Духовний концерт "Не отвержи мене во время старости"

Цей концерт був написаний в другій половині шістдесятих років XVIII сторіччя, орієнтовно, 1765 чи 17б6 року. Його літературною основою послужили слова псалму № 70 з псалтиря (Давидових псалмів, однієї з книг Старого Заповіту), однак, автор втілив не весь текст повністю, а лише частково: вибрані п’ять строф, найбільш драматичні з усіх 24-х. Подаємо текст у перекладі І.Огієнка.

Не відкинь мене в час старості, коли зменшиться сила моя, не покинь мене.

Бо вороги мої проти мене змовляються і ті, що чатують на душу мою,

нараджуються спільно, кажучи:

"Бог покинув його, доганяйте і хватайте його, бо нема кому рятувати".

Боже мій, не віддаляйся від мене, поспіши, Боже на поміч мені.

Нехай засоромляться і щезнуть ті, що обмовляють душу мою.

Концерт складається з чотирьох частин, що яскраво контрастують між собою і за темпом, і за типом викладу, а головне – за настроями, котрі в них втілюються. Головна думка концерту – “через терни до зірок”, через страждання і муки, тяжкі випробування тіла і духу - до боротьби й перемоги, до ствердження непереможності людської волі.

Перша частина висловлює величаву скорботу, в ній декілька разів повторюється благання зневіреної, доведеної до відчаю людини до всемогутнього і милосердного Бога. Сама мелодія нагадує звучання багатьох українських тужливих пісень ("За вашою слободою", "Кущ калини розвивається”, “Ой нас, братці, п’ять” та багато інших). У своєму розвитку вона поступово" набуває рис драматичності, ніби втілюючи ті важкі випробування, які довелось зазнати людині, створює настрій неспокою і загрози.

Друга частина уособлює "ворожу силу" з її агресивністю і зловісністю, починається одразу після першої без перерви. Тут теж відчутний вплив української пісні, проте композитор використовує його незвично -характерні мотиви українських жартівливих пісень набувають зловісного, жорстокого звучання, ніби грізна насмішка долі.

Третя частина - найменша з усіх, це ніби остання молитва перед вирішальною розв'язкою, що повинна невдовзі наступити. В музиці немає бурхливого розвитку, все раптом ніби завмирає у покорі і смиренні. І тим більшим контрастом вривається у цей молитовний настрій-тема фінальної фуги, в основу якої покладене початкове благання "Не відкинь...". Але тепер воно перевтілюється до невпізнаності - з невпевненої, несміливої у своїй безнадії і розпачі початкової теми виростає сильний, вольовий мотив, що швидко і переможно досягає вершини, сповнений життєвої сили і незламності. Впевнено і урочисто звучать останні рядки "Нехай засоромляться і щезнуть...". І завершення концерту сприймається як перемога людського духу над невблаганністю долі.

Спадщина М.Березовського приходить сьогодні не лише до українських слухачів, але й до всієї Європи, світу, знаходяться все нові і нові твори, відроджуючись з забуття і з величезним успіхом виконуючись на концертних естрадах та в церковних богослужіннях. Справжньою подією стало виконання його Сонати для скрипки і чембало у 80-х роках, арій з опери "Демофонт", віднайдених вже в наш час у архівах бібліотек Англії і Франції. Все нові духовні твори - концерти, причасні пісні, "Херувимські" -поповнюють репертуар сучасних професійних і навіть любительських хорів, видаються їх ноти, з'являються записи.