- •1.1. Структурні елементи процесу виховання та основні його етапи.
- •1.2. Психолого-педагогічне вивчення дітей у процесі виховної роботи
- •1.3. Принципи виховання особистості учнів з вадами слуху
- •1.4. Методи виховної роботи та їх реалізація
- •1.5. Види позакласних занять в школі- інтернаті для дітей з вадами слуху
- •1.6. Мова в системі позакласної виховної роботи спеціальної школи-інтернату
- •1.7. Законодавче забезпечення спеціальної освіти для двс
- •1.9. Трудове виховання учнів з вадами слуху
- •1.10. Моральне виховання учнів з вадами слуху
- •1.11. Естетичне виховання дітей з вадами слуху в школі-інтернаті
- •1.12. Фізичне виховання двс
- •1.15. Режим дня та розвиток мовлення учнів з вс
- •1.16. Методика організації та проведення ігор в школі-інтернаті для дітей з вадами слуху
- •1.17. Методика організації та проведення свят в школі-інтернаті для дітей з вадами слуху
- •1.18. Організація та методика проведення самопідготовки в школі-інтернаті для дітей з вадами слуху
- •1.19. Організація та методика проведення позакласного чтання в школі-інтернаті для дітей з вадами слуху
- •1.20. Організація та методика проведення бесіди в школі-інтераті для дітей з вадами слуху
- •1.21. Методика організації та проведення екскурсій в школі-інернаті для дітей з вадами слуху
- •1.23. Профорієнтаційна робота в школах для дітей з вадами слуху
- •1.24. Гурткова робота в спеціальній школі-інтернаті
- •1.25. Фізкультурно-оздоровча робота в школі-інтернаті для дітей з вадами слуху
- •1.26. Прогулянка та вимоги до неї
- •1.27. Види праці та вимоги до їх реалізації у виховному процесі
- •1.28. Планування роботи вихователя школи-інтернату для глухих та слабочуючих
- •1.29. Форми роботи вихователя з сім*єю та громадськістю
- •1.34. Спеціальні принципи навчання дітей з вадами слуху
- •2.1. Предмет, завдання, методи дошкільної сурдопедагогіки
- •2.2. Історія розвитку дошкільної сурдопедагогіки
- •2.4. Загальні принципи педагогіки, специфіка їх застосування у дошкільній сурдопедагогіці
- •2.5. Принципы воспитания и обучения
- •2.6. Анамнез, його значення для навчання і виховання дошкільників з вадами слуху
- •2.7. Форми організації навчання дітей дошкільного віку
- •2.8. Зміст навчання та виховання дошкільників з вадами слуху
- •2.9. Классификации нарушений слуха
- •2.10. Причины нарушений слуха
- •2.11. Типи дітей з вадами слуху дошкільного віку
- •2.12. Теоретичні основи диференційованого навчання дошкільників з вадами слуху
- •2.13. Корекція і компенсація як проблема дошкільної сурдопедагогіки
- •2.14. Цели и задачи интегрированного обучения
- •2.15. Розвиток мови і мовлення дошкільників з вадами слуху
- •2.17. Понятие «готовность к школьному обучению»
- •2.18 Наступність у роботі дошкільного закладу на спеціальної школи
- •2.19. Сенсорне виховання дітей дошкільного віку з вадами слуху
- •2.20. Трудове виховання дошкільників з вадами слуху
- •2.21. Моральне виховання дошкільників з вадами слуху
- •2.22. Фізичне виховання дошкільників з вадами слуху
- •2.23. Естетичне виховання дошкільників з вадами слуху
- •2.25. Сімейне виховання дошкільників з вадами слуху
- •2.26. Гра як провідний вид діяльності дошкільників з вадами слуху
- •2.27 Обучение изобразительной деятельности
- •2.28. Ознайомлення з оточуючим дошкільників з вадами слуху
- •2.29. Режим дня та вимоги до нього в спеціальному дошкільному закладі
- •2.30. Класифікація ігор дошкільників з вадами слуху
- •2.31. Типологія занять в дошкільному закладі для дітей з вадами слуху
- •2.32. Планування в спеціальному дошкільному закладі для дітей з вадами слуху
- •2.33. Форми роботи з батьками дошкільників з вадами слуху
- •2.34. Програма навчання та виховання глухих дошкільників нді дефектології
- •2.35. Інтеріоризація та екстеріоризація в корекційній роботі спеціального дошкільного закладу
- •2.36. Методи дошкільної сурдопедагогіки
- •2.37. Дидактика дошкільних закладів для дітей з вадами слуху
- •2.38. Заняття, види занять, структура аналізу заняття в дошкільному закладі для дітей з вадами слуху
2.28. Ознайомлення з оточуючим дошкільників з вадами слуху
2.29. Режим дня та вимоги до нього в спеціальному дошкільному закладі
2.30. Класифікація ігор дошкільників з вадами слуху
