Висновок

На відміну від Італії, в північних країнах не було умов для значного розвитку монументального живопису; чільне місце належить у XV столітті у Франції та Нідерландах книжкової мініатюри, що мала тут міцні традиції. Суттєвою особливістю мистецтва північних країн була відсутність передумов для того інтересу до античності, який настільки велике значення мав в Італії. Античність приверне увагу художників лише в XVI столітті, разом з розвитком гуманістичних студій. Головне місце в продукції художніх майстерень належить вівтарним образам (різьбленим і мальовничим складаний), стінки яких з обох сторін покривалися зображеннями. Релігійні сцени переносяться в реальну життєву обстановку, дія відбувається часто серед пейзажу або в інтер'єрі. Значний розвиток отримує в Нідерландах ще в XV столітті, а в Німеччині - на початку XVI століття портретний живопис.

Протягом XVI століття відбувається поступове виділення в самостійні жанри побутової живопису, пейзажу, натюрморту, з'являються міфологічна і алегорична картини. У XV столітті виникає новий вид образотворчого мистецтва - гравюра на дереві і на металі, що досягає швидкого розквіту наприкінці століття і першій половині XVI століття.

Мистецтво Північного Відродження. Германія

Відмінності від італійського відродження

• Сильний вплив готичної культури з дедалі більшою тенденцією до світськості.

• Заглиблення у внутрішній світ людини.

• Сильний вплив реформації.

• Ретельне, реалістичне відображення у творах мистецтва навколишнього світу.

Особливості «Північного Відродження»

Загальна особливість Північного Відродження  — гуманістична творчість розгортається у вченому, ідеологічному аспекті. Це філософські суперечки, теологічні проблеми, боротьба гуманістів із середньовічною схоластикою. Культура в цей період має яскраво виражений релігійний характер. Це Реформація, Мартін Лютер.

Існувало 4 напрямки теоретичних пошуків.

• Перший пов'язаний з діяльністю вчених-гуманістів. Вони критикували римську католицьку церкву. Це Генріх Бебель, Йоганн Рейхлін, Еразм Ротердамський.

• Другий напрямок пов'язаний з діяльністю письменників, з рухом реформації — Мартін Лютер, Ульріх фон Гуттен.

• Третій — бюргерська література (міська): Себастьян Брант («Корабель дурнів») і майстерзінгери — Ганс Сакс (швець), лірик, відомий поет.

• Четвертий пов'язаний з безіменною ( анонімною ) народною

творчістю — німецькі народні книги «Про Тіля Ойленшпігеля», «Про рогового Зиґфріда», "Про доктора Фауста ", «Книги про Шільдбюргерів». Ці твори виражають сатиричну складову німецького Відродження. Це література про дурнів — популярний тоді жанр.

Розвиток мистецтва Відродження в Німеччині проходив під впливом ідей Реформації. За часом це був досить короткий період від середини 15 століття до кінця 1520-х рр. Селянська війна, жорстоке придушення селянських заврушень, релігійний розкол і відокремлення декількох земель від католицизму обірвали розвиток німецького відродження. Кордон 1530 року пережили лише поодинакі майстри, серед яких Альбрехт Альтдорфер, Ганс Гольбейн Молодший в Англії та Лукас Кранах Старший, що провів останні роки життя у засланні разом зі своїм вельможним покровителем.

Мистецтво формувалося в жорстокій релігійній боротьбі, яка сповнила його драматизмом, особистими трагедіями та емоційними стресами. Яскравого втілення в німецькому мистецтві набули теми смерті, Страшного суду, кінця світу. Майже всі німецькі художники пройшли через школу гравюри, що наклало на їхній живопис відбиток жорсткості, безрадісності й гротеску.

Світські і реалістичні елементи спочатку накопичуваливсь в релігійних образах, бо німецьке мистецтво 15 століття майже цілком було релігійним. Тобто, реалістичні тенденції в німецькому мистецтві в порівнянні з мистецтвом Італії і Нідерландів розвинулись з запізненням. На це вплинуло декілька несприятливих факторів - провінційність німецьких мистецьких центрів, їх віддаленість від тогочасних розвинених країн. Роздрібнені німецькі князівства входили до складу велетенської імперії Габсбургів і оновлення економіки і культури йшло в умовах справжної ідеологічної кризи, посиленої релігійним розколом, великою селянською війною і поразкою народного повстання. Більшість німецьких художників стануть активними учасниками політичної і релігійної боротьби і відчують на собі усю гіркоту поразки виплеканих ідей, що не сприяла натхненню. Кінець 16 століття не дасть жодної значущої фігури в мистецтві німецьких князівств.

Найяскравішим представником мистецтва німецького Відродження був Альбрехт Дюрер (1471—1528) - видатний живописець, гравер, вчений. У його живописних полотнах проявляється справжня велич епохи Відродження. У цей період створено відомі автопортрети Альбрехта Дюрера - «Автопортрет з пейзажем »(1498), «Автопортрет в образі Христа» (1500)та ін.

Однак справжній успіх митцеві принесли гравюри. У гравюрах Дюрера міфологічні сюжети переплітаються з мотивами середньовічних фантазій і сатири. Найвідоміша серія гравюр створена ним на теми Апокаліпсесу (1498) В останні роки життя Альбрехт Дюрер створив декілька чудових портретів. Серед них - « Портрет імператора Максиміліана » ( 1519 р. ). Він також продовжував писати картини на релігійну тематику. Одним з останніх полотен митця став диптих «Чотири апостоли» (1526), на якому зображено Іоанна, Петра, Павла та євангеліста Марка.

