Глава 28 судовий розгляд

§ 1. Загальні положення судового розгляду

Стаття 318

Строки і загальний порядок судового розгляду

1. Судовий розгляд є однією з основних стадій кримінального процесу. Центральне місце судового розгляду серед стадій кримінального судочинства обумовлено особливістю завдань, які покладаються на суд як на один із органів державної влади. Відповідно до положень ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Саме на суд покладено завдання захисту прав і свобод людини і громадянина, що випливає з ч. 1 ст. 55 Конституції України.

Як нормами національного законодавства, так і положеннями міжнародно-правових актів, згода на обов'язковість яких надана ВР України, задекларовано таке невід'ємне процесуальне право особи, яка є учасником кримінального або цивільного судочинства, як право на справедливий судовий розгляд. Зокрема, п. 1 ст. 6 КЗПЛ, передбачається, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 2 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначаються завдання суду. Цією нормою передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВР України.

Особливі завдання покладаються на суд КПК. У статті 2 КПК зазначається, що одним із завдань кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Саме в стадії судового розгляду суд, виконуючи функцію з відправлення правосуддя, досліджує обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, перевіряє надані сторонами докази та на підставі оцінки цих доказів постановляє виправдувальний чи обвинувальний вирок.

Судовий розгляд як одна зі стадій кримінального судочинства має відповідати за змістом і формою загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у ст. 7 КПК, сутність яких розкривається у подальших його нормах. Це означає, що на суд покладається обов'язок здійснювати кримінальне провадження з додержанням принципів верховенства права (ст. 8), законності (ст. 9), рівності всіх перед законом і судом (ст. 10), поваги до людської гідності (ст. 11), забезпечення права на свободу та особисту недоторканність (ст. 12), недоторканності житла чи іншого володіння особи (ст. 13), таємниці спілкування (ст. 14), невтручання у приватне життя (ст. 15), недоторканності права власності (ст. 16), презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини (ст. 17), свободи від самовикриття та права не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї (ст. 18), заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення (ст. 19), забезпечення права на захист (ст. 20), доступу до правосуддя та обов'язковості судових рішень (ст. 21), змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 22), безпосередності дослідження показань, речей і документів (ст. 23), забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (ст. 24), публічності (ст. 25), диспозитивності (ст. 26), гласності і відкритості судового провадження та його повного фіксування технічними засобами (ст. 27), розумності строків (ст. 28), мови, якою здійснюється кримінальне провадження (ст. 29).

У частині 1 ст. 318 КПК зазначається, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку. Слід зауважити, що строки у кримінальному процесі використовуються законодавцем як один із важелів впливу на суб'єктів кримінальних процесуальних правовідносин з метою виконання завдань судочинства та захисту прав і законних інтересів особи. Особливої уваги заслуговує положення КПК про дотримання розумного строку, яке є надзвичайно важливим для належного здійснення правосуддя. Право на судовий розгляд протягом «розумного строку» належить до категорії основних прав і свобод людини. Цьому праву кореспондує обов'язок держави в особі її відповідних органів здійснити всі належні заходи для організації розслідування та проведення судового розгляду у кримінальному провадженні так, щоб, з одного боку, встановити об'єктивну істину, а з другого боку, зробити це без зволікань у якомога коротший строк.

Поняття «розумний строк» у ст. 318 КПК не наводиться. Таке поняття для національного кримінального процесуального законодавства є відносно новим і вперше вводиться у ст. 28 КПК. До цього суб'єкти кримінального процесу користувалися поняттям «розумності строків», виходячи з тлумачення положень п. 1 ст. 6 КЗПЛ, практики ЄСПЛ та низки інших міжнародно-правових актів, які регламентують порядок провадження у кримінальному судочинстві і, серед іншого, питання дотримання процесуальних строків. До них належать, зокрема, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.), Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (1985 р.), тощо. Інколи в міжнародно-правових актах та судовій практиці міжнародних судових установ замість поняття розумного строку використовуються такі словосполучення, як «негайне інформування», «без невиправданої затримки», «негайний доступ», «швидкий розгляд», «якнайшвидше», «протягом мінімально необхідного строку», але змістове навантаження всіх цих понять те саме - дотримання вимог щодо розумного строку провадження.

