7.2. Емісійні операції комерційних банків

Емісійні операції банків на ринку цінних паперів можна поділити на дві групи: операції з випуску акцій, тобто пайових цінних паперів (або інструмен­тів власності); операції з випуску боргових зобов’язань (або інструментів по­зики – облігацій, депозитних сертифікатів, векселів).

Емісія акцій – це цілеспрямована й організована певним чином діяльність емітента. Вимоги до цієї діяльності та процедури її здійс­нення визначаються нормами законодавства, положеннями установ­чого договору та статуту акці­онер­ного товариства.

Основні етапи емісійної діяльності банку:

а) прийняття рішення про емісію акцій. Рішення про основний випуск акцій приймається засно­вниками банку відповідно до установ­чого договору, про всі наступні випуски – загальними зборами акціонерів. Рішення оформ­ляється протоколом, який містить всю інформацію про майбутній випуск (місцезнаходження емітента, мета випуску акцій, загальна сума емісії і кількість акцій, види акцій, номінальна вартість акцій, строк і порядок підписки на акції, порядок їх оплати, порядок виплати дивідендів тощо). певні відомості щодо випуску акцій згідно з нормами зако­нодавства: фірмове найменування емітента та його місцезна­ходжен­ня, мета випуску акцій,.

б) державна реєстрація випуску акцій, а для відкритих акціоне­рних това­риств – також реєстрація інформації (проспекту) про емісію акцій. Згідно з законодавством України випуск акцій як відкритого та закритого акціонер­ного товариства має бути зареєстрований у ДКЦПФР ержавній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Крім того, якщо акції випускаються відкритим акціонер­ним товариством, емі­тент повинен також подати Державній комісії інформацію про емі­сію акцій. , що містить: характеристику емітента; опис діяль­ності емітента, засвідчений аудитором; дані про емісію акцій (обсяг емісії, вид і кате­горія акцій, можливі привілеї власників акцій, умови початку і при­пинення продажу); відомості про реєстратора та про депозитарій цінних паперів. Факт державної реєстрації підтверджує, що відомості про емітента та його цінні папери є об’єктивними.

в) опублікування відомостей відносно підписки на акції у засо­бах масової інформації – відбувається публікація . Емітент повинен опублікувати інформацію про емісію акцій в органах преси Верховної Ради та Кабінету Міністрів України і в офіційному виданні фондової біржі до початку підписки на акції. Опублікування даних про емісію акцій є одним із способів захисту інтересів потенційних акціонерів і посередників.

г) виготовлення акцій (сертифікатів) у разі документарної фор­ми випус­ку. Банківські акції можуть випускатися в документарній та бездокументарній формі (існують у вигляді електронних записів). Більш поширеною в Україні є документарна форма, коли акціонерам видаються акції або сертифікати акцій на сумарну номінальну вартість акцій, якими вони володіють.

д) розміщення акцій на первинному ринку цінних паперів. Розміщення акцій на ринку може здійснюватися безпосередньо емітентом (прямий продаж) або через професійних посередників ринку цінних паперів. В Україні поширені­шим є прямий продаж ак­цій емітентом, зокрема і банками. При цьому необ­хідним елементом є укладання договору між емітентом та інвестором, згідно з яким інвестор зо­бов’язується сплатити вартість певної кількості акцій, а емітент – передати інвестору зазначену кількість акцій.

е) складання звіту про результати випуску акцій. Згідно з чинним зако­нодавством України термін відкритої підписки не може перевищувати 6 місяців. Якщо до закінчення цього строку не вдалося покрити підпискою 60% акцій, підписка вважається такою, що не відбулась (для першої підписки акціонерне товари­ство вва­жається незаснованим). До дня установчих зборів інвестори, які під­писалися на акції, повинні оплатити не менше 50% номінальної вартості акцій. Акціонери, які підписалися на акції, зобов’язані оплатити повну вартість акцій у строки, визначені уста­новчими зборами, але не пізніше року після реєстрації товариства.

