Лекція 3 Сесія 1 курс 3 о. Мирон Бендик

Ми зупинилися на тому, що Євангелія з’явилися як відповіді на потреби часу. Назрів час записати все те, що усно проповідували апостоли. Ми говорили, чому канонічних Євангелій чотири. Ми характеризували особливості кожної Євангелій, підкреслювали, що вони залежать:

● від самих авторів, як особистостей;

● джерел, якими євангелісти користувалися;

● адресатів, до яких Євангелії скеровані.

Особа кожного євангеліста наклала свій відбиток на певні деталі, які він підкреслює. Щоб краще зрозуміти це, наведемо відомий факт, що коли стається якась надзвичайна подія, то скільки буде людей цю подію описувати, стільки і буде дещо різних описів про цю подію в залежності від професії, досвіду, характеру людини, яка цю подію описує.

Навіть про одну і ту ж подію одна і таж людина через декілька років розкаже по іншому. Це ми кажемо про Євангелію від Івана, яке з’явилося пізніше перших трьох Євангелії.

Євангелії були написані у різні часи:

● Євангелія від Марка і Матвія з’явились у 60 роках;

● Євангелія від Луки з’явилось у 70 роках;

● Євангелія від Івана з’явилося у 90 роках.

Євангеліст Іван невипадково зветься Богословом, бо про ту ж подію Христового Різдва він розповідає як про воплочення споконвічного Божого Слова, Яке приймає Тіло і поселяється між нами. Одна і та ж подія – Різдво в Віфлеємі, а в яких образах і термінах Євангеліст Іван про неї розповідає! Бо пройшов час, є певний досвід прожитого, можна робити певні висновки з того, що відбулося, а не по репортерські події тільки фіксувати.

В цьому причина різниць, відмінностей між Євангеліями, тому їх є чотири? Завдяки чотирьом євангелістами ми маємо чітку і багатогранну картину земного життя Ісуса Христа, яке водночас є не тільки біографією, але й Євангеліє. Бо сенс життя Ісуса – спасіння людства. Тому це і зветься Євангелію, бо це Блага вість для нас: ми отримали в Ісусі Христі можливість спасіння.

Приступаючи до розгляду життя Ісуса Христа у світлі Євангелії, нашим завданням буде представити Ісусове дитинство, (бо земне життя так і починається – з народження, дитинства) з точки зору спасительного сенсу для нас, з точки зору саме Євангелії, яку Благу Вість несе нам дитинство Ісусове.

Тема. Генеалогії і дитинство Ісуса Христа

Коли говорити про те, що розповідь про Ісусове дитинство не відразу звучить у Кирикмі, проповідях апостолів. З першу, починаючи з п’ятдесятого дня по Воскресінні, апостоли висвітлювали, підкреслювали найважливішу у житті Ісуса Пасхальну подію – смерть і Воскресіння. Але згодом, у відповіді на запити людей, їх питання, все більше і більше деталей з життя Ісуса, Його слав, Його діл вноситься у апостольську розповідь, а потім записується у Євангелії.

Опис дитинства вводиться у Євангелії як відповідь на питання людей. І тому не у всіх Євангеліях ми знайдемо описи Ісусового дитинства.

Наприклад, у євангелії від Марка розповідь починається від подій на Йордані, від Богоявлення. Тому воно і вважається написаним раніше.

Саме про Ісусове дитинство мова йде у двох Євангеліях:

● у Євангелії від Матвія;

● у Євангелії від Луки.

Євангеліст Іван про народження і дитинство Ісуса пише фразу: «¹⁴ І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця.» (Ін.1:14).

Євангелісти Матвій і Лука починають розповідь про народження і дитинство Ісуса вступом. В ньому наводиться генеалогія, тобто перелік предків Ісус Христа.

Євангелія від Матвія з генеалогії починається: «¹ Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового:² Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його. …...»(Мф.1:1-2). Генеалогію Ісуса ми читаємо на літургії у неділю перед Ісусовим Різдвом. Ми чуємо у храмі перелік семітських, єврейських імен, екзотичних для нашого вуха за звучання. Ці імена нам майже нічого не промовляють з точки зору нашого щоденного досвіду.

