2.2 Оцінка санітарно - гігієнічного стану зелених насаджень міста Харкова

За період з 1991 по 1994 роки Харківська геологорозвідувальна експедиція проводила геолого-екологічні досліди Харківської промислової агломерації, складовою частиною являється оцінка санітарно - гігіеничний стан зелених насаджень. Оцінка проводилася по анатомо-морфологічним признакам по / методиці, використовуваної лісоводами, в якої враховується зріджуваність крон, суховершинність та ін. параметри.

Підсумовуючи отримані данні, можна сказати, що найбільш пригнічені при магістральні посадки центральної частини міста, особливо в районах де вулиці дуже вузькі, погано провітрюються, а рух автотранспорту інтенсивний, а швидкість руху низька. В цьому випадку, на дерева впливає багато негативних факторів: обмежений життєвий простір, витоптування ґрунтового покриву, загазованість атмосферного повітря, присутність хлоридів в снігу.

Найбільшим шкідливим впливом негативних факторів піддаються центральні частини міста: вулиці Сумська, Університетська, пр. Московський, Гагарина, вулиці Б.Хмельницького, Пушкінська (на якій знаходиться дослідний об'єкт для написання дипломного проекту).

Серед дерев можна виділити найбільш чутливі до несприятливих умов міста. Перш за все, це види дерев з інших кліматичних зон (ялина звичайна, береза бородавчаста та ін.). Дуже швидко гинуть в при магістральних посадках клен гостролистий і каштан кінський, які непогано розвиваються в жилих кварталах і рекреаційних зонах. Найстійкішими виявилися клен се ребристий, ясен звичайний і ялина колюча.

В цілому, такий розподіл забруднення металами вказує на переважаючий фактор - промислові викиди і транспорт. Агент переносу - атмосферне повітря, а носій - індустріальний пил, загалом, і аерозолі викидів.. Найбільш забрудненні донні опади спостерігаються в промислових зонах - по р. Немишля (зона впливу ХТЗ і групи сусідніх підприємств), по струмку, який витікає із промислові зони заводу Малишева, на злитті річок Харків та Лопань, а також річок Лопань і Уди в місцях викидів з міських очисних споруд в Диканівці і Безлюдівці.

Можна сказати, що агентом, переносящим забруднення в донні відкладення, являється ливневий стік, а субстратом - пилуватий і більш менший матеріал.

2.3 Реставрація зелених насаджень - пам'яток природи

Більшість старовинних парків України, які сьогодні належать різним відомствам (комунального господарства, культури, охорони здоров'я, освіти, науки тощо), створені в основному у XVIII -- XIX ст. Вони втратили не лише значну частину своїх насаджень, але й значною мірою змінили свою просторово-композиційну організацію. До того ж вони докорінно змінили своє функціональне призначення (наприклад, палацові чи садибні паркові ансамблі), а також форму використання. Одні стали науковими центрами інтродукції і садово-паркового мистецтва („Софіївка", „Олександрія", „Трос-тянець"), інші перетворилися в місця масового відпочинку й оздоровлення (Алупкінський парк у Криму).

Необхідність реставрації (від лат. реставраціо -- відновлюю) зумовлена багатьма обставинами, зокрема тим, що вони є: пам'ятками садово-паркового мистецтва, свідками історії і становлять невід'ємну частину історичної спадщини народу.

Існують ознаки, які дають можливість пам'ятки класифікувати (Єрохіна, 1987). Зокрема за масштабом реконструкції: повна, часткова, з елементами реконструкції та ін. Мають значення і такі фактори, як відомча приналежність: парк як частина палацово-паркового комплексу чи здравниці або університету.

Реконструкція включає два методи відновлення:

із збереженням „стилю" пам'ятки на всій території пам'ятки садово-паркового мистецтва (ретрореконструкція);

відтворення у цьому стилі (в стилі часу) невеликих, окремих елементів і асоціацій.

Ретрореконструкція передбачає повне відновлення загального композиційного стилю існуючого об'єкта: типової системи алей (промені, зірки, квартали тощо), композиційних центрів, водойм, створених перспектив і видових точок. Проект реставрації включає передбачені офіційним положенням документи.

Процес реставрації і наступного утримання насаджень вимагає дотримання двох обов'язкових вимог:

постійного авторського нагляду на всіх етапах робіт, починаючи від вирубки і посадки до наступного формування і догляду за насадженнями;

здійснення реставраційних робіт спеціалізованою будівельною організацією або її підрозділами.

Реставрація об'єктів садово-паркового мистецтва вимагає організації охорони відтворених пам'ятників. Наприклад, строгий охоронний (заповідний) режим передбачає лише обмеження користування (екскурсії певними маршрутами) і повну заборону сучасного будівництва і благоустрою. Строгий планувальний режим поширюється на ту частину території, де дозволене включення додаткових елементів будівництва і благоустрою (додаткові підпірні стінки, доріжки, невеликі дитячі майданчики, павільйони і т.д.). Режим користування -- вільний, доріжками і стежками, але без влаштування плотів, стоянок тощо.

Третя категорія режиму -- територія вільного планувального режиму. Сюди належить та частина садово-паркового об'єкта, де відбулися найбільші зміни й існуюча композиційно-просторова структура втрачена зовсім або на більшій частині території. Цю територію можна розглядати як буферну і використовувати як зону активного відпочинку. Тут дозволяється будівництво різних споруд, в тому числі житлових і громадських.