§ 2. Поняття судових доказів

ЦПК

Стаття 57. Докази

1. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

2. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Ознаки судових доказів.

1) Відповідно до наведеної статті 57 ЦПК основна ознака судових доказів полягає в тому, що вони є фактичними даними, тобто це відомості про факти. Однак у правовій літературі судові докази розглядались як відомі факти, з допомогою яких можливе встановлення невідомих фактів.

Наприклад, С. В. Курильов стверджує, що доказ — це відомий суду факт, який перебуває в певному зв’язку з невідомим.

Така точка зору протирічить процесуальному законодавству, оскільки судові докази це не факти, а відомості про факти, тобто фактичні дані.

2) Істотною ознакою доказів є те, що ними визнаються не фактичні дані взагалі, а лише ті, за допомогою яких можуть бути встановлені обставини, що мають значення для вирішення ци­вільної справи. Наприклад, позивач за позовом, який виник з договору купівлі-продажу, заперечує факт платежу відповідачем. Свідок же показує, що сторони в його присутності уклали договір. Викладені свідком дані прямо і безпосередньо обґрунтовують, з одного боку, відсутність юридичних фактів, що лежать в основі вимог позивача, з іншого — наявність юридичних фактів, які лежать в основі заперечень відповідача і є доказами.

3)Нарешті, істотною ознакою судових доказів є те, що за допомогою їх встановлюється наявність або відсутність обставин, які обґрунтовують вимоги або заперечення сторін або інші обставини, які мають значення для справи, тільки в передбачених законом процесуальних формах, тобто у визначеному законом порядку.

Процесуальним законодавством передбачено, що обставини в цивільній справі встановлюються не довільним шляхом, а лише тими засобами доказування, які названо самим законом, — поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Крім того, закон передбачає також порядок одержання доказів, дотримання якого необхідно для того, щоб одержані в суді свідчення про факти, які мали доказову силу. Так, закон передбачає порядок допиту свідків (статті 180 – 184 ЦПК), порядок дослідження висновку експерта (ст. 189 ЦПК) тощо.

Отже, докази в цивільному процесі являють собою єдність фактичних даних, які мають значення для правильного вирішення справи, та їх процесуальної форми.

Судові докази, як зазначає М. К. Треушников, — єдине поняття, в якому взаємопов’язані як зміст і процесуальна форма фактичні дані та засоби доказування.

Дійсно, якщо свідченням про факти не надано відповідної процесуальної форми, тобто вони не одержані із передбачених законом засобів доказування, якщо засіб доказування не містить свідчень про факти, то вони не можуть бути використані як судові докази.

Отже, ні свідчення про факти окремо від засобів доказування, ні засоби доказування окремо від свідчень про факти не можуть бути доказами.

Докази можуть класифікуватися за різними підставами.

1) Прямі.		2) Непрямі.
Докази називаються прямими, якщо вони безпосередньо вказують на той або інший факт, який має значення для справи. Н:показання свідка-очевидця, розписка, акт про нещасний випадок, який відбувся на виробництві, тощо.		До непрямих належать докази, які прямо не вказують на обставини, що лежать в основі вимог або заперечень сторін, а встановлюють лише побічні факти, які в їх сукупності і взаємозв’язку дозволяють зробити правильний висновок про обставини справи. Н:квитанція про поштовий переказ, визнання відповідачем батьківства та ін.

Значення класифікації доказів на прямі й непрямі.

Значення класифікації доказів на прямі й непрямі полягає в тому, що їх різниця повинна врахуватися судом при їх оцінці. Суд має прагнути до того, щоб ухвалити рішення у справі на підставі прямих доказів. Якщо прямі докази зібрати неможливо, то суд повинен прагнути розширити коло непрямих доказів, що дозволило б зробити висновки про права й обов’язки сторін і виключити всі припущення.

II. Залежно від засобу утворення доказів вони розподіляються на:

1) Первісні.		2) Похідні.
Первісними називаються докази, одержані із першоджерела. Н: дійсні документи, речові докази тощо.		Докази, які не є першоджереловими і відображають зміст відомостей, одержаних з інших джерел, називаються похідними. Н: копії докумен­тів, показання свідків зі слів інших осіб тощо.

Значення поділу доказів на первісні й похідні.

Значення поділу доказів на первісні й похідні полягає в тому, що похідні докази відображають встановлені ними обставини не безпосередньо, а опосередковано. При використанні похідних доказів підвищується ймовірність неправильного встановлення фактів, тому вони вимагають більш старанної перевірки. Разом з тим законодавство не містить обмежень використання похідних доказів. Однак згідно із ст. 64 ЦПК письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

III.За джерелом докази поділяються на:

1)Особисті докази.		2)Речові докази.
Н: пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, висновок експертів.		Н: письмові й речові докази.

При класифікації доказів за їх джерелом деякі вчені крім особистих і речових виділяють і змішані докази. Обґрунтовується це тим, що процес формування змішаних доказів складається з двох частин і інформація про факти надходить із двох джерел — особистого і речового (наприклад, висновки експерта).