- •11. Загальна хар-ка біхевіоризму, як напрямку сучасної психології.
- •12. Загальна хар-ка гештальтизму, як напрямку сучасної психології.
- •13. Загальна хар-ка фройдизму, як напрямку сучасної психології.
- •3. Основні тенденції розвитку сучасної психології.
- •8. Етапи професійного розвитку практичних психологів.
- •7. Загальна хар-ка сфер діяльності практичних психологів.
- •14. Загальна хар-ка гуманістичної психології.
- •10. Основні етапи в історії становлення психології
- •16. Рефлекторна форма психічного. Перша і друга сигнальні системи.
- •15. Психіка як форма відображення.
- •17. Анатомо-фізіологічний механізм рефлекторної діяльності.
- •18. Мозок і психіка
- •19.. Психіка і свідомість. Структура свідомості.
- •20. Структура свідомості. Свідоме і несвідоме
- •22. Основні принципи сучасної психології.
- •24. Психіка як предмет еволюції матерії.
- •25. Стадії розвитку психіки у тварин..
- •26. Суспільний характер свідомості. Суть відмінностей психіки тварин і людини.
- •27. Спілкування людей і «мова» тварин.
- •28. Поняття про діяльність, її мету.
- •29. Структура діяльності..
- •30. Засвоєння діяльності. Формування навичок, умінь та звичок.
- •31. Загальна характеристика основних видів діяльності.
- •32. Поняття про особистість. Індивід і особистість. Особистість та індивідуальність.
- •33. Біологічне та соціальне в структурі особистості.
- •35. Активність особистості. Джерело людської активності.
- •36. Спрямованість особистості, її структура.
- •37. Самосвідомість особистості, етапи її розвитку.
- •40. Поняття про групу. Великі та малі групи.
- •41. Класифікація малих груп
- •42.Загальні та спеціальні методи вивчення малих груп.
- •43. Етапи розвитку малих груп.
- •44. Поняття про спілкування.
- •45. Загальна хар-ка сторні спілкування.
- •46. Види спілкування:
- •49. Основні механізми сприймання людини людиною.
- •50. Соціально-психологічний тренінг спілкування. Мета, завдання та організація роботи в трепангових групах.
19.. Психіка і свідомість. Структура свідомості.
У процесі еволюції живих істот психіка як відображення об'єктивної дійсності в мозку розвивалася залежно від умов життя того чи іншого виду живих істот, набувала дедалі складніших форм. Найвищим рівнем її розвитку є властива людині свідомість.
Психологія пояснює виникнення людської свідомості суспільним способом буття людей і трудовою діяльністю, що спричинила її розвиток. З переходом до суспільних форм життя докорінно змінилася структура людської поведінки. Поряд з біологічними її мотивами, які залежали від безпосереднього сприймання середовища, виникли вищі, «духовні» мотиви та потреби, вищі форми поведінки, які засадово зумовлені здатністю абстрагуватися від безпосереднього впливу середовища. Поряд з двома джерелами поведінки — спадково закріпленою програмою та власним досвідом самого індивіда — виникло третє джерело, що формує людську діяльність, — трансляція та засвоєння суспільного досвіду. У задоволенні цієї важливої соціальної потреби одним з вирішальних чинників була мова, що стала формою існування свідомості.
Характерними особливостями і структурними компонентами свідомості є такі.
Знання про навколишню дійсність, природу, суспільство. Рівень свідомості безпосередньо залежить від рівня засвоєння знань і досвіду особистості. У процесі суспільно-історичного розвитку в людини розвинулася потреба в знаннях, яка є найважливішою її спонукою, мотивом пізнавальної діяльності.
Виокремлення людиною себе у предметному світі як суб'єкта пізнання, розрізнення суб'єкта «Я» та об'єкта «не Я», протиставлення себе як особистості іншому об'єктивному світові. Характерним щодо цього є самопізнання, що стало підґрунтям для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і морально-психологічних якостей.
Цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Цей бік свідомості виявляється в самоконтролі та коригуванні власних дій, їх перебудові, у змісті стратегії і тактики, якщо цього потребують обставини.
Ставлення особистості до об'єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе. Ставлення особистості до оточення виявляється в оцінюванні та самокритиці, в яких важливу роль відіграє емоційно-вольова сфера особистості.
Виокремлення та протиставлення людиною себе іншому предметному світові, природним і суспільним явищам, переживання свого ставлення до об'єктивної дійсності та самої себе є засадовими стосовно самовиховання. Завдяки свідомості, самопізнанню та самосвідомості особистість стає суб'єктом виховання, тобто сама ставить перед собою виховні цілі й досягає їх. Свідомість людини характеризується активністю. У процесі відображення дійсності інформація, що надходить до мозку, відображується не механічно, а свідомо оброблюється відповідно до мети, завдання та досвіду особистості.
Рівень розвитку й виявлення свідомості в людини буває різний залежно від рівня розвитку її знань і наукового світогляду, ідейних і моральних переконань, ставлення до інших людей і до самої себе, до форм суспільного життя.
Людині властиві й неусвідомлювані форми психічної діяльності (інстинктивні та автоматизовані дії, потяги тощо). Але несвідоме входить до свідомого й завдяки цьому може контролюватися людиною.
Вивчаючи форми психічної діяльності, треба зважати на те, що психічне життя, свідомість та діяльність особистості завжди постають в єдності. Ця єдність виявляється в цілеспрямованій діяльності людини, її різноманітних пізнавальних, емоційних та вольових реакціях, ставленні до інших і до самої себе. Людина взаємодіє з навколишнім середовищем як цілісна система. Цілісність взаємодії забезпечується насамперед вищим відділом центральної нервової системи — корою великих півкуль головного мозку, яка інтегрує (об'єднує) діяльність організму й керує нею.
