Консультація для батьків по підготовці руки дитини до письма

Починати потрібнл з навчання письма – важливий крок у розвитку дитини. Його не можна розглядати ізольовано , а лише у взаємозв’язку з розвитком усного мовлення. І це невипадково, адже письмо , як і слухання й говоріння, є одним із видів мовленнєвої діяльності. Процес письма постійно супроводжується усним мовленням, оскільки дитина диктує собі те, що має записати. Якщо дошкільник має певні вади у вимові окремих звуків, це в майбутньому може негативно позначитися на письмі – спричинятиме помилки та пропуск і заміну літер. Тому розвиток усного мовлення є одним із пріоритетних напрямків підготовки руки дитини до письма. Дослідження науковців свідчать про те, що рівень розвитку мовлення дітей залежить від ступеня сформованості дрібної моторики пальців рук. Недарма народна педагогіка впродовж багатьох століть зберігає значну кількість фольклорних творів, використання яких супроводжується активними рухами: «Сорока-ворона», «Пальчику,пальчику», «Горошок, бобошок» тощо. Рухи пальців і кисті руки розвиваються в дитини поступово протягом усього дошкільного життя. Однак, на момент вступу дитини до школи не завершується процес закостеніння пальців кисті руки. Цим пояснюється невпевненість у рухах, дрижання пальців під час проведення прямих ліній, написання овалів та напівовалів, швидка втомлюваність. Труднощі, з якими стискається дитина під час письма, викликають у неї негативне ставлення до цієї діяльності. Тому дитина, яка робить лише перші кроки в набутті графічної навички письма, потребує постійної допомоги дорослого, адже саме він має перетворити складну для дитини діяльність на цікаву гру. Із чого тренування, з розминки, зі своєрідної зарядки для пальчиків. Ось наші рекомендації. «БУДУ ВПРАВНИМ МУЗИКАНТОМ»- імітація гри на різних музичних інструментах (піаніно, скрипка, гітара, балалайка, бубон, флейта, сопілка, баян). «ПАЛЬЧИКИ КРОКУЮТЬ» - імітація рухів для вимірювання довжини стола. «УПІЙМАЮ – НЕ ВПУЩУ» - захопити і утримувати пальчиками будь-який предмет, іграшку. «ПІДЙОМНИЙ КРАН» - перенести будь-який предмет кінчиками пальців з одного місця на інший. «НАНИЖУ НАМИСТЕЧКО» - нанизати на ниточку намистинки. «УМІЛІ РУЧКИ» - імітація рухів , які виконуються під час певної роботи ( як бабуся ліпить вареники, як дідусь пиляє дрова, як мама пришиває ґудзик, як тата керує машиною). «ПАЛЬЧИКИ ТАНЦЮЮТЬ» - імітація пальчиками танцювальних рухів на столі.. Під час проведення тренувальних вправ слід пам’ятати, що вправляння стає цікавішим і ефективнішим, якщо набуває творчого характеру. Додавши трішки фантазії, руки дитини можна легко перетворити на казкових персонажів ( лисичку, зайчика, вовка), на різноманітні предмети (будиночок, стіл, човник ). Якщо ще й вивчити вірш і розіграти його за допомогою рук, то вже ніхто не згадає, що пальчикова гімнастика – це необхідна підготовча вправа для письма, оскільки дії з руками стають самостійними і мотивованими, підтримуються внутрішнім інтересом дитини до участі у своєрідній пальчиковій драматизації. Після гімнастики слід виконати основні вправи – вправи з письма. Варто пам’ятати , що їх тривалість не повинна перевищувати 5 хвилин. Завдання батьків чи педагога під час організації та проведення їх полягає в пошуку додаткових стимулів, які б викликали в дітей інтерес і бажання виконувати непрості завдання. Таким стимулом , безперечно, можуть стати художні твори. Використання дитячої літератури в процесі підготовки до письма є необхідним засобом навчання, оскільки в школі під час виконання письмових вправ від дітей вимагається вміння уважно слухати, запам’ятовувати і відтворювати на папері сприйняту інформацію. Ось чому й підготовчі вправи з письма для дітей дошкільного віку повинні мати комплексний характер для розвитку всіх необхідних навичок. Консультація для батьків: "Психологічна готовність дитини до навчання у школі"

«Роки чудес» - так називають дослідники перші п'ять років життя дитини. Закладені в цей час емоційне ставлення до життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку визначають подальшу поведінку та спосіб мислення людини.

