Суть та становлення регіонального маркетингу в україні

Регіональний розвиток України проходить досить складно і нерівномірно. Ринкові відносини розширили самостійність та відповідальність регіонів, як суб’єктів господарювання, які володіють і розпоряджаються деякою частиною національного багатства. Інтегруючи у національну та світову економіку, вони починають більше конкурувати між собою в боротьбі за інвестиції, ресурси, кваліфікований персонал та інформаційне забезпечення. При цих умовах єдиним інструментарієм розробки стратегії і тактики регіональних перетворень може бути регіональний маркетинг.

З теоретичного погляду, питанням щодо сутності регіонального маркетингу займались такі вчені як А. Лавров та В. Сурніна. Вони запропонували розглядати маркетинг за рівнями управління ринкових відносин, а саме: мікро-, мезо- та макрорівень, що з на їх погляд, на певному етапі поглиблення розширення і розгортання дасть змогу виділити з усієї сукупності саме регіональний маркетинг. Регіональний маркетинг трактується ними як система економічних відносин узгодження економічних інтересів і цілей з мезорівня з макро- і мікрорівнями, адаптації регіональної структури відтворення до зовнішнього та внутрішнього ринків на основі постійного моніторингу процесів, що відбуваються на них [6, с 139].

А. Пункрухін проводить чіткий поділ територіального маркетингу на маркетинг, який відбувається в межах даної території та маркетинг зорієнтований на суб’єктів за її межами. Маркетинг території, на його думку, розглядається як діяльність, що. здійснюється з метою створення, підтримки чи зміни відносин поведінки суб’єктів ринку щодо відповідних ресурсів, а також можливостей їхньої реалізації та відтворення [3, с 328].

Термін “регіональний маркетинг” необхідно розглядати з точки зору управління економічним розвитком регіону. Для цього необхідно виділити поняття маркетингу в регіоні та регіонального маркетингу. Маркетинг у регіоні - являє собою сукупність певних заходів щодо певних товарів та послуг в межах певного регіону. А регіональний маркетинг - інтегральна діяльність у певному регіоні та за його межами щодо зосередження в ньому ресурсів, можливостей їх реалізації та відтворення.

Що ж до стану регіонального маркетингу в Україні, то він перебуває на стадії становлення, що відбувається в умовах формування ринку водночас із розвитком маркетингу на всіх рівнях. Але існує низка факторів, яка стримує розвиток регіонального маркетингу, перш за все це впровадження маркетингових засадах на всіх рівнях управління, а також нестабільна ситуація в економічній, політичній та соціальних сферах.

Отож, особливості регіонального маркетингу в Україні полягають в тому, що на сучасному етапі економічних реформ він не в змозі максимально використовувати свій потенціал і застосовувати свій інструментарій для розвитку регіонів. Також він являє собою організаційну основу для реформування економіки регіону.

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ АУДИТУ В УКРАЇНІ

Аудит є обов’язковим елементом ринкової економіки будь-якої країни. Становлення в Україні ринкових відносин і формування різних форм власності дало поштовх до виникнення аудиту в нашій країні.

Найкраще відображає суть аудиту класичне визначення Р. Адамса: «Без аудиту немає надійності рахунків. Без надійності рахунків немає контролю. А без контролю що вартує влада?» [4, с.18].

У ринкових умовах для різних суб’єктів господарської діяльності аудит має своє призначення:

1. для власників підприємства - отримання додаткових гарантій щодо достовірності фінансової звітності й ефективності використання власного капіталу;

2. для держави - дисциплінування суб’єктів господарювання у дотриманні вимог законодавства що регулює фінансово- господарську діяльність підприємства. У цілому впровадження аудиту у сфер} підприємницької діяльності має істотні переваги порівняно з іншими формами фінансово-господарського контролю, зокрема: значна економія державних коштів, які витрачаються на утримання контрольно- ревізійного апарату, надходження додаткових коштів до бюджету за рахунок сплати аудиторськими фірмами податків, можливість самостійного вибору аудитора замовником;

3. для аудиторської фірми - це отримання прибутку в результаті надання якісних аудиторських послуг.

Аудит в Україні перебуває на стадії розвитку, адже існує всього шістнадцять років, що і поясню* наявність проблем.

До основних проблем розвитку аудиту можна віднести:

1. Недовіра користувачів звітності до аудитора. Адже замовник повинен бути впевненим > дотриманні етичного принципу конфіденційності. Як зазначають науковці, дана проблема пов’язана і: професіоналізмом аудитора і юридичним захистом його діяльності.

