Коротка характеристика методів лінгвістики

Метод	Аспект	Мета застосування	Методики і прийоми
Описовий метод	Синхронічний	Повна і послідовна інвентаризація всіх мовних засобів і виявлення найповнішої інформації про будову цих засобів та функціонування.	Прийоми: аналіз мовленнєвого матеріалу, систематизація за варіантно-інваріантними відношеннями, ієрархічними, парадигматичними, синтагматичними відношеннями; інтерпретаційні прийоми (зовнішньої інтерпретації – способи вивчення явищ за зв’язком з позамовними явищами або з явищами інших мовних рівнів; внутрішньої інтерпретації – вивчення мовних явищ на основі їх системних внутрішньорівневих зв’язків).
Порівняль-но-історич-ний метод	Діахронічний	Виявлення закономірностей розвитку мов від минулого до теперішнього часу; визначення спорідненості мов	Прийоми реконструкції, моделювання, хронологізації (відносної), періодизації.
Структур-ний метод	Панхронічний	Визначення загальних (універсальних) закономірностей функціонування мови як системи взаємопов’яза-них і взаємозумов-лених одиниць	Методика визначення опозитивно-парадигматичних ідношень; безпосередніх складників (використання прийомів визначення універсальних мовних структур шляхом ієрархічного бінарного членування вихідної одиниці (слова, речення), членування складнопідрядного речення, простого, похідного слова); компонентного аналізу.
Конструк-тивний метод	Панхронічний	Визначення набору універсальних моделей, за якими здійснюються процеси породження і сприйняття мовлення.	Методики: генеративної граматики; трансформаційна методика: прийоми виявлення універсального набору типів елементарних речень, кожний з яких описує клас елементарних ситуацій; дистрибутивного аналізу (аналіз усіх контекстуальних використань мовної одиниці).

Методологія літературознавча – система методів, які використовуються в науці про літературу; теоретичне осмислення суті цих методів, їх евристичних можливостей, умов ефективного використання; логічно сформульовані й інтуїтивно осягнуті положення, що є засобами в оцінці, аналізі, осмисленні, декодуванні та систематизації досліджуваних явищ. Літературознавча методологія стає адекватним інструментарієм під час прямих й опосередкованих кореляцій між концепціями і сприйняттям літератури.

Методи літературознавчого дослідження: філологічні, біографічні, історико-порівняльні, культурно-історичні, психологічні, психоаналітичні, феноменологічні, соціологічні, структуральні, постструктуралістські, формалістичні та ін.

Матеріал і джерела лінгвістичного дослідження

Матеріал лінгвістичного дослідження – це самостійно зібраний (відібраний) мовний фактичний матеріал з текстів різних стилів (художнього, публіцистичного, наукового тощо), словників (тлумачні, етимологічні, синонімічні, фразеологічні, термінологічні та ін.), зі спостережень за живим розмовним мовленням.

Джерелами досліджуваного матеріалу можуть слугувати: а) один текст; б) декілька текстів одного автора; в) декілька текстів різних авторів; г) тексти одного стилю; д) тексти різних стилів; е) словники.

Етапи роботи над фактичним мовним матеріалом: а) карткування – процес фіксації мовних фактів на картці з зазначенням джерела карткувння здійснюється з метою ґрунтовного висвітлення досліджуваної проблеми та для підготовки об’єктивних і точних висновків накопичення необхідних мовних фактів на картках); б) відбір, систематизація, класифікація краткованого матеріалу відповідно до мети і завдань дослідження; в) аналіз систематизованого матеріалу з метою розв'язання сформульованих у роботі завдань.

3.6. Розділи, підрозділи, з яких складається основна змістова частина курсової роботи. Складовими основної змістової частини тексту курсової роботи є розділи, підрозділи, пункти, підпункти. Кожний розділ починають з нової сторінки, підрозділи, пункти, підпункти продовжують на тій же сторінці, на який закінчується попередній підрозділ, пункт, підпункт.

