8. Геоморфологічний відділ

Геоморфологічний відділ має дати учням уявлення про типові форми рельєфу. На геоморфологічній частині географічного майданчика встановлюють моделі форм поверхні суші : гір, височин, рівнин, річкової системи, порогів, водоспаду, макета гідроелектростанції, штучного водоймища, а також озера, в яке впадає річка. Береги озера повинні бути різних типів, в озері необхідно зробити острів, півострів, затоку, протоку. Для моделі гір можна використати каміння, яке бажано скріпити цементним розчином, всі інші моделі форм рельєфу можна зробити з ґрунту, обклавши їх дерном, щоб не розмивала вода. Русла головної річки та її приток, а також водосховище і озеро треба зацементувати, щоб по них можна було пускати воду.

Для моделювання форм поверхні та для інших практичних вправ на географічному майданчику треба мати ящик з піском. Ящик повинен мати розміри 250 х 90 х 60см, що дозволить працювати біля нього кільком учням одночасно.

На географічному майданчику бажано мати у заскленій, під залізним дахом вітрині колекції ґрунтів, гірських порід та корисних копалин свого села, району, області.

Ґрунтовий розріз

Морфологічні ознаки значною мірою є показником хімічного складу ґрунту. Наприклад, темний колір і органічні речовини, що розклалися, говорять про значний вміст гумусу, червоний колір – залоза, синій – закисних з’єднань, підзолистий – кварцу.

Вивчення ґрунтів по морфологічних ознаках можна виробляти як в полі, так і в лабораторії. Опис ґрунтів в полі на спеціальних вертикальних розрізах представляє найбільшу цінність. Описуючи в полі ґрунти, треба знаходити взаємозв’язок між ознаками ґрунту і рослинним покривом, рельєфом, експозицією схилу і так далі.

По ґрунтових розрізах і монолітах роблять загальний огляд ґрунтових горизонтів, визначають їх розташування, потужність, перехід один в інший ( різкий, поступовий, мовами і т.д.)

Типи структури ґрунтів мають декілька форм. Всі форми призмовидної і плитовидної структур неводопрочні, а тому не представляють безпосередньої виробничої цінності – вони необхідні для класифікації. Ґрунти, що володіють водомірною і зернистою структурою, є агрономічними особливо коштовними, при польовому обстеженні їх треба уміти виявляти.

9. Астрономічний відділ

Астрономічний відділ має бути обладнаний найпростішими саморобними астрономічними приладами: гномоном, покажчиком Полярної зорі, сонячними годинниками — екваторіальним і горизонтальним, екліметром, румбічним кільцем, покажчиком сторін горизонту.

Гномон. Основою для гномона є дощечка розміром 30x40 см. Для того щоб вона не деформувалась при різких змінах погоди, її потрібно оббити бляхою і пофарбувати в білий колір. Дощечку слід прибити горизонтально до вершини стовпа висотою 115 см, а в південній частині її прикріпити загострений стержень висотою 7 см. За допомогою гномона визначається полуденна лінія — напрям місцевого меридіана, точний місцевий) час і висота Сонця над горизонтом. Екваторіальний сонячний годинник виготовляють з двох дощечок 35 х 35 см. Одну з них, яка служить циферблатом годинника, оббивають жерстю, потім креслять коло діаметром 25 см і проводять з його центру радіуси так, щоб віддаль між ними становила 15°. Позначають у нижній частині кола на кінцях 12 год, 13 год, 14 год і т. д., бо на екваторіальній площині тінь повертається весь час з рівномірною швидкістю. У центрі кола закріплюють перпендикулярно до циферблату металевий стержень висотою 15 см. Дощечку фарбують у білий колір, а коло і всі написи, на ній виколюють або наносять чорною олійною фарбою. Другу дощечку, також оббиту жерстю і пофарбовану в білий колір, закріплюють горизонтально на вершині стояка висотою 115 см. Потім встановлюють циферблат екваторіального годинника під кутом до горизонтальної площини. Цей кут визначають за формулою 90° - ф, де ф — географічна широта місця спостереження. Годинник орієнтують по місцевому меридіану так, щоб лінія з позначкою 12 год збіглася з полуденною лінією.

