67.Вікові особливості призначення антибактеріальних лз.

- Природні пеніциліни є препаратами вибору при лікуванні стрептококової, пневмококової, менінгококової і гонококової інфекцій,а також під час вагітності.Не можна застосовувати дітям перших 2 місяців і вагітним жінкам.

-Піперацилін і Тазобактам (тазоцин) вагітним жінкам.

-Тіркацилін і Клавуланову к-ту(Тиментин).

-Цефалоспорини 4 генераціі не вик.дітям до 12 років і вагітним жінкам.

-Хлоралфенікол(Левоміцетин)дітям перших 6м. і вагітним жінкам.

Левоміцетин проходить в еритроцити і відбув-ся»сірий колапс».

Виключно до niseria meningitis.

-Гентаміцин є заборонений до 2 років життя і вагітним.

-Тетрацикліни до 8 років. Антианаболічна дія-порушення білкової ф-ї печінки. , які викликають жовто-коричневе забарвлення зубів у дітей до року, збільшення частоти дефектів формування скелету у плода і зубної емалі у дітей.

- Сульфаніламіди підвищують ризик ядерної жовтяниці у новонароджених.

-Карбопенеми,Тієнам-є протипоказаними дітям перших 3 місяці і вагітним,вони є антагоністами ГАМК.

-Кетек-вагітним і дітям до 12р.Він близький до макролітів.

-Глікопептиди:Таргоцид-заборонений в п-д новонародж.

-Фторхінолони (норфлоксацин, ципрофлоксацин, офлоксацин), які можуть викликати пошкодження хрящової тканини суглобів новонароджених.

- Тріметоприм є антагоністом фолієвої кислоти і може негативно впливати на розвиток нервової трубки.

№68. Класифікація сульфаніламідів. Фармакодинаміка. Особливості фармакокінетики. Ускладнення терапії. Класифікація:

1. Препарати, що добре всмоктуються в травому каналі.

• Препарати короткої дії –Норсульфазол, Етазол, Сульфадимезин (Т1/2=8год)

• Препарати середньої тривалості дії – Метилсульфазин,Сульфадіазин (Т1/2=8-20год)

• Препарати тривалої дії – Сульфадиметоксин, Сульфапіридазин, Сульфамонометоксин (Т1/2=24-48год)

• Препарати над тривалої дії – Сульфален (Т1/2=65год)

2. Препарати, що практично не всмоктуються в травному каналі

- Фталазол, Сульгін, Фтазин

3. Препарати місцевої дії – Стрептоцид, Сульфацил натрію

4.Комбіновані препарати – Бісептол(триметоприм+сульфаметоксазол), Ко-тримоксазол

Фармакодинаміка. За конкурентним антагоністом з ПАБК перешкоджають її використання МіО для синтезу дигідрофолієвої кислоти, яка через наближення етапів бере участь у синтезі піридинових основ ДНК та РНК.

Фармакокінетика. Зв'язування з білками дуже високий: сульфадилизин 80 – 85%; сульфадиметоксин 90 -95%. Можуть витісняти з білкового комплексу сполуки, що схожі на білірубін ( не можна з жовтяницею). Добре накопичуються в органах, де поганий кровотік. Приходять через плацентний бар’єр та можуть викликати метгемоглобінемію і гіпербілірубінемію, насамперед у новонароджених.

Ускладнення терапії. Алергічні реакції: еритема, кропивниця, анафілактичний шок. Фарматоксичні: дисперсні розлади. Нефротоксичність: кристалоурія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія, мегалобласна анемія, внутрішньосудинний гемоліз із розвитком ядерної жовтяниці.

№69.Класифікація противірусних ЛЗ. Клініко-фармакологічна х-ка препаратів для профілактики грипу. Ускладнення терапії.

• Нуклеозиди і нуклеотиди (Ацикловір, Рибавірин, Ганцикловір, Валацикловір)

• Циклічні аміни (Ремантадин)

• Інгібітори нейрамінідази (Оселтамівір, Занамівір)

• Антиретровірусні лз

• Нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази – зидовудин, ламівудин

• Інгібітори протеази – саквінавір, ритона вір, індинавір

• Ненуклеозидні інгібітори зв.транскриптази – Іфавіренц, невіра пін

Мех.дії нуклеозидів і нуклеотидів:полягає у взаємодії з ДНК-полімеразою віруса,внаслідок утворюється дефектна ДНК,вірус гине.

Римантадин: попереджає включення віруса до клітин хазяїна.Застосовується для профілактики вірусів грипу.

