Тема 14. Планувальна структура міста.

Планувальна структура міста – це взаємне розташування основних функціональних зон і систем зв’язків між ними. По суті, це основа міста, яка визначає транспортну силу, зовнішній вигляд міста і відображається в його генеральному плані.

Сільбищна зона – територія, яка призначається для житла. В її межах розташовуються мікрорайонами і житлові квартали, культурно-побутові підприємства, окремі не шкідливі виробництва, площі, об’єкти, озеленення, склади, транспортні об’єкти, резервні території.

Промислова зона включає промислові підприємства, культурно – побутові установи, що їх обслуговують, площі, зелені насадження.

Санітарно – захисні зони – зелені насадження завширшки 50 – 1000 м, які захищають сільбищні території від шкідливого впливу промисловості і транспорту.

Транспортна зона – об’єкти зовнішнього транспорту (водного, повітряного, залізничного).

Складська зона – територія різного роду складів.

Розрізняють такі форми планувальної структури: розчленовані, розосередженні з переважаючим районом і лінійну.

В містах є об’єкти, які населення відвідує найчастіше. Їх називають міськими центрами тяжіння – це промислові підприємства, установи, об’єкти культурно-побутового обслуговування, вищі навчальні заклади, спортивні комплекси, парки культури і відпочинку, вокзали тощо.

Вищим елементом планувальної структури є загальноміський центр, який найчастіше розташовуються у центрі території міста на перетині голвних планувальних осей. У найбільших містах планети, де дуже високий рівень автомобілізації, важливою проблемою є транспортне розвантаження центру.

Тема 15. Планувальна організація сельбищних територій.

Сельбищна зона є однією з основних частин планувальної структури міста. Точніше можна сказати, що найважливішим елементом міста є його сельбищна територія.

Сельбищна зона складає одну з основних частин планувальної структури міста (60-80% площі території).

Для розміщення сельбищних територій міста відводять ділянки з найбільш сприятливими природними й санітарними умовами, по можливості поблизу водоймищ та зелених масивів.

У сельбищній зоні розміщують житлові будинки, установи й підприємства обслуговування, громадські й культурні центри, навчальні заклади, спортивні комплекси, науково-дослідні й проектні інститути, підприємства, що не мають шкідливого впливу на навколишнє середовище, також зелені насадження, вулиці, площі.

Для визначення необхідних розмірів сельбищної території при проектуванні міста виходять з укрупнених показників залежно від поверховості забудови – 7 – 20 га на 1000 чол. (ДБН 360 – 92 )

Зручність проживання в місті визначається правильним розміщенням житлових утворень стосовно природних факторів, місць праці й відпочинку, зв'язку із системою громадського обслуговування.

Характер і структура сельбищної території знаходяться в тісній залежності від величини міста, його функціональної характеристики (промислове, курортне, місто науки та інші); природно-кліматичних особливостей. Але загальною основою формування просторової структури сельбищної зони є східчастий принцип формування системи громадського обслуговування. Відносно нього установи розміщують відповідно до їх призначення і частоти, з якою ними користується населення, що обумовлює радіуси дії цих установ, а отже, і території обслуговування.

У межах сельбищної території потрібно забезпечувати взаємозв’язок громадських центрів, житлової забудови, озеленених територій, нешкідливих підприємств, а також мережі вулиць.

Крім того, організація сельбищної зони передбачає виділення компактних утворень житлової забудови, ізольованих від несприятливого впливу міського транспорту і в той же час зручно зв'язаних з його зупинками.

У межах сельбищної території формуються основні структурні елементи:

• житловий квартал ( житловий комплекс ) 20га;

• житловий район 50га;

• сельбищний район (житловий масив).