Покажчик Полярної зорі складається з дерев'яного стовпчика висотою 160 см і планки з загостреним кінцем, яка прикріплюється до вершини цього стовпчика і спрямовується гострим кінцем на Полярну зорю. До планки прикріплюють екліметр, яким визначається географічна широта місцевості.

Покажчик сторін горизонту являє собою стовп висотою 3 м з прикріпленими на вершині перпендикулярними одна до одної рейками. Одну з рейок орієнтуємо в напрямі полуденної лінії, вона показує напрям місцевого меридіана (пн—пд), а друга — напрям місцевої паралелі (з—с). До стовпа покажчика сторін горизонту прикріплюємо табличку з географічними координатами своєї місцевості.

Екліметр. Цей нескладний прилад являє собою півкруг, схожий на транспортир, прикріплений до рейки, яка може вільно повертатися на гвіздку, вбитому у верхню частину стовпа висотою 130 см. Півкруг виготовляють з дерева або жерсті, фарбують білою фарбою і поділяють на градуси. Біля нижньої середньої поділки ставимо 0°, біля двох верхніх — 90°. Потім надписуємо проміжні градуси, що стоять між 0° і 90°. До центра півкруга екліметра прикріплюємо висок для точного визначення градусів. На кінцях дерев'яної планки, з'єднаної з півкругом, встановлюємо діоптри або прикріплюємо трубку. Екліметр є найпростішим вертикальним кутомірним приладом, за допомогою якого можна визначати висоту Сонця і Полярної зорі над горизонтом, тобто географічну широту місцевості і полуденну висоту Сонця.

Румбічне кільце. З дощечок виготовляють круг діаметром 40 см, оббивають жерстю, фарбують білою фарбою і різними кольорами зображають 8 напрямів головних і проміжних сторін горизонту (північ, південь, схід, захід, північний схід, північний захід, південний схід, південний захід). По краю круга проводять коло і поділяють його на 360° для визначення азимута та напряму до головних міст. Румбічне кільце прикріплюють до стовпа горизонтально. Висота стовпа над землею 115 см.

Горизонтальний сонячний годинник також встановлюють на стовпі висотою 115 см. Він складається з дощечки 35 х 35 см, до якої на віддалі її довжини від краю, спрямованого на південь, прикріплюють залізний прямокутний трикутник. Основа трикутника дорівнює 8см, а гіпотенуза 15 см, вона ж утворює кут з основою, що дорівнює географічній широті місця спостереження. Як продовження основи трикутника креслимо лінію і надписуємо біля неї 12 год. Лінії, що відповідають іншим годинам, проводимо під кутами до цієї лінії, залежно від географічної широти, обчислюючи їх за спеціальною формулою. Кути х між поділками послідовних годин не дорівнюють 15°, як в екваторіальному годиннику, бо при рівномірному добовому обертанні Сонця тінь стержня на горизонтальному годиннику переміщується нерівномірно. Полуденну лінію циферблата горизонтального сонячного годинника, яка відповідає 12 год дня, треба також установити в напрямі північ — південь. Сонячний годинник показує справжній сонячний час. Щоб перевести його показання в декретний час, треба знати різницю між місцевим і декретним часом у даній місцевості. Більш точні поправки можна робити, користуючись рівнянням часу та астрономічними таблицями.

Екваторіальний сонячний годинник виготовляють з двох дощечок 35 х 35 см. Одну з них, яка служить циферблатом годинника, оббивають жерстю, потім креслять коло діаметром 25 см і проводять з його центру радіуси так, щоб віддаль між ними становила 15°. Позначають у нижній частині кола на кінцях 12 год, 13 год, 14 год і т. д., бо на екваторіальній площині тінь повертається весь час з рівномірною швидкістю. У центрі кола закріплюють перпендикулярно до циферблату металевий стержень висотою 15 см. Дощечку фарбують у білий колір, а коло і всі написи, на ній виколюють або наносять чорною олійною фарбою. Другу дощечку, також оббиту жерстю і пофарбовану в білий колір, закріплюють горизонтально на вершині стояка висотою 115 см. Потім встановлюють циферблат екваторіального годинника під кутом до горизонтальної площини. Цей кут визначають за формулою 90° - ф, де ф — географічна широта місця спостереження. Годинник орієнтують по місцевому меридіану так, щоб лінія з позначкою 12 год. збіглася з полуденною лінією.