17. Норма права та стаття нормативно-правового акта:взаємодія.

Загальнообов'язковість правової норми та її формальний аспект забезпечуються шляхом її викладу в тексті юридичного документа. При цьому, норму права не слід ототожнювати ні з правовим її текстом, ні з його структурними елементами, оскільки правовий текст завжди є ширшим за обсягом та інформацією, аніж правова норма. По-перше, нормативний акт може вміщати різноманітну інформацію стосовно мети і завдань акта, дефініції. По-друге, у статті акта фіксується лише частина правового правила. Суб'єкт у процесі інтерпретації змісту всіх статей відтворює цілісну правову норму.

При цьому можливі два аспекти співвідношення норми і статті нормативного акта.

I. За повнотою викладу норми у статті нормативно-правового акта розрізняють три способи:

1. Повний, коли елементи норми прямо формулюються у статті (можливо і не повністю) без посилання на інші статті чи акти.

(Усі особи, молодші 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому до досягнення 21 року щороку підлягають обов'язковому медичному огляду (ст. 191 КЗпП України.)

2. Відсилочний, коли у статті містяться не всі елементи, а є посилання на інші статті цього ж акта.

(Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75 — 78 цього Кодексу (ст. 104 КК України.)

3. Бланкетний спосіб є різновидом відсилочного. Його своєрідність виявляється у посиланнях не на нормативні положення даного закону, а на інший нормативний акт.

(Молодим спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 197 КЗпП України.)

II. Залежно від рівня нормативного узагальнення розрізняють:

1. Абстрактний спосіб, при якому норма моделює ті чи інші дії у вигляді абстрактного поняття.

(Норма ЦК, що регулює правила застосування цивільного законодавства за аналогією: при неможливості використання аналогії закону права та обов'язки сторін визначаються, виходячи із загальних основ та сенсу цивільного законодавства і вимог розумності та справедливості.)

2. Казуїстичний спосіб надає можливість викласти норму шляхом перерахування чи вказівки на індивідуальні ознаки.

Наприклад, норма, що визначає перешкоди до укладення шлюбу:

— наявність іншого шлюбу;

— наявність відносин родства;

— недієздатність хоча б однієї особи.

Можливо виділити й інші способи викладу норм права в нормативно-правових актах, які визначаються правилами юдичної техніки. Однак вони мають доповнюючий характер і не впливають суттєво на правозастосовчу практику.

18. Підстави для виникнення, зміни і припинення правовідносин (юридичні факти).

Для виникнення, зміни чи припинення правовідносин необхідна не тільки зацікавленість у цьому суб'єктів права, а й певні життєві обставини, факти. Останні можуть бути різноманітними. Не всі з них справляють вплив на правовідносини, а лише ті, що зазначені у нормативно-правових актах, з якими законодавець пов'язує можливість здійснення учасниками правовідносин їх суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

У різних нормах права, а точніше — у їх гіпотезах, держава визначає вид тих життєвих умов, обставин і фактів, які визнаються значимими в юридичних відносинах і які в обов'язковому порядку тягнуть за собою юридичні наслідки. Такі життєві обставини, умови і факти у правовій теорії і практиці називають юридичними фактами.

З такими юридичними фактами норми права безпосередньо пов'язують виникнення, зміну і припинення правовідносин. У юридичній літературі існує різне визначення юридичних фактів.

Широко визнаним визначенням юридичних фактів є наступне: юридичні факти — це такі сформульовані у гіпотезах правових норм життєві обставини, з якими закон пов'язує виникнення, існування, зміну чи припинення правових відносин. Основні ознаки юридичних фактів полягають у тому, що юридичні факти: а) являють собою різні життєві обставини, умови і факти; б) визначаються у нормах права, точніше у їх гіпотезах; в) слугують неодмінною умовою виникнення, зміни чи припинення правовідносин; г) тягнуть за собою суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників правовідносин; д) забезпечуються державним примусом.