72. «Єгипетська криза» та її значення.

Єгипетська криза 1831—1833 рр. — виникла у зв'язку з боротьбою єгипетського паші Мухамеда Алі проти турецького султана за самостійність і розширення володінь за рахунок Османської імперії.

Криза виникла восени 1831 р, коли Мухаммед Алі почав війну проти султана Махмуда II. Єгипетські війська під командуванням Ібрагіма-паші зайняли Палестину, Сирію, Кілікію, розбили турецьку армію поблизу Коньї 11 грудня 1832 р. і стали просуватися до Стамбулу.

Махмуд II, не отримавши допомоги, яку він просив у західно-європейських держав, звернувся до Росії. Прибуття російського десанту на Босфор навесні 1833 р. зміцнило позиції султана і зупинило наступ єгиптян, але втручання Великобританії та Франції, що побоювались посилення позицій Росії в Османській імперії, спонукало султана укласти з Мухамедом Алі, так звану, Кютахійську угоду, за якою під владу Мухамеда Алі в обмін на формальне визнання їм сюзеренітетом султана переходили разом з Єгиптом Сирія, Палестина та Аданський пашалик. Після підписання Ункяр-Іскелесійского договору 1833 р. російські війська були виведені з Туреччини.

73. Реформи Махмуда іі (1808-39) та їх значення.

Передумови

• Адріанопольська ганьба

• французи спробували захопити Алжир, котрий номінально все ше вважався частиною Османської імперії.

• Єгипетська криза, що вилилася у повномасштабну і вкрай невдалу для османів війну з Мухаммедом-Алі. У травні бойові дії завершилися підписанням Кютахійської єгипетсько-османської угоди, за умовами якої Мухаммед-Алі підтвердив свій статус султанського васала. Як компенсацію він отримав в управління Сирію,Палестину та Аданський пашалик Малої Азії.

• Конфлікт завершився підписанням російсько-турецького Ункяр-Іскелесійського договору (липень 1833 р.), який проголошував вічний мир, дружбу і союз між обома державами. Росія зобов'язалася надавати Туреччині «в разі потреби» воєнну допомогу, за що Порта, своєю чергою, зобов'язувалася в разі загрози для Росії закривати на її прохання Дарданелльську протоку для проходу всіх іноземних військових кораблів.

Замирившися з Єгиптом й отримавши на міжнародній арені воєнно-політичну підтримку Росії, султан Махмуд II ше енергійніше взявся за проведення внутрішніх реформ. Особливу увагу було приділено питанням соціально-культурного, юридичного та політико-адміністративного характеру.

• В Стамбулі почали виходити перші газети

• на європейський кшталт реорганізовано державний апарат Порти — замість традиційних діванів і муширатів були створені міністерства(внутрішніх справ, закордонних справ,військове,освіти), а місцевих намісників у пашаликах, вілаєтах і санджаках позбавили права формувати й утримувати власним коштом приватні воєнізовані загони.

• У Стамбулі відкрили медичне, військове й морське інженерне училища європейського зразка

• всіх державних чиновників зобов'язали перейти на одяг європейського крою, а замість тюрбанів і чалми носити фески.

• Було відновлено запроваджену ще Селімом III практику організації постійних османських посольств у Санкт-Петербурзі, Парижі, Відні, Лондоні і Берліні.

• Особливо велике значення для посилення політичної централізації імперії мав закон 1834 р. про ліквідацію системи військово-спагійського землеволодіння, за яким 25 тис. тімарів і зеаметів були конфісковані й передані до державного земельного фонду, а всіх державних службовців Порти перевели на грошове утримання. Тим же законом цілковиту легітимність здобули приватні земельні володіння — чіфтліки, власники яких стали відтоді абсолютно повноправними аграрними виробниками. А селяни, як і раніше, працювали на чужій землі (державній або поміщицькш) і тому за користування нею мали платити відповідні податки.

• Навесні 1826 р. султан і Порта стали обговорювати проект створення нових піхотних частин. Ці частини (до 8 тис. солдат) повинні були бути організовані і навчені за європейською системою. Проект був обговорений, схвалений покладеної в таких випадках фетвою шейх-уль-ісламу, оформлений указом султана. 15 червня 1826 почався бунт яничарів. Бунтівники нападали на будинки тих сановників, яких вважали ініціаторами проведення реформи. Однак цього разу яничари опинилися без підтримки городян. Всього під час бунту загинуло або було страчено за рішенням спеціальних судів не менше 7 тис. яничарів, а близько 20 тис. було вислано зі столиці. 17 червня 1826 збори вищих сановників ухвалило історичне для Османської імперії рішення про скасування яничарського корпусу і віддання анафемі цього традиційного державного інституту.

Реформи Махмуда II почали якісно міняти обличчя Оттоманської імперії, однак їхня результативність у плані реального зміцнення воєнно-політичного потенціалу Порти залишалася мізерною, тому зовнішня політика Османської держави дедалі більшою мірою залежала від зовнішніх чинників.

Реформи Махмуда II супроводжувалися посиленням особистої влади монарха, але мало сприяли прогресу турецького суспільства. Турки і раніше вважалися господарями імперії, але на ділі сфера їхнього впливу виявилася вельми обмеженою через все більш виразного відставання в економічному, культурному і етнічному розвитку не тільки від населення Західної Європи, але і від ряду народів, що перебували під владою османських султанів.

Реформи Махмуда II були вкрай необхідні для порятунку держави. Вони складають перший етап перетворень в Османській імперії, коли реформи здійснювалися представниками верховної влади (йшли «зверху»), олицетворявшими в своїй особі в той період політичну силу, не пов'язану прямо з соціально-політичними інтересами якоїсь певної частини представників вищих станів. Інша справа, що ці самі реформи не зробили настільки глибокої зміни в житті держави з тієї причини, що їх ходу вельми заважали як внутрішні конфлікти, так і зовнішній вплив з боку європейських країн. Загалом імперія таки розкладалася