- •Екзаменаційний білет №13 б)Витоки жанру хайкай та його виокремлення. Внесок Мацуо Басьо у становлення жанру
- •Екзаменаційний білет №14 а) Конструкції, що виражають час
- •Б) Китайськомовна література в Японії.
- •Екзаменаційний білет №15
- •Екзаменаційний білет №16
- •Екзаменаційний білет №17
- •Выпадение гласных и и э в видовых формах глагола.
- •2. Стяжение слогов
- •Екзаменаційний білет №18 а) Характеристика словникового складу сучасної японської мови;
Екзаменаційний білет №17
а) Стиль повсякденного спілкування японців;
Просторечие (фамильярная речь, яп. 俗語, дзокуго) – один из стилей разговорной речи в японском языке. Просторечием пользуются люди равного положения, находящиеся в близких родственных или дружеских отношениях, а также старшие по возрасту и высшие по статусу в обществе по отношению к младшим и низшим. Начинающим изучать японский язык иностранцам употреблять просторечие не рекомендуется.
Японское просторечие характеризуется следующими признаками:
1) употреблением связки да в именном сказуемом или опущением связки
2) употреблением простых глагольных форм и простых форм прилагательных (без связкидэс) в качестве заключительного сказуемого.
3) частым употреблением имен без падежных показателей
4) действия 1 и 2-го лица в просторечии никак не разграничиваются, т. е. обозначаются одними и теми же формами глагола. Действия 3-го лица также не разграничиваются, либо (в речи об уважаемых лицах) могут обозначаться при помощи вежливой лексики и грамматических форм кэйго, но без суффикса –мас.
5) для просторечия характерна аффективность и экспрессивность речи, которая выражается в краткости высказывания, инверсии порядка слов, частом употреблении сокращенных вариантов синтаксических конструкций, междометий и заключительных частиц
6) выпадением гласных, стяжением слогов и т п, то есть скороговоркой. Такое явление встречается в разговорной речи вообще, то есть и в просторечии и в нейтрально-вежливом стиле.
Рассмотрим следующие случаи выпадения гласных и стяжения слогов в разговорной речи:
Выпадение гласных и и э в видовых формах глагола.
Гласные и и э могут выпадать в видовых формах глагола при слиянии вспомогательного и основного глагола в одно слово. Встречаются два вида такого выпадения:
а) выпадение начального и во вспомогательном глаголе иру
読んでいる ー 読んでる
б) выпадение конечного э в форме на –тэ:
読んでおるー読んどる
読んでおく ー 読んどく
2. Стяжение слогов
В разговорной речи два и более слога могут сливаться в один или два новых слога. Наиболее распространенные типы стяжений:
1)-тэ+-ва=тя: 読まなくては ー 読まなくちゃ
2) –дэ+-ва=-дзя: これでは ー これじゃ
3) –тэ симау – тимау, тяу: 怒ってしまう ー 怒っちまう、怒っちゃう
4) –дэ симау – дзимау, дзяу: 死んでしまう ー 死んじまう、死んじゃう
5) то ю: – тю:
6) –рэ+ ба – ря
7_ кэрэба – кэря, кя: 暑ければ ー 暑けりゃ
8_-тэ агэру – тагэру: してあげる ー したげる
9) –рэ – -и:それで ー そいで
10) –ку= ва – ка, ка: 悪くはない ー 悪かない
Екзаменаційний білет №18 а) Характеристика словникового складу сучасної японської мови;
З етимологічної точки зору лексику японської мови прийнято ділити на три шари: ваго (споконвічно японські слова), Канго (слова китайського походження) і гайрайго (лексичні запозичення з інших, в основному європейських мов). Ваго - це найбільш фундаментальний компонент японського лексикону. Канго характерні насамперед для письмової мови, в більшості своїй вони сприймаються як книжкові слова. Що стосується гайрайго, то в цілому лексика цього шару так чи інакше пов'язана з процесом модернізації життя сучасної Японії.
З етімологічної точки зору лексику японської мови Прийнято діліті на три прошаркі: ваго (споконвічно Японські слова), Канго (слова китайського Походження) i гайрайго (лексічні запозичення з других, в основному європейськіх мов). Ваго - це найбільш Фундаментальний компонент японського лексикону. Канго характерні Перш за все для Письмової мови, в більшості своїй смороду спріймаються як Книжкові слова. Що ж стосується гайрайго, то в цілому лексика цього прошарку так чи інакше пов'язана з процесом модернізації життя сучасної Японии.