Основному тексту кожного розділу може передувати визначення завдання, розв'язуванню якого присвячено розділ, короткий опис обраного напряму та обґрунтуванням методів, які обрав дослідник для розв'язання визначеного завдання. У кінці кожного розділу формулюються короткі висновки, які допоможуть авторові уникнути зайвої деталізації в загальному висновку та ґрунтовно його виписати по завершенню роботи.

Перший розділ передбачає викладення теоретичних основ, короткої історії питання, аналіз опрацьованих джерел, огляду класичної і сучасної літератури для окреслення етапів становлення й висвітлення проблеми, визначає місце здійснюваного автором дослідження в її розв'язанні, виявляючи ті вузькі місця, питання, які не стали предметом розгляду іншими, були не з’ясовані чи взагалі, чи недостатньо, чи втратили/набули своєї актуальності тощо.

Перший розділ має складати приблизно 10-15 сторінок.

Наступні розділи (їх може бути 1-2) включають:

• висвітлення результатів власних досліджень автора, акцентування того нового, значимого, що він вніс у розробку проблеми;

• докладний виклад позицій досліджуваної проблеми, ілюстрування фактичним матеріалом, порівняння своїх міркувань з відомими, зіставлення результатів;

• викладення матеріалу з підпорядкуванням одній провідній ідеї, з чітким зв’язком проблем і задач, які були описані в першій частині, з проведеною практичною роботою;

• оцінку повноти вирішення поставлених завдань, результатів власного дослідження, виділення того нового, що автор вносить у роботу, формулювання її практичного значення;

• короткі висновки до розділу.

3.7. Висновки. Загальні "Висновки" являють собою реферативний, стислий виклад найбільш важливих результатів, одержаних під час самостійного дослідження, якісних і кількісних показників здобутих результатів, викладення рекомендацій щодо їх використання або описання системи впровадження, окреслення перспектив подальшого розв’язання обраної проблеми.

Обсяг цієї частини курсової роботи може орієнтовно складати 2-3 сторінки, де за пунктами виписано висновки, до яких прийшов дослідник.

3.8. Список використаних джерел як суттєва частина курсової роботи відбиває рівень дослідження, самостійної творчої роботи студента-дослідника, його обізнаності, компетентності з даної проблеми, обсяг опрацьованих автором наукових джерел, рівень вивчення ним досліджуваної теми та навички роботи з мовознавчою й літературознавчою літературою.

Використані джерела нумеруються, можуть розміщуватися в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків з урахуванням хронології. Спочатку подаються в алфавітному порядку джерела, надруковані кирилицею, а після них – джерела, надруковані латиницею. Опис кожного джерела подається мовою оригіналу.

Бібліотечний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи (подаються в Додатку Г за "Бюлетенем ВАК України", № 5, 2009).

Список використаних джерел містить тільки ту літературу, яка автором була використана і на яку наявне посилання в самому тексті курсової роботи.

Якісний склад списку використаних джерел має обов’язково включати навчальну літературу з дисципліни, наукову літературу (монографії, статті тощо), довідники та ін.

Мінімальна кількість джерел визначається через зіставлення їх з обсягом курсової роботи, умовний розрахунок – одне джерело на кожну сторінку.

3.9. Додатки як необов’язковий елемент курсової роботи не входить до основного обсягу дослідження. Для повноти сприйняття курсової роботи дослідник може включити деякий теоретичний або емпіричний матеріал, якщо той надто великий і потребує додаткових сторінок, у "Додатки".

За формою додатками можуть бути таблиці допоміжних цифрових даних; ілюстрації допоміжного характеру; схеми, графіки; списки слів чи конструкцій, що вивчаються в роботі; допоміжні ілюстрації; архівні матеріали, укладені автором роботи словники тощо.

Додатки оформляють після тексту "Висновків", на наступних сторінках курсової роботи. Кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки з зазначенням заголовка, надрукованого вгорі (наприклад: Додаток А).

3.10. Оформлення курсової роботи. Текст дослідження виконується і друкується українською мовою.

Автор має оформити текст роботи відповідно до норм сучасної української літературної мови. Допущені автором помилки враховуються при оцінюванні роботи.

