Лекція 2 сесія 1 курс 4 о. Мирон Бендик

Апостол Павло 67 року, як гласить традиція, помер мученическою смертю.

14 Послань апостола Павла можна розділити на три періоди:

● ранні, написані у першій половині 50 років;

● зрілі, написані у другій половині 50 років;

● пізні, написані у першій половині 60 років.

Ми почали розмову про його ранні послання, зокрема про добу, в яку вони з’являються і потребу, яка покликала до життя ці послання.

до ранніх послань апостола Павла належать:

● 1 Послання до солунян;

● 2 Послання до солунян;

● Послання до филипян;

● Послання до галатів.

Ми спробуємо дати коротку характеристику кожному з них саме з точки зору насамперед Божого одкровення, яке через апостола Павла не переминаючим залишається і перебуває навік у Христовій Церкві.

Послання до солунян.

Перше і друге Послання до солунян були покликані до життя однією причиною – тим, що у ту добу (кінця 40 років від Різдва Христового) були дуже гострі очікування Другого Христового пришестя. Це впливало на спосіб життя людей того часу, на їх життєвий вибір. Висновки, які частина християн робила з того факту, викликали у інших християн законне занепокоєння. Тобто були сумніви, наскільки таки висновки випливають з християнства – ця переконаність, що Христос за рік чи два прийде. Ця позиція частини християн викликала дискусію у середовищі самої Церкви. Християни зверталися до вияснення того, як хто дивиться на Друге Пришестя Христове, зверталися до авторитетів, до апостолів і тому, зокрема таке гостре було це питання у солунській християнській громаді. І тому, щоб допомогти, по-перше, представити бачення Церквою цієї справи, а з другого боку заспокоїти ці великі дискусії в середині солунської спільноти. Саме для цього апостолом і були написані два Послання до солунян.

Перше Послання до солунян ставило перед собою ці дві цілі – висловити, як Церква ставиться до цієї перспективи і заспокоїти громаду.

А друге Послання до солунян з’явилося тому, що Перше Послання до солунян не до кінця досягло своєї мети. Все ж таки попри отримання від апостола Павла цього послання, отого бажаного спокою в середині самої громади ще не настало, ще були так звані рецидиви, подальші прояви дуже хворобливих за характером адвентиських очікувань. Тому апостол Павло додає до Першого послання ще Друге. Ось чому так склалося, що є два послання до Солунян.

Ми говоримо у Символі віри про Воскресіння Ісуса та про другий прихід Ісуса у славі. Ми віруємо, що Христос воскрес згідно з Писанням і у друге прийде у славі судити живих і мертвих. Ці речі були, є і будуть у Церкві доти, доки дійсно не сповняться ці очікування другого пришестя Христа у славі. Доба Церкви – це доба між першим і другим пришестям Христа. Воплочення – це перше Христове історичне пришестя. Пришестя, яке буде вінчати хід історії – це друге пришестя у славі. У цьому напруження між першим пришестям, яке вже сталося і другим, яке гряде, і існує історія Церкви і історія людства у тому числі сучасна. Як зрештою і в ту добу, коли був Солунь, був апостол Павло і така ж сама проблема поставала перед християнами.

По-перше, частина християн у цю добу були переконані (хоча крім емоційних бажань, ніяких підстав для цього не було), що Друге пришестя буде дуже швидко. І звідси випливали наслідки, які впливали на суспільну активність християн.

Вони вважали, що ангажуватися в суспільні питання не має сенсу, якщо ось-ось пришестя гряде. Це просто марна трата часу. Треба було б себе максимально підготувати до другого пришестя Господнього. Оце головне, чим треба займатися. І відповідно, впливи такого мислення відбивалися не тільки на ставленні до суспільного життя, а й на ставленні до сімейного життя. Для чого одружуватися, якщо через два – три роки відбудеться друге пришестя? Одружуватися, так на все життя, а на два - три роки не має ніякого сенсу. Тому, коли така думка приймалась серйозно, то всякі зусилля на сім’ю, її укладання, на розвиток відносин вважалися марнотою часу. А для чого дітей родити? Адже їх народження буде початком їхнього кінця по суті справи. Діти взагалі не встигнуть зрозуміти, що робиться на землі – і їх вже тут не буде. Тому не варто розкручувати всю цю історію, яка є безперспективна за визначенням.

