1.Числівник, його значення. Розряди кількісних числівників за значенням і будовою. Особливості відмінювання числівників 40,90,100.

Числівник називає кількість предметів або порядок їх при лічбі і відповідає на питання скільки?котрий?

За значенням числівники поділяються на кількісні й порядкові.

Кількісні числівники називають кількість предметів і відповідають на питання скільки?До них належать:

1)Власне кількісні – називають кількість окремих предметів: нуль, один, три, сто;

2)Дробові – називають кількість частин предмета: одна, девята, дві треті;

3)Збірні – називають кількість сукупних предметів: двоє, обидва, обоє, двійко;

4)Неозначено-кількісні – вказують на приблизну кількість: багато, мало, чимало, кілька.

Порядкові числівники вказують на порядок предметів при лічбі і відповідають на питання котрий?за своєю формою й синтаксичною роллю вони близькі до прикметників( тому їх іноді відносять до прикметників): перший, п’ятий, десятий.

За будовою числівники поділяються на прості,складні і складені.

Числівники, які мають у своєму складі лише один корінь,називається простими:один,два,сто;

Числівники які пишуться одним словом, але мають у своєму складі два або більше коренів,називаються складними: п’ятдесят,п’ятсот.

Числівники які складаються з двох або більше окремих слів, називаються складеними: двадцять один,сто сорок п’ять.

Числівники сорок, дев’яносто, сто в усіх відмінках, крім називного і знахідного, мають однакове закінчення а:

Н. сорок (днів)

Р. сорока( днів)

Д. сорока(дням)

З. сорок(днів)

О. сорока(днями)

М. на сорока(днях)

2.

У сучасній дошкільній лінгводидактиці виокремлюють три основні завдання розвитку лексики: 1.Збагачення кількісного складу лексики новими, раніше не відомими словами, а також збільшення словникового запасу за рахунок за¬своєння дітьми нових значень багатозначних слів, що вже наявні в їхньому лексичному запасі. 2. Якісне засвоєння лексики, що виявляється в поглибленому розумінні значення й смислових відтінків слів і словосполучень, подальшому оволодінні узагальненням, яке в них виражене. Особливої актуаль¬ності у зв'язку з цим набуває завдання уточнення значення слів на основі протиставлення антонімів і зіставлення слів, близьких за змістом. 3. Активізація словника - застосування дітьми лексичних засобів у різних мовленнєвих ситуаціях.

Зазначені завдання словникової роботи можна справедливо визначити як триєдину мету розвитку словника дитини, оскільки процеси збагачення-уточнення-активізації словникових одиниць відбуваються постій¬но. Вони тісно пов'язані один з одним, і тому важко виділити межу, коли закінчується один процес і розпочинається інший.

Зміст словникової роботи визначається в таких напрямках: 1. Введення слів, що означають назви предметів та явищ довкілля. 2. Введення слів, що означають якості, властивості предметів на основі поглиблення знань про них. 3.Введення слів, що означають елементарні поняття, узагальнення.

Принципи: 1. Принцип єдності розвитку словника з розвитком сприймання, мислення передбачає єдність факту і слова, що позначають явища дійсності. 2.Пр. взаємозв’язку слова і попереднього уявлення – це принцип використання наочності як основи. 3. Взаємозв’язок усіх завдань словникової роботи.

Білет 14.

Прислівник. Його морфологічні ознаки, синтаксична роль у реченні. Розряди прислівників за значенням. Правовий прислівник.

Прислівник – це самостійна частина мови, яка є незмінювана, він вказує на те як відбувається дія в реченні і відповідає на такі питання: Як? яким способом? де? коли? куди? чому? навіщо? скільки? за якої умови? не зважаючи на що?

Як? – весело, сумно

Де? – тут, там

Яким способом? – надщесердце

Коли? – вчора

Куди? – вгору

Навіщо? – навчатися

Скільки? – мало, багато

Морфологічні ознаки – це його незмінюваність. Він не маю роду, числа, відмінка, часу. Про цю ознаку свідчить те, що у словах прислівниках немає закінчення. Прислівник не має свого, властивого тільки йому лексичного значення. Воно зумовлене лексичними значеннями тих частин мови, від яких він утворюється (день- вдень, мій- по-моєму, осінь- восени).

Прислівники мають властиві тільки їм словотоворчі суфікси -о, -е (тепло, добре, важче), -и, -ому, -єму (по-братськи, по-моєму).

високо

Синтиксична роль у реченні. Майже завжди прислівник виступає обставиною і підкреслюється _._._._._., але може й бути іншими частинами речення.

Приклад.

Сьогодні теплий грудневий день.

Розряди прислівника. За значенням прислівники поділяються на такі розряди:

• обставинні;

• означальні;

• предикативні;

• модальні.

