60. Поняття та види часу відпочинку.

Час відпочинку — це встановлений законодавством час, протягом якого працівники вільні від виконання трудових обов'язків і який вони можуть використовувати на власний розсуд. Основними видами відпочинку є:

— перерви протягом робочого дня;

— щоденний відпочинок (перерви між робочими днями);

— щотижневі дні відпочинку;

— святкові й неробочі дні;

— відпустки.

Перерви протягом робочого дня і щоденний відпочинок

Відповідно до законодавства працівникові протягом робо­чого дня може надаватися перерва для відпочинку й харчу­вання тривалістю не більше 2 годин, яка не включається в ро­бочий час.

Вона має надаватися, як правило, через 4 години після по­чатку робіт. Час початку й закінчення перерви встановлюєть­ся статутом, колективним договором або правилами внутріш­нього трудового розпорядку. Працівники можуть використо­вувати час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть також відлучатися з місця роботи.

Щоденний відпочинок — це відпочинок між робочими дня­ми (змінами). Тривалість щоденного відпочинку має, разом із часом перерви для відпочинку й харчування, становити не менше подвійної тривалості роботи в попередній робочий день.

При вахтовому методі організації праці тривалість щоден­ного відпочинку в окремих випадках може бути зменшено до 12 годин із компенсацією в подальшому невикористаного що­денного і щотижневого відпочинку (шляхом підсумовування їх) як додаткові вільні від роботи дні протягом облікового пе­ріоду (тижня, місяця, кварталу, року).

Щотижневий безперервний відпочинок

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку має бути не меншою 42 годин (ст. 70 КЗпП України). При підсу­мованому обліку робочого часу тривалість безперервного щотижневого відпочинку за визначений відрізок часу може бути більшою або меншою 42 годин, однак у середньому за об­ліковий період не може бути меншою 42 годин.

При 5-денному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при 6-денному — один.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо це не встановлено за­конодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, узгодженим із профспілковим органом підприємства (організації) і, як правило, має надаватися під­ряд із загальним вихідним днем (ст. 67 КЗпП України). Якщо вихідний день збігається з установленим законодавством святковим або неробочим днем, він переноситься на наступ­ний день після святкового або неробочого.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.

Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки

61, Поняття і система оплати праці.

арплата — це винагорода, розрахована, як правило, у грошовому еквіваленті, яку за трудовим договором  власник (або уповноважений ним орган чи фізособа) виплачує працівнику за виконану ним роботу Індивідуальні умови оплати праці передбачено в трудовому договорі (трудовому контракті), укладеному між робітником та роботодавцем.

Форми і системи оплати праці – це перелік певних понять і правил, за допомогою яких установлюється залежність оплати праці від  фактичних результатів (витрат) праці. Вимірники витрат праці – кількість виготовленої продукції  або кількість відпрацьованого часу, термін виконання робіт.

Форми оплати праці:

-                   погодинна – це оплата праці  за відпрацьований час (тобто кількість праці  визначається відпрацьованим часом) 

-                   відрядна – це оплата праці за кількість виготовленої продукції, виконаних робіт чи наданих послуг (тобто кількість праці обчислюють кількістю та якістю виготовленої продукції чи виконаної роботи).

 Проста погодинна ОП  — оплата праці залежить від кількості відпрацьованого часу й кваліфікації працівника

        Погодинно-преміальна ОП  застосовується, аби підвищити матеріальну зацікавленість працівників у результатах  їхньої праці.

         При прямій відрядній ОП  основу оплати становить відрядна розцінка. Її визначають діленням годинної ставки, що відповідає розряду конкретної роботи, на годинну норму виробітку (або множенням цієї ставки на норму часу).         

 Відрядно-прогресивна ОП передбачає підвищення відрядної розцінки зі збільшенням виробництва продукції, виконанням робіт чи наданням послуг упродовж робочого дня, зміни.

         Відрядно-преміальна ОП — робітнику-відряднику, окрім заробітку за відрядними розцінками, виплачують премії за перевиконання кількісних та якісних показників.

Види зарплати:

Основна з/п — це винагорода за виконану роботу відповідно до норм праці.

Додаткова з/п — це винагорода за працю понад норми, за успіхи в роботі, винахідництво та особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань та функцій.

Інші компенсаційні та заохочувальні виплати — це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, не передбачені актами діючого законодавства, або які проводяться понад встановлені такими актами норми — це винагороди за вислугу років, додаткова оплата у вихідні,  оплата щорічних  і додаткових відпусток тощо.