В Євангелії від Матвія і у Євангелії від Луки генеалогія Ісуса:

● наведена у різних місцях розповіді;

● відрізняються між собою.

У нашій культурі генеалогія не має великого значення. Ми не знаємо, як звали наших прабабусь і цим не переймаємося. У нас такого не має, що ми не спимо спокійно по ночах, бо не знаємо, приймав у 14 столітті наш предок участь у війні чи ні. Ці проблеми минулого нас не турбують. Вважаємо, що генеалогія - це амбіції аристократичних древніх родів.

Генеалогії, наведені у Біблії ( не тільки у Новому, але й у Старому Завіті), мають особливі значення.

Коли ми з вами говорили про Старий Завіт, згадуючи Авраама, ми згадували про те, що Авраам був першим, хто сподобився від Бога отримати обітницю спасіння. Цю обітницю Бог як би довірив Аврааму і удостовірив, що це не пусті слова, фактом народження сина Ісака. Від тоді рід Авраама, тобто його нащадки, переймаючи від свого патріарха Авраама систему цінностей, вважали, що найбільш цінною реліквію, яку вони зберігають у своїй родині є Божа обітниця, а не згадки про матеріальні цінності. Вона вважали свій рід особливим і славним, бо він був носієм, хранителем Божественної обітниці. Цінність цієї обітниці полягає у тому, що Бог обіцяв:

● що людство буде спасенним;

● людство спасеться у нащадках Авраама, з нащадків Авраама вийде Той, хто спасе людство.

І тому ця обітниця вважалася унікальною за значенням і важливою для усіх людей, а не тільки для Авраамового роду. І тому показання цієї генеалогії, - Ісак – син Авраам, у Ісака – син Які, у Якова – Юда, у Юди – свої діти - було не просто свідотством історичної пам’яті своїх предків, але мало глибший сенс. Бо саме тривання цього роду - спадкоємців від своїх батьків, те, що цей рік ніде переривається було свідотством того, що Бог дав обітницю і вона триває, не переривається. А з другого буку, цій рід тому і не переривається, що він вірний Богові і береже обітницю. Історію у Старому Завіті розуміли особистісно: не через хронологію подій минулого, а персоніфіковано, як ряд особистості, які слідували один за одним.

Ми можемо сказати, що якась подія відбулося у 1935 році. Але, коли ми говоримо, що якась подія відбулася за часів Сталіна, ми говоримо більш глибше, персоніфіковано. Тоді суха цифра 1935 рік звучить зовсім інакше, як образ епохи, на який відбиток наклала ця особистість: був культ особи, репресії. Певна особа впливає на свою епоху, визначає її характер, обличчя.

Таке мислення і було у Святому письмі:

● з одного боку Бог впливає на хід людської історії;

● з другого боку люди, які спів діють з Богом, і є люди, які творять історію. Не історія творить людей.

Поганська версія історії: є якась безособова історія, як доля – «колесо історії», як казали древні греки, крутиться і тому люди такі, якою є епоха. Навіть у Леніна є така робота «Толстой как зеркало русской революции». Тобто Толстой не є особистість, він ніщо, просто дзеркало. Є революція, есери, меншовики, більшовики, вони билися, а Толстой – дзеркало, а не особистість, він ні на що не впливав.

У Біблії інакше: не буття визначає свідомість, як казав Маркс, а навпаки, особистості формують історію.

Народ Божий вважав, що історію треба пам’ятати, нічого і нікого не забувати, бо неможна було піддати забуттю Божу обітницю, - від неї залежало спасіння. Тому треба було пам’ятати завдяки кому ця обітниця тривала в історії, яку ми успадкували. Як неможна забути Бога, так не можна забути і предків, які цю обітницю зберігали. І тому, коли ми читаємо у генеалогії Ісуса імена Авіюда, Еліюда, Єлеазара, то для нас вони нічого не говорять, а для євреям вони говорили дуже багато. Раз ці люди є з Божою обітницею, то вони живі. Ісус сказав: «Бог Авраама, Ісака і Якова Бог живих, а не померлих». Так, вони померли, вони у минулому, але раз вони були з Богом, то там вони є живі. Ми про них говоримо, як про сучасних нам, бо Обітниця Божа не застаріває, хоч люди, які її берегли, померли тілом, вони продовжують бути у Божій Обітниці. Такими живими сприймалися генеалогії у Святому Письмі.