Детальне вивчення доби німецького відродження подарувало дослідникам сюрприз - творчість майстра, що обдарованістю не поступався жодному з відомих німецьких художників. Ще в 19 столітті було віднайдено декілька релігійних композицій надзвичайної мистецької вартості в провінційних німецьких церквах. Талановиті твори ніяк не належали Дюреру, майстру досить шанованому та вивченому. Поряд з новонайденими творами навіть картини обдарованого Дюрера сприймалися менш сміливими і в композиції, і в колориті.

Найменше пов'язаною з німецькою середньовічною традицією була творчість Ганса Гольбейна Молодшого. Кращими в надбанні художника стали і портрети, і малюнки, і гравюри з серії «Танок смерті». В портретах - Ганс Гольбейн підкреслено реалістичний, іде за натурою без схильності ідеалізувати особу, який би високий щабель в суспільній ієрархії вона не посідала. Ганс Гольбейн безжально відтворював в малюнках і портретах олійними фарбами і зморшки, і депресивність, і сліди руйнівних пристрастей чи хвороб портретованих. Він практично єдиний з німецьких майстрів, що підійшов до межі створення гармонійних характерів, таких привабливих в творах майстрів італійського Високого відродження ( Рафаель Санті, Джорджоне, Тиціан) . Але драматична дійсність доби не сприяла ні масовому формуванню гармонійних особистостей, ні відображенню їх в творах Ганса Гольбейна, незважаючи на усю привабливість молодості чи інтелекту портретованого в картинах і малюнках майстра.

Ще напередодні доби відродження німецькі ремісники стояли у авангарді книгодрукування та запровадженя мисецтва гравюри. Цьому сприяло широке використання паперових млинів та наявність нового, дешевого матеріалу для гравюр та книг - папіру.

На значну популярність німецької гравюри вплинуло декілька факторів:

• звернення до неї провідних майстрів

• великі тиражі ( створення великої кількості відбитків )

• демократичний характер гравюри на відміну від унікального, аристократичного характеру живопису

• відгук гравюри на актуальні тогочасні події,

• широка тематика - від релігійних композицій до зображень селян, міфологічниз сцен, закоханих пар, вояків, повій

• популярізація тогочасних відомих людей та їх цитат ( портрети Лютера, Меланхтона тощо)

Бароко. Архітектура. Скульптура. Живопис

Бароко мистецтво (Baroque art.), стиль європейського мистецтва і архітектури 17-18 століть. Свого часу в термін " бароко " вкладався різний зміст. Спочатку він носив образливий відтінок, маючи на увазі нісенітницю, абсурд (можливо, він перегукується з португальським словом, що означає потворну перлину). Нині він уживаний в мистецтвознавчих працях визначення стилю, у європейському мистецтві між маньеризмом і рококо, тобто приблизно з 1600 р. на поч. 18 століття. Від маньеризма Бароко успадкувало динамічність і глибоку емоційність, як від Ренесансу - грунтовність і пишність: риси обох стилів гармонійно злилися за одну єдине ціле.

Самі характерні риси Бароко - помітна барвистість і динамічність - відповідали самовпевненості римської католицькій Церкві. За межами Італії стиль Бароко пустив найглибші коріння у католицьких країнах, а, наприклад, у Великобританії його вплив було незначним. Біля джерел традиції Бароко у живописі стоять два великих італійських художника - Караваджо і Аннибале Карраччі, створивши самі значні роботи у останнє десятиліття 16 століття - перше десятиріччя 17 століття. Для італійського живопису кінця 16 століття характерні неприродність і стильова невизначеність. Караваджо і Карраччі своїм мистецтвом повернули їй цілісність й виразності. У італійській архітектурі найпомітнішим представником мистецтва Бароко був Карло Мадерна (1556-1629 рр.), який порвав із маньеризмом і свій власний стиль. Його головне творіння - фасад римської церкви Санта-Сусанна (1603 р.). Основною постаттю у розвиток барокової скульптури був Лоренцо Берніні.

Самими помітними італійськими сучасниками Берніні у період зрілого бароко були архітектор Борроміні і художник, і архітектор П'єтро Кортона. Кілька пізніше творив Андреа дель Поццо (1642-1709 рр.), розписаний їм купол церкви Сант-Іньяціо у Римі (Апофеоз св. Ігнатія Лойоли) є кульмінацією тенденції бароко до помпезної пишноті. У 17 столітті Рим був столицею світу у сфері мистецтва, приваблював художників Європи. У кожній країні мистецтво Бароко насичувалось місцевими традиціями. У деяких країнах воно ставало більш екстравагантним, як, наприклад, в Іспанії та Латинській Америці, де розвився стиль архітектурного прикрашання. А в католицькій Фландрії Бароко розцвіло у творчості Рубенса, на протестантську Голландію воно справило менш помітний вплив. Щоправда, зрілі роботи Рембрандта, надзвичайно живі й динамічні, явно відзначені впливом Бароко мистецтва. У Франції воно найяскравіше висловило себе службі монархії, а не церкві. Людовік XIV розумів важливість мистецтва, як засоби прославляння королівської влади. Його радником у цій галузі був Шарль Лебрен, який керував митцями та декораторами, які працювали в палаці Людовіка в Версалі. Версаль з його грандіозним поєднанням пишної архітектури, скульптури, живопису, декоративного і ландшафтного мистецтва виявив собою одне із найбільш вражаючих прикладів злиття мистецтв.

У англійськії архітектурі вплив мистецтва бароко було помітно ще на початку 18 століття своєрідному творчості Ванбру і Хоксмора. До цього стилю наближаються що з пізніших робіт Рена. Потяг мистецтва Бароко до масштабності відчутно у величних проектах собору Св. Павла (1675-1710 рр.) і Гринвічського госпіталю (початок 1696 р.).