Обставинні прислівники вказують на різні обставини, за яких відбувається дія. Відповідно до цього вони поділяються на такі групи:

• прислівники місця - означають місце або напрямок дії і відповідають на питання де? куди? звідки?: тут, там, внизу, вгорі, попереду, недалеко, навколо (довкола), поряд, поруч, близько;

• прислівники часу - виражають різні часові значення: початкової чи кінцевої часової межі дії, періодичність дії і відповідають на питання коли? відколи? як довго? доки?: тепер, тоді, вранці, влітку, навесні, щоденно, щороку, щоліта, змолоду, споконвіку, донині, довіку, назавжди;

• прислівники причини вказують на причину виконання/невиконання дії і відповідають на питання чому? через що? з якої причини?: знічев 'я, зопалу, ненароком, спросоння, здуру, згарячу;

• прислівники мети вказують на мету дії і відповідають на питання для чого? навіщо? з якою метою?: навмисне, напоказ, наперекір, зумисне, на зло.

Означальні прислівники виражають якісні ознаки дії або спосіб їх вияву, міру чи ступінь: весело сміятися, швидко бігти, робити по-нашому, страшенно блідий, зовсім вільно, дуже старанний.

Серед означальних прислівників виділяють:

• якісні (якісно-означальні) прислівники характеризують дію або іншу ознаку з боку якості й відповідають на питання як? Вони утворюються від якісних прикметників за допомоги суфікса -о, зрідка -е: прекрасний - прекрасно, сумлінно, весело, мудро, розумно, гаряче, добре.

Від якісних прислівників творяться форми вищого і найвищого ступенів порівняння: весело - веселіше, найвеселіше. Ступеневі форми прислівників творяться так само, як і ступеневі форми прикметників, зберігаючи всі особливості творення;

• кількісні (кількісно-означальні) прислівники передають ступінь інтенсивності дії або міру чи ступінь вияву ознаки і відповідають на питання скільки? як багато? якою мірою? наскільки?: дуже сумлінний, досить активний, трохи збентежений, приходив двічі;

• прислівники способу дії вказують на спосіб дії і відповідають на питання як? яким способом?: по-київськи, по-українськи, по-новому, гуртом, уплав, жартома.

Предикативні прислівники виражають:

• стан природи: тепло, холодно, темно, тихо;

• психічний чи фізичний стан істоти: сумно, радісно, досадно, соромно;

• оцінювання якого-небудь стану з морально-етичного погляду або доцільності/недоцільності: біда, пора, лінь, гріх, диво. Наприклад: Аж жаль було на нього дивитися;

Модальні прислівники не виражають певного значення, а лише надають окремому членові речення чи всьому реченню модальних відтінків - можливості/неможливості, ствердження, заперечення, порядок викладу думок: безперечно, звичайно, певно, можливо, нарешті, наприклад, по-перше, по-друге, отже.

16 Білет.

Поняття про просте двосклакдне речення. Речиння поширені та непоширені. Типи речень за метою висловлювання. Порядок слів у простому реченні.Інверсія.Логічний наголос. Прості односкладні речення. Їх класифікація.

Речення – це одне слово, або кілька слів, які пов’язані між собою за змістом, інтонацією та граматичним зв’язком і виражають закінчену думку.Ознаки речення: смислова завершеність, інтонаційна оформленість, предикативність, модальність.За будовою речення бувають прості і складні.Прості мають один предикат, складні – два або більше.За головними членами речення: двоскладні- є підмет і присудок; односкладні – один головний член речення.За другорядними членами речення: поширені – тобто у реченні є другорядні члени речення; непоширені – немає другорядних членів речення.За метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні.За інтонацією: окличні і неокличні.Всі слова у реченні виступають певними членами речення, їх прийнято називати словоформами.Члени речення поділяються на головні і другорядні.Головні члени речення – підмет і присудок, які утворюють предикативний центр і передають головну думку. Другорядні члени речення – це такі слова, які уточнюють, конкретизують підмет і присудок і наповнюють речення.До них належать:додаток, означення, обставина. У простому реченні ьоже бути прямий і зворотній порядок слів.Прямий, наприклад: Тепла весна радує нас щодня. Зворотній – це такий, який протилежний прямому, тобто члени речення стоять не на свому місці, але зворотнвй порядок дає реченню більш емоційного звучання.Тому і використовується у художньому стилі і називається інверсія.Односкладними реченнями називаються такі речення у яких предикативний центр складається з одного головного члена речення(підмет і присудок).Вони можуть бути поширені і непоширені, повні і неповні.Розрізняють такі типи односкладних речень:речення у яких є підмет і його група(означення), присудок і його група(додаток і обставина).Речення у яких наявний підмет називаються називні.Вони в свою чергу поділяються на 4 підвиди: буттєві – у таких реченнях підмет вказує на справжню наявність предмета, вказівні – підмет підсилюється вказівними частками це_то_ось, оцінні – підмет таке слово, через яке висловлюється оцінка предмета, спонукальні – підмет,який називає предмет, що його потрібно подати .