Євангеліст, коли починає своє Євангеліє про Ісуса, звертається до Його генеалогії тому, що йдеться про сенс, того, що означає, що народжується Ісус Христос. Не просто сам факт – Він народився.

Все Святе Письмо, коли говорить нам про якусь подію, веде нас у глиб цієї події, до її сенсу, до того, заради чого є ця подія. І тому ми, читаючи Євангеліє і своє життя зможемо зрозуміти не тільки як перелік подій, а дійти до сенсу цього життя, зустріти Боже покликання, яким нас Бог кличе у нашому житті, а тоді збагнути наскільки ми відповідаючи не відповідаємо на це покликання. І тільки тоді наше життя має сенс.

Який сенс народження Христа, у чому полягає Блага Вість, Євангелія? У тому, що Бог, Який дав обітницю Авраамові, і вона тривала, передаючись із покоління у покоління. Хоч вона не була виконана, Бог не відрікався Свого слова. Він його тримав. І ось настає час, у цьому ланцюжку з’являється та особистість, на Якій Бог виконує свою обітницю. Бог обіцяв – Бог виконав. І народження Ісуса у цьому мало найглибший сенс, що завдяки йому, Бог, Який пообіцяв спасіння людському родові, цю обітницю виконує. Дав слово – слово дотримує. З чого ми це бачимо? Погляньте: Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його і наприкінці приходимо до Йосипа чи до Марії, від Якої народився Ісус. Там Обітниця була дана - тут вона виконана.

Тому ми згадуємо про дитинство Ісуса, бо воно замикає цей ланцюжок і виконується те, чого людство так довго чекало, саме у різдві Ісуса із Назарету. Тому і сенс генеалогії у Євангеліях.

У родоводах Євангелії від Матвія і Євангелії від Луки є відмінності.

Євангеліст Матвій згадує як предка Ісуса у родоводі :

● блудницю Раав, яка у місті Єрихоні заховала вивідачів з народу Божого, зберегла їм життя, за що залишилась живою.

● Рута – моавітянка не належала до Божого народу, після смерті чоловіка, який належав до Божого народу, залишилась з його матір’ю: «Твоя земля буде моєю землею, твій Бог буде моїм Богом» і приходить у Землю Обіцяну. Вона стає дружиною Вооза, народжує йому дітей. Хоч вона по крові не належала до нащадків Авраама, увійшла у Народ Божій.

У чому сенс цих імен, які не дуже славні, не чистокровні єврейські?

● 1) Євангеліст Матвій писав Євангеліє для єврейського народу, який чекав Месію, так будує Євангеліє, щоб переконувати на кожному кроці, що Ісус є обіцяний Богом Месія. Але хоча Євангелія від Матвія написана для євреїв, воно звернено до усього людства.

Воно з одного боку підкреслює, що Месія належить до роду Аврамового, якого знав кожен правовірний юдей і вважав своїм батьком. Тому родовід у Євангелії від Матвія починається з Авраама, як родоначальника, батька єврейського народу. Матвій хоче сказати, що Ісус – нащадок Авраама своїм служінням чи місією, яку він виконає виходить далеко за межі одного народу. Божа обітниця не є обітницею національною. Вона набагато ширша. І тому попередниками Ісуса є і іноземці і грішниці. Ісус прийшов і для юдеїв і до не юдеїв. Ось у чому сенс імені Рути, яке поміщено невипадково у родоводу Ісуса Христа.

● 2) Христос прийшов не тільки до праведників, але і до грішників. Звідси ім’я Раав – блудниці. Як потім скаже Ісус: «Син Чоловічий прийшов спасти те, що загинуло». «Не здорові потребують лікаря, а хворі», тобто грішника, - каже Він в іншому місці. Тому серед роду Ісусового є і грішні люди, до котрих Ісус приходить.

Важлива базова річ: Ісус всю цю генетику, якщо по земному говорити, приймає, бере на себе, народжуючись по-людськи. І у цьому міститься натяк на пізніші слова Івана Хрестителя, сказані про Ісуса Христа: «ось агнець Божий, який бере гріхи світу». Весь гріх світу, блудниць, Ісус бере на себе – Він успадковує це. Сам бувши без гріха, бере на себе гріх, щоб спасти, зняти його з людей, цей гріх і перемогти Своєю праведністю. Ось ще одна ідея спасіння, яка міститься у генеалогії Євангелії від Матвія.