Частиною 1 ст. 28 КПК визначено, що розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. У той же час у цій нормі зазначається, що розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

У КПК тривалість строків розгляду кримінального провадження не передбачена. У частині 1 ст. 314 та ч. 2 ст. 316 КПК лише передбачаються строки, у які суд має призначити підготовче судове засідання (не пізніше п'яти днів з дня надходження обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відпові-дальності) та судовий розгляд (не пізніше десяти днів після постановлення ухвали про його призначення). Але це не означає, що кримінальне провадження може здійснюватися невиправдано тривалий час. Саме для цього існує поняття «розумних строків».

Поняття розумних строків належить до оціночних і визначається з урахуванням низки обставин. Так, ч. З ст. 28 КПК передбачені критерії для визначення розумності строків кримінального провадження, до яких належать: складність кримінального провадження, поведінка учасників кримінального провадження, зокрема спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Для визначення складності кримінального провадження має ураховуватись кількість підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, а також обсяг та специфіка процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування. Це означає, що якщо у кримінальному провадженні задіяна велика кількість підозрюваних, обвинувачуваних, потерпі-лих та/або свідків, або підозрюваними, обвинувачуваними вчинена значна кількість кримінальних правопорушень, судовий розгляд у такому разі може потребувати значно більше часу, ніж у провадженні, у якому у вчиненні кримінального правопорушення обвинувачується одна особа, кримінальне провадження складається з одного епізоду кримінального правопорушення та задіяна незначна кількість свідків і потерпілих.

На цьому ж наполягає і ЄСПЛ у своїх рішеннях. У рішеннях ЄСПЛ також не вказуються абсолютні часові рамки, тобто ті конкретні мінімальні або максимальні строки, які є необхідними, наприклад, для судового розгляду та вирішення питання судом щодо винуватості або невинуватості особи. Дотримання чи недотримання критерію розумності строків Європейським судом у кожному конкретному випадку визначається індивідуально, на підставі перевірки всіх обставин справи. У той же час на держави покладається обов'язок здійснювати кримінальне провадження з якомога найменшими витратами часу, уникаючи необгрунтованих затримок та визнаючи права й свободи людини пріоритетними у порівнянні з об'єктивними і суб'єктивними обставинами, що заважають або роблять неможливим здійснення судочинства без невиправданої затримки і зволікань. Так, наприклад, у рішенні у справі «Айбабін проти України» (2008 р.) ЄСПЛ установив із боку держави порушення п. 1 ст. 6 Європейської конвенції та зауважив: «З огляду на складність справи Суд зазначає, що здійснення провадження стосувалось одного епізоду, який включав умисне вбивство двох осіб та замахи на вбивство двох осіб, необхідність допиту п'ятнадцяти свідків, проведення кількох простих судово-медичних експертиз та відтворення подій. Заявник був єдиним обвинуваченим у цій справі. Тому не можна сказати, що провадження було настільки складним, щоб виправдати його тривалість».

У справі «Меріт проти України» (2004 р.) ЄСПЛ визначив критерії розумності строків: «Відповідно до прецедентної практики Суду розумність тривалості провадження повинна визначатись у світлі відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. рішення у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» та «Філіс проти Греції» від 27 червня 1997 р.).

Дуже важливими з точки зору дотримання судами розумного строку є положення ч. 5 ст. 28 КПК, відповідно до якого кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите. Особливу увагу слід приділяти розгляду кримінального провадження щодо осіб, які тримаються під вартою, та неповнолітніх осіб. Частиною 4 ст. 28 КПК передбачено, що кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.

На цьому наголошує й ЄСПЛ. Так, у п. 40 раніше згадуваного рішення ЄСПЛ «Айбабін проти України» Суд ще раз підкреслив, що «важливість спору для заявника також має бути взято до розгляду. В цьому контексті Суд нагадує, що той факт, що протягом періоду, який був розглянутий, заявник тримався під вартою, вимагає особливої сумлінності з боку органів влади і судів, які займаються справою у відправленні правосуддя якнайшвидше», пославшись при цьому також на справу «Абдоелла проти Нідерландів» від 25 листопада 1992 р.

Закон також передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК (ч. 6 ст. 28 КПК).

