20. Проблеми акцентології, етимології та лексико-семантичної системи мови.

    Акцентологія	вчення про особливості словесного наголосу та його історичних змін. Значний внесок у вивчення акцентології належить українському вченому Л. А. Булаховському. Він реконструював спільнослов'янську акцентологічну систему і вивчав її відображення і часокількості наголосу в різних слов'янських мовах (українській, російській, болгарській, чеській, польській, сербо-хорватській, словенській, серболужицькій тощо). Ще у 1910 р. він видав акцентологічну розвідку «До питань слов'янської кількості і наголосу».
    Етимологічні дослідження	у 1918—1919 рр. публікувалися роботи Г.А.Ільїнського «Слов'янські етимології». В рукописах залишився «Етимологічний словник слов'янських мов» (Б.М. Ляпунов, П.А. Бузук). У 1927-1933 рр. вийшов порівняльний словник індоєвропейських мов Л.Вельде, Ю.Покорного. В період яфетидології(порівняльно-істоиичне вивчення кавказьких мов, походить від імені Яфет – сина Ноя) М.Я.Марра 30-40-х рр. етимологічні розвідки зводилися до семантичної палеонтології, встановлення гіпотетичних «семантичних пучків», гнізд, відшукування початкових і похідних значень методом «функціональної семантики»в дусі стадіальної теорії та палеонтологічного аналізу за «чотирма елементами – «сал, пер, йон, рое». Із 50-х років минулого століття етимологічні дослідження у вітчизняному мовознавстві значно активізувалися і набули бур­хливого розвитку, визначалися принципи етимологічних досліджень. У 1956 р. з італійської перекладається книга В. Пізані «Етимологія. Історія. Проблеми. Метод». Публікуються праці О. М. Трубачова, В. І. Абаєва, В. Н. Топорова, В. А. Ніконова та ін. О. М. Трубачов стає засновником нової етимологічної школи. Він встановив зв'язки етимології зі словотворенням у визначенні найдавнішої простої, невивідної основи, зв'язки з лексикографією, з семантикою слова на сучасному етапі розвитку і функціонування мови, залучалися типології семантичних змін у мовах. Етимологія розглядалася як система, що знаходиться в нерозривному зв'язку з історією культури. Трубачов здійснив етимологічне дослідження ряду важливих семантичних полів слов'янської лексики. Укладалися етимологічні словники. О. М. Трубачов перекладав з німецької 4-томний «Зтимологический словар руського язьіка» (1950-1958) видатного етимолога Макса Фасмера, значно доповнюючи його (1964-1973).
    Лексико-семантична система	Значного розвитку в сучасному мовознавстві набула також теорія лексико-семантичних полів у мовах, що розкриває системну організацію лексики та семантики. ЛСП- це сукупність слів, що входять до складу одного тематичного ряду та є частиною дійсності, що закріплена в людському досвіді як певна структурна система слів. Кожне лексико-семантичне поле моделюється на основі уявлень певної людської спільноти про навколишній світ, що вербалізуються в мові за наявністю спільного лексичного значення. Так утворюються лексико-семантичні поля явищ природи ( грім, хуртовина, дощ, землетрус), людських почуттів (кохання, ненависть), професій людини (вчитель, лікар, економіст, редактор, слюсар, рибалка) і т.д. Німецький дослідник Р. Мейер виділяє три типи семантичних полів: природні (назви дерев, тварин, частин тіла людини);штучні (назви професій, військових звань, складових частин механізмів, споруд та будівель); напівштучні (назви термінінологічної системи слюсарів, будівельників, вчителів, програмістів, понятійний апарат етики). Мовознавець М.М. Покровський зазначає, що лексико-семантичне поле формується на основі трьох наявних критеріїв: тематична група; синоніми; морфологічні зв’язки. Німецький філолог В. Порциг уводить поняття елементарного семантичного поля, що визначає як семантичне поле, ядром якого виступає або дієслово, або прикметник, оскільки слова саме цих частин мови можуть бути присудками, тобто виконувати функцію предиката. В. Порціг запропонував свій прийом виділення «елементарних семантичних полів» шляхом виявлення семантичної валентності слова. Наприклад, слово «хватати» «притягає» слово «рука», «гавкати» — «собака», «мружити» — «очі», «білокуре» — «волосся»

21. Типологія мов та мовні універсалії.

Типологічна теорія і метод формувалися паралельно в процесі типологічного вивчення конкретного мовно­го матеріалу. В 30-40-х роках XX ст. набула поширення ідея стадіальної типології, особливо серед кавказознавців, дослідників палеоазіатських та африканських мов (М. Ф. Яковлєв, А. С. Би ховська, М. І. Жиркова, А. П. Рифтин, Л. Л. Снігірьов). Найбільш ранніми типологічними дослідженнями таких мов були роботи М. Я. Марра, А. С. Биховської, І. І. Мєщанінова, для яких характерними були пошуки діахронічної типології. Вітчизняні мовознавці з самого початку розвивали контенсивну (змістову) типологію, засновану на нерозривному зв’язку мови і мислення, форми і змісту, історизму, хоч аналіз і пов’язувався з ідеєю стадіального розвитку мов. (М. Я. Марр і його послідовники). Стадії розвитку суспільства — стадії розвитку мислення — стадії розвитку мови — ця ідея в 30-40-ті роки була дуже поширена серед вітчизняних мовознавців. Значний внесок у типологічні дослідження мов у 30-40-х роках належить Мєщанінову.