Це конкретні наслідки для життя, які із очікування другого пришестя випливали. І це впливало на трохи невротичну атмосферу у громадах, а особливо Солунській. Не всі поділяли ту точку зору. Ті люди, які чекали другого пришестя на тих, що не поділяли їх точку зору, дивилися насторожено, вважали що вони сумнівні брати і сестри. Тобто виникала елітарна група знаючих, майже езотерично знаючих, які не можуть пояснити звідки вони знають, але знають точно, що Христос вже приходить.

І інша група, які не відчували так, як елітарні. І тоді вже вони починали думати, що може вони якісь не повноцінні християни.

Плюс до всього, як завжди буває у ситуаціях, які позначені загостреним очікуванням - не бракувало різних шарлатанів, які на цю тему любили спекулювати. Тобто з’являлися різні методики обчислення дати Другого пришестя. І приходили різні спеціалісти, які різними комбінаціями запозиченими з магії, виводили точну дату. Коли це не здійснювалося, то говорили, що це вплив, наприклад, затемнення сонця, і треба друге пришестя Христа відкласти на рік чи два. Але вони давали 100% гарантію точності свого обрахунку.

Тому така атмосфера викликала збурення у громаді солунян і апостол Павло до них пише послання. Ми, описуючи обстановку, яка склалася у громаді, вже окреслили те, про що писав апостол.

Він писав про те, що Христове Воскресіння так як воно вже сталося, є пророчим знаком Його пришестя у славі. Чому? Тому, що таким, яким Христос постає перед апостолами третього дня після своєї смерті, - це вже нове творіння, адже він приходить у Своєму прославленому воскреслому тілі і це означає, що смерть більше не торкається цього тіла. І тут вже питання прославлення тіла людського не є лише питанням Ісуса Христа, але це є удостовірення нас на прикладі Христа Воскреслого, яким буде наше воскресіння у славі. Отже, воно буде на здійснення цього знаку, який стався у Христі Воскреслому.

перше, на що указує апостол Павло, що, безперечно, друге пришестя Христове відбудеться за Його словами. Христос не тільки сказав про це, але й дав певні ознаки як це відбудеться. І ми на підставі знака Христового Воскресіння можемо собі приблизно припускати, що це могло б бути - крапка.

якщо б Бог вважав за потрібне щось більше додати до цього, Він це відкрив би. Якщо Бог потребував сказати на яке число це має бути, він нам би це відкрив. Але Бог нам це не залишив. Цього у спадщині віри у Церкви немає. І тому, каже апостол далі, всі спроби спекулювати на цю тему є на совісті того, хто цим займається.

Апостол вживає цей вислів, День Господній, який вживали ще старозаповітні пороки. В багатьох з них ми знайдемо цей образ дня Господнього. І апостол Павло підхоплює думку пророків, тому, що є безперервна традиція Божого одкровення.

Отже, День Господній прийде, однак, прийде Він несподівано, «як злодій у ночі», як каже Ісус. От, про що може сказати Христова Церква, коли ставлять питання про те, коли це станеться. Відповідно слова апостола павла є ствердженням вже на його рівні того, що є в Божому одкровенні. Пригадаймо, як Христа питали про цю дату – це записано в Євангелії. Ісус каже: «А про день той ніхто не знає, навіть Син Чоловічий, тільки Отець, Який на небі».

Це є Боже одкровення – так каже Син Божий про те, хто може знати коли цей день настане. І коли хтось у супереч словам Христа, що про це ніхто не знає, каже, що він знає, то входить у суперечність з Сином Божим. І тому те, що він стверджує, лишається тільки на його совісті, тому, що Христос саме так про це каже.

Згадаймо слова Христа, Його образ, що «День Господній прийде, як злодій у ночі». Христос, каже, що у цей день будуть виходити заміж, одружуватися, і тоді цей день настане. Тобто не буде ніяких надзвичайних знаків, жахливих землетрусів, які б мали своєю надзвичайністю усіх вразити так, щоб людина відклала свої щоденні справи і стала лише про це думати.

Христос прямо констатує, говорячи про день другого пришестя Господнього, що так станеться, що люди будуть спокійно своїми буденними справами займатися. Але, поки Господь не прийшов, то які б ми не комбінували б і не придумували б знаки цього, ніхто з людей, за словами Христа, точно ніколи не скаже коли це станеться.