2. Судовий розгляд справи здійснюється шляхом проведення судового засідання. Частиною 2 коментованої статті передбачено, що участь сторін кримінального провадження у судовому засіданні є обов'язковою, за винятком окремих випадків, передбачених КПК. Така норма введена у чинне процесуальне кримінальне законодавство не випадково, вона є гарантією забезпечення судом принципу змагальності сторін у кримінальному судочинстві (ч. 1 ст. 22 КПК). КПК 1960 р. передбачалися випадки розгляду справи за відсутності підсудного. Так, згідно зі ст. 262 (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2857-ХП від 15.12.92 р.), розгляд справи при відсутності підсудного допускався лише у виняткових випадках: 1) коли підсудний перебуває за межами України і ухиляється від явки до суду; 2) коли справу про злочин, за який не може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, підсудний просить розглянути у його відсутності. Проте суд і в цьому разі мав право визнати явку підсудного обов'язковою.

Нове кримінальне процесуальне законодавство, на відміну від того, що діяло раніше, не передбачає спеціальної норми, яка дозволяє судовий розгляд кримінального провадження за відсутності обвинуваченого. Хоча фактично таке стає можливим у разі якщо обвинувачений порушував порядок у судовому засіданні і був видалений з зали судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду. Але у цьому випадку закон покладає на суд обов'язок щодо забезпечення цій особі права на захист (ч. 1 ст. 330 КПК).

У разі якщо обвинувачений, щоД'о якого застосовано запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, не прибув за викликом суду в судове засідання, суд відкладає судовий розгляд, призначає нову дату судового засідання та вживає заходів до забезпечення його прибуття до суду. Суд також має право застосувати наслідки, передбачені ст. 323 КПК: постановити ухвалу про привід обвинуваченого та/або ухвалу про накладення на нього грошового стягнення в порядку, передбаченому главами 11 та 12 КПК.

Наслідки неприбуття прокурора і захисника передбачені у ст. 324 КПК. Якщо в судове засідання не прибув прокурор, повідомлений про судовий розгляд, або захисник у разі якщо його участь є обов'язковою, суд відкладає розгляд справи, визначає дату, час та місце проведення нового засідання і вживає необхідних заходів до прибуття їх до суду. Якщо суд встановить, що прокурор або захисник не прибули в судове засідання без поважних причин, він вправі порушити питання про відповідальність цих осіб перед органами, що згідно із законом уповноважені притягати їх до дисциплінарної відповідальності.

У разі якщо в судове засідання не прибув потерпілий, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд застосовує наслідки, передбачені ст. 325 КПК: заслуховує думку учасників судового провадження та залежно від того, чи можливо за відсутності потерпілого під час судового розгляду з'ясувати всі обставини, вирішує питання про проведення судового розгляду без участі потерпілого або про відкладення розгляду кримінального провадження. Суд також має право накласти грошове стягнення на потерпілого у випадках та порядку, передбачених гл. 12 КПК.

Наслідки неприбуття цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників у судове засідання передбачені ст. 326 КПК.

У разі неприбуття в судове засідання цивільного позивача, його представника чи законного представника суд залишає цивільний позов без розгляду, крім випадків, якщо від цивільного позивача, його представника чи законного представника надійшло клопотання про розгляд позову за його відсутності або якщо обвинувачений чи цивільний відповідач повністю визнав пред'явлений позов. За таких обставин цивільний позов може бути розглянутий за відсутності цих осіб.

Наслідками неприбуття в судове засідання за викликом цивільного відповідача, який не є обвинуваченим, або його представника, після з'ясування судом думки учасників судового провадження щодо можливості за відсутності зазначених осіб з'ясувати обставини, що стосуються цивільного позову, можуть бути або проведення судового розгляду без цих осіб або про відкладення судового розгляду. Суд має право накласти грошове стягнення на цивільного відповідача в порядку, передбаченому гл. 12 КПК.

Статтею 327 КПК передбачається, що якщо в судове засідання не прибув за викликом свідок, спеціаліст, перекладач або експерт, то суд заслуховує думку учасників судового провадження, допитує інших присутніх свідків і призначає нове судове засідання та вживає заходів для прибуття цих осіб. Суд може застосувати до свідків заходи процесуального примусу: постановити ухвалу про привід свідка та/або ухвалу про накладення на нього грошового стягнення у випадках та в порядку, передбачених главами 11 та 12 КПК.

Слід мати на увазі, що п. 1 ч. 1 ст. 336 КПК у разі неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров'я або з інших поважних причин передбачена можливість здійснювати процесуальні дії у режимі відеоконференції.

3. Частиною 3 коментованої статті передбачається, що судове засідання відбувається у спеціально обладнаному приміщенні - залі судових засідань.