б) Антологія „Кокін вакасю” як неперевершений зразок класичної японської поезії, її композиція та жанрові особливості. Інші антології цього періоду.
КОКІН-ВАКА-СЮ
Якщо антологія “Ман-йо-сю”, яка була укладена відомим япон-ським поетом і вченим Отомо-но Якамоті (717/?/-785), стала поетич-ним пам’ятником історичної доби Нара (710-794), то антологія “Ко-кін-сю” (повна назва: “Кокін-вака-сю” – “Збірка старих і нових японських пісень”), що була створена в 905-913 рр. за наказом імпе-ратора Дайґо (897-930) групою відомих поетів того часу: Кі-но Томо-норі (/?/-905/?/), Мібу-но Тадаміне (друга пол. IX – поч. X ст.), Осіко-ті-но Міцуне (кінець IX – перша пол. X ст.) на чолі з Кі-но Цураюкі (868-946), була покликана стати і дійсно стала поетичним монумен-том епохи Хейан (794-1185 рр.). Саме антологія “Кокін-сю” була першою офіційною антологією, що відкрила цілу низку так званих “імператорських”, тобто укладених за наказом того чи іншого японського імператора, поетичних антологій IX-XV ст. (яп.: “тьокусенсю”). Загалом японські літера-турознавці налічують 21 офіційну поетичну антологію, що об’єдну-ються під загальною назвою “Ні-дзю-іті дай-сю” (“Зібрання двадцяти одного покоління”). Із них вісім: “Кокін-вака-сю”, “Сінсен-вака-сю”, “Ґосен-сю”, “Сюі-сю”, “Ґосюі-сю”, “Кін-йо-сю”, “Сіка-сю”, “Сендзай-сю” були укладені в епоху Хейан. Ще кілька антологій, включаючи такий поетичний шедевр, як збірка “Сін-кокін-сю” (повна назва: “Сін- кокін-вака-сю” – “Нова збірка старих і нових японських пісень” /1205), з’явилися в епоху Камакура (1185-1333). Інші –пізніше. Остання з них, а саме “Сін-сьоку-кокін-вака-сю”, датується 1438 р. При цьому фахівцями не враховуються приватні поетичні антології, до яких належить, наприклад, така відома збірка, як “Хяку-нін іс-сю” (“По одному віршу ста поетів”), що була, як і анто-логія “Сін-кокін-сю”, укладена філологом-літературознавцем і тала-новитим поетом Фудзіварою Тейка (Фудзівара Садаіе, 1162-1241) близько 1237 р., а також численні антології, які містять вірші, напи-сані японськими поетами китайською мовою (“кансі”).
Оригінал рукопису “Кокін-сю”, зроблений рукою самого Кі-но Цураюкі, який власноруч декілька разів переписував цю поетичну антологію, не зберігся. Існує лише невеликий фрагмент “Кокін-сю”, 205так званий, “список Такано”, який, на думку дослідників, дійсно на-лежить пензлю її головного укладача. Найдавнішими, також далеко не повними, списками вважаються рукописи цієї антології, що нале-жать перу відомого поета і каліграфа епохи Хейан Оно-но Тофу (Мітікадзе, 896-966) – “список Хонамі”, а також список, зроблений філологом і відомим каліграфом епохи Хейан Фудзіварою Юкінарі (972-1027). А найдавніший повний список “Кокін-сю”, що дійшов до наших днів, датується 24-м днем 7-го місяця 3-го року доби Ґен-ей, тобто 20 серпня 1120 р. (Докл. про це див.: Горегляд В.Н. Японская литература VIII-XVI вв.- СПб., 2001.- С.137).Про те, що антологія “Кокін-сю” була покликана стати своєрід-ною спадкоємницею “Ман-йо-сю”, як і кращих національних поетичних традицій взагалі, свідчить не лише її первісна назва “Сьоку Ман-йо-сю” (досл. з яп.: “Продовження Ман-йо-сю”), але й структурна композиція цієї збірки, яка теж складалася з 20 книг (сувоїв) і містила 1100 (у деяких пізніших списках – 1111) віршів. Ці вірші об’єднувалися у відповідних розділах антології за сезонно-тематичним принципом, який також частково був запозичений укладачами “Кокін-сю” з першої поетичної антології “Ман-йо-сю”:
I-II розділи – “Весняні пісні”,
IV-V розділи – “Осінні пісні”,
VI розділ – “Зимові пісні”,
VII розділ – “Пісні-вітання”,
VIII розділ – “Пісні розлуки”,
IX розділ – “Подорожні пісні”,
X розділ – “Назви”,
XI-XV розділи – “Пісні кохання”,
XVI розділ – “Пісні скорботи”,
XVII-XVIII розділи – “Різні пісні”,
XIX розділ – “Пісні різних форм”,
XX розділ – “Пісні Пісенної палати”.