Те, що ми не знаємо, коли станеться друге пришестя – це знак Божого милосердя, а не Божої секретності. Коли людина знає скільки їй залишилося жити, то це не додає їй оптимізму, відіймає остання радощі життя. Це є певне пояснення того, чому Господь, коли говорить нам про Своє друге пришестя, стверджує, що ніхто цієї дати не знає. Важливо, щоб людина у принципі розуміла, що знання дати не є найважливішим. найважливіше – у якому стані має бути людина, щоб цей день «як злодій у ночі» її не застав. Місія Церкви – готувати людей до Дня Господнього, виходячи з того, що він може в будь яку секунду статися. Тому проблема не у тому, коли він станеться, а у тому, щоб людина було до нього готова нормально зустріти його, коли б він не стався.

Апостол Павло дуже цікаво каже, як цей день прийде.

По-перше, повинні бути великі переслідування, відступлення від віри. Але, воно станеться, коли будуть казати: «мир і безпека», коли за раціональними людськими комбінаціями становище у світі виглядатиме гарантованим, як ми співаємо «на моногії і благії літа», коли буде все виглядати стабільно, добре. Господній рахунок часу не пов’язується з людськими надіями, а йде за Божим планом.

Коли людина чи народ переживає важкі часи, то тоді ці очікування кінця дуже загострюються. Тоді всі кажуть: «Бачите, це знаки, це точно кінець світу». Апостол Павло каже, що може бути парадоксальніше, коли за людськими очікуваннями буде виглядати, що ми йдемо до прогресу, до процвітання, до сталого розвитку, - тоді День Господній настане.

Не є проблема, що цей день прийде, бо Господь нам сказав, що Він прийде у друге - тому це точно станеться. Це людина може наобіцяти, що не означає, що вона все виконає. Господь Своє слово тримає і виконує.

Затримка не за Господом, а затримка за нами, і тому завдання і солунян і взагалі усіх християн, коли б вони не жили на світі, - завжди бути готовими на Господнє пришестя.

Господь про це говорить у притчі про мудрих і не розумних дів. Це та сама думка, що наводить апостол павло і в посланні до солунян.

Апостол Павло йде за традицією вчення Христового. Нічого нового не додає. Він просто популярно (чи більш специфічно до обставин) проповідує християнську спадщину солунянам. Тому апостол Павло каже, що якщо ви почуваєте себе готовими (а про це треба дбати), тоді ця проблема втрачає усяку гостроту, Бо якщо ви готові, то коли б Христос не прийшов, це не створить проблем для вас. Проблеми будуть, коли ви будете не готові.

Аналогія з тим, як у поспіху кудись збираємося, то обов’язково щось забудемо, на пів дорозі ми про це згадаємо, що забули, бігти назад не маємо часу, а вперед вже не мило.

Такий зміст Першого послання до Солунян. Якщо б солуняни взяли до серця ці слова Христові, тоді б це питання мало б втратити свою гостроту. Безперечно, є спекулятивні очікування, є емоції, є шарлатанство. Така атмосфера не так просто заспокоюється, бо вона не раз нагнітається навмисне.

Ми знаємо з історії Церкви, як з наближенням кожної круглої дати в історії людства все це оживало. Коли наближався 2000 рік, то 1999 році була купа варіантів, про Друге пришестя, як і у сулунян.

Перед тисячним роком, певні люди на комбінували, що ось-ось воно має статися. частина християн у цьому була переконана, як і солуняни свого часу, і тому з весни вже нічого не сіяли, щоб не напружуватися, бо думали, що цього вже ніхто не буде їсти. З ранку одягали білі одежі (по апокаліпсису, щоб не переодягатися, а прийти на суд як положено «по формі»), дивилися на схід сонця і хмари, бо зараз Господь повинен прийти. Так вони робили до осені, не працювали. але їсти хочеться завжди, тому потихеньку з’їдали усі запаси, які були рік поза тим заготовані. Христос все не приходить, а їсти хочеться все більше, запасів ставало все менше, отже в взимку 1001 року почався голод. Запаси їжі закінчилися, Ісус не приходив, як люди собі запланували і почалися реальні проблеми з виживанням європейських народів у той рік. Це для прикладу.

Чи пригадаймо собі як підходив 2000 рік. адвентисти 7 дня орієнтувалися на цей рік. Вона вважали так. Весь світ має 7 днів – так Господь створив. Кожен день вони проектували на 1000 років, тому виходило, що історія людства триватиме 7000 років – тому вони і адвентисти (Адвентис – прихід Господній) 7 дня. Вони взяли як ключ до інтерпретації слова апостола Петра, що у Господа 1 день як 1000 літ, а 1000 літ як 1 день. По такій логіці історія людства має 7000 років: 4000 – Старий Завіт, 6000 – Новий Завіт, (це дорівнює 2000 року від Різдва Христового), а далі – епоха, яка настане після закінчення 6000 років – тисячолітнє Царство Христове, що дорівнює сьомому дню творіння. Господь у сьомий день спочив - тому вибрані (а їх буде 144 тисячі, як каже Апокаліпсис), мають життя з високими стандартами, гуляють як у раю, всі файні, всі тварини доброзичливі, хижаків немає. Це приклад новітнього солунського синдрому. Це тривало в історії і це проявилось у спекуляції навколо 2000 року.

