3. Прояви загального та особливого в Україні

Приклади прояву загального та особливого:

• в первісній історії людства було поширене збиральництво - людина збирала і споживала дари природи.

• потім, як окремий елемент (особливість), з'являється новоутворення у вигляді першої спроби посадити рослину і виростити її. Через деякий час це новоутворення переростає в систему орного землеробства, а збиральництво стає допоміжним.

• орне землеробство потребує особливого елементу - знарядь праці. З часом виробництво знарядь праці стає домінуючим - індустріальне суспільство.

• інформація на всіх етапах розвитку людства відігравала вирішальну роль. Особливе значення інформація набуває в XXI столітті - процес становлення постіндустріального, а потім власне інформаційного суспільства.

Щодо прояву загального та особливого в економіці України, то яскравим прикладом є становлення сектору підприємництва.

Багато науковців демократичного спрямування вважали, що Україну врятує приватна власність на чолі з підприємцем.

ЗАГАЛЬНЕ: Саме підприємницький сектор, зокрема сектор малого підприємництва в економічно розвинених країнах є генератором ідей, продуцентом ВВП, основним наповнювачем доходної частини державного бюджету, основою середнього класу.

ОСОБЛИВОСТІ: Проте труднощі у створенні сприятливої підприємницької атмосфери, крім всього іншого, пояснюються ще наступними обставинами.

По-перше - етнічна своєрідність. В силу різних обставин багато етнічних українців живе за кордоном, але жоден з них не став видатним підприємцем.

По-друге, ринкове середовище, підприємництво, капіталізм формувались протестантським "силовим полем".

По-третє, у відповідні історичні періоди, існуюча суспільна думка про непрестижність «купецького стану» та приналежність до класу «буржуазії», зневажливе ставлення до них не сприяли формуванню в української нації схильності до підприємництва і ринкової поведінки.

По-четверте, в період панування радянської ідеології колективізму та державного регулювання економіки відбулася смислова деформація деяких головних понять і значень слів іноземного походження, притаманних демократії і вільному підприємництву («спекулянт»).

По-п’яте, як стверджується у доповіді ООН у 1992 році, початкові етапи реформ нерідко характеризуються народжуванням непродуктивного або навіть деструктивного підприємництва. Спонтанна приватизація і легалізація тіньової економіки, демонструючи, в основному, винахідливість і незалежну активність, не сприяє розвиткові продуктивного підприємництва через швидкоплинність підприємницького циклу.

4. Показники оцінювання результатів функціонування національної економіки

Функціонування економіки країни як цілісної системи оцінюють на основі чітко визначених показників, які дають можливість оцінити її стан, динаміку, структурні пропорції та тенденції роз­витку. Такі показники називають макроекономічними.

Оцінка результатів функціонування національної економіки здійснюється за системою показників, які поділяють на дві гру­пи:

• показники, що визначають кількісні параметри і характери­зують тенденції розвитку національної економіки;

• показники, які відображають якісні характеристики економічної системи.

У світовій практиці для характеристики кількісних резуль­татів господарювання в економіці країни використовують таку систему макроекономічних показників:

• валовий внутрішній продукт;

• додана вартість і валовий випуск товарів та послуг у розрізі галузей і секторів економіки;

• обсяги внутрішніх та іно­земних інвестицій в економіку країни;

• доходи та видатки інституційних секторів економіки.

Якісне оцінювання розвитку національної економіки здій­снюється за системою показників, які дають можливість врахо­вувати не тільки економічні, а й політичні, соціальні, культурні фактори впливу на стан економічного середовища. Їх можна згрупувати в такі блоки:

• блок показників ефективності функціонування реального сектору як економічної основи суспільного розвитку. Це показ­ники:

  • обсягів виробленого ВВП на особу,

  • темпи зміни виробни­цтва ВВП,

  • матеріаломісткість та енергоємність ВВП,

  • рівень за­йнятості, безробіття,

  • рівень інфляції,

  • валютний курс,

  • продук­тивність суспільної праці;

• блок показників структури національної економіки та вза­ємовідносин між секторами економіки:

  • структура ВВП за кате­горіями доходів, витрат, виробництвом, у галузевому та терито­ріальному розрізах,

