, нестерильна, 50 г - 2 упаковки

4 . Бинт медичний, еластичний, трубчастий, № 1, № 2, № 3 - по 2 шт

5 Вата медична, гігроскопічна, хірурпчна, стерильна - 1 упаковка

6 . Джгут кровозупинний, гумовий Есмарха або трубка гумова медична, завдовжки 1000 мм - 1 шт

7 . Термометр медичний - 1 шт .

8 Склянка для прийому ліків - 1 шт

9 Ножиці - 1 шт

10 Напальники - 2 шт

II. Шина - 2 шт . в т . ч . : шина Крамера - 1 шт . , комплект шини Дітеріхса - 1 шт

12 Лейкопластир бактерицидний, 6 х 10 см - 1 упаковка

13 Очна ванночка - 1 шт

14 . Аміак, 10% розчин по 1 мл - 10 ампул .

15 . Настойка валер'янки, 15 мл - 1 флакон .

16 . Валідол -10 таблеток .

17 . Калій перманганат, 3 г - 1 флакон .

18. Йод, 5% спиртовий розчин, 10 мл - 1 флакон .

19 . Активоване вугілля - 10 таблеток .

20 . Бесалол -10 таблеток .

21 Амідопірин - 10 таблеток

22 Анальгін - 10 таблеток

23 . Супрастин - 10 таблеток .

24 . Перекись водню - 10 флаконів .

Бинти і вату використовують як перев'язочний матеріал при травмах: стерильні - безпосередньо на рану, нестерильні - поверх стерильного бинта для фіксації пов'язок

Бинт медичний еластичний нестерильний - для фіксації пов'язок:

бинт № 1 - на пальцях кисті дорослих, а також кисті стопи дітей;

бинт № 2 - на кисті, передпліччя, стопу, ліктьовий, променевозап'ястковий, гомілковостопний суглоби у дорослих, а також на плече, гомілку;

бинт № 3 - на передпліччя, плече, гомілку, колінний суглоб дорослих, на стегно, голову дітей

Джгут кровозупинний - для тимчасової зупинки кровотечі із судин кінцівок Накладають поверх м'якої тканини не більше, ніж на 1,5 години

Термометр медичний - для вимірювання температури тіла .

Напальники - для незначних травм пальців .

Шина - при переломах кінцівок і вивихах у суглобах .

Лейкопластир бактерицидний - для лікування подряпин, порізів, невеликих ран після опіків Захисну плівку знімають, на рану накладають приклеюють марлевий тампон

Очна ванночка - для промивання очей .

Аміак, 10% розчин (нашатирний спирт) - як подразнюючий і відволікаючий засіб для вдихання при втраті свідомості, отруєнні чадним газом; при алкогольному отруєнню - 4-5 крапель на 1 склянку води

Настоянка валер'янки - як заспокійливий засіб, по 15 крапель на прийом

Валідол - вживають при гострих болях в серці, під язик Калій перманганат - зовнішньо у водних розчинах для промивання ран, полоскання рота і горла (розчин слаборожевого кольору)

Йод, 5% спиртовий розчин - зовнішньо як антисептичний засіб (для обробки ран)

Активоване вугілля - при отруєннях, диспептичних розладах

Бесалол - при болях в животі .

Амідопірин - при підвищенні температури тіла, головних і зубних болях

Анальгін - при головних і зубних болях, травмах

Супрастин - при алергічних реакціях, укусах комах .

Перекис водню - для обробки ран з метою профілактики інфекцій

Зміст  Введення  1. Основні напрямки розвитку давньоруської медицини  2. Види медичної допомоги  3. Погляди на причини хвороб  4. Засоби лікування хворих  Висновок  Література 

Введення  Перші письмові згадки про медицину на Русі сягають до XI століття. У літописах лікарів називали лічця. Про них згадує «Коротка Руська Правда» - найдавніший з дійшли до нас звід російських законів, який був складений при Ярославі Мудрому в першій чверті XI ст. Лічця передавали секрети лікування у спадок, від батька до син} '. Вже в 1073 і 1076 р . були записані «Ізборники», в яких поряд з перекладами фрагментів біблійних книг і творів візантійських письменниківбули перераховані деякі хвороби і наведено відомості про їх лікуванні, рекомендації про зміст тіла в чистоті, поради щодо харчування у різні пори року. Згадуються в «Ізборнику» і лічця, які лікують травами і мазями, а також лічця-хірурги, які вміють робити припікання і «розрізати тканини».  Дана робота розкриває тему «Медицина і лікування в Київській Русі», розповідає про розвиток методів і засобів лікування в цей історичний період. 

