Питання 3: Структура стилістики. Стилістика мови. Стилістика мовлення.

Структура стилістики. Структура стилістики, як і кожної науки, зумовлюється її предметом, проблематикою, напрямами, аспектами і методами дослідження, головними завданнями та умовами дослідної роботи. Чим складнішими і різнобічнішими є ці чинники, тим розгалуженішою буде структура науки. В лінгвостилістиці виділяють кілька стилістичних наук або їх розділів.

Загальна стилістика (теоретична стилістика, або теорія стилістики) визначає основні поняття і категорії її, предмет досліджень, теоретично обґрунтовує принципи і методи стилістичних досліджень. Загальна стилістика вивчає універсальні стилістичні засоби мови, тобто ті, що є в багатьох мовах і мають спільні характеристики, та закономірності функціонування мови залежно від змісту, мети, ситуації і сфери спілкування, тобто загальне про функціональні стилі. В предметі загальної стилістики поєднано два аспекти — системно-структурний, що стосується будови і системи мови, і комунікативно-прагматичний, який охоплює функції мови, сферу її поширення в суспільстві і способи використання.

Відповідно до цих аспектів виділяють стилістику ресурсів (засобів), або описову стилістику, і функціональну стилістику. У функціональній стилістиці як окрема галузь виокремлюється стилістика художньої літератури (в стилістиці російської мови вона найкраще представлена працями В. В. Виноградова, в стилістиці української мови — працями І. Білодіда, В. Ващенка, С Єрмоленко). В. В. Виноградов пропонував у стилістичній системі національної мови виділяти три кола досліджень, які

тісно пов'язані, часто взаємно пересікаються і завжди співвідносні, але мають свої проблематику, завдання, категорії: «Це, по-перше, стилістика мови як «системи систем», або структурна стилістика; по-друге, стилістика мовлення, тобто різних видів і актів суспільного вживання мови; по-третє, стилістика художньої літератури»¹. Стилістика мови вивчає, описує і кваліфікує наявні в структурі національної мови стилістичні засоби (морфеми, слова, словоформи, словосполучення, конструкції"), тобто ті мовні одиниці і їх варіанти, які створюють можливість відбору потрібних для певного типу спілкування виражальних елементів. Завдання стилістики мови — встановити системи стилістичних протиставлень на кожному рівні мовної структури і кваліфікувати мовний матеріал відповідно до його стилістичних ознак (значень, забарвлень), тобто сформувати стилістичні парадигми. Стилістика мови вивчає, крім стилістичних засобів, становлення та історичний розвиток стилів і підстилів літературної мови, її різновидів і виражальних аспектів, специфіку колоритів. Літературна мова відома у двох різновидах:

писемному та усному. Відповідно виділяють стилістику писемної мови і стилістику усної мови. Вчення про функціональні стилі літературної мови стосується обох її різновидів: писемного та усного. Поняття писемного та усного різновидів літературної мови не тотожні поняттям книжної і розмовної мови, які

характеризують мову з погляду оцінно-емоційного забарвлення, методики виголошення, всього того, що створює колорит. Писемна мова має більше книжного забарвлення, але користується і розмовними прийомами (у діалогах, репризах, гуморесках). Усна мова може мати розмовне чи книжне забарвлення, але переважає в ній розмовне.

Стилістика мовлення вивчає використання стилістичних засобів, наявних у системі мови, в суспільній чи індивідуальній мовній практиці. В стилістиці мовлення досліджується функціонування стилів мови у різних видах діалогічного і монологічного мовлення, виявляється творча природа мови і мовця. У завдання стилістики мовлення входить і вивчення найтонших семантико-естетичних та емоційно-експресивних відмінностей між різними жанрами і суспільно зумовленими видами

усного і писемного мовлення. Стилістика мовлення конкретизує, розширює стилістичну здатність мовних одиниць, породжує нові, додаткові конотації, що зумовлюються суміжністю однотипних чи контрастних мовних одиниць, і тільки постійно відтворюючись у мовленні, здобувають право перейти у

стилістику мови.