Засвоєння граматичної будови мови для дитини - складний шлях, на якому не обходиться без помилок. Діти плутають суфікси, префікси однієї частини мови з іншою. Для кращого засвоєння граматичної пра-вильності необхідно виробити звичку правильно говорити.

Тому дітям властиві такі типові помилки: 1.Помилки у словотворені. 2. У словозміні. 3.Відмінювання невідмінюваних ім. 4.Заміна роду ім. 5.Неправильне вживання числа ім. (зачини дверю). 6.Помилки у вживанню дієслівних форм (ходю, бігу). 7.Неправильне вживання дієприкметників (розірвата). 8.Помилки у чергуванні приголосних (у оці, рукі).

Також поширені синтаксичні помилки – це неправильний порядок слів у реченні. Найпоширенішою є неправильний порядок слів у відповідь на запитання. Синтаксичні помилки можна згрупувати таким чином: 1.Вживання одного сполучника замість іншого (то і так). 2.Неправильне вживання сполучників підрядності. 3.Під час з’єднання підрядного речення з головним замість сполучника вимовляється питальне слово. 4.У підрядному речені часу сполучник коли використовується не на початку речення, як цього вимагає зміст, а в середині. 5.Складнопідрядні речення з підрядними місця вживаються зі сполучником де.

Білет №17

1. Односкладні особові (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові) речення та їх стилістичне вживання. Односкладні речення безособові та називні. Способи вираження головного члена в цих реченнях.

Односкладне речення – це речення у яких предикативний центр складається з одного головного члена речення – або підмета, або присудка. (Люблю цю чудову пору року. Весна.)

Речення з присудком поділ. на:

- означено-особові – це такі у яких присудок виражений дієсловом І та ІІ особи одн., та дієсловом І та ІІ особи мнж. (я, ти, ми, ви);

- неозначено-особові – у таких реченнях присудок виражений дієсловом ІІІ особи мнж. (вони) (На селі тяжко працюють.);

- узагальнено-особові – це такі односкладні речення у яких присудок виражений дієсловом будь-якої особи найчастіше ІІ особи мнж., чи одн. (ти або ви) і ці речення є прислів»ями, приказками, крилатими висловами;

Речення у яких наявний підмет називаються називні (номінативні)

Вони поділ. на:

- буттєві – у таких реченнях підмет вказує на справжню наявність предмета про який говориться (Криниця у ній смачна вода.)

- вказівні – це такі речення у яких підмет підсилюється вказівними частками – це, то, ось. (Це криниця.)

- оцінні – це такі у яких підмет таке слово через яке висловлюється оцінка предмета. (Молодець. Вереда.)

- спонукальні – у яких є підмет який називає предмет, що його потрібно подати (у лікарській праці) (Скальпель! Тиск!). у щоденному мовленні ми часто користуємося такими номінативними реченями.

Безособові – це таке односкладне речення у якому присудок означає явища природи або стан людини. Часто присудок виражається словом «бути». У безособових реченнях не можна ввести

підмет.

2.

Для формування граматичної правильності мови ви-користовуються такі методи: дидактичні ігри, дидактичні вправи, розповіді з використанням слова, в якому діти допускають помилку, картинки, переказування оповідань, читання віршів, складання дітьми розповідей на групу слів, на тему, запропоновану вихователем.

Найефективнішим методом формування граматичної правильності мови е дид\ігри. Вони занадто по¬ширені в роботі дитячих садків, проте вихователі не зав¬жди правильно підбирають ту чи іншу гру з потрібною метою. Оскільки ігри на формування граматичної пра-вильності мови не досить описані в методичній літерату¬рі, відсутні вони і в планах виховної роботи дитячих сад¬ків.

Групи дид\ігор для формування граматичної правильності мовлення: 1)дид\ігри на формування вміння дітей відмінювати іменники множини в давальному відмінку («Чого не стало?»,); 2)на відмінювання іменників множини в називному відмінку («Що зміни¬лось?»,); 3)на відмінювання іменників однини і множини у знахід¬ному відмінку («Що я бачив»); 4)на вживання роду іменників («Одягти ля-льку»); 5)на вживання невідмінюва¬них іменників («Що я чув по ра¬діо»); на вживання дієслів («Що ми робимо?»); на узгодження числівників з іменниками («Що змінилось?»).

Одним із методів формування знань з граматичної будови мови є розповіді, складені вихователем. У них повинні бути слова, в яких діти найчастіше допускають граматичні помірки (вухо, піаніно, кіно).

Дид\вправи з картинками: «Знайди маму», «Чиї дітки?», «Чий хвіст?», «У кого хвіст?», «Де що ле¬жить?», вправи на вжи¬вання невідмінюваних іменників (пюре, піаніно, радіо).

Білет №18