1. Основні напрямки розвитку давньоруської медицини  У період раннього феодалізму (IX-XII ст.) На Русі в медицині існувало два напрямки: церковно-монастирське і світське. Першими російськими лікарями булимонастирські «лечьци» з ченців. При монастирях виникли, так само як і в інших країнах середньовічної Європи, лікарні та богадільні. Піклування і лікування мали місце в першому російською монастирі - Києво-Печерській лаврі (XI ст.). Відомості про монастирської лікарні містяться в монастирських хроніках - «Києво-Печерському патерику» (XII ст.). Він містить згадки про ченців, відомих своїм лікарським мистецтвом. Це «пречудний лічець» Антоній і його учень «преподобний Агапіт», вздоровив онука Ярослава Мудрого, майбутнього київського князя Володимира Мономаха. Зберігся переказ про те, що князь Володимир викликав до себе Агапіта, втративши надію на зцілення від тяжкої хвороби. Однак Агапіт ​​не виходив за межі монастиря. Він відмовився відвідати князя і надіслав йому своє «зілля», від якого Володимир швидко одужав. Після одужання князь побажав щедро нагородити вправного лікаря і передав йому багаті дари. Агапіт ​​роздав князівські подарунки бідним людям. У цей же період при переяславської церкви відкривається перша безкоштовна лікарня. Лікарня була влаштована Переяславським єпископом Єфремом, що написав спеціальний статут, в якому були викладені правила «піклування недужих і людей похилого віку». За цими правилами потрібно мати при монастирі свого лікаря і запаси ліків. Серед ліків повинні бути різні види масел, пластирів, мед, вино, зливу і журавлина. У лікарнях лікували не лише монахів, а й приходять хворих. Таким чином, до XI ст. можна віднести організацію першої російської лікарні, а наявність запасів ліків і особи, яка відає ліками в ній, дає підставу вважати, що при лікарнях відкривалися аптеки. У цей же період багато ліків надходили до Києва з держав з більш високим рівнем медицини (з Олександрії, Єгипет), що свідчило про широкі зв'язки Давньоруської держави. При монастирях часто містилися лікарняні палати. Берестяні грамоти початку XIV ст. повідомляють про існування монастирських лікарень у стародавньому Новгороді. У першій половині XVI ст. була заснована лікарня при Соловецькому монастирі. Тут була спеціальна лікарняна бібліотека. Ченці займалися не тільки практичною медициною, листуванням зберіганням рукописів, але і перекладом грецьких та латинських книг медичного змісту. При цьому доповнювали їх своїми знаннями, заснованими на досвіді російського народного лікування. На початку XV ст. в Кирило-Білозерському монастирі, на території якого розташовувалися лікарняні палати, його засновник чернець Кирило Білозерський (1337 - 1427) переклав з грецької невеликий рукописний трактат «Галіново на Іппократа» - коментарі Галена на твір одного з лікарів школи Гіппократа «Про природу людини». Надалі цей твір часто включалося до складу численних травників і лікарських порадників і набуло широкої популярності. До середини XVI ст. на Русі існували тільки монастирські лікарні. Перша спроба покласти на державу частина турботи про здоров'я людей пов'язана із засіданням великого церковного собору 1551 р ., Що отримав назву Стоглавого, або Стоглаву, оскільки рішення його були сформульовані у збірнику, що містить 100 глав. На цьому соборі було прийнято рішення про залучення до роботи в богодільнях для хворих і немічних не тільки осіб духовного звання, а й цивільного населення. У царювання Івана Грозного вперше прозвучав намір відкрити державні лікарні та богадільні. Історичніхроніки повідомляють також про можновладних людей, які дбали про хворих, вбачаючи в цьому християнський обов'язок. Так, радник царя, начальник Челобитній наказу А. Адашев «годував жебраків, тримав у своєму будинку десять прокажених і власними руками відмивав їх».  При княжих і боярських дворах на Русі здавна служили світські лікарі («лічця»), як російські, так і іноземні. Літописи XI-XII ст. зберегли згадки про лічця-вірменин («Ормяніне»), який був «хитр зело в лікуванні».  До цього лікаря, який умів визначати хвороби за зовнішнім виглядом і пульсу, зверталися князі Всеволод і Володимир Мономах. При дворі чернігівського князя в XII ст. служив лікар Петро на прізвисько сиріянина (сирієць). «Києво-Печерський патерик» містить повідомлення про медичні диспутах («стязаніях про врачевськой хитрості») між Агапітом і «Ормяніном», з одного боку, та Петром сиріянина, з іншого. Згадують хроніки Києво-Печерської лаври і про «преподобного Алімпій». Він лікував маззю прокажених після того, як їх не могли вилікувати «волхви і невірні люди».  