У частині 1 ст. 16 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» закріплено положення про символи судової влади, до яких належать державні символи України - Державний Герб України і Державний Прапор України. Зали судового засідання в приміщеннях судів мають бути обладнані такими символами судової влади. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 16 цього Закону суддя здійснює правосуддя в мантії та з нагрудним знаком. Такі правила щодо відправлення правосуддя закріплені невипадково - вони є об'єктивно необхідними для забезпечення належного рівня здійснення правосуддя та підтримання авторитету судової влади.

У деяких випадках окремі процесуальні дії можуть вчинятися поза межами приміщення суду. Так, наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 336 КПК судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження). За змістом ч. 6 ст. 336 КПК у дистанційному судовому провадженні може брати участь особа, яка тримається в установі попереднього ув'язнення або установі виконання покарань. Частиною 1 ст. 361 КПК передбачено, що у виняткових випадках суд, визнавши за необхідне оглянути певне місце, проводить огляд за участю учасників судового провадження, а якщо цього вимагають обставини, - за участю свідків, спеціалістів і експертів. Такий огляд відповідно до ч. 2 ст. 361 КПК здійснюється згідно з правилами, передбаченими КПК для огляду під час досудового розслідування.

Стаття 319

Незмінність складу суду

1. У коментованій статті приділяється увага питанням незмінності складу суду під час судового розгляду справи. Це означає, що в кожному кримінальному провадженні судовий розгляд повинен бути проведений у тому самому складі суддів. У разі якщо суддя захворів або з якихось інших поважних причин позбавлений можливості брати участь у судовому розгляді справи, його заміна іншим суддею здійснюється у тому ж порядку, що і розподіл інших матеріалів, які надходять до суду - автоматизованою системою документообігу суду за принципом імовірності, що враховує кількість про-ваджень, що знаходяться на розгляді у суддів, заборону брати участь у перевірці вироків та ухвал для судді, який брав участь в ухваленні вироку або ухвали, про перевірку яких порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну їх повноважень (ч. З ст. 35 КПК).

Після того як автоматизованою системою документообігу суду буде здійснений розподіл кримінального провадження іншому судді, за загальним правилом судовий розгляд у цьому провадженні розпочинається спочатку. Але і з цього правила є винятки: 1) коли у кримінальному провадженні, для проведення якого потрібен значний час, повинен бути призначений запасний суддя, який перебував у залі судового засідання протягом судового розгляду (ст. 320 КПК); 2) коли суд прийняв рішення про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд спочатку та здійснювати повторно всі або частину процесуальних дій, які вже здійснювалися під час судового розгляду до заміни судді (ч. 2 ст. 319 КПК).

2. Частиною 2 коментованої статті суду надано право прийняти рішення не розпо- нати судовий розгляд спочатку та здійснювати повторно всі або частину процесу- ьних дій, які вже здійснювалися під час судового розгляду до заміни судді. Основне авило, яке слід враховувати при прийнятті такого рішення, - що продовження су- ового розгляду у кримінальному провадженні після заміни судді не може негативно плинути на судовий розгляд. Таке рішення має бути належно вмотивовано ухвалою уду. При цьому обов'язковими умовами, які повинен враховувати суд, є такі: якщо орони кримінального провадження та потерпілий не наполягають на новому про- еденні процесуальних дій, які вже були здійсненні судом до заміни судді; якщо суд- [, що замінив суддю, який вибув, ознайомився із ходом судового провадження та атеріалами кримінального провадження, наявними в розпорядженні суду, згоден із ийнятими судом процесуальними рішеннями і вважає недоцільним нове проведен- процесуальних дій, що вже були проведені до заміни судді.

Дуже важливим положенням для оцінки зібраних у провадженні доказів у такому випадку є правило, згідно з яким докази, що були досліджені під час судового розгляду до заміни судді, зберігають доказове значення та можуть бути використані для обґрунтування судових рішень. Ця законодавча норма спрямована на те, щоб з боку суду зробити все необхідне для розгляду кримінального провадження із дотриманням розумних строків.

Стаття 320

Запасний суддя

1. Норма КПК про запасного суддю є новелою у кримінальному судочинстві України. Раніше у кримінально-процесуальному законодавстві України містилася норма, яка передбачала можливість залучення до участі у справі запасного народного засідателя (ст. 259 КПК України 1960 р., але вона була виключена на підставі Закону № 3388-УІвід 19.05.2011 р.