2. Якість аудиторських послуг. На жаль, інвестори та інші користувачі звітності не довіряють висновку аудитора про достовірність показників звітності, хоча відповідно до законодавства, підтвердження незалежним аудитором таких показників є обов’язковим. Поряд з тим, якість аудиторських послуг законодавчими актами прямо не визначена. В українській практиці замовник аудиторських послуг, тобто вищий управлінський персонал, висуває власні вимоги до якості аудиту фінансової звітності. З огляду не кримінальність вітчизняного бізнес- середовища, на першому місці з приводу оцінки якості перевірки фінансової звітності стоїть відповідність результату аудиторських послуг очікуванням безпосереднього замовника. Невідповідність такого очікування є першопричиною скарг на аудиторів і невдоволення якістю е цілому. Формальною підставою звинувачень у низькій якості аудиторських послуг є певні порушенню практикуючими аудиторами етичних і методологічних принципів аудиту, що зафіксовані у Національних нормативах аудиту та Кодексі професійної етики [2, с.53-54].

3. Відсутність типових форм документів з аудиту. Адже конкретні форми робочих документів не регламентовані й визначаються аудиторами самостійно з урахуванням специфіки окремих питань аудиту. Як показує досвід, це негативно впливає на ефективність і якість аудиторської роботи.

4. Недостатня кількість методичних розробок з аудиторського контролю. Ця проблема стосується організації аудиторських перевірок і розробки оптимальної методики визначення вартості аудиторських послуг.

5. Відсутність достатнього досвіду аудиторської діяльності та недостатня кількість кваліфікованих аудиторських кадрів, і як наслідок - неосвоєний ринок аудиторських послуг.

Аналіз переваг і проблем розвитку аудиту дозволяє визначити такі напрями розвитку аудиторсько: діяльності:

1. Розробка механізму практичного застосування МСА в Україні та створення до них коментаріь та роз’яснень.

2. Внесення необхідних змін і доповнень до Закону України «Про аудиторську діяльність» з метоьс приведення його у відповідність до інших законодавчих актів України, які прямо чи опосередковано впливають на регулювання аудиторської діяльності. А також введення додаткових положень, які б більп чітко унормували взаємовідносини аудитора та клієнта. Варто розширити перелік підприємств, для яких щорічна аудиторська перевірка обов'язкова, а це збільшить ринок аудиторських послуг.

3. Поглиблення співпраці професійних аудиторських організацій України з міжнародними тг європейськими професійними організаціями бухгалтерів і аудиторів.

4. Використовуючи узагальнений практичний досвід роботи міжнародних і вітчизняних аудиторських фірм, розробити методичні рекомендації щодо проведення аудиту фінансової звітності підприємств різних галузей економіки.

Отже, вказані основні напрямки визначають перспективи розвитку аудиту в Україні.

Білет № 20

В статті «ПРИНЦИПОВІ ВІДМІННОСТІ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ЗА КОРДОНОМ І В УКРАЇНІ» описано регламентацію ведення бухгалтерського обліку та його вдосконалення на основі ідей науковців.

Облік в Україні затверджений Міністерством фінансів та органами статистики таким чином, що він визначає форми бухгалтерської і статистичної звітності. Є певна регламентація обліку на державному рівні в країнах із розвинутою ринковою економікою. Але регламентація ведення обліку ніяк не означає повної залежності бухгалтерів від інструкцій, які забороняють (їх просто немає). Вона стосується лише головних моментів відображення в обліку господарських операцій і результатів їх діяльності.

Усі розвинені країни вважають нормальним явищем використання МБС, оскільки при цьому зростає довіра з боку іноземних інвесторів до фінансової звітності, зменшується ризик фінансових втрат через незадовільну організацію національної системи обліку та звітності.

Статус головного бухгалтера як державного контролера не відповідає ринковим умовам. За організацію і стан бухгалтерського обліку на підприємстві повинен нести відповідальність тільки її власник або керівник підприємства, який відповідає перед власником за майно, зобов'язання підприємства, його ефективну діяльність і кінцеві результати роботи.

На основі результатів проведеного аналізу тут сформульовані такі висновки.