Завершувалася антологія “Кокін-сю” своєрідним додатком – роз-ділом під назвою “Додаткові пісні, включені до основного списку з сімейних зібрань”.
Серед віршів, що увійшли до складу “Кокін-сю”, лише декілька були написані у жанрах “тьока” (“довгі пісні”) і “седока” (“пісні чов-нярів”), решта – у жанрі “танка” (“короткі пісні”). У ті часи ця стро-фічна форма називалася “вака” – “японська пісня”, що знайшло своє 206віддзеркалення у повній назві цієї поетичної антології: “Кокін-вака-сю” (“Збірка старих і нових японськдобре відомі ще з часів “Ман-йо-сю” різноманітні художньо-стилістичні прийоми та засоби, запозичені у своїх славетних попередників і значно удосконалені протягом півтора століть, що розділяли ці два найвідоміші в історії японської поезії поетичні зібранняих пісень”).Автори віршів “Кокін-сю”, активно застосовували у своїй поезії .
Окрім зазначених художньо-стилістичних прийомів, японські поети активно використовували й інші поетичні та художні засоби, добре відомі як європейській поетиці в цілому, так і українській зок-рема: алегорії, антитези, гіперболи, метафори, паралелізми, порів-няння тощо.За підрахунками японських фахівців, кількість авторів, поетичні твори яких були включені до складу “Кокін-вака-сю”, сягає цифри 580. Серед них імена 127 поетів (включаючи вісьмох членів імпе-раторської родини, які були авторами 15 віршів) – відомі, решта –позначені в антології як “невідомий автор”. Більшість із зазначених імен належить представникам класу середньої та вищої родової аристократії доби Хей-ан. Значна частина віршів, що містяться в “Кокін-сю”, свого часу були визнані переможцями численних пое-тичних конкурсів (яп.: “ута-авасе”), надзвичайно популярних серед столичних аристократів цієї історичної епохи.
СІНСЕН-ВАКА-СЮ
Збереглося декілька давніх списків поетичної антології “Сінсен-вака-сю”, укладеної Кі-но Цураюкі за наказом імператора Дайґо /897-930/ у 930 р., які містять різну кількість віршів. Ми користу-валися найповнішим списком цієї поетичної збірки, до складу якого входить 361 вірш, зокрема, виданням: “Сінсен- вака(-сю)” // Нове по-пулярне видання національних пісень (Сінсен-вака. Сінпен кокка тайкан).– Т.2.– Токіо: Кадокава-сьотен.– 1984.– С. 189-193. Однією з характерних особливостей цього списку “Сінсен-вака-сю” є те, що в ньому незначна кількість ієрогліфічних написань.Для нової поетичної антології японської поезії, яку Кі-но Цураюкіназвав “Заново складена збірка японських пісень”, 280 віршів поет узяв зі своєї попередньої антології “Кокін-вака-сю”, що була укладе-на ним ще 905 р. також за наказом імператора Дайґо. Тобто можна припустити, що саме ці вірші Кі-но Цураюкі вважав найкращими у складі своєї першої збірки. Цілком зрозуміло, що для перекладу ми відбирали лише ті поетичні твори, які не були перекладені нами під час роботи над “Кокін-вака-сю”.Серед 361 танка “Сінсен-вака(-сю)” налічується 45 віршів самого Кі-но Цураюкі. Окрім цього, у новій антології були досить широко представлені також такі відомі поети того часу, як Сосей-хосі, Осі-коті-но Міцуне, Кі-но Томонорі, Ісе, Оно-но Коматі та ін., що теж є свідченням певних уподобань і поетичного смаку укладача збірки. Майже половина віршів антології “Сінсен-вака(-сю)” належала перу анонімних авторів.
