2. Стилістичні ресурси і можливості синтаксису

Стилістичні можливості синтаксису базуються на синонімії синтаксичних явищ. До стилістичних ресурсів простого речення належать: спосіб вираження членів речення, порядок слів, використання однорідних членів речення та засоби зв’язку між ними, різновиди простих речень. Один із важливих стилістичних засобів – синонімія вираження ресурсів.

Присудки ускладненої форми (чинити опір, покладати надії), властиві книжним  стилям , науковому, офіційно-діловому, частково публіцистичному. Паралельні їм прості дієслівні присудки характерні для художнього  та розмовного мовлення. Розмовний характер має дієслівний присудок, виражений інфінітивом, вигуком, повторюваним дієсловом (стук, стук, стук – вигук замість дієслова).

Порядок слів

Українська мова належить до мов із вільним порядком слів, що дає можливість з одного речення зробити кілька варіантів, при перестановці компонентів. Проте вільність не виключає правил, що регулюють їх розташування. Порядок слів виконує синтаксичну і стилістичну функцію. Розрізняють прямий (звичайний) і зворотний порядок слів. При прямому порядку слів група підмета стоїть перед групою присудка, узгоджене означення перед означуваним словом (зелений ліс), неузгоджене означення після нього. Такий порядок слів характерний для наукового, офіційно-ділового, публіцистичного  стилю . Зворотний порядок слів (інверсія) застосовується у  художньому  та розмовному  стилях . При цьому найбільша увага зосереджується на тому членові речення, який виноситься на кінець. Таким чином значно підвищується експресивність та емоційність тексту.

Що стосується узгодженого означення, то нейтральною позицією для нього є передування означуваному слову; Зовнішньоекономічна діяльність є важливим фактором розвитку національної економіки кожної держави.

Прикметник ставиться після іменника, якщо необхідно виділити ознаку. Такий порядок слів використовується у художньому та публіцистичному стилях; «Тут люд осілий». Постпозиція узгодженого означення щодо іменника використовується в термінах і назвах товарів при класифікації об'єктів, що входять у загальний клас. Іменник при цьому означає родове поняття, а прикметник — видову ознаку: ромашка лікарська, ромашка запашна,

Номінативні речення використовуються як зачини або

кінцівки експресивних зв’язних текстів, що передають спогади,

роздуми, схвильовану розповідь і подібне. Інфінітивні речення використовуються здебільшого для

вираження напруженої, емоціогенної ситуації, безособові —

у пейзажних описах тощо.

3. Синтаксичні засоби книжково-письмові та усно-розмовні

Книжно-писемне мовлення характерне вживанням повних речень.Неповні речення частіше вживані в живому мовленні.

Специфіка використання односкладних речень

1. Для означено-особових речень характерне перенесення акценту з виконавця на дію. Вони вживані в розмовному мовленні, художніх  текстах, іноді публіцистичних, навчальному та популярному різновидах наукового  стилю .

2.  Неозначено-особові речення (напр., Булатові наказали стежити за Шевченком. 3-я ос. мн.) поширені в розмовному та художньому   стилях , рідко в публіцистичному.

3.  Узагальнено-особові речення (zvl. 2. os. sg., фраза і дія стосується будь-якого моменту, напр., Згаяного часу не доженеш.), що містять узагальнені судження. Компонент розмовного мовлення та народної творчості.

4. Найрізноманітніші за функціями – інфінітивні речення. В офіційно-діловому та публіцистичному  стилях  вони мають відтінок наказовості, категоричності. У  художньому   стилі  вони допомагають відбити психологічне напруження стану людини, сумнівів (напр., Бути чи не бути?).

5.  Безособові речення наголошують на результаті дії, напр.,Дощить. Йому спиться. Офіційно-діловий та науковий  стилі  віддають перевагу конструкціям на но-, то-, які виражають наслідки подій і процесів. У науковому  стилі  безособові речення стають головними у складнопідрядних.  Художній   стиль  використовує ці типи речень в описах природи чи стану людини.