По-перше, ідея М.В.Ткаченко щодо впорядкування систем і методів бухгалтерського обліку в останній третині XX ст. пов'язана з реалізацією гармонізації та стандартизації, тому Україні необхідно докласти зусиль, щоб отримати підтримку на міжнародному рівні.[4, с.200]

По-друге, В.П. Завородний та В.Я. Савченко вважають, що вихід України на міжнародний рівень у недалекому майбутньому стане можливим лише за умови визнання нею МБС.

По-третє, М.Р.Лучко та І.Д.Бенько стверджують, що входження України в процес гармонізації зовсім не означає якоїсь різкої зміни в методології та практиці бухгалтерського обліку; це навряд чи можливо. Тому необхідно провести детальний аналіз основних особливостей і відмінностей української та міжнародної систем обліку

По-четверте, Астахов В. у термін "стандартизація" щодо бухгалтерського обліку вкладає зовсім інше значення, ніж традиційне в нашій країні, пов'язане, наприклад, із діяльністю Держстандарту. Нам необхідно перейти до нових принципів регулювання обліку, які передбачають зіставлення й узгодження ролі державних органів, професійних організацій і міжнародних інститутів, подолати перешкоди в методологічному, організаційному та психологічному аспектах.

Білет 16

.

В статті «СТВОРЕННЯ МАРКЕТИНГОВОЇ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ІНОЗЕМНОГО ТУРИЗМУ В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ» описується розвиток та необхідність іноземного (в’їзного) туризму як одного з напрямів державної туристичної політики України. Такий вид туризму справедливо дістав назву «невидимого експорту», оскільки ефективно впливає на соціально-економічний розвиток держави, дозволяє стабілізувати й активізувати платіжний баланс і виступає ефективним засобом рекламування товарів і послуг національного виробництва за кордоном так і туристичних можливостей країни відвідування.

В України є всі можливості для розвитку іноземного туризму, проте вона ще значно поступається за кількістю відвідань європейським країнам. Дослідженням проблематики розвитку туристичної галузі в Україні займались такі вчені,як Гавран, Заїкіна, Король, Любіцева, Сокол Ткаченко та інші.

Тут наведені переваги використання іноземного туризму в Україні, серед них:

- засіб активної участі країни у міжнародному поділі праці;

- фактор розвитку зовнішньої торгівлі;

- дієвий інструмент формування позитивного іміджу держави на міжнародному ринку;

- ефективний засіб інтеграції до європейської та світової спільноти.

З огляду на це постає проблема розв’язання багатьох поточних проблем, які гальмують розвиток вітчизняного ринку туристичних послуг та одночасно стримують розвиток іноземного туризму в Україні.

Формування відповідної та дієвої маркетингової стратегії розвитку іноземного туризму в Україні потребує комплексного аналізу основних чинників, які на даний момент негативно позначаються на розвитку такого виду туризму. Найважливішою проблемою є те, що про Україну на її туристично-рекреаційний потенціал мало відомо закордонному споживачеві. Причиною цього є недостатня фінансова підтримка держави та відсутність комплексного підходу до просування вітчизняного туристичного продукту на світовому ринку туристичних послуг.

Також негативний вплив на зростання іноземного туризму в регіонах України здійснює недостатній рівень розвиненості матеріально-технічної бази туризму та її невідповідність міжнародним стандартам. Транспортні шляхи України перебувають у незадовільному стані та не відповідають міжнародним вимогам щодо швидкого, надійного, безпечного та комфортного перевезення.

Усі перелічені чинники перешкоджають розвитку іноземного туризму в Україні і зумовлюють низьку репутацію країни на світовому ринку туристичних послуг. Для цього державна політика повинна спрямовувати свою діяльність на:

1. Дослідження рекреаційно-туристичного потенціалу регіонів України, визначення ряду найпривабливіших для іноземних відвідувачів туристично-рекреаційних пропозицій;

2. Створення сучасної матеріально-технічної інфраструктури туристичного бізнесу;

3. Розвиток інформаційної структури туристичного бізнесу.

Така загальнодержавна програма розвитку іноземного туризму в регіонах України повинна доповнюватися стратегією розвитку кожного окремого туристичного регіону країни, де на місцевому рівні також має бути розроблено певні заходи щодо розвитку туристичної галузі загалом.

БІЛЕТ 15

В статті «РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ФІНАНСОВОГО РИНКУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ» охарактеризовано економічну і фінансову глобалізацію як ключовий процес розвитку світової економіки. В кінці ХХ – на початку ХХІ століття виникло нове явище – глобальна економіка, одним із суб’єктів якого став міжнародний фінансовий ринок.

