34. Особливості розвитку мистецтва Західної Європи у хіх ст.: головні стилі та митці.

У XIX столітті мистецтво остаточно відділилося від ремесел і пов'язувалося з поняттями творчості, оригінальності, індивідуалізму i новаторства. Матерією мистецтва стають твори мистецтва, а їх автори (згідно з ідеальною моделлю) розглядаються як творці, рухомі внутрішнім потягом до творчості, або потребою вираження почуттів, розв'язання особистих чи загальнолюдських проблем, що не дозволяють обмежити мистецтво лише функцією принесення естетичних вражень.

Поява модернізму наприкінці XIX століття призвела до радикального перелому в поглядах на роль мистецтва^[11]. Виниклі у західній культурі авангардні напрямки мистецтва поставили під сумнів категорію прекрасного, вона перестала бути не тільки визначальною, але навіть і необхідною для мистецтва. На противагу їй комуністична ідеологія, не відмовляючись від категорії прекрасного, висунула на чільне місце принцип партійності мистецтва, що пов'язував мистецтво з революційною боротьбою робітничого класу і вимагав від митця «правдивого історично-конкретного зображення дійсності в її революційному розвитку»^[

Реалізм Критичний реалізм, що існував у мистецтві європейських країн і США, був орієнтований на зображення життя знедолених верств суспільства, протиставлені багатим, співчуття неблагополучної долю бідних. Пролетарська ідеологія висунула нового героя - трудової людини, його життя стало основною темою в живописі та графіці. У реалістичному мистецтві відображені хвилюючі весь світ національно-визвольні ідеї, інтерес до яких був виявлений ще романтиками на чолі з Делакруа. Реалізм, що прийшов на зміну романтизму, часто розглядається як опозиція цьому стилю, хоча відносини між ними більш складні, оскільки романтизм в якійсь мірі теж був реалістичний, тому що ставив своєю метою в мистецтві створити нову, прекрасну, хоча і ідеалістичну реальність. Мистецтво стало ширше використовуватися як засіб агітації і пропаганди. Звідси розвиток станкової та ілюстративно-журнальної графіки в якості основного елемента сатиричної друку. Художники активно втягувалися в бурхливий хід суспільного життя. Художники: Теодор Руссо, Жан Франсуа Мілле, Каміль Коро, Гюстава Курбе.

2. Імпресіонізм

Художники-імпресіоністи скоїли найбільший переворот в живописі. Вони працювали, не узгоджуючи з правилами і принципами академічної школи. На відміну від академістів, що створювали твори на біблійні, історичні і міфологічні мотиви, імпресіоністи прагнули відобразити реальне життя, показати побутові сценки. Вони вийшли писати свої полотна на пленер, тобто на відкрите повітря. Ці художники застосовували переважно яскраві фарби, при цьому основну увагу приділяли грі колірних відтінків, а не чіткої промальовуванні фігур і деталей. Імпресіоністів відрізняє живе бачення натури. Як відомо, один і той же предмет може викликати різні враження в залежності від освітлення, пори року, погоди і навіть настрою. Для імпресіоністів були важливі передача вислизають миттєвостей, виділення випадкових деталей, постійне відкриття нового. Художники прагнули вловити на картинах короткі миті буття, подібно фотографам. К. Моне, наприклад, вдалося передати ефект рухомого потягу навіть раніше винаходу кінокамери. Вони вихоплювали з повсякденного життя сюжети своїх творів, тому композиції часто будували фрагментарно, зображення були перерізані краями полотна, фігури показували в складних ракурсах. Асиметричні, динамічні і неврівноважені композиції створювали враження випадковості, але насправді були ретельно продумані. Гострота образів посилювалася спеціальними прийомами накладання фарби. Художники: Огюст Ренуар, Едгар Дега, Клод Моне.

3. Постімпресіонізм Художники-постімпресіоністи П. Сезанн, В. Ван Гог і Гоген П. не були поєднані спільною програмою, ні загальним методом. Хоча ці художники почали працювати паралельно з імпресіоністами і випробували їх вплив, вони вважали своїм головним завданням - передавати не видимість предметів, а їх сутність, ідею, використовуючи образ як знак, символ.