Хворих та сірих, в тому числі і душевнохворих, з XI століття було прийнято відправляти в монастирі. У багатьох монастирських лікарнях практикували вправні в лікуванні ченці. «Києво-Печерський патерик» містить перелік вимог до них: лічця повинні були, доглядаючи за хворими, виконувати найчорнішу роботу; бути терпимими у поводженні з ними; не піклуватися про особисте збагачення. Деякі ченці-лічця були згодом канонізовано православною церквою.  2. Види медичної допомоги  Повідомлення літописів, записи сучасників свідчать про поширення заразних захворювань на Русі. Це спонукало до активної виробленню найрізноманітніших заходів боротьби з ними. Так, створювалися прикордонні застави і засідки, іноді для цієї мети розводили багаття. Про необхідність роз'єднання заразних хворих і здорових згадується у збірнику Святослава (XI ст.). Під час морового пошесті в Полоцьку в 1092 р . жителі вдавалися до самозахисту в своїх оселях, щоб уникнути зараження при зустрічах з хворими на вулицях і площах міста. У російських літописах XIV-XV ст. згадується 12 епідемій. Заразні хвороби називали «солодкий хворобами», «мором», «морова пошесть», «повальними хворобами». У Новгородських літописах початку XV ст. даються докладні описи симптомів чорної смерті. Народними засобами боротьби з ними залишалися виморожування, обкурювання димом. У XV-XVI ст. під час епідемій почали ізолювати хворих.  Так, літописи повідомляють, що в 1521 р . у Пскові «князь Михайло Кислиця велів ... вулицю Петровську замкнути з обою кінців ». Померлих ховали «в тих же дворах, в яких хто помре, у всьому плаття і на чому хто помре», а з XVI століття стали ховати за межею міста, далеко від житлових місць і питних джерел. Для поховання померлих царським словом виділяли спеціальних людей, «кому ті трупи забіраті». Годували зачумлених з вулиці через ворота. Якщо епідемія охоплювала все місто, на що ведуть до нього дорогах, згідно царським указам, влаштовували застави. Заражені предмети на таких заставах спалювали на вогнищах, а гроші промивали в оцті. Нарешті, слід згадати і про бані, які, як говорив Геродот, використовувалися скіфами з найглибшої давнини. Про цезгадується і в літописах часів християнства. У літописі Нестора (XI ст.) Міститься перша письмова згадка про російську паровій бані, цілюща сила якої була відома на Русі з найдавніших часів. Здавна в ній тут лікували застуду, хвороби суглобів та шкірні захворювання, вправляли вивихи, робили кровопускання і «накладали горщики» - прообрази сучасних лікувальних банок.  У «Повісті временних літ» наведено легендарного оповідання Андрія Первозванного про бані: «Надзвичайне бачив я в Слов'янській землі на шляху своєму сюди. Бачив лазні дерев'яні, і розпалять їх до червоного, і роздягнуться, і будуть нагі, і обіллються квасом шкіряним, і піднімуть на себе молоді прути, і б'ють себе самі, і до того себе доб'ють, що ледь злізуть, ледь живі, і тоді обіллються водою студеною, і тоді оживуть ». В якості миючого засобу тут згаданий квас, який застосовували при вимочуванні шкір. В одному з «Ізборник» XIII ст. йдеться про рослинний миючому засобі - «мильної траві».  Приїхавши на Русь німці з подивом описували російську лазню: «... і візьмуть на ся прутів молоде, б'ються самі і того ся доб'ють, егоди вилізуть ледве живі обіллються водою студеною і поки оживуть». Російська лазня і до теперішнього часу широко застосовується в Росії з переконанням у її цілющу силу і з повним науковим обгрунтуванням як профілактичний засіб.  Завдяки розвитку торгівлі і зовнішніх зносин із зарубіжними країнами на Русі стали з'являтися лікарі-іноземці. Ці лікарі лікували князів і бояр. Народ лікувався у знахарів, «відунів», «бабок», найчастіше вдаючись до «змов» та «нашіптування». У цей період широко стали використовуватися такі лікарські засоби, якшипшина, валеріанова і солодковий корінь, сабур. На Русі процвітала хірургія як найважливіша галузь практичного лікування. Потреба в хірургії була викликана частими війнами і побутовими травмами. Виникнення анатомії на Русі, як і в інших країнах, було пов'язано в першу чергу з потребою надання лікарської допомоги при травмах і пораненнях, отриманих на війні. При описі хірургічних операцій і дії зброї застосовувалися подібні терміни: «розрізування тканин», «распластанность тілес».  3. Погляди на причини хвороб  Народна медицина на Русі з глибокої давнини була частиною язичницької культури. До нашого часу дійшли передані в усній формі змови, звернені до язичницьких божеств, здатним прогнати хворобу. У лікарській практиці використовувалися рослини (полин, кропива, подорожник, листя берези, кора ясена,цибуля, часник, хрін, березовий сік тощо), продукти тваринного походження (наприклад, мед, кобиляче молоко, сира печінка тріски) та мінерали .  