1. Критерії вибору раціональної структури ртк в гнучкому автоматизованому виробництві

Автоматизація технології виробництва дозволяє зменшувати кількість людей, зайнятих безпосередньо в технологічному процесі, підняти якість виробів, які виготовляються, і продуктивність виробничої системи за рахунок гнучкої організації технологічного процесу, прискорити навчання персоналу в час переходу до іншої номенклатури виробу, або для різновидів виробу різко скоротити час виготовлення окремого пристрою чи механізму.

Розглянутий в бакалаврській роботі робототехнічний комплекс має одну суттєву особливість. В скрутний для нашої економіки час, коли підприємства оснащені застарілим обладнанням (верстати, промислові роботи ПР), тільки технологіями практично неможливо створити гнучке виробництво .

На перший погляд може здатися, що виходом з цього положення є заміна старого обладнання і устаткування на сучасне, але такий вихід із ситуації можливий лише за умови надходження значних інвестицій. Але є і інший вихід із цього положення – це модернізація старого обладнання.

Підтвердженням цього є дослідження РТК, де використані промислові роботи першого покоління моделей М10П, М20П, МП9С, обладнані сучасними ЕОМ з метою розширення виконавчих функцій в комплексі з відповідним технологічним обладнанням спроектованого РТК. На основі цих роботів, а також деревообробних верстатів з ЧПК було створено виробничий РТК.

Оцінюючи критерії вибору раціональної структури такого РТК в гнучкому автоматизованому виробництві, можна зробити такі висновки:

а) за допомогою критерію технологічної гнучкості:

• середнє значення коефіцієнта гнучкості  виробничої системи, що переходить від випуску виробів і-того найменування до виробів j- того найменування, лежить в межах від 0 до 1, і для найкращої гнучкості РТС коефіцієнт технологічної гнучкості повинен прямувати до 1;

• при збільшенні часу адаптації системи з переходом до випуску продукції нової партії, гнучкість погіршується. Залежність Т_ад= f() змінюється гіперболічно;

• при збільшенні обсягу номенклатури “n” різних найменувань час адаптації зростає, тобто погіршується гнучкість РТС;

• критичне значення гнучкості ( за Т_ад=0) залежить від кількості деталей, які потрібно поміняти чи удосконалити. Зі збільшенням “n” критичне значення гнучкості зростає;

• за малих значеннях коефіцієнта гнучкості час переналагодження сягає 10 годин, і дана РТС стає практично не переналагодженою, втрачається доцільність використання такої системи ( такої системи прямує до );

• за механічного збільшення сумарного часу обробки і складання всієї номенклатури виробів гнучкість системи збільшується, але в свою чергу падає продуктивність такої РТС.

б) щодо критерію структурно-компонувальної гнучкості:

• на основі матриці зв’язаності структурних компонентів можна визначити, чи доцільно використовувати запроектовану систему. При наявності в матриці хоча б одного нульового стовпця чи лінійки, визначник такої матриці стає рівний нулю. А це говорить про те, що не вистачає транспортних шляхів між компонентами, значить структура такої РТС є нераціональною;

• із збільшенням величини k_T степінь гнучкості зменшується; зі збільшенням номенклатури елементів системи, тобто кількісної величини P, при сталій кількості зв’язків між елементами l, залежність k_T =f (q_ф) визначається збільшенням функції k_{T ,} сама характеристика піднімається, що приводить до погіршення степені гнучкості;

в) щодо повної оцінки гнучкості:

• при використанні універсальних технологічних систем оцінка повної гнучкості рівна 100 %, але це можливе тільки тоді , коли не потрібні додаткові затрати при переході на виготовлення нового об’єкта.