За Мєщаніновим, усі мови світу пройшли декілька стадій у розвитку речення залежно від того, як граматично виражається суб’єкт.

На пасивній стадії	На ергативній стадії	Номінативна стадія
суб’єкт і об’єкт видаються пасивними, бо активно «діє» лише міфологічний, існуючий тільки у свідомості суб’єкт (тотем), а мовець — лише пасивне його знаряддя. Цьому відповідає і тотемічне мислення, структура речення, яка становить єдиний комплекс; перехідність і неперехідність дієслова не відрізняються (наприклад, в інкор­поруючих мовах американських індіанців, у чукотській і алеутській мовах).	суб’єкт дії стоїть в ергативному відмінку, а об’єкт — у називному (грузинська, абхазька та інші кавказькі мови).	характеризується номінативним відмінком незалежно від перехідності і неперехідності дієслова-при-судка, бо мовець уже реально, а не міфічно, усвідомлює дії суб’єкта (наприклад, в індоєвропейських, семіто-хамітських мовах).

І. Мєщанінов розвиває вчення про понятійні категорії в мові. Понятійні категорії — це поняття, що існують у певному суспільному середовищі і знаходять своє вираження в мовній будові, в її лексиці, морфології, синтаксисі (суб’єктність, предикативність, об’єктивність; атрибутивність, предметність, модальність, процес тощо, спільні для різних мов). І. Мєщанінов зачепив питання про основи виділення головних, другорядних і залежних членів речення. Говорячи про перспективу контексивної типології, Г. А. Клімов вказував на семантичний фактор, тобто спрямованість типо­логічного дослідження «від значення до форми». Семантичний фактор, або сукупність деяких семантичних універсалій (понятійних категорій) дає змогу визначити основу для співстав-лення формальних засобів різних мов. Одним із аспектів лінгвістичної типології є характерологічна типологія, або характерологія, початок якої було покладено ще Є. Д. Поливановим. Вона забезпечує виділення «часткових» типів на всіх рівнях мов, що зіставляються, їх взаємодії і зв’язку. Розрізняється тип мови, його основні риси, властивості, тобто загальний мовний тип і тип у мові, частковий мовний тип, тип його підсистем. При цьому враховується не тільки тип форми, але й тип відношень у мові, принцип організації формальних елементів і елементів змісту. Особливо широкий розвиток лінгвістика універсалій набула у вітчизняному мовознавстві з початку 60-х років XX ст., Мовні універсалії— загальні закони мови (такі, наприклад, як абстрагування від конкретного до загального, нерівноірність темпів розвитку окремих рівнів мови (словниковий склад, фонетика, граматика, будова синтаксису і т. ін.), морфологічні універсалії (словотворення у флективних мовах розта­шовуються між коренем і флексією тощо), семантичні (різні предмети називаються назвами частин людського тіла: (ручка, ніжка, ніс тощо). Проблеми типології і лінгвістичних універсалій знайшли своє відображення у працях вітчизняних лінгвістів (Г. А. Климова, В. М. Ярцевої, Б. А. Успенського, Ю. В. Рождественського, Г. П. Мельникова, Н. Н. Короткова). Мета лінгвістичних універсалій сформульована в «Меморандумі про лінгвістичні універсали» Дж. Грінбергом, Ч. Осгу- дом, Дж. Дженкінсом та іншими: «Виділяються універсалії лінгвістичні, коли зіставляються системи мов, і екстралінгвістичні (Ч. Хаккет), коли зіставляється система мови з немовними системами (на­приклад, з сигналізацією тварин). Розрізняється «вузьке» розуміння мовних універсалій — як сукупність характеристик загальних ознак тієї чи іншої групи мов, і «глобальне» розуміння універсалій, що стосується суті мови взагалі. Ю. В. Рождественський говорив про «універсалії мови», «універсальні дефініції» взагалі і «лінгвістичні універсалії. Б. А. Успенський визначає мовні універсалії у фонетиці, граматиці, вважаючи одним із завдань типології «побудову загальної теорії мови». Зараз відомо декілька сот універсалій. На думку деяких лінгвістів, типологічний опис мови необхідно робити на основі детермінанти, головної особливості її побудови і функціонування, що обумовлює тип мови. Наявність універсалій свідчить про гносеологічну єдність людського пізнання, єдиний характер відображення дійсності у процесі пізнання.