Тепер у КПК введено статтю, якою передбачена можливість участі у кримінальному провадженні запасного судді. Ця норма виникла невипадково. Вона має сприяти тому, щоб забезпечити розгляд кримінального провадження, для якого потрібен значний час, у якомога коротший строк. Таким чином законодавець забезпечує реалізацію права особи, передбаченого п. 1 ст. 6 КЗПЛ, щодо проведення судового розгляду у

розумний строк. Слід мати на увазі, що для з'ясування того, чи було судом дотримано вимогу щодо забезпечення судового розгляду у розумний строк, ЄСПЛ застосовує декілька критеріїв, серед яких значне місце посідає поведінка державних органів. Отже, уводячи у чинне кримінальне процесуальне законодавство норму щодо запасного судді, держава в особі її законодавчого органу мала намір таким шляхом запобігти невиправданим затримкам розгляду кримінального провадження, для проведення якого потрібен значний час, у тому разі, якщо суддя, який виконав значний обсяг процесуальних дій, з якихось причин не може продовжувати судовий розгляд.

Вирішальною умовою для призначення запасного судді є такий чинник, як тривалість кримінального провадження. Питання про призначення запасного судді вирішується судом, що здійснюватиме кримінальне провадження. Це питання має вирішуватись одночасно з призначенням підготовчого судового засідання з обов'язковою відміткою про це у журналі судового засідання.

2. Суддя, який є запасним, протягом всього судового розгляду повинен бути присутнім у залі судових засідань, бути знайомим із матеріалами кримінального провадження. Це дає йому змогу у разі вибуття судді замінити його і без зволікань продовжити судовий розгляд та завершити кримінальне провадження прийняттям судового рішення.

Стаття 321

Головуючий у судовому засіданні

1. Головуючим у судовому засіданні є професійний суддя, який головує при колегіальному судовому розгляді або здійснює його одноособово (п. 2 ч. 1 ст. З КПК).

У разі колегіального розгляду справи головуючий має рівні права з іншими суддями, які беруть участь у кримінальному провадженні. Разом з тим він наділений особливими повноваженнями організаційно-розпорядчого характеру: він керує ходом судового засідання, спрямовує діяльність всіх учасників судового розгляду, слідкує за додержанням послідовності та порядку процесуальних дій, забезпечує здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними процесуальних обов'язків, спрямовує судовий розгляд на з'ясування всіх обставин та встановлення істини у кримінальному провадженні, усуває із судового розгляду все зайве, що не стосується цього кримінального провадження або не має значення для

встановлення істини, забезпечує своїми рішеннями і діями дотримання всіх принципів правосуддя і перш за все створює умови для реалізації принципу змагальності та рівноправності сторін.

Керування ходом судового засідання означає, що головуючий спрямовує судове слідство на забезпечення здійснення сторонами своїх прав. Роль головуючого полягає в тому, що він повинен забезпечити сторонам рівні можливості вільно, у спосіб, який вони вибирають, але який у той же час не суперечить вимогам закону, здійснювати свої права.

Слід мати на увазі, що головуючий, як і інші судді при колегіальному розгляді справи, не вправі переймати на себе вчинення тих дій, які притаманні тільки сторонам, або створювати переваги у користуванні правами одній із сторін перед іншими учасниками процесу, в будь-який спосіб проявляти упередженість та необ'єктивність. Головуючий повинен однаково уважно ставитися до заяв і клопотань усіх учасників процесу, виявляти належну тактовність, звертаючись до прокурора, потерпілого, за-хисника, підсудного та решти учасників процесу.

Керування ходом судового засідання та усунення із судового розгляду всього, що не має значення для кримінального провадження, надає головуючому судді право знімати запитання учасників судового розгляду, якщо вони спрямовані на дослідження обставин, які вже достатньо з'ясовані, або явно виходять за межі кримінального провадження.

2. Один із основних обов'язків головуючого - це підтримання порядку в судовому засіданні та забезпечення високого рівня судового процесу. Сторони та учасники кримінального провадження, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов'язані додержуватися порядку в судовому засіданні і беззаперечно підкорятися відповідним розпорядженням головуючого у судовому засіданні (ч. 2 ст. 329 КПК). У разі якщо хто-небудь з учасників судового розгляду допускає порушення порядку судового засідання, головуючий вправі застосувати до цих осіб заходи впливу, передбачені ст. 330 КПК.