Тобто, це не просто номінальний перелік, а за ним стоять речі Богооткровенні.

У Євангелії від Луки – інший підхід. Це обумовлено тим, що це Євангеліє Лука адресує усім грекам, еллінам по культурі, усьому тогочасному населенню імперії.

Тому Лука не обмежується Авраамом. Він починаючи генеалогію від Христа (як відправної точки) іде у минуле. Коли євангеліст Лука доходить до Авраама, з якого починав Матвій, він йде далі, доходить до Ноя. Тобто Христос є нащадок Ноя. А Ной є батьком людства після потопу. Тут йдеться не про один Божий народ, тут мова йде про ціле людство. Ідея Луки: Ісус не просто є дитя свого народу і Месія обіцяний, А Христос є Спаситель усього людства без винятку. Це мало значення для греків.

Лука не зупиняється на Ної, а йде до Адама – першої людини, показуючи Христа як прямого спадкоємця Адама. А в Адамі – ми всі брати і сестри. Христос, як спадкоємець Адама, має пряме відношення до кожної мислячої людини, де б вона не жила, якого кольору шкіри і раси не була. Немає ніякої перешкоди на шляху до Ісуса Христа. Є прямий зв'язок між Ісусом і Адамом.

Задум Луки:

● спасіння, яке приходить у Христі, воно заторкує Адама, а в його особі і усе людство.

● Зіставляє двох Адамів (що пізніше буде робити апостол Павло у своїх посланнях):

Перший, старий Адам (той, що згрішив) і другий Новий Адам, у Якому гріх був подоланий.

З одного Боку Ісус у прямому зв’язку з Адамом, бо гріх Адама Він бере на Себе. З другого боку Ісус є спасителем Адама: те, що Адам накоїв, Христос виправляє.

Це погляд Євангеліста Луки на універсальну, вселенську роль Ісуса Христа, який він подає через таку генеалогію. У першому Адамі людина відійшла від Бога, в останньому Адамі людина повертається до Бога. Коло історії замикається. Спасіння входить у людський рід.

Такі сенси має наведення генеалогії, здавалось би далеких змістовно речей від самої канви подій - від Різдва Ісуса Христа. Ці генеалогії зразу ж проливають світло на сенс, значення проходу у світ Ісуса Христа. Він і гріх людський бере на Себе і має відношення до кожної людини в виправляє те, що становить найбільшу проблему у житті кожної людини.

Описи дитинства Ісуса у євангелістів Луки та Матвія мають відмінності, причини цього ті ж, що і при опису генеалогій.

Коли євангеліст Матвій описує Ісусове дитинство, він ставить собі за мету показати, що Ісус і є Той Месія, якого Божий народ так довго чекав і нарешті дочекався. Як він цю спасительну думку наводить?

● Він показую моменти подібності Ісусового дитинства і постаті Ісуса до Мойсеєвого дитинства і постаті Мойсея. І цим підкреслює думку, що Ісус є Новий Мойсей. Чому Матвій це робить, з цієї точки зору підкреслює, підбирає факти дитинства Ісуса? А це він робить не спроста, бо у Мойсея пророка дуже відомими були слова його пророцтва про Месію. У книги Второзаконня 18 розділ 15 стих: «¹⁵ Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, Такого, як я, поставить тобі Господь, Бог твій, Його будете слухати,»

Мойсей каже, що пробудить Бог із цього народу пророка подібного до мене. І дуже важливе заключення цієї думки: коли це станеться – його слухайте.

● Це заповіт Мойсея цьому народу: якщо прийде пророк, у якого ви розпізнаєте риси схожості до мене, Мойсея, прийміть його і слухайте.

І спираючись на це пророцтво Мойсеєве, євангеліст Матвій, коли пише про дитинство Ісусове, якраз і підкреслює ці елементи схожості, для того, щоб юдей, який буде читати це Євангеліє, міг сам порівняти і був спонуканий заповітом Мойсея слухати Його, щоб прийняв Ісуса як Месію.