Лікарі-знахарі називалися волхвами, ведунами, чарівниками, відьмами. Вони вважалися в народі посередниками між людиною і таємничими силами природи. Уособленням хвороб і негараздів в слов'янській міфології були демонічні істоти - Горе і Лихо. Наслати на людей і худобу хвороби могла і Потвора - злий дух дому. Подання про дивовижні ліки, які рятують від хвороб і старості, дійшло до нашого часу в казках про живу воду, про молодильні яблука, про киплячих котлах, скупавшись у яких, старий ставав юнаком.  У давньоруських літописах містяться численні описи епідемій, «мора», «чумних міст». У «Сказанні Авраамия Паліцина» (1620) про облогу Троїцької лаври описана цинга. З XI по XVIII ст. літописи згадують понад 50 «морів», які викликали загибель величезної кількості людей. У 1230 р . під час епідемії вСмоленську загинуло 32 тисячі жителів. Зберігалося уявлення про те, що морова пошесть виникають від зміни положення зірок і гніву богів. Ось фрагменти з Никонівському літописі 1371г.: «Того ж літа бисть знамення в сонці, місця чорні по сонцю, аки цвяхи, і мла велика була, бо за єдину сажень перед собою не бачити ... а птахи повітрям не відеху летаті, але падаху з повітря на землю ... леси і бори гореху, і земля горяше; і бисть страх і трепет на всіх людях ».  Никонівський літопис 1385 р . повідомляє, що під час сонячного затемнення, коли «бисть темно, аки в осінню темну ніч», в небі ходили «вогняні облаци», іскри падали на землю і розгоралися в огні й пожежі: «... і так страшно і грізно бисть, яко другу христово пришестя думається всім »Слова літописця про« другий Христового пришестя »відбивали не тільки враження від страшної картини смерті і спустошення. Вважалося, що на наближення кінця світу вказують як небесні знаки і «морова пошесть», так і біблійні тексти. Календарі та пасхалії не складалися далі, ніж до кінця XV століття.  4. Засоби лікування хворих  У деяких російських літописах наводиться опис різних хвороб, зустрічаються описи епідемій. Які ж засоби застосовувалися на Русі для їх лікування? У першу чергу давньоруські лікарі зверталися до невичерпного арсеналу народної медицини. На Русі стали створюватися травники і лечебник. Не випадково в Києво-Печерському патерику зазначалося, що «лічець пріготовляет' зелія на потребная лікування, на кійдже недуга». Лікарі X-XI ст. застосовували лікарські засобимедицини східних слов'ян. Так, наприклад, і в Шестодневе »описувалося застосування аконіту, болиголова, притирання металевої ртуті, отримання опію з головок маку; вказувалося на цілюще значення« теплиць »(мінеральних вод): Лікарські засоби готувалося у формі порошків, відварів, мазей, нерідко призначалися ванни з настоями з різних трав. У XII в. онукою Володимира Мономаха Євпраксією (в заміжжі Зоєю Комнена) був написаний лечебник «Алімма» (мазі). Рукопис складалася з п'яти частин, в яких описувалися численні хвороби і ліки, за допомогою яких рекомендувалося проводити лікування. Для цієї мети призначалося квашеної тісто, печена цибуля, цибуля з медом і т.д. У «Повісті про Петра і Февронії Муромський» (XV ст.) Автор розповідає про дівчину Февронію, яка вилікувала князя Петра маззю з хлібної закваски. Вона «взяла невелику миску, зачерпнула з діжі хлібної закваски і приготувала мазь. Запропонувала витопити баню для князя. Після миття веліла помазати всі виразки і струпи на тілі. Незабаром настало одужання князя ». У повісті знайшов відображення ефективний спосіб лікування хворих в лазні. У XV-XVII ст. на Русі набули широкого поширення різні травники і лечебник, в яких був представлений досвід народної медицини. Вони складалися з коротких описів лікарських рослин і вказівок до їх застосування. Ось приклад такого опису. «Трава мачіха, зростає лопушнікамі, одна сторона біла, а листочки що копитця, а корінь по землі тягнеться, колір жовтий, а у іншої кольором немає ... Аще у кого утроба болить, корінь парь та сьорбав, - допоможе ». Описи рослини при перекладі забезпечувалися коментарями: «росте на Русі», «росте на Коломні». Іноді дію лікарської рослини пояснювалося, виходячи з лікування "протилежного протилежним»: надлишок холодного лікували гарячим, надлишок вологого - сухим. Ось приклад такого пояснення в лечебнике XVII ст.: За допомогою лука «горячество лукаве винищує мокрості вредітельную студену». Травники і лечебник містили відомості про лікування побутових травм та хвороб, в тому числі «Ожаров» (опіків), «огневица» (висипного тифу), «червивий Болеста» (глистів), про позбавлення від натільних паразитів. Ось опис блохи в лечебнике XVII ст.: «Блоха є черв'ячок Чорна та лих і жвавий добро, а коли вкусить, тоді що иглою вколе». У цей період широко стали використовуватися