1.2.Психологічна характеристика прокрастинації

Вивчення прокрастинації отримало дивовижні результати: феномен відомий з 5 століття до н.е. Але з кожним століттям воно стає все більш актуальним. Вже на сьогоднішній день існують і теорії , і методики вимірювання рівня прокрастинації і, найголовніше, техніки зниження її рівня. Procrastination - англ., «зволікання». А ті, хто схильні до «зволікання», називаються просто «прокрастінаторами». Прокрастинація - це просте і абсолютно зрозуміле визначення форми поведінки. Цей стан в тій чи іншій мірі знайомий кожному з нас. Але причиною для занепокоєння є його високий рівень, вплив на наші можливості функціонувати ефективно. Якщо прокрастанація стає постійною частиною нашого життя, то є привід замислитися про можливу психологічної проблеми або про виникнення будь-якого фізіологічного захворювання. Даний феномен поведінки демонструє нашу емоційну відповідь на якісь дії і справи. Він включає в себе: відстрочку, і контрпродуктивність. Прокрастинацією часто позначають як спосіб боротьби з тривожним станом. Вона часто пов'язана з незадоволеністю від своїх досягнень, з втратою відчуття перебігу часу, з невпевненістю в своїх силах, нерішучістю, а також з відсутністю або недостатнім розумінням своїх глобальних цілей. Прокрастинація визначається як добровільна затримка призначеного курсу дій,незважаючи при цьому на очікування,що гірше за затримку [43,С.90].Страх успіху або невдачі, страх потрапити під контроль і опір йому - одні з найчастіших причин. Людина може відчувати при цьому симптоми депресії. Всі подібні поведінкові і мотиваційні аспекти говорять про «напружену» форму прокрастинації.

Деякі дослідники вважають, що до одних з форм прокрастинації також відносяться:

• страх ризикувати;

• нерішучість змінити навіть незадовольняючу ситуацію (наприклад, змінити місце роботи);

• небажання вступати в протиріччя з кимось;

• повне наповнення життя звичними подіями і справами, які не мають великої цінності і користі;

• перекладання відповідальності і провини за те, що не склалося на інших людей.

Але й допускається прокрастинація на легкому рівні, коли зволікання з якимись справами обумовлено лише наявністю більш цікавих для людини занять.З точки зору прокрастинації,непрямі поведінкові шляхи можуть бути більш важливими,ніж великі маршрути для розуміння самого себе [44,С.110].Це класифікується як «розслаблена» прокрастинація. Типовими представниками з такої формою поведінки є більшість студентів. І взагалі цю форму більше «приписують» молодим людям.

До прокрастинації, за спостереженнями, більш схильні чоловіки, ніж жінки. Менш схильні до зволікання люди аналітичного складу розуму і ті, хто з дитинства звикає до організованості і відповідальності. А ось мрійливим людям набагато «безпечніше» залишатися у своїх мріях, ніж приступати до «бойових дій». Хронічних прокрастінаторів серед офісних працівників дослідники нараховують близько 20%. До прокрастинації схильні і дуже емоційні, імпульсивні, люди. Вони в пріоритеті ставлять не найважливіші справи, а саме емоційно наповнені для них, що дають змогу звертають на себе увагу в певний момент або певними емоціями. Є й ті, хто обожнюють прокрастинацію за те щоб отримати «адреналін». Таких людей, за даними американських психологів, близько 10% від усіх прокрастінатор.

Прокрастинація серед слов'янських народів навіть розглядаються як частина менталітету. Прокрастінаторами можуть вважатися люди, які захоплюються інтернетом. Виявляється,що близько 47% часу, проведеного в глобальній мережі, відведено на реалізацію зволікання. 

Існує також теорія поділу всіх нас на «моноактівних» і «поліактівних». Це розділення грунтується на схильності до ефективного виконання одного або декількох справ. І другою категорією, пов'язаної ставленням до проживання сьогодення. Одні орієнтовані на майбутнє і люблять вибудовувати його, а інші працюють над цим. Створено навіть класифікація працівників по відношенню до зволікання. Моноактівни-це «стратеги» і «гонщики». Перші орієнтовані на майбутнє і важко контролюють терміни на відміну від планів, а другі орієнтуються на теперішнє, виконуючи покрокові завдання, але при цьому, не бачачи підсумкової мети. До поліактівним психологи віднісять- «візіонерів» і «комунікаторів». Перші орієнтуються на майбутнє, бачать кінцеву мету, але часто нею захоплюються і не відстежують поточні події. А другі орієнтуються на сьогодення, але теж стурбовані більше всім проектом, ніж етапами, і можуть прийти до короткого кінцевого строку з безліччю невиконаних справ.Також люди із зовнішнім локусом контролю,будуть відкладати більше справ,тому що вони вважають,що оточуючі слідкують за їхніми справами[42,С.123].

Обираючи прокрастинацію як прояв поведінки, людина бажає полегшити перебіг власного життя. Але в підсумку виявляється дуже навпаки.