Обсяг курсової роботи має становити 30-35 сторінок тексту без урахування додатків і списку використаних джерел: вступ має орієнтовно 3-5 сторінки, основна частина – 25-28 сторінок, висновки – 2-3 сторінки.

Титульний аркуш, зміст, список використаних джерел оформляють за зразками, поданими в цих методичних рекомендаціях (див. Додатки Б, В, Г). Кожну структурну частину роботи починають з нового аркуша ("Зміст", "Перелік умовних позначень", кожний з розділів роботи, "Висновки", "Список використаних джерел", "Додатки").

Заголовки структурних частин курсової роботи друкують великими літерами симетрично до набору (вирівнювання по центру), починаючи з нової сторінки: ЗМІСТ, ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ, ВСТУП, РОЗДІЛ 1, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ, ДОДАТКИ. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (окрім першої великої) з абзацного відступу. Крапка в кінці назви структурної частини, заголовка підрозділу не ставиться. У кінці номера структурної частини, підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: РОЗДІЛ 1. ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ АСПЕКТИ … … (якщо назва записується з нового рядка, то крапка відсутня); 2.3. (третій підрозділ другого розділу) – у цьому ж рядку наводять заголовок підрозділу.

Роботу друкують за допомогою принтера на одному боці аркуша білого паперу формату А4 через 1,5 інтервали, шрифт – Times New Roman текстового редактора Word розміру 14 пунктів. Текст роботи друкують, залишаючи поля таких розмірів: ліве – 30 мм, верхнє і нижнє – 20 мм, праве – 15 мм.

Усі аркуші курсової роботи переплітають згідно з послідовністю їх розташування і нумерацією сторінок.

Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків (малюнків), таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який підлягає загальній нумерації, але номер сторінки не ставлять (не друкують), на наступних – номер проставляють у правому верхньому куті без крапки в кінці.

Номер розділу ставлять після слова РОЗДІЛ 1, після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. Наприклад: 1.3.2. – другий пункт третього підрозділу першого розділу – у тому ж рядку наводять заголовок пункту.

Ілюстрації нумерують безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, позначають словом Рис., Мал. і нумерують послідовно в межах розділу і складається з номера розділу та порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: Рис. 1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації та пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією.

Таблиці нумерують послідовно в межах розділу. У правому верхньому куті над заголовком відповідної таблиці розміщують напис Таблиця 1.2 із зазначенням номера, що означає: друга таблиця першого розділу.

Цитування і посилання. Цитата – дослівний уривок тексту, твору або чиїсь слова, що наводяться без змін на письмі або усно.

Цитування використовують з метою підтвердження власних аргументів інформацією з авторитетного джерела, для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору. Згідно зі специфікою використання цитат текст будь-якого розділу, підрозділу, пункту, підпункту не може починатися цитату чи складатися лише з цитат.

Загальні вимоги до цитування:

а) текст цитати починається і закінчується лапками та наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання; наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку (у цих випадках використовується вираз "так званий");

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора; пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться в будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці); якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, необхідно бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і обов'язково давати відповідні посилання на джерело, з якого взято інформацію;

д) коли автор курсової роботи, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи (перші літери імені і прізвища), а весь текст застереження вміщується в круглі дужки;

е) цитату можна наводити як мовою оригіналу (джерела, з якого наводиться цитата), так і в перекладі автора курсової роботи (в останньому випадку після посилання на джерело цитування в круглих дужках зазначають: (переклад мій – І.С.), де І.С. – ініціали автора курсової роботи).

Посилання в тексті роботи на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань у квадратних дужках, наприклад: "…І.Г.Тираспольський здійснив спробу комплексного аналізу цієї проблеми [14]; "… у працях [1 – 7] спостерігається …"; "…більш детальний опис знаходимо в представників структурного методу [4, 8,11 – 15]". Якщо наводиться пряма або непряма цитата з джерела, то оформлення посилання здійснюють із зазначенням номера з бібліографічного опису та сторінки цитованого джерела: [6, с. 123].

Науковий етикет потребує точного відтворення цитованого тексту, не спотворювати його зміст, закладений автором, виявляти високий рівень культури та дотримуватися загальних вимог до цитування.