В основі глобалізації лежать зміни на фінансових ринках. Внаслідок процесів економічної і фінансової глобалізації сформувався очевидний соціально-економічний розрив між невеликою групою постіндустріальних країн («глобальними лідерами») та іншими країнами світу («глобальними аутсайдерами»). Це є різновидом системи економічного розвитку, яка на глобальному фінансовому ринку має два аспекти: територіальний та функціональний. Зокрема, на 20% населення світу, яке живе в економічно розвинених країнах, припадає 86% світового ВВП.

Загалом розвиток глобального фінансового ринку позначається послабленням зв’язків з реальним сектором економіки та послабленням контролю за їх діяльністю з боку урядів окремих країн та міжнародних організацій. Тому фінансова глобалізація розвивається неконтрольним чином, що становить реальну загрозу для економічної стабільності всіх країн світу.

Наслідком фінансової глобалізації є вірогідність виникнення фінансових криз та збільшення впливу криз на інші країни. Зазвичай таку «ланцюгову реакцію» спричинює комплекс чинників, серед яких – неефективна державна політика, недостатній контроль за фінансовою та банківською системами, політичні кризи, експорт капіталу, погіршення кон’юнктури на світових ринках тощо.

Одне з основних завдань держави за умов фінансової глобалізації – ефективне використання переваг від інтеграції до глобального фінансового ринку та одночасне обмеження наслідків такої інтеграції. Для цього потрібне ефективне прогнозування тенденцій глобального фінансового ринку, його подальшого функціонування та впливу на національні фінансові ринки, що дозволить ефективно інвестувати при відносно невеликому рівні ризику.

Проте на сьогодні інвестиції України в інші країни незначні порівняно з обсягами капіталів, що вкладаються в економіку України.

Процеси інтеграції України у світовий та європейський фінансові ринки потребують вироблення власної стратегії розвитку національного фінансового ринку, в основі якої має бути використання сучасних фінансово-кредитних технологій, адаптованих до специфічних умов національної економіки, а також гармонізація законодавчої бази щодо фінансових ринків з європейським та міжнародним законодавством.

Білет 13.

В статті «Проблеми та перспективи розвитку цінних паперів в Україні» описано необхідність ринку цінних паперів та його вплив на економіку країни.

Актуальність теми дослідження зумовлено значенням ринку цінних паперів у економічній системі та його роллю у забезпеченні необхідним для розвитку фінансовими ресурсами усіх суб’єктів економіки. Дані дослідження проводили багато зарубіжних і вітчизняних вчених, серед них: Ю. Лименков, Мозговий, Оскольський, Савченко, Самбірський.

Основу функціонування ринку цінних паперів становлять діяльність емітентів, про що свідчать наведені в статті показники. Також, на сьогодні, поступово розвивається ринок муніципальних запозичень. Залучення коштів шляхом випуску облігацій місцевих позик стає дедалі популярнішим для розв’язання поточних проблем, які пов’язані з фінансуванням бюджетних видатків органами місцевих рад.

Ще одним із видів ринку цінних паперів, що розвивається є ринок похідних цінних паперів (деривативів).

Та проблемою українського ринку є невеликі терміни обігу боргових інструментів, так як термін обігу корпоративних облігацій становить 6-12 місяців, державних облігацій 2-3 роки, а термін обігу єврооблігацій – 3-5 років.

На відміну від акцій та облігацій, поява яких зумовлена безпосередніми потребами відтворювального процесу, виникнення похідних паперів викликане необхідністю перерозподілу цінових ризиків, основна економічна функція яких надання суб’єктам механізму хеджування, тобто страхування від зміни цін на ринку капіталів.

Стійкий, що стабільно функціонує, біржовий ринок цінних паперів є одним із чинників, що визначають інвестиційний клімат у країні, сприяють залученню й перерозподілу інвестиційного капіталу у найбільш перспективні сфери економіки.

Для Україні доцільно мати Єдину біржову фондову систему, оскільки капіталізація ринку цінних паперів є настільки значною, що комісійної винагороди не вистачає на нормальне функціонування навіть однією біржі.

Національна депозитарна система не відповідає на сьогодні вимогам міжнародного ринку капіталів. Вона технологічно відстає від платіжної системи і гальмує обіг фінансових інструментів.