Ми бачимо, і це постійно підкреслює Матвій, коли народжується Ісус, то відразу у зв’язку з Його народженням починається небезпеки, загрози ті смертельні ризики Його життю: Ірод видав указ про позбавлення життя усіх діточок віфлеємських до двох років. Він сподівався, що серед них буде і Дитя-Ісус, Яке, хоч і мале, але буде претендувати на його нероздільну владу. Це Ісусова обставина.

Коли ми читаємо про обставини Мойсеєві, вони абсолютно схожі: дитя Мойсей приходить у світ, коли за наказом фараона кожного хлопчика з Божого народу було наказано вбивати.

● Елементи схожості дитинства Ісуса й Мойсея:

● Мойсей повинен був вмерти згідно з указом фараона, як і Ісус повинен був вмерти згідно з наказом Ірода-царя.

● Як дивним чином вдалося врятуватися Мойсеєві від явної смерті за вироком фараона, так вдалося Ісусові врятуватися від смерті, яка Йому була уготована за наказом Ірода.

● Ісус після втечі до Єгипту там знаходиться, росте, там сім’я проживає певний час. Мойсей теж росте, виховується і до певного часу проживає у Єгипті.

Євангеліст Лука не підкреслює тих єгипецьких епізодів, бо він має інші задуми у своєму Євангелії. А Матвій підкреслює. Це не значить, що Лука нічого не знав про життя Ісуса у Єгипті. Це тому, що кожна людина бачить усю подію, а розкаже ту частину події, яка їй ближче лежить до серця, або на що їй більше хотілося звернути увагу, саме це підкреслити. Так робить і євангеліст Матвій.

● Після певного проміжку часу Мойсей виходить із Єгипту і йде у Землю Обіцяну. Йосиф з Марією і Ісусом залишають Єгипет і йдуть у Землю Обіцяну.

● При Мойсеї в Обіцяній Землі утвердився народ Божий, пустив коріння. В Обіцяній Землі Христос, ставши дорослим виконує місію спасіння людства.

Підкреслювання рис подібності між Ісусом і Мойсеєм, коли євангеліст Матвій описує дитинство Ісуса, має на меті продемонструвати, що Ісус є новий Мойсей, а Мойсеї є свідок Ісусовий. І якщо, ми, бачачи цю схожість, бачимо, що справляються слова Мойсея, що Бог пробудить з народу пророка, схожого на мене, - дивіться, як він схожий на Мойсея і в народженнях і у втечах, і у виході з Єгипту. Отже, слова Мойсея-пророка сповняються. А він для нас супер авторитет: ми по Закону Мойсея живемо. І якщо, він заповідав нам його слухати, то шановні євреї, будьте таку добрі, якщо ви Мойсеєві діти, вірні його Заповіту, слухайте і приймайте Ісуса, який є нащадок Авраама згідно з генеалогії, із роду Давидового. А ще Мойсей наказав Його слухати. Тому, якщо ми послушні на голос Божий, вірні заповітам предків, то мали б прийняти Ісуса із Назарету як Месію. Ось який підсумок робить Матвій, залишає цей висновок на розсуд читача. Але читач, який добре знає Писання, моментально орієнтується, куди хилить Матвій у своїй розповіді. Ми, коли читаємо про дитинство Ісусове, ми не дуже у цій атмосфері старого Заповіту обізнані, ми можемо ці деталі опускати, тому при нагоді ми зараз звертаємо увагу на ці деталі, які мають величезне значення. Людина, яка була добре обізнана у Мойсеєві і що він казав, моментально розуміла, куди клонить, гне Матвій і що означають його паралелі, аналогії між дитям Мойсеєм і Дитям Ісусом. Оце така, якщо можна так сказати, логіка Євангелія Дитинства від Матвія.

Коли ми читаємо опис Ісусового дитинства в Євангелії від Луки, Лука, говорячи про дитинство Ісуса підкреслює зовсім інші моменти. Саме тому, що в євангелії від Луки йдеться що Ісус є Новий Адам, Котрий є обіцяний Богом Спаситель світу, а не лише одного народу. І тому, якби центром своєї розповіді про Ісусове дитинство Євангеліст Лука обирає храм. У нього усі події обертаються навколо Єрусалимського храму. Чому?