  • співвідношення у ВВП оплати праці, валового прибутку, чистих податків, чистого експорту тощо;

• блок показників оцінки рівня конкурентоспроможності національної економіки:

  • стан платіжного балансу,

  • структура торговельного балансу,

  • співвідношення загальноторговельного обороту до ВВП,

  • структура прямих іноземних інвестицій,

  • струк­тура державного боргу;

• блок показників, які характеризують інтенсивність і масштабність трансформаційних процесів у національній еконо­міці:

  • динаміка зміни частки приватної власності;

  • розмір внут­рішнього ринку, фактори, які на нього впливають;

  • показники розвитку малого і середнього бізнесу;

  • показники розвитку інфра­структури ринку.

Інтегральним показником оцінки результатів функціонуван­ня національної економіки є валовий внутрішній продукт (Gross domestic product ) - сумарна оцінка поточного виробництва кінцевих товарів і послуг в кордонах країни за певний період. ВВП, розрахований у по­точних (фактичних) цінах, називають номінальним, а ВВП, ви­значений у незмінних (постійних) цінах, дістав назву реального.

В основі розрахунків ВВП лежать три основні пропоновані системою національного рахівництва методи його обчислення (виробничий, розподільчий, або за доходами, кінцевого викорис­тання, або за витратами).

Розрахунок виробленого ВВП у вітчизняній практиці здій­снюється декількома методами:

• через галузеві розрахунки вало­вої доданої вартості (ВДВ);

• на основі індексу фізичного обсягу та індексу-дефлятора ВВП;

• на основі обсягів і віддачі факторів ви­робництва;

• на основі обсягів ВВП у минулому періоді та оцінки сумарного впливу на його величину окремих чинників, які ви­значатимуть динаміку ВВП у перспективному періоді.

При розрахунках ВВП на основі обчислення валової доданої вартості галузей (секторів) економіки виходять з того, що ВВП на стадії виробництва складається з доданої вартості всіх галузей економіки (галузей, що виробляють товари, та галузей, що нада­ють послуги), а також чистих податків на товари та імпорт за ви­нятком умовної продукції фінансових посередників.

Розрахунок ВВП індексним методом ґрунтується на враху­ванні впливу на базовий рівень ВВП (ВВП_б) індексу фізичного обсягу виробництва та індексу-дефлятора.

Індекс фізичного об­сягу (І_фо) є відносним показником, що відображає зміну обсягів виробництва порівняно з попереднім періодом і відображає змі­ни тільки фізичного обсягу виробленої продукції, тобто не пов’язаний зі змінами цін.

Розрахунок індексу-дефлятора ВВП ґрунтується на інформа­ції про споживчі ціни на товари та послуги, ціни виробників про­мислової продукції та ціни виробників сільськогосподарської продукції.

Згідно з цим підходом ВВП визначається за формулою

ВВП = ВВП_б * І_фо *

Індекс-дефлятор ВВП – це показник зміни рівня зважених середніх цін по самому широкому набору товарів і послуг, вироблених в даному році.

Для розрахунку реального ВВП застосовується формула:

Розрахунок обсягу ВВП за факторним методом передбачає врахування динаміки, стану та ефективності використання осно­вних факторів виробництва: живої праці, основного капіталу, сировини, матеріалів, енергії, досягнень науки і техніки. В його основі — залежність ВВП від обсягу ресурсу (зокрема, чисель­ності працюючих, вартості основних фондів) та ефективності його використання (відповідно, продуктивності праці, фондовід­дачі). Слід зазначити, що такий підхід в розрахунку ВВП є до­цільним лише за стабільних умов розвитку економіки.

Для обґрунтування прогнозних обсягів ВВП важливо ви­значити передумови, які впливатимуть на їхній обсяг у майбут­ньому. Основними складовими цих передумов є:

• очікувані на­прями податкової, цінової, фінансової та кредитної політики;

• по­літика в галузі оплати праці та соціального захисту;

• напрями та темпи реалізації структурної перебудови економіки;

• заходи щодо енерго- та матеріалозбереження, зниження матеріаломіст­кості виробництва тощо.