Отже, для вирішення цих питань в нашій країні, необхідно об’єднати зусилля держави та учасників ринку. Доцільно відпрацювати механізми, які дають змогу Центральному депозитарію реально виконувати депозитарні та розрахункові функції.

Б.14

В статті «Глобальна економічна криза – час рішучих дій!» розглядається економічне становище у світі яке є дискусією не лише між фахівцями, а й проблемою кожної окремої людини. На думку автора, Тема світової економічної кризи особливо актуальна на даний час, оскільки її швидке подолання із найменшими втратами – основне завдання для світової спільноти. Цікаво те, що на відміну від минулих економічних криз, коли спад у житловому секторі був лише наслідком загального спаду ділової активності, дана криза іпотечного кредитування майже на два роки його випередила. Але водночас економічна криза, на думку автора, стане каталізатором, підсиливши тиск на житловий сектор.

Відомо, що криза у житловому і кредитному секторах швидко перекинулась на фінансові ринки зокрема фондовий, тому що у свій час банки, які видавали іпотечні кредити для хеджування своїх збитків випускали високо ризиковані активи – іпотечні облігації, забезпеченням для яких слугувала кредитована нерухомість. Відповідно з падінням цін на житло почали падати іпотечні облігації також, тому банки, хедж-фонди, інвестиційні та страхові компанії змушені були просто списати свої збитки, що стало причиною їх масового банкрутства. Це стало поштовхом до обвального падіння світових фондових ринків.

Серед країн, що розвиваються ватро відзначити масштабне падіння фондового ринку Китаю та Росії. Фондовий ринок України за темпами та масштабами падіння зайняв друге місце в світі після Ісландії.

Розуміючи, що криза фінансового сектора світової економіки почала поширюватись на реальний, інвестори почали виводити спекулятивні кошти з товарних ринків, що стало причиною їх обвального падіння. «Перелив» капіталу відбувається, насамперед, у державні облігації США, золото та сам долар США. Попит на долар зумовив наявний зростаючий тренд курсу долара до основних валют.

Економісти усіх держав світу вже знаходяться у стані кризи або перебувають на порозі рецесії.

Дане глобальне економічне зростання стало найбільшим показником за останні десятків років.

На думку автора, у процесі поглиблення світової економічної кризи глобальне економічне зростання може знизитись до пів процента, або навіть зайти у від’ємну зону. Єдиним позитивним фактором є зменшення інфляції в розвинених країнах, що дає їм змогу максимально пом’якшити свою монетарну політику.

Б.17

В статті «Основи екологічного маркетингу» розкрито новий вид економічної діяльності – екологічний маркетинг.

Практичні потреби екологічного маркетингу, на думку автора, стимулюють розвиток фундаментальних та прикладних екологічних та економіко-географічних досліджень, створюють методи, принципи та форми ефективного управління природокористуванням на основі екологічного маркетингу.

Даний термін з’явився в західній науковій літературі в 20 сторіччі, уявлення про екологічний маркетинг пов’язані з необхідністю чіткого аналізу і прогнозу розвитку рекреаційних територій в умовах переходу від індустріальної стадії соціально-економічного розвитку до постіндустріальної, подолання наслідків екологічної кризи в містах, створення екологічного комфортного середовища якості життя.

Розкриваючи сутність екологічного маркетингу, автор виділяє дві його складові:

1. Комерційну

2. 2. Природозахисну або екологозберігаючу.

Власне екологічний маркетинг є функцією управління, яка організовує і спрямовує діяльність підприємств, пов’язану з оцінкою і перетворенням запитів споживачів в попит на товари і послуги, що сприяють збереженню якісного та кількісного рівня основних екосистем.

Тут наведено декілька напрямків екологічного маркетингу, а саме:

- екологічний аудит;

- екологічні звіти;

- екологічне страхування;

- нові форми реклами;

- екологічна сертифікація;

- екологічне маркування.

Екологічний маркетинг має яскраво виражену соціальну спрямованість, адже на його основі вдається розв’язати низку суспільно-економічних протиріч. Але існують протиріччя ринкових інтересів, коли проблема між економічними інтересами підприємств і еколого-соціальними потребами людини та наявним природно-ресурсним потенціалом певної території.

Звідси, основним завданням екологічного маркетингу автор визначає, як гармонізація відносин між виробниками, споживачами та навколишнім середовищем на основі ринкових механізмів екологічно збалансованого природокористування, виробництва та споживання.