Інгібітори нейрамінідази: впливають н авіруси типу А і В,що порушує їх агрегацію та вихід з клітин.

.Ускладнення терапії:

-ураження ШКТ (нудота, блювання, діарея);

-гематоксичність;

-прояви ураження ЦНС (головний біль, підвищена втомлюваність, сонливість, сплутаність свідомості, галюцинації, тремор, психози, кома);

-алергічні реакції та підвищення рівня креатиніну та сечовини у крові.

№70. Класифікація фторхінолонів. Фармакодинаміка. Переваги фторхінолонів з іншими бактеріальними засобами. Протипоказання. Ускладнення терапії.

Існує декілька класифікацій фторхінолонів, згідно з 1ю із них виділяють монофторхінолони (норфлоксацин, пефлоксацин, офлоксацин, левофлоксацин, ципрофлоксацин, моксифлоксацин, гатифлоксацин), дифторхінолони (ломефлоксацин, спарфлоксацин), трифторхінолони (флероксацин).

Фармакодинаміка. Механізм дії пов'язаний з інгібуванням А-субодиниць бактеріальної ДНК-гірази (топоізомерази 2), а деякі фторхінолони пригнічують і топоізомеразу 4 (левофлоксацин) і таким чином пригнічуються життєво важливі функції бактерій, що призводить до загибелі МіО.

Фармакокінетика: -швидко всмоктуються в травному каналі,характерна висока біодоступність при вживання в середину;

-для більшості препаратів період напіввиведення становить 3-10 год (пефлоксацин 6-14,офлоксацин-3,5,ципрофлоксацин)

- низький зв'язок з білками (пефлокс.-20-30%, офлокс.-10%, ципрофл.-35%), обумовлений хорошою дифузією в тканинах

- піддаються метаболізму в організмі, меншою мірою офлоксацин

- виводяться з сечею в активному стані

Переваги фторхінолонів:

-широкий спектр дії;

-бактерицидний ефект щодо грампозитивних збудників, які перебувають у стадії поділу, та грамнегативних збудників як у стадії спокою, так і розмноження;

-активність у широкому діапазоні pH;

-незначний негативний вплив на імунологічні показники організму та мікрофлору кишечнику після тривалого застосування;

-здатність проникати в фагоцити, макрофаги, нейтрофіли та в порожнину абсцесів і справляти там антибактеріальну дію.

Показання: - інфекції дих.шляхів, середнього вуха, придаткових пазух носа,ока, органів травного тракту, жовчного міхура та шляхів, нирок та сечових шляхів, кісток і суглобів, статевих органів, гонорея, сепсис.

Протипоказання: - гіперчутливість, дитячий вік,вагітність та під час лактації, при ураження ЦНС, несумісні з алкоголем, безсоння,психотичні реакції, марення, напади судом, епілепсія

Ускладнення терапії: - алергічні реакції (свербіж, кропивниця,бронхоспазм), з боку ШКТ (нудота, блювання,біль, порушення апетиту), з боку ЦНС(головний біль, безсоння,збудження),астралгія,міальгія, при тривалому використанні дисбактеріоз, тромбоцитопенія.

№72. Класифікація напівсинтетичних пеніцилінів. ФД. Ускладнення терапії. Правила профілактики ускладнень пеніцилінотерапії.

Класифікація:

1. Пеніциліни, чутливі до дії бета-лактамаз: бензилпеніцилін, феноксиметилпеніцилін, пенамецилін, бензатину бензилпеніцилін.

2. Пеніциліни, стійкі до дії бета-лактамаз: оксацилін, метицилін.

3. Пеніциліни широкого спектра дії: ампіцилін, амоксицилін, піперацилін, тиракцилін.

4. Комбінації пеніциліні з інгібіторами бета-лактамаз: ампіцилін/сульбактам (ампісульбін, уназин, ампісулцилін); амоксицилін/клавуланова к-та (аугментин, амоксиклав, курам, медоклав).

Мех.дії: полягає у звязуванні з пеніцилінозвязувальним білком-1 та -3типу →відбувається пригнічення синтезу мукопротеїнів зовнішньої мембрани→ загибель мікроба(Г+)

Ускладнення терапії: -алергічні реакції. З метою профілактики алергічних реакцій необхідно: ретельно вивчити та оцінити анамнез, при алергії на пеніцилін не призначати його похідні, не застосовувати пеніциліни місцево, після введення препаратів пеніциліну спостерігати за хворим протягом 30 хвилин.

