2.2.3. Урбанізація

Середня густота населення — близько 40 осіб на1 км2. Міське населення становить 70 %. Великі міста, крім Таллінна, — Тарту (115,4 тис.), Нарва (82,3 тис.), Кохтла-Ярве (76,8 тис.), Пярну (54,2 тис. жителів). 61,5% населення — естонці, 30,3% — росіяни, 3,3% — українці, 1,8% — білоруси, 1,1% — фіни. Неестонське населення переважає в північно-східній частиш країни, зокрема в м. Нарві. Основні релігії — лютеранство, православ'я, баптисти. Станом на січень 2008 р. в Естонії проживало 1,34 млн. осіб [15].

2.2.4. Міграції населення

Згідно з оприлюдненими даними департаменту статистики Естонії, в 2009 році з Естонії виїхало більше людей, ніж приїхало: виїхало 4647 чоловік і приїхало 3643 людини. У порівнянні з 2008 роком число тих, хто виїхав збільшилася на 200 осіб, у той час як прибулих залишилося на колишньому рівні [13].

2.3. Історичні особливості формування території та розвитку господарства країни

Предки сучасних естонців фінські племена ести (чудь) і водь, оселилися на землях сучасної Естонії задовго до початку нашої ери. У ІХ-Х ст. ця територія піддавалася частим жорстоким набігам вікінгів, хоча місцеві племена самі брали участь у військових походах на землі Швеції і Данії. Вже в Х-ХІ ст. тут почали виникати перші великі торгові центри (Таллінн, Пярну). У 1030 р. західні землі естів завоював Ярослав Мудрий і заснував тут місто Юр'єв (сучасний Тарту).

У XIII ст. німецькі лицарі Ордена хрестоносців (майбутнього Лівонського ордена) підкорили західну й південну частини естонської території, а місцевим жителям нав'язали християнство. У цей же час північні землі були захоплені Данією. У XVI-XVIІ ст. різні частини території Естонії потрапляли під владу Швеції, Польщі й Росії. Після Північної війни Росія розгромила шведів, цілком заволоділа естонською територією, що майже на 200 років увійшла до складу Російської імперії. Скасування кріпосного права в XIX ст. сприяло відродженню естонської національної культури і мови, а також істотно прискорило соціально-економічний розвиток Естляндської і Ліфляндської губернії [3,12].

Наприкінці жовтня 1917 р. на території Естонії була встановлена радянська влада. 24 лютого 1918р. лідери місцевої буржуазії проголосили незалежність країни, однак незабаром вона була окупована німецькими військами. Після відступу німців 29 листопада 1918 р. була створена Естонська Радянська Республіка. Уже 19травня 1919 р. було проголошено незалежну Естонську Республіку, яку в 1920р. визнала Радянська Росія. На початку Другої світової війни в Естонію були введені радянські війська і 21 липня 1940 р. було утворено Естонську РСР.

Продовжилася розпочата в 1940 - 1941 роках "совєтизація" суспільства. За

період 1944 - 1954 років для форсування індустріалізації в Естонію приїхали

понад 240 тисяч осіб, в основному з Росії. Набирала силу цілеспрямована

політика обмежень в області національної культури. 25 - 26 березня 1949

року з Естонії були депортовані не менше 20700 осіб (усього за 1944 - 1953

роки репресовані близько 50 тисяч осіб).

У 1949 році пройшла прискорена колективізація на селі. Створені

громадські господарства швидко приходили в занепад. У лісах аж до 1953

року продовжувався озброєний опір партизанів ("лісових братів"). З метою

порушення культурної спадкоємності знищувалися історичні і культурні

цінності естонського народу [14,16].

Посилення політико-адміністративного контролю (1969 - 1985 рр.) У 1980 роках понад 90% промислових підприємств знаходилися в підпорядкуванні московських відомств. До цього часу були вичерпані можливості екстенсивного розвитку, і Естонія стала все більше відставати від розвинених країн. Політика об'єднання господарств в 1970 роках привела до зникнення ряду історичних поселень. Збільшився потік іммігрантів. У 1979 році в республіці було 1464 476 жителів, з них 35,3% складали не естонці.

У 1970-і роки посилився контроль КПЕ в суспільстві, була посилена цензура,обмежена свобода творчості, обмежувалася область поширення естонської мови. У суспільстві зростало невдоволення, поширювався дисидентський рух. Естонію охопили соціально-економічна криза.

Почата в Москва політика перебудови охопила суспільство: пройшли масові акції протесту проти розроблених всесоюзними відомствами планів будівництва нових шахт і кар'єрів із видобутку фосфориту в Естонії. 23 серпня 1987 року в Таллінні відбувся перший політичний мітинг дисидентів [9,16].

Легальна опозиція об'єдналася навколо ідеї економічної автономії. 13 квітня 1988 року був створений Народний фронт, відроджений заборонений

національний синьо-чорно-білий прапор. Під тиском народу 16 листопада

1988 року Верховна Рада прийняла декларацію про суверенітет, що визнала

в Естонії верховенство республіканських законів над союзними і виняткове

право республіки на корисні копалини.

1989-1991 роки - період встановлення громадянського суспільства: друк

став вільним, утворилися різні політичні партії, пройшли вільні вибори. 30березня 1990 року Верховна Рада визнала незаконність радянської влади і

оголосила про початок перехідного періоду по відновленню Естонської Республіки.

20 серпня 1991 р. Естонія проголосила свою незалежність, вийшла зі складу СРСР і 17 вересня того ж року стала членом ООН. У 2004 р. Естонська Республіка ввійшла до складу Євро-союзу і НАТО. [16].