- •Якщо через 15-20 хв швл спонтанне дихання не встановлюється,
- •Особливості реанімації невідкладних станів у дітей
- •Реанімація новонароджених
- •Науково-методичне обґрунтування теми
- •План викладання лекційного матеріалу
- •Історія розвитку реаніматології
- •Термінальні стани
- •При термінальних станах, незалежно від причини їх виникнення, в організмі відбуваються певні зміни
- •Простіша серцево-легенева реанімація (зовнішній масаж серця і штучна вентиляція легень (швл) способами “від рота до рота” та “від рота до носа”)
- •Реаніматологія (від ре… і лат. Аnimatio – оживлення)
- •Необхідні вимоги для ефективної швл
- •Необхідні вимоги для успішного масажу серця
- •Стадії і етапи серцево-легенево-церебральної реанімації (слцр) по п.Сафару
- •Ііі стадія розроблена і описана в.А. Неговським, як “постреанімаційна хвороба”
- •Дефібриляція (Алгоритм дії)
- •Увага! Під час проведення імпульсу припиніть слр, не торкайтесь до хворого.
- •Ускладнення, зумовлені проведенням слцр
- •Організація відділення реанімації та інтенсивної терапії (вріт) Основні завдання служб анестезіології, реанімації та іт
- •Основні показання до госпіталізації у вріт
- •Протипоказання до госпіталізації хворих у вріт
- •Обов'язки медичної сестри вріт
- •Документація у вріт, яку повинна вести медична сестра
- •Рекомендована література
- •Карта орієнтовної основи дій (оод) роботи студентів з літературою з теми:
- •Тестовий контроль
План викладання лекційного матеріалу
1. Поняття реаніматології, історія розвитку.
3. Що таке реанімація, інтенсивна терапія, інтенсивний нагляд.
4.Термінальні стани: передагонія, термінальна пауза, агонія, клінічна смерть.
5. Біологічна та соціальна смерть.
6. Показання та протипоказання до серцево-легеневої реанімації.
7. 1 етап серцево-легеневої реанімації: відновлення прохідності дихальних шляхів, ШВЛ, підтримання штучного кровообігу.
8. ІІ етап серцево-легеневої реанімації: медикаментозна терапія, діагностика виду зупинки кровообігу, електродефібриляція.
9. ІІІ етап серцево-легеневої реанімації: оцінка стану хворого, відновлення нормального мислення, інтенсивна терапія.
10. Ускладнення серцево-легеневої реанімації, їх лікування.
11. Поняття про постреанімаційну хворобу, лікування.
Історія розвитку реаніматології
Спроба оживлення вмираючої людини відомі з давнього часу.
З цією ціллю застосували різні больові та теплові подразники, вливання крові тварин та людей, кровопускання, зовнішній масаж серця. Штучне дихання методом із рота в рот використовували акушери при асфіксії новонароджених. В середині 16 віку А. Везалій на тваринах застосував штучне дихання за допомогою канюлі з тростинці.
1
З кінця 17 віку почалося вивчення закономірностей процесів вмирання і відновлення життєдіяльності організму.
Зародження реаніматології як самостійного науково-практичного розділу медицини відноситься до середині 20 віку. Тому сприяли вивчання геморагічного та больового шоку та дихальної недостатності поранених в роки 2-й мирової війни 1939-1945, розробка заходів боротьби з дихальною недостатністю під час епідемії поліомієліту в Європі на початку 50-х років, успіхи пат. фізіології, а також суміжних дисциплін, перш за все грудної хірургії, трансплантології, анестезіології, фармакології.
В СРСР зародження і становлення реаніматології пов'язано з роботами С. С. Брюхоненко, В. А. Неговського та інш.
Реаніматологія обпирається на досягнення сучасної техніки – створення електронної апаратури, які сигналізує про порушення функцій різних систем організму, і апаратів для піддержання дихання, кровообігу, для очищення крові від шлаків та інш.
Клінічна реаніматологія розвивається в тісному зв'язку з реанімаційною службою, системою швидкої медичної допомоги, створенням спеціалізованих центрів реанімації та ІТ.
Об’єкт дослідження реаніматології – всі життєво важливі системи організму: ССС, ЦНС, дихання та інш.
Важливі проблеми реаніматології – вивчення критеріїв необо-ротності змін в організмі в перехідний період від життя до біологічної смерті і в період оживлення, шляхів профілактики і лікування термінальних станів (передагональних, агонії, клінічної смерті), різних методів подовження строків клінічної смерті (віддалення біологічної смерті), для чого застосовуються гіпотермія, ГБО, допоміжний кровообіг, штучне дихання, нові фармакологічні препарати.