Розрахунок ВВП за категоріями доходів здійснюється за су­купністю усіх первинних (факторних) доходів в економіці, які розподіляються між державою, підприємствами та власниками робочої сили (домашніми господарствами) в обмін на їхню участь у виробництві. У спрощеному вигляді ВВП за доходами обчислюють за формулою:

,

де – заробітна плата;

– прибуток корпорацій (включає податок на прибуток корпорації, дивіденди, нерозподілений прибуток, який використовують на розширення виробництва);

– доход некорпоративного сектора, індивідуального бізнесу;

– чистий процент;

– рента;

– чисті непрямі податки на бізнес: ;

– амортизація основного капіталу.

Розрахунок ВВП за категоріями його використання здій­снюється за елементами використаного ВВП і включає кінцеві споживчі витрати секторів національної економіки:

,

де – видатки домогосподарств на кінцеве споживання;

– валові внутрішні приватні інвестиції, які складаються з двох елементів – чистих інвестицій і амортизації (спожита вартість основного капіталу) ;

– видатки держави (зарплата державних працівників і службовців, видатки на утримання органів державного управління і некомерційних організацій);

– чистий експорт або сальдо експортно-імпортних операцій; це видатки на експорт та імпорт .

Основою для розрахунків обсягу споживчих витрат домашніх господарств є дані балансу грошових доходів і витрат населення, зокрема прогнозні обсяги купівлі товарів і оплати послуг, які в загальних споживчих витратах мають високу частку (75—80 %).

Кінцеві споживчі витрати сектору загальнодержавного управ­ління визначають на основі витрат державного бюджету на по­точні цілі та розвиток національної економіки, передусім витрат на фінансування закладів соціально-культурної сфери, соціаль­ний захист, розвиток науки, оборону, утримання органів управ­ління тощо. Особливістю розрахунку цього показника є враху­вання таких факторів: частки ВВП, яка перерозподіляється че­рез державний бюджет; рівня дефіциту державного бюджету; об­сягу державних закупівель. В основу цих розрахунків заклада­ється принцип відповідності бюджетних витрат бюджетним до­ходам.

Валові приватні інвестиції включають чисті інвестиції та відрахування на амортизацію.

Валовий національний продукт (ВНП) (Gross national product ) - це сукупна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених національними факторами виробництва, незалежно від того, в якій країні вони виробляли цей продукт.

ВНП – це сукупна оцінка доходу, отриманого жителями країни за певний період.

Поняття валового національного продукту базується на принципі власності. При розрахунках ВНП включають додану вартість, створену факторами виробництва, які належать даній країні, незалежно від того, в якій країні закордону створена ця вартість.

Різниця між сумарними обсягами доходів, отриманих жителями даної країни з решти країн світу, і сумою доходів, виплачених країною іноземцям, становить чистий доход факторів виробництва .

Отже, ВНП обчислюємо таким чином: .

Існує також низка інших взаємопов'язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) (Net domestic product ):

Чистий національний продукт (ЧНП) (Net national product ):

Показник первинного розподілу доходів – національний доход (НД) (National income ): ,

де - чисті непрямі податки на бізнес – різниця між непрямими податками (податки на виробництво та імпорт) і субсидіями: .

У процесі перерозподілу національного доходу, який відбувається за допомогою трансфертних платежів, формуються вторинні доходи, які отримують домогосподарства. Після сплати домогосподарствами індивідуальних прибуткових податків у них залишається особистий доход кінцевого використання або використовуваний доход : .

Домогосподарства використовують свій кінцевий доход на споживання та заощадження : .

Показники динаміки, змінюючись, відображають тенденції розвитку економічних процесів і використовуються для прогно­зування соціально-економічного розвитку національної економі­ки та обґрунтування економічної політики.

Застосовуються на­ступні показники динаміки:

Показник	Економічний зміст показника	Алгоритм розрахунку
Темп зростан­ня макроеко­номічних по­казників	Показує відсоткове значення показника від рівня, взятого за базу порівняння	Базисний темп зростання: Ланцюговий темп зростання:
Коефіцієнт зростання макроекономічних показників	Показує, у скіль­ки разів рівень показника , більший (мен­ший) від рівня, взятого за базу порівняння
Темп приросту макроекономічних показників	Показує, на скіль­ки відсотків показник , більший (мен­ший) від рівня, взятого за базу порівняння

Показники ефективності

Якісні показники характеризують рівень ефективності використання на­явних ресурсів (трудових, фінансових, матеріальних).

