19 Поняття та способи припинення зобов’язання

Припиненням зобов'язання називається ліквідація з передбачених законом або договором підстав існування суб'єктивних прав і обов'язків, які складають його зміст. Внаслідок цього учасників зобов'язання більше не пов'язують ті права і обов'язки, які раніше з нього випливали.

Згідно з ч. 1 ст. 598 зобов'язання може припинятися повністю або частково. При повному припиненні зобов'язання анулюються всі права та обов'язки сторін. При припиненні зобов'язання частково правовий зв'язок між його суб'єктами не переривається, проте змінюється його зміст внаслідок змен­шення обсягу прав і обов'язків сторін.

Підстави припинення зобов'язання встановлюються договором або законом. Виходячи з аналізу змісту ч. 1ст 598 та інших статей глави 50 ЦК, підстави припинення зобов'язання можна поділити на договірні і законні. В свою чергу законні підстави поділяються на загальні і спеціальні.

Загальні підстави припинення зобов'язань встановлені статтями глави 50 ЦК. До них відносяться: передання відступного (ст.600 ЦК); зарахування зустрічних однорідних вимог (ст.601—603 ЦК); домовленість сторін, в тому числі новація (ст.604 ЦК); прощення боргу (ст.605 ЦК); поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст.606 ЦК), припинення зобов’язання неможливістю його виконання (ст.607), смерть фіз.особи (ст.608), ліквідація юр.особи( ст.609).

Спеціальні підстави припинення зобов'язання можна поділити на: а) підстави, що застосовуються як санкції за порушення зобов'язання у випадках, передбачених договором або законом. До них належать: відмова від прийняття виконання (ч. З ст.612 ЦК); одностороння відмова від зобов'язання (ст.615 ЦК). Приклади такої відмови містять, зокрема, ч. 4 ст. 690 ЦК, ч. 1 ст.565 ЦК п. 2 ст. 766 ЦК. В той же час відмова від зобов'язання може мати місце і за відсутності порушення його однією із сторін (наприклад, відмова від договору про надання права користування чужою земельною ділянкою — ч. 2 ст. 408 ЦК; відмова продавця від договору купівлі-продажу — ч. 1 ст. 665 ЦК; відмова від договору комерційної концесії — ч. 1 ст. 1126 ЦК тощо); б) інші підстави, передбачені договором або законом: закінчення строку довіреності (ч. 1 ст. 248 ЦК); припинення поруки (ст. 559 ЦК); припинення гарантії (ст.568 ЦК); припинення права застави (ст. 593 ЦК); неукладення основного договору (ч. З ст. 635 ЦК); розірвання договору (ч. 2 ст. 653 ЦК), інші випадки.

ЦК ст. 598-609.

20 Поняття та функції цивільно-правового договору

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Насамперед, договір належить до юридичних фактів, на основі яких виникають зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 11 і ч. 2 ст. 509 ЦК зобов'язання виникають з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з договорів та інших правочинів,які хоч і не передбачені законом, проте й не суперечать йому.

Договору як юридичному факту властиві такі ознаки:

1) в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи декількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом мають збігатися і відповідати одне одному;

2) договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договори бувають: багато-одно-двосторонніми ( залежно від обов’язків), відплатні чи безоплатні, строкові чи безстрокові, реальні чи консенсуальні і т.д.

Класифікація функцій:

• Ініціативна функція договору полягає в тому, що як результат погодження волі сторін договір є водночас актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності учасників договору.

• Програмна-координаційна функція означає, з одного боку, що договір є своєрідною програмою поведінки його учасників один щодо одного, а з другого, — засобом координації цієї поведінки сторін на засадах рівності, диспозитивності та ініціативи.

• Інформаційна функція виявляється в тому, що завдяки чітко сформульованим умовам договір містить певну інформацію щодо наявних прав та обов'язків у сторін, яка в разі спору може бути врахована і юрисдикційним органом для правильної кваліфікації взаємовідносин сторін і прийняття законного та обгрунтованого рішення з цього спору.

• Гарантійна функція зводиться до залучення для стимулювання належного виконання зобов'язань системи забезпечувальних засобів, які також набувають договірної форми (застави, завдатку, гарантії, поруки, неустойки тощо).

• захисна функція полягає в тому, що завдяки договору включається в дію механізм захисту порушених прав шляхом примусу до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, застосування заходів оперативного впливу тощо.

Зазначені функції об'єднуються більш загальною — регулятивною функцією договору як правового засобу регулювання правомірної поведінки учасників цивільних правовідносин.