Сам по собі цей старозавітній, Соломонів храм, що був збудований у Єрусалимі, а в часи Ісуса був розбудований Іродом, ніс ідею Раю, життя з Богом, Божого середовища.

І тому храм ніс у собі спомин:

● Раю, який був на початку, а потім був втрачений.

І тому храм це є осколочок, залишок Раю на землі. Поступово ця ідея Раю, або Святого місця, де людина є з Богом, пробивалась у людстві:

● Ной ставив жертовник Богові і це вже було Святим місцем,

● Патріарх Яків, маючи видіння дробини уві сні, пробудившись, каже: «Це Святе місце».

● Пророк Ілля позначає Святе місце, встановлюючи жертовник Богові, що тут Бог був і ми це вловили. Втрачений рай – це втрата контакту з Богом. Він був вражений, що ми поза Богом, а отут Бог був з нами. «Тому це місце є святе», - він каже. Оце ідея Святого місця, бо це утілює у собі храм.

● Пізніше таким Святим місцем був Ковчег Завіту, який Бог велів Мойсеєві збудувати, а потім носити по пустелі, а потім внести у Землю Обіцяну. «Якщо ви до Мене будете приходити, я буду говорити з вами з кришки над Ковчегом. По єврейські – «шекенак Ягве» - з цього місця Я буду до вас промовляти.

Святе місце, це:

● спомин про Рай,

● очікування раю на землі, здійснення Божої Обітниці, коли вже не просто на одному місці, яке назване Святим, яке окреслене дерев’яними стінками Скінії Завіту, пізніше кам’яними стінами храму Соломона, це святе місце, де Бог сказав, що Він буде зі своїм народом.

Людство чекало, що у майбутньому місце, де Бог є пошириться на усю землю. Тобто знов повернеться Рай на землю. І храм – це його предтеча. Як наслідок гріхопадіння людина не може сприймати Бога завжди й усюди. А через звуження сприймання людиною Бога, вона Бога сприймає іноді і де не де. Отже, тому так і втілилося, що не усюди – це для людини за складно, -у певному місці, яке ми звемо храмом, людина сприймає Бога, де є для цього умови і не завжди, а у певні часи. У свята (святий час) приходити у святе місце, щоб бути з Богом.

У цьому сенсі і вживає образ Храму євангеліст Лука в опису Євангелії Дитинства як центру опису про Христа.

Оскільки рай – це створене Богом середовище для цілого людства, де був Адам і Єва, тобто усе перше людство, і приходить Месія, Христос, щоб повернути людству Рай.

Таким чином показується, що починає Спаситель робити це з того Святого місця, яке було спомином про Рай, тобто з Храму.

● У Храмі Захарія чує, що у нього народиться син Предтеча.

● Ми говоримо про перебуванні у Храмі Марії, де Вона отримує Благу Вість, що у Неї народиться Дитя.

● До Храму приносять восьмого дня для обрізання Йосиф й Марія Це Дитя.

● Сорокового дня Марія й Йосип приносять Немовлятко Ісуса, щоб викупити Його по Закону Мойсея. Тому ми і святкуємо стрітення.

● до Храму приходить дванадцятилітній Ісус і у Храмі Його знову віднаходять Йосип і Марія.

Це все - Євангеліє від Луки. У Євангелії від Матвія ми не знайдемо згадки про Храм. У нього йдеться, що Ісус – Новий Мойсей, у дитинстві Ісуса є моменти подібні до дитинства Мойсея. У часи Мойсея, ще Храму не було.

Тут йдеться, що Храм – це втрачений Рай і одночасно натяк, що нам його буде повернено. Це місце надії. Не тільки, щоб ми плакали, як колись було добре в старі часи, а тепер лишився тільки невеличкий простір, де ми кажемо є Дім Божий, або Храм. Але також це є як би початок Нового Неба, Нової Землі, як потім написано буде в Апокаліпсисі.

Тому образ Храму є таким ключовим у Євангелії від Луки. Лука, показуючи як у Храмі вперше людство чує Благу Вість, по грецькі «Євангеліо» людство у особі Діви Марії. Вона чує, що спасіння гряде, що спасіння приходить. І коли дитя народжується, саме у храмі старець Симеон і пророчиця Анна, які чекали спасіння, бачать це Спасіння, як Бог отаким чином виконує свою обітницю. І ті, що шукали Бога, що питали про нього, (старець Симеон, пророчиця Анна постійно були при Храмі) людство, яке Бога шукало перше почуло про його прихід.