такі лікарські засоби, як шипшина, валеріанова і солодковий корінь, сабур. Для обробки ран користувалися вином, березової водою, розчинами звичайної солі. З ліків тваринного походження на Русі застосовували «боброву струмінь» і кобиляче молоко (степові слов'яни), «кабарожья струмінь» (Східна Русь). З мінеральних продуктів в лікувальну практику ввійшли різні мінерали і камені. Тирса з міді призначали всередину, порошок золота застосовувався для припудрювання при захворюваннях шкіри голови. Відомі були оцет, селітра, поташ, скипидар, мідний купорос. Одночасно з незапам'ятних часів на Русі для зміцнення здоров'я призначали мінеральні води. Цілюще властивості «кислої води» (нарзану) використовуються до цих пір. Вже в найдавніших російських переказах і билинах є відомості про казкової Індії. Одним з найпопулярніших творів на Русі в XII-XIV ст. була повість«Олександрія», в якій розповідається про похід Олександра Македонського в Індію. Багато уваги приділено опису різних хвороб та методів їх лікування. Відзначено, що в Індії є цілющі мінеральні джерела, купання в яких виліковує людей і тварин; вода з цих джерел вирує від бульбашок повітря, коли її наливають в посудину. Іноді з землі вибиваються потоки гарячої води. Ці теплі ключі також цілющі. Захворювання воїнів Олександра під час індійського походу автор пояснює великою кількістю боліт в рівнинних і приморських областях Індії, де водиться багато комах. Медичними сюжетами насичено і інше відомелітературний твір Стародавньої Русі - «Житіє і життя Валаама пустельника і Иоасафа-царевича індійського». У ньому згадуються лікарі Індії, знають філософію і астрологію, які вміють поставити діагноз по «жілобіенію» (так називали пульс на Русі), вилікувати найважчі хвороби і рани. Часто зустрічаються описи лікарських засобів. Майже всі вони готувалися з рослин. Численні відомості про лікарські рослини Індії є і в «Християнської топографії Козьми Индикоплова» - популярному пам'ятці давньоруської писемності XIII-XIV ст., Перекладеному з грецької і містить цікаві географічні відомості про далекі країни, перш за все - Індії.Слово «Індікоплов» означає «плаватель до Індії». Таке прізвисько отримав купець Козьма єгиптянин, що жив в Олександрії в VI ст. і зробив на арабському кораблі подорож до Індії. Козьма повідомляє про лікарські трави Індії, про цінні східних ліках тваринного походження, найбільш відомими з яких були індійський мускус і боброва струмінь. Бобри водилися і на Русі, проте вважалося, що ліки, отримане з «заморських тварин», був сильнішим. Тверський купець Афанасій Нікітін у своїх подорожніх нотатках про Індію «Ходіння за три моря» (друга половина XV ст.) Згадує безліч прянощів і лікарських рослин - шафран, імбир, корицю, гвоздику та інші, а також берил - збільшуючий прилад для очей. Берилом на Русі називали окуляри. Це назва прийшла з Європи. З берилу, прозорого мінералу, шліфували лінзи для збільшувальних стекол і окулярів, зорових трубок і оптичних приладів. Знамениті лікарські рослини з Індії привертали увагу російських купців. Лечебник містять безліч вказівок про те, як відрізнити хороші прянощі і лікарські трави від поганих і не купити собачі кістки замість слонових бивнів, які високо цінувалися як лікарський засіб. Слід згадати і про забутих рецептах лікування за допомогою пахощів, що привозяться здебільшого з Індії - мирри, ладану, кількох видах індійського алое і пахучих магнолій. Вживалися вони не тільки для різних обкурювання. «Тяжко хворого не вилікує і ліжко Тисова», - вчить прислів'я зі збірки «Бджола», виданого на Русі в XIV ст. Мова йде про ароматичному тисі - дереві з сімейства індійських кипарисів. Аромат його вважався лікувальним, і воно часто використовувалося для виготовлення ліжок.  На закінчення згадаємо про численні дорогоцінних і напівкоштовних індійських каменях, які знаходили застосування в медицині. Порошок з граната хірурги застосовували для обробки гнійних ран і при лікуванні сибірської виразки. Агат, званий на Русі «ахатіс», служив матеріалом для перевезення і зберігання ліків і пахощів. З нього робили аптекарські ступки та лікарські скриньки. Порошок з нього вважався одним з кращих лікувальних засобів для лікування ран та виразок від укусів, в тому числі змії, скорпіона і «укушених людського». Для виготовлення лікувальних мазей порошок, отриманий з мінералів, часто змішували з медом. Описана в лікарських порадниках і різновид агата - онікс, який завдяки шарувату будову був «подібний є ніготь перстовному». З нього виготовляли інструменти для кровопускань, платівки застосовували для лікування очних хвороб: існувало повір'я, що цей камінь може «воітті в око людини без будь-якої Болеста». 