У той же час головуючий під час здійснення своїх повноважень і сам повинен суворо додержуватись норм кримінального процесуального закону та судової етики. ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» передбачені обов'язки судді, які повною мірою поширюються на головуючого у кримінальному судочинстві. До них, зокрема, відносять такі обов'язки: своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики; виявляти повагу до учасників процесу; додержуватися присяги судді, яка зобов'язує суддів об'єктивно, безсторонньо, неупере- джено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Під час здійснення своїх повноважень головуючий діє від імені всього складу суду за його згодою. Будь-яке питання, що виникає в ході судового розгляду справи, вирішується судом після з'ясування думки сторін, які беруть участь у кримінальному провадженні. У разі якщо головуючому, який розглядає справу одноособово, у зв'язку

з його діями заявлено відвід, це питання розглядає інший суддя цього ж суду, визначений автоматизованою системою документообігу суду. У разі заявлення відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду (статті 35, 81 КПК).

У тих випадках, якщо судовий розгляд у кримінальному провадженні здійснюється колегіальним складом суду, головуючий створює умови для вільного викладу думок інших суддів у нарадчій кімнаті при розгляді питань, які підлягають вирішенню при постановленні вироку. Відповідні питання вирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування, від якого не має права утримуватися ніхто з суддів, але головуючий при цьому голосує останнім (ст. 375 КПК).

Після виходу з нарадчої кімнати та публічного проголошення судового рішення головуючий роз'яснює обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. Обвинуваченому, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, головуючим роз'яснюється право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.

Стаття 322

Безперервність судового розгляду

1. Безперервність судового розгляду - це один із принципів судочинства, сутність якого полягає у тому, що розгляд судом кримінального провадження і прийняття у ньому рішення відбуваються безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку. Безперервність судового розгляду означає, що суд не може приступати до розгляду

інших справ та проваджень, доки не ухвалить рішення у розглядуваному кримінальному провадженні.

Уведення принципу безперервності у кримінальному судочинстві спрямоване на те, щоб сприяти цілісному сприйняттю судом, який здійснює судовий розгляд, всіх обставин кримінального провадження Це має дуже важливе значення для належної оцінки судом доказів та ухвалення законного та об'єктивного рішення по справі.

Упровадження у кримінальне судочинство принципу безперервності необхідне для того, щоб дисциплінувати учасників кримінального судочинства та спонукати суддів розглядати кримінальні провадження без необгрунтованих відкладань, не допускаючи зволікань. Дотримання цього принципу може стати однією із гарантій забезпечення розгляду кримінального провадження протягом розумного строку.

2. Законом передбачені випадки відкладання судового засідання, які не вважаються порушенням принципу безперервності, але коло таких випадків є обмеженим. До них належать: неприбуття сторони або інших учасників кримінального провадження; складення та погодження прокурором процесуальних документів щодо відмови від підтримання державного обвинувачення, зміни обвинувачення або висунення додаткового обвинувачення; підготовка захисту обвинуваченого від зміненого чи додаткового обвинувачення; підготовка потерпілого для підтримання обвинувачення в суді, якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення; проведення дослідження речових доказів за місцем їх знаходження, огляду на місці; проведення експертизи у випадках та порядку, передбачених ст. 332 КПК; надання доступу до речей чи документів або доручення проведення слідчих (розшукових) дій у випадках та порядку, передбачених ст. 333 КПК.

У разі неприбуття сторін або інших учасників судового розгляду суд, вирішуючи питання про необхідність відкладення судового розгляду, повинен керуватися положеннями статей 323-327 КПК.

Відповідно до ч. 2 ст. 337 КПК під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення або відмовитися від підтримання державного обвинувачення. Зміна прокурором обвинувачення здійснюється з дотриманням вимог ст. 338 КПК. Відповідно до ч. 4 коментованої статті суд роз'яснює обвинуваченому, що він буде захищатися в судовому засіданні від нового обвинувачення, після чого відкладає розгляд не менше ніж на сім днів для надання обвинува-ченому, його захиснику можливість підготуватися до захисту проти нового обвинувачення. За клопотанням сторони захисту цей строк може бути скорочений або продовжений. Після закінчення цього строку судовий розгляд продовжується.

У разі висунення додаткового обвинувачення застосовуються положення ст. 339 КПК. Згідно з вимогами ч. 2 цієї статті у разі задоволення такого клопотання прокурора суд відкладає судовий розгляд на строк, необхідний для підготовки до захисту від додаткового обвинувачення та виконання прокурором вимог, передбачених статтями 276-278, 290-293 КПК, але не більше ніж на чотирнадцять днів. Строк відкладення судового розгляду може бути продовжений судом за клопотанням сторони за-хисту у випадку, якщо обсяг або складність нового обвинувачення вимагають більше часу для підготовки до захисту. Частиною 3 ст. 339 КПК передбачено, що після закінчення встановленого судом строку судове провадження повинно бути розпочате з підготовчого судового засідання.