Апостол Павло про подібні речі чув, про самий принцип, що Господь приходить і усі сили треба кинути на те, що цей кінець прийняти. Тому у солунській громаді такі назвемо їх адвентисти (від «адвентист» – прихід Господній) були схожі на тих людей, які у тисячному році теж пришестя Христового чекали. тобто вони приходили на зустрічі християнської спільноти, на ламання хліба, приймали участь у agapе, а потім, коли інші йшли до роботи, до виконання своїх обов’язків, вони говорили, що йдуть зустрічати Христа.

Апостол Павло пише навпіл гумористично у своєму 2 Послання до солунян: «ви браття, які ходите Христа зустрічати, не до кінця послідовні. Бо якщо усю увагу треба присвятити Христу, то й їсти вам не треба. А ви поїли, а потім пішли Христа зустрічати, коли інші пішли працювати». Звідси апостол Павло виводить афоризм: «Хто не працює, той хай і не їсть». Це вислів, який потім з’явився у Моральному кодексу будівника комунізму, як комуністичне гасло.

Апостол Павло каже до солунян: «Ті браття, які чекають Христа і нічого не роблять, на них працюють браття, які чекають приходу Христа і щось роблять. І тому це паразитичні браття, які посідали на шиї не дуже просвічених братів та їх об’їдають, а потім ще й судять за те, що вони правильно Христа не чекають, не думаючи, що якщо б усі перестали б працювати, то хто б заробив для них на кусок хліба».

Тому кожен християнин повинен вести такий спосіб життя, як веде завжди, тому що готовність до пришестя Господнього не означає якийсь неприродній спосіб життя.

Апостол Павло у своєму Другому Посланні до солунян згадує про антих , постать в історії, дії якої будуть випереджувати Друге Пришестя Господнє.

Такий спомин відповідає так званій Юдейській Апокаліптиці - починаючи з книги Даниїла, до доби, коли почала Христа проповідувати Церква. в юдаїзмі на той час теж буди дуже сильні очікування кінця світу, пришестя Місії.

Зокрема у Юдейській апокаліптиці мовилося про те, що це пришестя скоро і що воно попередиться антих , тобто цей образ узятий з пізнього юдаїзму. Цей антих , розглядався як збірний образ, збірне поняття усіх богоборчих, поганських імператорів, можновладців, які противляться Богові.

Апостол Павло вживає цей образ уже у християнській традиції. Пізніше ми з ним зустрінемося у апостола й євангеліста Івана. Він пише хто такий аптих . (Ми про його послання пізніше будемо говорити). Мова контрастна, яскрава про нього має місце у Апокаліпсисі.

Це ми говорили де у новому Завіті ми зустрічаємо ці поняття й його тлумачення.

Апостол Павло у 2 Посланні до солунян лише пунктирно окреслює цю постать, він хоче сказати, що історія має зробити певний оберт, під час якого і християнство має проповідуватися. Бо християнство має прийти до всіх народів.

Але, відповідно, і противлення християнству ще не настільки стало виразним, щоб бути знаком часу, - це все ще попереду.

Ці два Послання до солунян є апокаліптичні або естахологічні. Вони присвячені тому, що гряде. Вони були покликані до життя дуже сильними очікуваннями, що пришестя Христа буде вже і тепер. І ці очікування підкріплювалися тим, що деякі люди запевняли, що знають точну дату другого пришестя Христа.

●●● Послання до филип'ян апостола Павла.

● По-перше, важливо, сказати, що написано воно було із в’язниці. Апостол був ув’язнений, переслідуваний за Христа. Це послання особливо цікаво читати, враховуючи, в яких умовах воно було написано. Це перше, що складає його надзвичайний інтерес.

● Також филип'яни була одна з спільнот, з якою апостола Павла єднали дуже тісні узи. филип'яни надзвичайно гостинно і приязно його сприймали, підтримували як тільки могли. І тому це послання апостол Павло пише як данину вдячності за пам'ять, підтримку, всю ту доброту, яку він від них зазнав.