Готовність дитини до школизалежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена про­грамою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми. Отже, перед психологамистоїть завдання розробки критеріїв і показників саме психологічної готовності дітей до навчання.

Особливої уваги потребують так звані «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менш комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та одно­літками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатись у школі без батьків.

Часто батьки, а іноді й учителі, вважають ос­новними показниками готовності до школи оз­найомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослі­дження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачаєть­ся програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи - це та­кий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності. Компоненти психологічної готовності:

- мотиваційний;

- інтелектуальний;

- вольовий;

- емоційний;

- особистісний.

Мотиваційний компонент відображає бажан­ня чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження ди­тини в нову для неї діяльність, яка відрізняєть­ся від ігрової своєю обов'язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труд­нощів тощо. Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мо­тиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяль­ністю, у ставленні до вчителя як до представни­ка суспільства, авторитет якого є бездоганним. Внутрішні та зовнішні мотиви учіння скла­дають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня мож­на говорити, якщо дитина:

1) Ставиться до вступу до школи та до перебу­вання в ній позитивно, навіть в умовах необов'язкового відвідування школи прагне занять специфічно шкільного змісту;

2) Виявляє особливий інтерес до нового, влас­не шкільного змісту занять, віддає перевагу уро­кам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільно­го типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до шко­ли;

3) Відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та пове­дінки (віддає перевагу колективним класним за­няттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни);

4) Віддає перевагу традиційному для навчаль­них закладів способу виявлення рівня її досяг­нень (оцінка) перед іншими видами заохочен­ня, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки);

5) Визнає авторитет учителя.

При вивченні мотиваційної готовності до навчання необхідно насамперед діагностувати внутрішні мотиви (наприклад, шляхом бесіди). Педагогічна робота в перші тижні навчання дітей у школі має бути спрямована на формування внутрішніх мотивів навчання.

Інтелектуальний компонент готовності ди­тини до школи передбачає:

1) Обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу при­роду, деякі соціальні явища тощо;

2) Рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв'язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (віднос­ним послабленням значення уяви), логіч­ним запам'ятовуванням.

Проводячи корекційну роботу з інте­лектуально непідготовленими дітьми, не­обхідно використати ігри, які розширю­ють світогляд дитини, тренують увагу, па­м'ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри. Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у пев­ному рівні розвитку довільності пізнаваль­них процесів. Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слуха­ти, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам'ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, дово­дити розпочату справу до кінця.

Емоційний компонент готовності виявляєть­ся в тому, що дитина іде до школи із задоволен­ням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов'язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами.

У проведенні психокорекційної роботи не­обхідно вчити дитину формувати мету, засоби її досягнення, бачити кінцевий результат своїх дій, вчинків, брати на себе відповідальність. Можна використовувати також комплекс занять із психогімнастики.

Особистісний компонент готовності перед­бачає кілька показників:

Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

Наприкінці дошкільного віку дитина праг­не узгодженості свого ставлення і оцінки ото­чення з оцінками і ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло ко­ристуватись дорослим у формуванні самооц­інки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особис­тості. Діти з високою самооцінкою почува­ються в класі більш упевнено, сміливо, актив­но виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вишу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку.

Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань, який, на погляд дитини, їй під силу. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить насампе­ред від успіху, який вона намагається здобути в сумісній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності малоактив­ним шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, то це може привести до зміни їхньої позиції і стати ефективним за­собом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.

Навички спілкування:

- Сформованість у дитини ставлення до вчи­теля як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;

- Розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноп­равні стосунки тощо).

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для форму­вання комунікабельності. Вони повинні допов­нюватись розвитком уміння спілкуватись, взає­модіяти з ровесниками.

пілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає на­лагоджувати стосунки, зважаючи на думку ото­чення, без прагнення зайняти кращі ролі з ви­користанням залякування, погроз, конфліктів Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами поведінки.

Отже, готовність дитини до школи, її май­бутній успіх тісно пов'язані з тим, як вона ставиться до школи, наскільки контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфлікт­них ситуаціях.