Узагаль­нюючим показником ефективності є відношення результату до затрат:

• ефективність використання трудових ресурсів обчислю­ється за допомогою показника продуктивності праці;

• показником ефективності використання капіталу є фондо­віддача;

• ефективність використання матеріальних ресурсів розра­ховується на основі матеріалоємності.

Продуктивність праці у цілому та, зокрема, у промисловості, сільському господарстві, в окремих галузях та видах виробництв визначається за формулою:

де - середня продуктивність праці, - кількість зайнятих.

Він показує, скільки валового внутрішнього продукту виробляється на одиницю витрат живої праці.

Ефективність використання засобів виробництва (засобів праці) характеризує фондовіддача - випуск продукції на 1 грн. використаних основних виробничих фондів:

де - обсяг виготовленої продукції, - середньорічна вартість основних виробничих фондів, які використовуються для виробництва продукту.

Зниження фондовіддачі означає старіння виробничих фондів, а також їх нераціональна структура.

Обернений показник до фондовіддачі називається фондомісткістю . Він показує, скільки середньорічної вартості основних виробничих фондів втілено в кожній гривні виробленої продукції:

Землезабезпеченість визначають як відношення площі відповідних угідь до наявного населення країни (області, району, підприємства).

Ефективність використання мінеральних ресурсів характеризується:

• матеріаломісткіс­тю ВВП - витрати палива, сировини, енергії, металів, тобто предметів праці, на 1 грн. продукту : ;

• витратами найважливіших матеріальних ресурсів у на­туральному вираженні на 1 грн. ВВП: енергоємність, електроєм­ність тощо.

Крім економічної ефективності якісною характеристикою ро­звитку економічної системи є соціальна ефективність, яка ви­значається рівнем розвитку людського капіталу та умовами його відтворення.

До таких показників відносять питому вагу заробітної плати у ВВП та у собівартості продукції.

Структурні показники розвитку економічної системи

Для оцінки структури окремих елементів економічної системи показники, обчислені в абсолютних одиницях виміру (об'ємних, вартісних) подаються в порівнюваному вигляді або розраховуються як пи­тома частка від цілого.

Наприклад: структура споживчого попи­ту України характеризується наступними даними: товари корот­кострокового використання - 76,5%, товари довгострокового ви­користання - 1,2%, послуги - 22,3%. В США відповідні показ­ники - 14%, 32%, 54%.

Структурні співвідношення промислово­сті України: добувна промисловість 12,8%, обробна промисловість 71,0%, виробництво та розподілення електроенергії газу та води 16,2%. Прогнозування обсягів і динаміки структурних показників має за мету охарактеризувати вплив структурних змін на розвиток економічної системи.

Зміна структурних співвідношень в економіці може впливати на зміну економічних показників. Вплив структурних зрушень в економіці на економічні показники називається структурним ефектом.

Структурний ефект відображає зв’язок між змінами структури економіки та динамікою показників обсягу виробництва продукції, передусім таких, як валовий випуск (ВВ), ВВП і ЧВП.

Найпростіший метод вимірювання структурних змін ґрунтується на використанні індексу структурних змін (І_с.з), що визначається за формулою:

де - абсолютна величина зміни питомої ваги і-го елемента структури економіки;

n – кількість структурних елементів.

Для порівняння структурних змін в економіках різних країн або у секторах (видах економічної діяльності) національної економіки розраховується індекс структурного ефекту (І_с.е). Він показує співвідношення темпів зростання (падіння) обсягу продукції до індексу структурних змін.

Розрахувати індекс структурного ефекту можна за формулою: ,

де І_ВВП — індекс зміни ВВП національної економіки (валової доданої вартості секторів економіки або видів економічної діяльності).

Структурний ефект позитивний, якщо швидке зростання індексу структурних змін супроводжується високими темпами зростання економіки. Він негативний, якщо індекс структурних змін має невелику величину, при цьому економічні пропорції консервативні, спостерігається застій або зниження обсягів виробництва.