● А від так – дванадцятилітній Ісус у Храму – це знак Раю. За описом Луки Ісус розмовляє у Храму з книжниками, священиками і левитами, фарисеями, які завжди у Храмі були. Євангеліст Лука зауважує, що не було так, що вони Його питали, а Він їм відповідав. А було навпаки – Він їх питав, а вони Йому відповідали. Що ця деталь означає? За традицією того часу пальчики єврейські мали довести, що вони є зрілими мужами. У наш час, коли діти закінчують школу, атестат зрілості отримують, і зрілістю у нас вважається 18 років, можна виборцем бути, паспорт отримує, одружуватися може. У нас критерій зрілості біологічний, не залежно від того, що у людині у голові. Папірець є і ти вже зріла людина.

У часи Ісуса зрілість розуміли глибше:

● 1) У хлопчиків зрілістю вважався вік 12 років. У нас у 12 років це підліток. Але в південних широтах усе дозріває швидше і виноград і люди. І сьогодні у мусульманських країнах дівчатка виходять заміж у 12 - 13 років.

Як хлопчик єврейський міг доказати, що він вже зрілий? Не самим фактом, що йому 12 років.

● 2) Хлопчик мав піти у Храм, і мав по сучасному кажучи, здати іспит із знання Бога, тобто знання Святого Письма, пророків, основних пунктів Закону Мойсея.

Бо зрілий тоді, коли ти знаєш Бога. А якщо ти про Бога не знаєш, то хоч тоді 69 років, ти не зрілий. Така була логіка. Тому Ісус за тими вимогами, осягнувши дванадцятилітній вік, мав ще у Храмі тримати іспит наскільки Він вже знає Закон, звичаї згідно Закону Мойсея. Цікаво, що не мужі храмові, вчителі питають про Закон, а Ісус їм як хлопчик відповідає, але Ісус їх питає про Закон, а вони Йому відповідають. Бо Ісус є законодавець, Він є датель Закону, хоч Йому 12 років. А вони є ті, хто мають виконувати Закон, який Він їм як Бог дав через Мойсея.

● Сам факт, що в Ісусі Христі у Храмі Бог розмовляє з людьми, (це не просто дитя говорить з дорослими - Бог розмовляє з людьми) є відновленням райської ситуації.

Ми, коли говорили про Рай, як він описується у Книзі Буття, то одним із найбільш важливим елементом Раю був той фактор, що у Раю Бог і Адам спілкувалися. Гріх перервав це спілкування – людині стало важко з Богом спілкуватися, молитися. Натомість ми бачимо відновлення спілкування і тим самим відновлення Раю.

● Храм виконує призначення, за ради якого його будували:

● Бог і люди знову у діалозі між собою.

● Спасіння прийшло до людей.

Це сенс розповіді євангеліста Луки про Ісуса дванадцятирічного у Храмі.

Ми вичерпали програму на цю сесію, яка торкалась введення у Євангелії, самий їхній сенс, і відтак дійти до сенсу євангельських розповідей про дитинство Ісуса.

1) наголошували, що Євангелії є чотири.

2) тільки у двох Євангеліях мова йде про дитинство Ісуса.

3) хоч дитинство Ісуса було те саме, ми бачимо, що два євангеліста (залежно від того, як вони хотіли донести до нас Благу Вість, що прийшло нам спасіння) кожен по своєму і по різному це робить.

Одна і друге Євангеліє Дитинства Ісуса чудово доповнюються. Воно несе сенс, що прийшов час спасіння. В Ісусі з Назарету воно насталоі по таких знаках ми можемо здогадатися і тішитися, що воно прийшло. Тому саме такі елементи дитинства Ісуса підкреслюються.

Коло тем рефератів:

● Новий Завіт, все, що пов’язано з Завітом, як Новим:

● з Євангеліями, їх написанням;

● з чотирма Євангелістами, чому вони є синоптиками, у чому причина відмінності між Євангеліями.

● Дитинство Ісуса і його історико - спасительний сенс.