Ускладнення терапії: - імуно-біологічні реакції (дисбактеріоз, блювання, діарея), алергічні реакції(кропивниця, свербіж, анафіл.шок, висипання на шкірі), гематотоксичність(анемія, лейкопенія), порушення ЦНС

Профілактика: алергічні реакції – ретельно вивчити та оцінити анамнез, при алергії на пеніциліни не призначати його похідні, не застосовувати місцево, після застосування слідкувати за пацієнтом на протязі 30хв.

№ 73 Загальна характеристика цефалоспоринів. Класифікація. Фармакодинаміка. Ускладнення терапії.

До групи цефалоспорину належать на­півсинтетичні антибіотики, ядро молекул яких складає 7-аміноцефалоспоринова кислота. Це антибіотики широкого спект­ра дії. Подібно до групи препаратів пені­циліну, пригнічують біосинтез клітинної оболонки, але мають більше точок взаємо­дії на оболонці, здатні до неповної пере­хресної алергії з ними. Виявляють бакте­рицидну дію. Стійкі порівняно з пеніци­лінами до руйнівної дії β-лактамаз, грам-негативних бактерій, їх можна розділити на ентеральні та парентеральні.

Заг.хар-ка: - широкий спектр дії, завжди бактерицидний ефект, достатньо велика терапевтична широта.

Фармакодинаміка: полягає в первинному звязуванні з пеніциліннозвязувальним білком-3, що обумовлює вивільнення великої кількості ендотоксину при загибелі Г- бактерій.

Особл.застосув.: - заборонено вагітним, припинення лактації, 4 генерацію не використовувати дітям до 12р

Класифікація: поділяють на препарати 4 генерацій, або поколінь:

1. Цефалоридин (цепорин), цефазолін (кефзол, тотацеф), цефалексин (цепорекс); діють переважно на грампозитивні і де­які грамнегативні бактерії.

2. Цефамандол (кефазол), цефуроксим (ультраксим, кетоцеф), цефтріаксон (логацеф); мають широкий спектр протимік­робної дії, стабільність до (3-лактамаз, ді­ють переважно на ентеробактерії, не впли­вають на синьогнійну паличку.

3. Цефоперазон (цефобід), цефотаксим (клафоран), цефтазидим (фортум); пре­парати широкого спектра дії з переваж­ним впливом на синьогнійну паличку і протей.

4. Цефпіром (кейтен), цефокситин (ме- фоксин), цефепім (максипім) мають пере­важний вплив на бактероїди та інші анае­роби.

Общие свойства

• Бактерицидное действие.

• Широкий терапевтический диапазон.

• Перекрестная аллергия у 5-10% пациентов с аллергией на пенициллин.

• Не действуют на энтерококки, листерии, MRSA.

• Разрушаются β-лактамазами расширенного спектра.

• Синергизм с аминогликозидами.

Показания:

• Стрептококковые и стафилококковые инфекции кожи, мягких тканей, костей и суставов.

• Периоперационная антибиотикопрофилактика.

• Тяжёлые инфекции ВДП (острый и хронический синусит - при необходимости парентерального лечения).

• Тяжёлые инфекции НДП (внебольничная и нозокомиальная пневмония).

• Инфекции ЖВП.

• Тяжёлые внебольничные и нозокомиальные инфекции МВП.

• Кишечные инфекции (шигеллез, сальмонеллез).

• Бактериальный менингит.

• Сепсис.

• Гонорея.

Нежелательные реакции

• Аллергические реакции - крапивница, кореподобная сыпь, лихорадка, эозинофилия, сывороточная болезнь, анафилактический шок.

• Гематологические реакции. Может отмечаться положительная проба Кумбса, в редких случаях - лейкопения, эозинофилия. При применении цефоперазона возможно развитие гипопротромбинемии.

• Дисульфирамоподобный эффект (цефоперазон, цефамандол, цефотетан) при приеме алкоголя.

• Повышение активности трансаминаз.

• Флебиты (чаще при использовании цефалотина).

• Диспептические и диспепсические расстройства.

№ 74 Загальна характеристика антибіотиків аміноглікозидів. Класифікація. Фармакодинаміка. Ускладнення терапії. Правила профілактики ускладнень. Вікові особливості застосування.

Аміноглікозиди-це сполуки, до складу яких входять два або більше аміноцукорів, ядра молекул яких сполучені між собою глікозидними зв’язками. Бактерицидні антибіотики широкого спектра дії.