Висновок  У другій половині IX ст. утворилося Давньоруська держава зі столицею в місті Києві (Київська Русь). Межі Київської держави доходили до басейну Оки і Волги. Давньоруська держава проіснувала всього близько 300 років, а потім розпалася на окремі самостійні князівства. Причиною розпаду держави було політичне посилення великих землевласників, економічний і політичний ріст міст. Останні настільки виріс і відокремилися, що Київ у другій половині XII ст. фактично втратив значення «стольного» міста. До моменту вторгнення монголо-татарських полчищ Давньоруська держава розпалася на ряд самостійних князівств.Феодальна роздробленість послабила сили російського народу в боротьбі з зовнішніми ворогами. Битва на річці Калці закінчилося перемогою монголо-татарських військ. Нове напад татар на російську землю сталося через 14 років, у 1237 р . Завоювання Русі тривало 3 роки. У вогні війни загинули культурні цінності: літописи, книги, пам'ятки матеріальної культури. Знищено була й одна з перших монастирських лікарень у місті Переяславі. Вільними від поневолення залишилися міста Новгород і Псков. На решті частини Русі в період татар монгольського поневолення медицина і пов'язане з нею ліків ведення існували головним чином при монастирях. Монгольські хани залишили монастирям всі права, якими ті користувалися до завоювання. Понад двісті років (1240-1480) не було умов для розвитку державної медицини. Незважаючи на те, що російський народ перебував під гнітом монголо-татар, вже до кінця XIII - початку XIV ст. почалося відновлення народного господарства. Відроджувалися міста, споруджувалися нові храми і монастирі. Налагоджувалися шкіряна та смоляні виробництва, виготовлялося мило, поташ, масло, риб'ячий клей. Монголо-татари змушені були користуватися послугами російських ремісників і лікарів. По містах і селах продовжували практикувати російські «лечьци». Подальший розвиток медицини і лікознавства на Русі було пов'язані із звільненням від чужоземного ярма і створенням єдиної Російської держави. У 1380 р . російські війська під проводом Дмитра Донського здобули перемогу на Куликовому полі, проте остаточне звільнення прийшло ще тільки через сто років. 