Згідно з положеннями ст. 340 КПК у разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді головуючий роз'яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді. Якщо потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення в суді, головуючий надає йому час, необхідний для підготовки до судового розгляду.

Проведення дослідження речових доказів за місцем їх знаходження відповідно до положень ч. 2 ст. 357 КПК здійснюється у разі якщо їх не можна доставити в судове засідання. Суд відкладає розгляд кримінального провадження на строк, необхідний для організації проведення дослідження речових доказів за їх місцезнаходженням.

Огляд на місці згідно з положеннями ч. 1 ст. 361 КПК проводиться у виняткових випадках, якщо суд визнає за необхідне оглянути певне місце за участю учасників судового провадження та, залежно від обставин, за участю свідків, спеціалістів і експертів. У такому разі розгляд кримінального провадження відкладається судом на строк, який необхідний для організації такого огляду на місці.

У разі якщо суд постановив ухвалу про доручення проведення експертизи, судовий розгляд відкладається, тільки якщо його продовження є неможливим до отримання висновку експерту (ч. 4 ст. 332 КПК).

Якщо судом під час судового провадження прийнято рішення про надання доступу до речей і документів, суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для здійснення такого заходу забезпечення кримінального провадження та ознайомлення учасників судового провадження з його результатами (ч. 2 ст. 333 КПК).

Згідно з положеннями ч. З ст. 333 КПК у разі, якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії. У разі прийняття такого рішення суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для проведення слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового провадження з її результатами.

Ураховуючи те, що перелік підстав, з яких відкладення судового розгляду не порушує принципу безперервності, є вичерпним, у всіх інших випадках відкладення одним і тим самим складом суду судового розгляду буде тягнути за собою порушення принципу безперервності.

Стаття 323

Наслідки неприбуття обвинуваченого

1. За змістом ч. 2 ст. 318 КПК участь сторін кримінального провадження у судовому засіданні є обов'язковою, за винятком окремих випадків, передбачених КПК. За новим КПК загальним правилом судового розгляду справи є те, що явка обвинуваченого у судове засідання є обов'язковою.

Обвинувачений, щодо якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, має бути своєчасно доставленим до суду конвоєм, а обвинувачений, щодо якого обраний інший запобіжний захід, зобов'язаний з'явитися до суду за викликом у призначений строк. Згідно з ч. 2 ст. 134 КПК суд здійснює судовий виклик учасників кримінального провадження, участь яких у судовому провадженні є обов'язковою. Порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні регламентується ст. 135 КПК.

Обинувачений, як і інші особи, вважається належно повідомленим про виклик до суду у разі, якщо у суду є дані про його розпис про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення йому повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення повістки про виклик або ознайомлення з її змістом. Уразі попереднього повідомлення обвинуваченою особою про адресу своєї електронної пошти надіслана на таку адресу повістка про виклик вважається отриманою за умови підтвердження її отримання відповідним листом електронної пошти (ст. 136 КПК).

Ураховуючи те, що обвинувачений є основною процесуальною фігурою у кримінальному судочинстві, його нез'явлення до суду може тягти за собою певні процесуальні наслідки: суд зобов'язаний відкласти судовий розгляд, призначивши нову дату судового засідання та вжити заходів до забезпечення його прибуття в суд. Перед тим як застосовувати заходи процесуального впливу до обвинуваченого, який не з'явився в судове засідання, суд з'ясовує причини такої неявки. Якщо суд установить, що неявка обвинуваченого була викликана поважними причинами, суд відкладає судовий розгляд, призначає нову дату судового засідання і забезпечує своєчасність повідомлення обвинуваченої особи. Поважними причинами неприбуття на виклик згідно з положеннями ст. 138 КПК є: затримання, тримання під вартою або відбування покарання; обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення; обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини); відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо; тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад; смерть близьких родичів, членів сім'ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю; несвоєчасне одержання повістки про виклик; інші обставини, які об'єктивно унеможливлюють з'явлення особи на виклик. Слід враховувати, що саме на обвинуваченому та його захисникові лежить обов'язок своєчасно повідомити суд про поважність причин неявки та засвідчити її відповідними документами.