6.  Номінативні речення: В офіційно-діловому та науковому стилях  вживаються на початку тексту, який далі розкриває зміст цього поняття. Ту ж роль (з відповідним добором мовних засобів) вони можуть відігравати в  художньому  та публіцистичному  стилях . У середині тексту вони можуть служити засобом уповільнення розповіді, у кінці підсилюють виклад, ставлять емоційну крапку.

Складне речення

Складним реченням надається перевага в книжному мовленні, оскільки вони найбільше відбивають його логічність та інтелектуальність. Науковий виклад потребує виявлення часових, умовних, допустових стосунків, причиново-наслідкових зв’язків, тому найдоцільнішими тут є складнопідрядні речення. У них зв’язок між окремими частинами тісніший ніж у складносурядних.  Художньому  стилю  властиві підрядні обставинні речення часу і місця. Підрядні означальні широко вживаються в усіх стилях.

Офіційно-ділове мовлення менше ніж наукове вдається до складнопідрядних речень. Йому більше властиві прості, але досить поширені речення. Перша вимога до таких речень – ясність і точність формулювання. Для уникнення надмірного ускладнення у цих текстах запроваджують рубрикацію (пункти й підпункти).

Прагненням до об’єктивної узагальненості, абстрактності без зазначення суб’єкта дії, пояснюється широке використання в науковому та офіційно-діловому  стилях  пасивних конструкцій.

Структура наукового тексту – це система одиниць різних рівнів. Одиниця найвищого рівня – складне синтаксичне ціле, що являє собою об’єднання самостійних речень у більші відрізки мовлення. Вони характеризуються єдністю думки, теми, структурною завершеністю. До інтонаційно-синтаксичних одиниць належать абзац – пов’язана за змістом частина тексту від одного відступу до іншого. Абзац дає можливість відтворювати думку в процесі її розвитку. У нехудожніх текстах поділ на абзаци стандартний й у  художніх  та публіцистичних різноманітний, що залежить від теми і форми викладу. До продуктивних фігур у всіх видах текстів належать анафора, епіфора, антитеза. Щоб зосередити увагу на певному положенні, в науковій прозі застосовуютьформу запитань і відповідей (Які існують типи? Їх п’ять:...). 

Складносурядні речення

            В нехудожніх  стилях  вони констатують певний стан речей і не містять зіставлення чи протиставлення. Особливістю складносурядних речень є ритмічність і плавність, тому вони надають художньо-белетристичним текстам легкості, витонченості.

Безсполучникові речення

            Вони широко представлені в описах природи, місцевості, дорожніх нотатках, де йдеться про зовнішні риси зображуваного. У поетичних творах уживання безсполучникових речень надає відтінкурозмовності і сприяє вияву експресії.

Відокремлені компоненти речення в науковому та діловому  стилях  основним зображенням мають уточнення, додаткове повідомлення. У художньому  та публіцистичному  стилях  вони є засобом оцінності чиобразності. Найчастіше цю роль поступають дієприслівникові та дієприкметникові звороти, прикладка.

Вставні слова не мають формального зв’язку з реченням чи його складниками. Для наукового та офіційно-ділового  стилю  найхарактернішими є вставні слова, що вказують на стосунки між частинами тексту (по-перше, по-друге,...; отже, таким чином, насамперед, нарешті,...), передають ставлення до способів висловлення думки (ймовірніше, точніше,...), зазначають джерело повідомлення (на думку вчених, за результатами досліджень), пом’якшують категоричність висновків (як відомо, припустимо), дають раціональну чи емоційну оцінку інформації (на жаль, напевно, мабуть). Як правило, з такими самими функціями перелічені типи вставних слів уживаються й у публіцистиці.  Художня  література використовує весь набір слів, які у взаємодії з іншими засобами цього  стилю  сприяють вираженню припущень, сумнівів, упевненості, ствердження чи заперечення. Особливо широко вживаються вставні слова в розмовному мовленні, надаючи йому експресії.

Вставлені конструкції в науковому  стилі  та його різновидах є засобом уточнення і роз’яснення, додаткового повідомлення, а в художньому  і публіцистичному  стилях  сприяють розвиткові другого плану розповіді, можуть містити оцінку і експресивні зауваження автора.