Гра є багатоманітним за змістом, характером, формою явищем. Одна з перших класифікацій гри належить К. Гросу, який поділяв ігри на дві групи: 1) експериментальні (“ігри звичайних функцій”). До них належать сенсорні, моторні, інтелектуальні, афективні ігри, вправи для формування волі. На думку Гроса, у своїй основі ці ігри мають інстинкти, що забезпечують функціонування організму як цілісного утворення і визначають зміст ігор; 2) спеціальні (“ігри спеціальних функцій”). До цієї групи належать ігри, під час яких розвиваються необхідні для використання в різних сферах життя (суспільного, сімейного) часткові здібності. їх поділяють за інстинктами, які в дітей проявляються і вдосконалюються. Відомий німецький психолог Вільям Штерн (1871— 1938) класифікував ігри на індивідуальні (за задумом дитини) та соціальні (спільні з іншими). При цьому він спирався на вихідне положення своєї теорії конвергенції про необхідність розвивати внутрішні сили дитини, її здібності й одночасно враховувати вплив середовища, в якому вона перебуває. На його погляд, зовнішній фактор (соціальне оточення) дає лише матеріал для гри, вибір якої дитина здійснює інстинктивно. Швейцарський психолог Ж. Шаже виокремлював: — ігри-вправи (виникають у перші місяці життя дитини); — символічні ігри (найпоширеніші ігри дітей віком від двох до чотирьох років); — ігри за правилами (ігри дітей від семи до дванадцяти років). Більш детальну класифікацію ігор запропонувала сучасна американська дослідниця Катрін Гарвей, поділивши їх на: — ігри з рухами і взаємодією (відображають надлишок енергії та емоційний настрій дітей); — ігри з предметами (починаються з маніпуляції, далі — практика і тренування до повного вдосконалення); — мовні ігри (створення дітьми римованих творів, які не мають точного смислового змісту, — пісеньок, лічилок, приказок, жартів тощо); — ігри із соціальним матеріалом (“драматичні” або “тематичні”). Організовують їх діти самостійно, розвивають за власним задумом. Як правило, ці ігри мають персонажів двох типів: стереотипних (мама, лікар та ін.) і тих, що змінюються; — ігри за правилами, заданими дорослими; — ритуальні ігри (засновані на рухах, ігрових предметах, мові, соціальній умовності). Узявши за основу класифікації ігор психологічні принципи, російський педагог П. Лесгафт виокремив сімейні (“імітаційні”) ігри, в яких діти дошкільного віку повторюють те, що бачать у навколишньому житті, та шкільні ігри, які мають певну форму, конкретну мету і правила. Загальну класифікацію ігор збагачує обґрунтування С. Русовою народних ігор як прадавнього засобу виховання і навчання дітей, нескінченного джерела духовних сил, патріотичних почуттів, формування характеру і світогляду дошкільнят. Ці ігри прилучають дітей до народної мудрості, досвіду поколінь. До цього часу вони не мають наукової класифікації і використовуються для розвитку мовлення дітей, ознайомлення з природою, життям і працею дорослих тощо. Класифікація С. Новосьолової, маючи у своїй основі організаційно-функціональне джерело ігор, розрізняє: 1) самостійні ігри (виникають з ініціативи дітей): — ігри-експериментування; — сюжетні ігри (сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові, режисерські, театралізовані); 2) ігри, що виникають з ініціативи дорослого, який використовує їх з освітньою та виховною метою: — навчальні ігри (дидактичні, сюжетно-дидактичні, рухливі); — розважальні ігри (ігри-забави, ігри-розваги, інтелектуальні, святково-карнавальні, театрально-постановні); 3) ігри, що мають своїм джерелом історичні традиції етносу (народні). Можуть виникати з ініціативи дорослого, старших дітей. Сучасна педагогіка найчастіше послуговується такою класифікацією ігор: 1. Творчі ігри. До них належать режисерські, сюжетно-рольові (сімейні, побутові, суспільні), будівельно-конструкційні, ігри на теми літературних творів (драматизації, інсценування). 2. Ігри за правилами. Цю групу утворюють рухливі (великої, середньої, малої рухливості; сюжетні, ігри з предметами; з переважанням основного руху: бігу, стрибків тощо; ігри-естафети) тадидактичні ігри (словесні, з іграшками, настільно-друковані). Окрему групу становлять народні ігри (забави, рухливі, дидактичні, обрядові). Кожна класифікація є досить умовною і не вичерпує всього різноманіття ігор. Наприклад, творчі ігри теж підпорядковані певним правилам, оскільки без правил неможлива будь-яка спільна діяльність, а ігри за правилами передбачають елементи творчості. У творчій грі їх установлюють діти, у рухливих і дидактичних іграх — дорослі, переслідуючи виховну та навчальну мету. У творчих іграх і в іграх за правилами фігурують мета, уявна ситуація, самостійність дій, активна робота уяви, творчість. Різняться ці дві великі групи ігор спрямованістю творчої активності дітей: творчі передбачають реалізацію задуму, розвиток сюжету; ігри за правилами — вирішення завдань і виконання правил. Перехід дітей від одного виду гри до іншого залежить як від віку, так і від індивідуальних уподобань. Уникаючи надмірної регламентації, педагог має сприяти розвитку різних видів ігрової діяльності дошкільнят.