У клінічній практиці виділяють 3 покоління аміноглікозидів:

1. 1покоління: стрептоміцин, неоміцин, канаміцин;

2. 2покоління: гентаміцин.

3. 3покоління: амікацин, тобраміцин, нетилміцин, сизоміцин.

Від 1 до 3 покоління зростає сила антибактеріального впливу на грам негативну флору та зменшується вірогідність ото- і нефротоксичного ефекту.

ФД. Механізм антибактеріального впливу цих лікарських засобів пов'язаний з необоротнім зв’язуванням з 3ОS-субодиницями рибосом, що призводить до дефектів зчитування коду і-РНК та включення незвичних амінокислот у пептидний ланцюг. Препарати впливають на анаеробні грамнегативні та деякі грампозитивні збудники.

Ускладнення терапії. Найбільш вірогідними є ото- і нефротоксичність препаратів. Ототоксична дія зумовлює шум в вухах, зниження гостроти слуху в зоні високих тонів, глухість, вестибулопатії. Нефротоксичність – поліурія, потім зявляється білок у сечі та зростає рівень креатиніну крові.

Можливі периферійні нейропатії, парестезії, мязові фібриляції та судоми, алергічні реакції, нудота, блювання, алопеція, гіперсалівація, пневмофіброз, артеріальна гіпо- або гіпертензія, біль у місці введення. Може розвинутись нервово-мязова блокада та параліч дихального центру. У крові можливе підвищення вмісту глюкози, лужної фосфатази, білірубіну, калію. Тератогенна дія.

Беременность. Аминогликозиды проходят через плаценту и могут оказывать нефротоксическое действие на плод.

Кормление грудью. Аминогликозиды проникают в грудное молоко в низких концентрациях. Возможно влияние на микрофлору кишечника ребенка, находящегося на грудном вскармливании.

Педиатрия. При использовании повышенных доз у грудных детей отмечалось угнетение ЦНС, проявлявшееся ступором, вялостью, глубоким угнетением дыхания или комойВ результате пониженной функции почек у них отмечается более длительный период полувыведения, что может привести к накоплению и токсическому действию аминогликозидов.

Гериатрия. У пожилых людей аминогликозиды следует использовать только при невозможности применения менее токсичных антибиотиков. Аминогликозиды необходимо дозировать в соответствии с возрастом, массой тела и функцией почек. Не следует назначать максимальные дозы. У людей пожилого возраста даже при нормальной функции почек возможно появление нарушений слуха, поэтому необходим соответствующий контроль, включая проведение аудиометрии.

Вікові особливості: заборонено до 2 років, та вагітним. У дітей викликає глуховатість.

№75 Загальна характеристика антибіотиків макролідів. Класифікація. Фармакодинаміка. Показання для застосування. Ускладнення терапії.

Антибіотики, що забезпечують бактеріостатичний ефект, але у високих концентраціях за певних умов (відносно низька мікробна щільність, фаза росту міо) вони можуть справляти бактерицидний ефект стосовно бета-гемолітичного стрептокока групи А та пневмокока.

Макроліди класифікують залежно від числа атомів вуглеводу в лактонному кільці:

1. 14-членні макроліди: еритроміцин, олеандоміцин, рокситроміцин, кларитроміцин;

2. 15-членні макроліди: азитроміцин;

3. 16-членні макроліди: спіраміцин, джозаміцин, мідекаміцин.

Фармакодинаміка. Механізм дії полягає у зв’язуванні з каталітичним пептидилтрансферазним центром рибосомальної 50S-субодиниці, що призводить до гальмування синтезу білка.

Основними показаннями до застосування є інфекції дихальних шляхів ( у тому числі викликані атиповими збудниками), інфекції вуха, шкіри та мяких тканин, інфекції, що передаються статевим шляхом, інфекції ШКТ, токсоплазмоз, опортуністичні інфекції у хворих на СНІД, хвороба Лайма, одонтогенні інфекції.

Ускладнення терапії при застосуванні макролітів включають алергійні реакції, фармакотоксичні реакції, серед яких найбільш поширені диспепсійний синдром та гепатотоксичність. Здатні викликати дисбактеріоз.

гепатотоксичність (підвищений рівень білерубіну), дисбактеріоз, кандидоз(телітроміцин)

Період вагітності та годування груддю. У разі необхідності можна призначати в період вагітності. До теперішнього часу не виявлено ніяких тератогенних або фетотоксичну ефектів при широкому застосуванні препарату у вагітних.Годування груддю протипоказане.