Після закінчення строку відкритої підписки на акції (не пізніше як через 15 днів) емітент подає до ДКЦПФР звіт про наслідки підписки на акції, який підписує емітент та посередник, якщо такий залучався до випуску. Вимоги щодо змісту звіту встановлюються правовими нормами. Звіт підпи­сується емітентом та посередником, якщо він брав участь у розмі­щенні, і засвідчується аудиторською організацією.

Законодавство України дозволяє акціонерним товариствам здійс­нювати додаткові випуски акцій лише за умови, що всі раніше випу­щені акції повністю оплачені за вартістю, що не нижча номінальної.

З метою залучення додаткових ресурсів на середньо- і довго­строковій основі (довгі пасиви) банки вдаються до емісії облігацій та інших боргових зобов’язань.

Емісія облігацій має для банків деякі переваги порівняно з емісією акцій. По-перше, проценти, які банки виплачують за зобов’язаннями, відносяться на валові витрати. По-друге, боргові зобов’я­зання не надають їх власникам права голосу на зборах акціонерів.

З метою підвищення привабливості облігацій для інвесторів банки еміту­ють конвертовані облігації, які забезпечують їх власникам право на отримання (в рахунок погашення борго­вих зобов’язань) акцій банку-емітента. Облігації мо­жуть випускатися: іменними і на пред’явника; процентними, дисконтними і безпроцентними (цільовими); з вільним і з обмеженим колом обігу.

Не дозволяється випуск облігацій для формування і поповнення статут­ного капіталу емітентів, а також для покриття збит­ків, пов’язаних з їх госпо­дарською діяльністю. Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, що не перевищує 25% від розміру статутного капіталу, і лише після повної оплати всіх випущених акцій.

Рішення про випуск облігацій приймається емітентом і оформлю­ється протоколом, який має містити інформацію стосовно емітента, мети випуску і виду облігацій, загального обсягу емісії, по­рядку випуску облігацій та виплати доходів по них, строків і поряд­ку погашення облігацій. Технологія випуску і реєстрації облігацій значною мірою схожа з технологією випуску і реєстрації акцій.

В умовах економічної нестабільності, значної інфляції банкам важко розмістити довгострокові облігації на прийнятних умо­вах. Тому банки вдають­ся до залучення ресурсів більш простим, ніж емісія облігацій, способом, а саме шляхом випуску інших боргових зобов’язань.

Емісія депозитних сертифікатів дає можливість банкам гнучко управ­ляти процесом залучення коштів, оскільки вони самостійно визначають: номі­нал сертифікатів, обсяг і порядок їх емісії; строк сертифікатів (тобто тривалість залучення коштів). Це дозволяє банкам знизити ризик незбалансова­ної ліквід­ності, плану­вати активні операції та вартість залучення коштів.

Для вкладників депозитні сертифікати – це ліквідний і досить дохідний інструмент розміщення коштів, який, за наявності активно діючого вторинного ринку, можна швидко перетворити на готівку до настання строку погашення.

Згідно з чинним законодавством право випускати депозитні (ощадні) сер­тифікати в Україні надано лише банкам. Умови і процедура їх емісії та обігу регулюються внутрішніми положеннями банку та оприлюднюються в засобах масової інформації.

Бланк сертифіката містить обов’язкові реквізити, які заповнюються бан­ком при оформленні (номінал, дата внесення коштів, дата погашення, про­центні ставки та умови їх сплати, реквізити банку). Для іменних сертифікатів обов’язково вказуються реквізити вкладника.

Бланки акцій, облігацій, сертифікатів є бланками суворої звітності. Їх ви­готовлення здійснює­ться тільки на державних спеціалізованих підприємствах відповід­но до вимог Правил виготовлення бланків цінних паперів і доку­ментів суворого обліку, затвердже­них спеціальним наказом Міні­стерства фінансів, Служби безпеки і Міністер­ства внутрішніх справ України.

Емісія банківських векселів та їх обертання дозволяють банкам викону­вати різноманітні операції: залучати фінансові ресурси, кредитувати клієнтів, органі­зовувати розрахунки між підприємствами, оформлювати векселями свої госпо­дарські бор­ги, використовувати випущені векселі як платіжний засіб, враховувати та переврахову­вати банківські векселі інших емітентів тощо. Більш детально питання емісії та використання банківських векселів розгля­нуте в п.5.6.