● Центральний момент, який складає унікальну особливість цього послання є Богооткровенний момент, Христологічний гімн – текст про Христа, який знаходиться в другому розділі 2-11 вірші

² то доповніть радість мою: щоб думали ви одне й те, щоб мали ту саму любов, одну згоду й один розум!

³ Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе.

⁴ Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших.

⁵ Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!

⁶ Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним,

⁷ але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина,

⁸ Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...

⁹ Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я,

¹⁰ щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних,

¹¹ і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця! Фил.2 : 2-11

Цей гімн важливий тим, що з одного боку показує чудове, оригінальне сприймання апостолом Павлом постаті Христа (Потім у руслі цього сприймання розвивалася Святоотцівська традиція).

Цінність цього гімну у тому, що він як би задав тон подальшій при задумі Церкви над постаттю Спасителя, надав певне Богооткровенне русло сприйманню Христа.

Якщо говорити про те, як апостол Павло бачить Христа у цьому Христологічному гімні, то треба сказати про дві динамічні дві лінії:

● 1. Лінія від Бога до людини. Апостол Павло каже про Христа так: «Він будучи рівним Богові, не вважав за якійсь ущерб применшити Себе. Він применшив, зменшив Себе, змалів (є різні варіанти перекладу цього слова). Прийнявши вид слуги і в усьому виконавши волю Отця, ставши послушним Отцеві аж до смерті, і смерті хресної. Оце перша лінія. Бог, Який виходить від Отця, - Син Божий, прямує до нас, приймає всю нашу занепалу кондицію, приймає всі обмеження людської долі аж до смерті і смерті хресної.

Смерть – найбільше обмеження людини, супроти якого людина нічого не може зробити. Отже, Христос це приймає, з послухові Отцеві, не випадково, але дуже усвідомлено. І помирає на хресті.

Отже, це перша лінія, в якій апостол Павло як би інтерпретує те, що Бог в Ісусі Хресті для нас зробив.

● 2. Друга лінія як би є наслідком того, що з цього випливає. Апостол Павло каже, що за те, що все це було зроблено Сином Божим, Бог дав Йому, тобто Ісусу Христу, Ім’я, що понад усяке ім’я, перед яким схиляють коліна всі що є на небі, землі і під землею, щоб кожен народ визнав, що Христос є Сином Божим.

Тобто ця друга лінія вже йде від людини до Бога. Це лінія спасіння людства. Те, що було зроблено, включно зі смертю на хресті, дало імпульс піднесення людства через сприймання Божої благодаті, або, інакше кажучи, Боже применшення, спричинило людське піднесення. Божий рух до людини спричинив людський рух до Бога. І таким чином, спасіння людства сталося у двох вимірах:

● в одному і тому ж Ісусі Христі Бог сходить до людини аж до її смерті, і в Ісусі Христі людина піднімається до Бога, стаючи з Богом за одно.

і пізніше святі Отці те, що апостол Павло отак описує в Христологічному гімні, виразять у крилатому афоризмі, кажучи: «Бог став людиною, щоб людина стала Богом». Це як би коментар Святих Отців до Христологічного гімну з Послання до филип'ян, які мають першорядне значення в осмисленні того, що Христос для нас зробив. Святі Отці візантійські якраз говорили про змаління, збіднення, само спустошення Бога, кажучи про Божий кенозіс – сходження до людини, зниження до людини. І цей кенозіс стає підставою людського теозісу. Грецькою тут є певна гра слів, тобто очоловічення, воплочення Бога стає підставою обожнення людини. Так мовить апостол Павло про зроблене для нас Ісусом Христом у цьому Христологічному гімні з Послання до филип'ян.

● Ще один момент, про який треба сказати. Це послання апостол Павло написав у в’язниці і звичайно, чисто психологічно, аналізуючи це, зразу уявляємо собі людину в екстремальній ситуації, яка рознервована, смикана, депресивна, яка бачить надзирателів, весь той тюремний бруд. Плюс до цього апостол Павло був ув’язнений незаслужено, бо він нічого проти імперії і влади не робив. люди, які йому співчували, наприклад филип'яни, носили йому передачі, щоб він добре себе почував - борщі з пампушками, вареники.

це Послання, особливо в фінальній його частині, є важливим тим, як воно відкриває внутрішній стан апостола Павла. Тобто наскільки ця людина у Господі стала людиною вільною. Наскільки те, що назовні виглядає як певні обмеження не поневолює його внутрішньо. єдине, що радить апостол Павло филип'янам – це радіти.