2. Дослов’нське населення на території України та його культура.

Тема 2. Дословʼянське населення України.

Питання:

Трипільська культура

Скіфо-сарматська культура.

Антична культура.

Візантійська культура.

1. Трипільська культура. В 90-х рр. 19 ст. український археолог чеського походження Вікентій Хвойка відкрив нову культуру, датовану 4-2 тис. до н.е. і названу трипільською, по місцю перших археологічних знахідок (село Трипілля на Київщині). Спершу її поширювали на територію Дніпровсько-Дністровського межиріччя. Згодом, коли румунські археологи біля села Кукутени розкопали стародавні людські поселення з подібними ознаками, ареал поширення людності цієї культури було розповсюджено на територію Дунайського басейну, Балканський півострів, острова Середземномор'я та Малої Азії і вона отримала ще назву трипільсько-кукутенська культура. Виділяють три етапи її розвитку: 1) ранній - 3500-3000, 2) середній - 3000-2000, 3) пізній - 2000-1700 до н.е.

Ця культура мала розвинену культуру хліборобів, досконалі знаряддя праці, високорозвинене та продуктивне скотарство. З раннього періоду (перша половина V тис. до н.е.) трипільські племена проживали невеликими общинами, кожна сім’я мала окрему садибу. Вони вели власне господарство, обробляли землю, доглядали за худобою, займались полюванням, забезпечували себе побутовими речами, готували гончарний посуд.

Крім того, збереглися зразки унікального місто- та житлобудування (дво- триповерхові будівлі). Іноді протоміста мали населення близько 50 тисяч чоловік. Найбільшими Трипільськими поселеннями були протоміста в межиріччі Дніпра та Південного Бугу. Характерні особливості матеріальної культури трипільців такі: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд. Житло будувалося по колу, одне біля другого, середина кола залишалася незабудованою. Отже, середина селища становила вільну, незабудовану площу – це був майдан.Будинки споруджувалися каркасні, двоповерхові, проміжки між каркасом запліталися лозою та мастилися ззовні і зсередини товстим шаром глини. Розмір їх сягав 100-140 кв.м. Житло ділилося на кімнати, які опалювалися печами, складеними з глини. В кожному будинку проживало по 20 осіб. Все поселення нараховувало по 500-600 чоловік. Центр селища використовувався як загін для худоби. Це були скотарсько-землеробські племена з колективною власністю на стада худоби.

Чи не найбільший інтерес становить гончарство, що є головною прикметою трипільської культури. Це різні форми розписного посуду: глечики, миски, макітри, жертовні посудини у вигляді тварин (бика, вепра), модельки трипільських хат, що знайдені під час розкопок, вони вказують, що хати розмальовувалися як ззовні, так і зсередини. Цей звичай, як відомо, зберігся і до наших часів. Але слід визнати, що 5 тисяч років тому, в III тисячолітті перед Різдвом, трипільці малювали свої хати естетично досконаліше й далеко барвистіше. Були знайдені біноклеподібні (спарені) посудини, які нагадують українські горщики-близнята а також керамічні писанки, орнамент яких найкраще простежуються на сучасних писанках. Знайдено величезну кількість глиняних фігурок жінок, що свідчить про розвинений культ та обожнювання жінки, Матері-богині. Також знайдені зразки сільськогосподарського сонячного календаря, різних видів писемності та ткацьких ремесел.

У другій половині V тис. до н.е. гончарне виробництво зосередилося в руках ремісників. З’явилися досконалі двох’ярусні горни для випалення посуду і саме з цього часу виник посуд, розмальований складними орнаментальними схемами, в які інколи вплетено зображення фігур людей, тварин і птахів, астральними знаками, що відбивають багаті уявлення трипільців про походження та будову світу.

З самого початку відкриття пам’яток трипільської культури її кераміка викликає захоплення археологів, етнографів, мистецтвознавців. ЇЇ поділяють на три категорії: тарний посуд (для зберігання зерна), кухонний, столовий. Глина, що використовувалась трипільськими майстрами, була переважно місцевого походження, важливою властивістю якої є пластичність, тобто здатність при контакті з водою утворювати щільну тістоподібну масу. Частина кераміки випалювалась на вогнищах або у спеціальних ямах.

У чистому вигляді трипільські майстри глину не використовували. Тарний посуд вироблявся з формовочної маси, до якої входило декілька різних видів жирних та пісних глин з домішкою піску та полови злакових рослин. Тарні посудини були великих розмірів (0,8 – 1 м.), товстостінні і мали грушоподібну або кульоподібну форму. Також вони служили як інтер’єр трипільського житла – їх знаходять на лавах, біля печей, у спеціальних заглибленнях земляної долівки.

Значно складніша технологія виробництва кухонної кераміки, до складу мас якої входили глини з високим вмістом сполук заліза, каолінової глини та піску. Для раннього Трипілля характерними є горщики і миски різного профілю, чаші, глечики, вази, “фруктовниці”, зерновики, цідилки. У пізньотрипільський час з’являються нові, специфічні форми: горщики, макітри, циліндричні кубки, молочні глечики – все це нагадує столовий посуд. Часто він прикрашався заглибленим орнаментом у вигляді стрічок з тонких паралельних ліній. Такі стрічки утворювали зигзаг, трикутники, шеврон, хвилеподібні смуги (шеврон – широкий пояс з симетрично розташованих трикутників, вершини яких направлені донизу).

Від способу випалу залежить колір трипільської кераміки. Він коливається від блідо-жовтої, червоної до майже чорної з усіма проміжними відтінками. З появою спеціальних печей для випалу почала створюватися нова технічна база. Можливо, саме таку піч було знайдено на території Молдови.

Орнаментика трипільського посуду включає до себе сакральні аспекти, зображення людей та тварин. Домінує образ жінки Матері-Богині в сидячому або стоячому положенні. Такі фігурки з напрочуд теплою енергетикою ще дотепер знаходять вчені-археологи, і це свідчить про безперервність нашої історії та культури, по те, що наші предки залишили неоціненні скарби, якими ми можемо пишатися перед усім світом.

Оминаючи спірну концепцію про етнічну ідентичність трипільців та українців, зауважимо однак, що трипільська культура була одним з джерел слов'янської взагалі та української зокрема культури.