2.2 Методичні рекомендації для вчителів початкових класів щодо стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів:

На основі результатів теоретичного та практичного дослідження порушеної проблеми нами розроблено ряд рекомендацій щодо стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів на уроках:

• зробити дитину добровільним і зацікавленим однодумцем дорослих у своєму вихованні, освіті, навчанні і становленні;

• чітко визначити мету навчальної діяльності, залучати до її постановки учнів, щоб та, у свою чергу, сприймалась дітьми як власна;

• створювати атмосферу допитливості на уроках і формувати вміння запитувати і відповідати;

• мовленнєва активність учителя під час навчального діалогу не повинна «забивати» народження дитячої думки, що може оформлюватися повільно і неточно;

• систематично застосовувати парні та групові форми роботи в пошуковій діяльності; створювати тимчасові творчі групи;

• будувати навчальний процес так, щоб кожен учень усвідомлював свої великі можливості в досягненні успіху в роботі, відчував позитивні емоції від подолання труднощів, опанування прийомів самостійного здобуття знань, нових способів удосконалення своєї навчальної роботи, самоосвіти;

• добре вивчити пізнавальні можливості кожної дитини, щоб індивідуалізувати навчання, створити атмосферу радості;

• для здійснення диференційованого навчання необхідно вивчити загальну готовність дітей до навчання, передбачити труднощі, що можуть виникнути у дітей, застосовувати диференційовані та індивідуальні завдання;

• конструювати диференційовані завдання для школярів із різними навчальними можливостями, що поєднає навчальний процес із допомогою учням, які повільно сприймають навчальний матеріал, і постійним удосконаленням сильніших учнів;

• пропонувати учням серію завдань із поступовим ускладненням, самостійне обирання завдань відповідно до своїх можливостей;

• дітям із вищим рівнем пізнавальних здібностей давати доручення скласти перевірну роботу, самостійно дібрати матеріал до уроку;

• для підвищення інтересу до навчання використовувати ігри.

Одним із шляхів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів є поєднання на уроці різних форм організації навчальної діяльності учнів: індивідуальної, групової, парної та фронтальної. Це сприяє оптимізації взаємодії учнів у процесі навчання.

У перекладі з латинської слово «forma» означає зовнішній вид. Значить, форма навчання як дидактична категорія означає зовнішню організації навчального процесу, котра пов’язана з кількістю учнів, місцем та часом проведення, а також порядком його здійснення. Наприклад, учитель може навчати групу учнів молодших класів, тобто займатися з цілим колективом, але він може проводити заняття з одним учнем (індивідуальне навчання). В цьому випадку форма навчання пов’язана з кількісним складом дітей. Разом з тим вона може також відбивати часову регламентацію учбових навчального матеріалу. Також заняття можна проводити в класі і можна здійснювати вихід до досліджуваних об’єктів (тобто екскурсію), що характеризує форму навчання з точки зору місця його проведення.

Починаючи з початкових класів деякі вчителі вважають обов’язковим введенням нетрадиційних форм роботи. Це впровадження необхідне для кращого засвоєння знань, а також для розвитку творчої особистості.

Організація процесу пізнання мовних і мовленнєвих знань на основі тематично близьких текстів, а не окремих чи ізольованих речень, дає змогу злити воєдино процес засвоєння мовних знань і застосування їх з метою спілкування.

Плідними у роботі є ігрова постановка завдань, лінгвістична казка. Ці прийоми відповідають закономірностям розумового розвитку молодших школярів, вносять у процес пізнання емоційно-образний струмінь, забезпечуючи успішне долання шляху від явищ до сутності.

Щоб дійсно підготувати дітей до переходу в старші класи треба відмовитися від традиційної побудови уроку. Лише систематична щоденна робота дасть певні результати. Також цілеспрямована попередня підготовка до сприймання нового матеріалу дає можливість учителю одночасно розглядати на уроці взаємопов’язані знання.

У процесі вивчення нового матеріалу слід також систематично добирати нетрадиційні форми, які найбільш доцільні. Звертати увагу на завдання для закріплення.

Визначне місце на уроці може зайняти „чарівна скринька”. Вона невід’ємна атрибутика деяких уроків, чарівність її не в тому, що вона показує щось чарівне. Доторкнувшись до чарівної скриньки, повіривши в її казковість, дитина починає вірити в свої сили, відчуває впевненість у собі.