Треба зауважити, що економіка формується під впливом багатьох чинників, а не тільки структурних зрушень. Тому доцільним є виділення впливу структурних змін з усієї сукупності чинників економічного зростання. Для цього у поглиблених дослідженнях структурного ефекту розраховується кореляційне рівняння та коефіцієнт кореляції, який показує міру зв’язку між індексом структурних змін та динамікою обсягу продукції.

Зіставні показники

З метою отримання інформації, яка б давала можливість по­рівнювати рівні розвитку й ефективність економік різних країн світу, оцінювати їх зростання та рівень добробуту населення, у 1968 р. ООН розробила Програму міжнародних зіставлень вало­вого внутрішнього продукту (далі — ПМЗ). В основу міжнарод­них зіставлень покладено розрахунок ВВП методом кінцевого використання (за категоріями витрат) і показники паритету ку­півельної спроможності.

Найважливішими індикаторами рівня економічного розвитку є показники ВВП та ВВП на одну особу, розраховані в доларах США. Міжнародна статистика узагальнює дані про ВВП у країнах, які обчислюються національними ста­тистичними органами в поточних цінах, що діють у цих країнах. Перерахунок ВВП з національних валют у валюту США здійсню­ється двома способами:

1) за поточним валютним курсом і

2) за паритетом купівельної спроможності (ПКС).

Перший метод застосовується, зокрема, в аналізі МВФ. Його привабливість полягає у відносній простоті розрахунків. У краї­нах, де валютні курси близькі до ПКС, результати розрахунків обома методами часто досить близькі. Але в державах, де валют­ні курси і ПКС різко відрізняються (країни СНД, а також ті, що розвиваються, з високою часткою традиційної економіки нату­рального типу), реальні обсяги ВВП порівняно з розвинутими країнами занижуються. Сума ВВП усіх країн світу у світовому вимірі становить світовий валовий продукт. За ПКС світовий ва­ловий продукт у передкризовий 2007 р. дорівнював 64,9 трлн. дол.

Паритет купівельної спроможності є коефіцієнтом перера­хунку національної валюти в єдину валюту (передусім долар США) з урахуванням різниці в рівнях цін між країнами. Для розрахунку ПКС визначають товари-представники з первинних товарних груп. Усього в розрахунок включається 600-800 на­йменувань споживчих товарів і послуг, 200-300 інвестиційних товарів і 10-20 умовних будівельних об’єктів, послуги органів державного управління. Усі ці товари оцінюють за ринковими цінами в національній валюті та за цінами США в доларах. По­рівняння сумарних величин показує паритет купівельної спро­можності двох валют.

Коригування обсягів ВВП за допомогою ПКС проводиться з метою усунення значних інституціональних відмінностей між країнами з різним типом національного господарювання. Разом з тим скориговані ВВП дають можливість визначити місце (рей­тинг), яке посідає економіка країни порівняно з іншими країна­ми світу. Дані, розраховані за паритетами купівельної спромож­ності, точніше відображають співвідношення економік різних країн.

Близьким до показника ВВП на одну особу є інший індикатор економічного розвитку – національний дохід на одну особу. Він краще характеризує рівень добробуту населення, оскільки на відміну від ВВП до показника національного доходу не входять споживання основного капіталу (амортизація), непрямі податки і державні субсидії на виробництво й імпорт.

До системи вимірників рівня життя населення включають та­кож показники кінцевого споживання та структури споживчих витрат. У розвинутих країнах відносно високу частку становлять витрати на придбання предметів споживання тривалого користу­вання, витрати на освіту й охорону здоров’я, вища частка нагро­мадження і вкладень у нерухомість. У країнах зі слабкою еконо­мікою переважають витрати на харчування та предмети першої необхідності.

Для більш глибокого аналізу комплексного розвитку національної економіки застосовують також ряд індексів та показників, що відображають системні зрушення у структурі національного господарства країни. До них, наприклад, можна віднести:

• індекс людського розвитку;

• глобальний індекс конкурентоспроможності;

• індекс технологічного розвитку;

• індекс сталого розвитку.