Вступ.

1. Земська реформа. Система земських лікарень.

2. Створення земських аптек.

Висновки.

1. Фармація раннього середньовіччя і походження алхімії.

2. Життя і діяльність Галена.

3. Медична школа Салерна.

Наукові відкриття галузі медицини і фармації 18 – 19 століття.

1. Розвиток фармацевтичної промисловості в Європі.

2. Перші аптеки і їх роль у становленні фармації на Русі.

3. Аптекарський наказ, роль, функції, напрямки діяльності.

Історія української підприємницької діяльності в галузі фармації.

Список використаної літератури.

Вступ

В умовах царизму, коли будь-які заходи, спрямовані на користь широких народних мас, розглядалися владою як заміри проти державного устрою, коли земська верхівка, яка складалася з дворян-поміщиків, чинила постійний опір лікарям, кожну поступку в напрямі поліпшення і поширення медичної допомоги населенню доводилося завойовувати у тривалій боротьбі. Якщо в Західній Європі стосунки між хворим і лікарем будувалися на приватних засадах, коли хвороба була для лікаря статтею прибутку, то в земській медицині медична допомога була громадським обов'язком.

На противагу лікареві з приватною практикою земський лікар усю свою роботу спрямовував на те, щоб запобігти захворюванням і зменшити кількість їх. З останньої чверті XIX ст. і до Великої Жовтневої соціалістичної революції «центральною фігурою у вітчизняній медицині був земський лікар» — так охарактеризував у своїй вступній промові значення земського лікаря голова І Пироговського з'їзду професор М. В. Скліфосовський.

Виховані на ідеях громадського служіння народові, передові земські лікарі в часи тяжкої боротьби трудового народу за встановлення Радянської влади в основній своїй масі безпосередньо включилися в героїчну боротьбу із страшною хвилею епідемій, яка розлилася по всій країні внаслідок голоду і розрухи. В 1925 р. у Москві відбувся І з'їзд дільничних лікарів. Переважну більшість учасників цього з'їзду становили колишні земські дільничні і повітові лікарі (1032 чоловіка). На з'їзді було яскраво продемонстровано відданість лікарів справі оздоровлення населення під керівництвом Радянської влади, накреслено практичні шляхи такого розвитку медичної допомоги на селі, про який найпередовіші земські лікарі могли тільки мріяти.