Якщо неявка обвинуваченого викликана неповажними причинами - умисним ухиленням від явки в суд, доведенням себе до стану алкогольного чи наркотичного сп'яніння тощо, суд має право застосувати заходи процесуального примусу: постановити ухвалу про привід обвинуваченого та/або ухвалу про накладення на нього грошового стягнення в порядку, передбаченому главами 11 та 12 КПК.

Привід полягає у примусовому супроводженні особи, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений

в ухвалі час (ч. 1 ст. 140 КПК). Суду необхідно забезпечувати право обвинувачуваного на повагу до його честі й гідності, захист його життя і здоров'я, на поводження з ним як із невинуватим. Тому, пересвідчившись у неповажності причин неявки обвинуваченого до суду та визнавши за необхідне застосувати до нього привід, суд зобов'язаний це належним чином мотивувати. Рішення про здійснення приводу приймається у формі ухвали (ч. 2 ст. 140 КПК). Ухвала про привід виноситься у нарадчій кімнаті. В ухвалі чи постанові також доцільно зазначити про новий день і час розгляду справи та вирішити питання про покладення на підсудного судових витрат.

Виконання ухвали про здійснення приводу може бути доручене відповідним підрозділам органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства або органів державного бюро розслідувань. Ухвала про здійснення приводу оголошується обвинуваченому особою, яка виконує ухвалу. Це покладає на обвинуваченого обов'язок прибути до місця виклику в зазначений в ухвалі про здійснення приводу час у супроводі особи, яка виконує ухвалу (детальніше про порядок виконання ухвали про здійснення приводу див. ст. 143 КПК).

Якщо обвинувачений у встановленому КПК порядку був викликаний до суду, про що є достовірні дані, і не з'явився до суду або не повідомив про причини свого неприбуття, суд має право своєю ухвалою згідно з ч. 1 ст. 139 КПК накласти на нього грошове стягнення у розмірі від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

Якщо обвинувачений ухилився від суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, то питання про відкладення або зупинення судового провадження вирішується відповідно до вимог ст. 335 КПК. У такому разі суд зупиняє судове провадження щодо цього обвинуваченого до його розшуку або видужання і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб.

Стаття 324

Наслідки неприбуття прокурора і захисника

1. Повноваження прокурора у судовому засіданні передбачені п. 15 ч. 2 ст. 36 КПК. Прокурор підтримує державне обвинувачення в суді, відмовляється від підтримання державного обвинувачення, змінює його або висуває додаткове обвинувачення у порядку, встановленому КПК. Ураховуючи роль прокурора у судовому провадженні, у ч. З ст. 36 КПК зазначено, що участь прокурора в суді є обов'язковою, крім випадків, передбачених КПК.

Якщо в судове засідання не прибув за повідомленням прокурор, суд відкладає судовий розгляд, визначає дату, час та місце проведення нового засідання і вживає заходів до прибуття прокурора до суду. При цьому суд повинен з'ясувати причину неявки прокурора. У разі відсутності поважних причин неприбуття в судове засідання суд порушує питання про відповідальність прокурора.

Відповідно до ч. З ст. 48 ЗУ «Про прокуратуру» за неналежне виконання службових обов'язків прокурори несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується ВР України. Статтею 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України передбачено, що дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання служ-бових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури. Коло осіб, які наділені повноваженнями щодо накладення дисциплінарного стягнення на прокурора, передбачено у ст. 10 Дисциплінарного статуту прокуратури України.

Якщо в судове засідання не прибула за повідомленням особа, яка є захисником у кримінальному провадженні, у разі, якщо участь захисника є обов'язковою, суд відкладає судовий розгляд, визначає дату, час та місце проведення нового засідання і вживає заходів до прибуття захисника до суду. Якщо причина неприбуття захисника є неповажною, суд порушує питання про відповідальність адвоката перед органами, що згідно із законом уповноважені притягати його до дисциплінарної відповідальності.

Пунктом 17 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» серед гарантій адвокатської діяльності передбачено, що дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється в особливому порядку. У частині 3 ст. 33 цього Закону зазначається, що дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України. Частиною 1 ст. 36 цього Закону передбачено, що право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки. Перевірка відомостей про дисциплінарний проступок адвоката здійснюється в порядку, передбаченому ст. 38 цього Закону. Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону за результатами розгляду заяви (скарги) про дисциплінарний проступок адвоката, довідки та матеріалів пере