3. Політичні погляди за часів Гетьманщини

Політичні погляди в Україні набули подальшого розвитку за часів Гетьманщини, яка існувала  впродовж 116 років  (1648–1764). Політична думка того часу розвивалась у контексті таких правових документів, як "Березневі статті", "Гадяцький трактат", "Конституція  прав та свобод Запорізького війська" та ін.

Питання співвідношення  церкви і держави знайшли відображення в політичних поглядах визначного діяча православної церкви Петра Могили  (1596 або 1597 – 1647). Стосовно перспективи розвитку Української держави, можливої її самостійності П. Могила виклав концепцію ідеального володаря. Бачив його сильним, рішучим, доброчесним  і вірним  православній вірі правителем. Відносно походження влади П. Могила дійшов висновку, що вона дається від Бога, перед яким вона і підзвітна  у своїх діях. Верховна державна влада діє  у трьох напрямках: політичному, мирському та духовному. Політичні та мирські  справи він ставив попереду. До них він відносив управління, суд, законодавство.  Вважав за необхідне  разом із внутрішніми  політичними проблемами вирішення  питань зовнішньої  політики,  захисту суверенітету  країни.

Погляди П. Могили на співвідношення церкви і держави по-різному сприймали та розвивали діячі Києво-Могилянської академії. Зокрема, С. Яворський відстоював рівноправність світської та духовної знаті, намагався пристосувати ряд православних догм до католицьких схем. Мислитель захищав ідею  сильної церковної влади, що не заважало йому водночас стверджувати, що "царі більше панують над тілом, ніж над душею людською".

4. Зародження капіталістичного ладу

У ХІХ  ст. розвиток політичної думки в Україні відбувався під впливом соціально-економічних відносин, які визначились занепадом феодалізму і зародженням капіталістичного  ладу. Крім того, на становлення національної політичної  ідеології  значною мірою  вплинули діяльність таємної політичної  організації Північного  та Південного  товариств, повстання декабристів  у Петербурзі й Чернігівському полку, що були придушені.

Вершиною розвитку політичної думки першої половини ХІХ ст. стала політична  доктрина Кирило-Мефодіївського  товариства. Члени  цієї організації, а саме, Т. Шевченко, М. Костомаров, Г. Андрузький, М. Гулак, М. Куліш та інші, згуртували довкола ідеї слов’янського об’єднання у формі слов’янської республіканської  федерації.

Політична програма товариства викладена: в «Книгах буття українського народу», «Статуті Сло­в'янського товариства св. Кирила і Мефодія» тощо. Своїм зав­данням члени товариства вважали: ліквідацію самодержавства, скасування станів і кріпацтва; визволення та об'єднання слов'ян у федеративну республіку з парламентським ладом, з наданням кожному народові автономії; запровадження загальної освіти народів тощо. Вища законодавча влада передавалася двопа­латному парламенту, виконавча - президенту. Реалізацію своєї програми товариство планувало виключно мирним шляхом здійсненням реформ. Своєю активною пропагандою ідей слов'янсь­кої єдності та прагненням до створення демократичної феде­рації кирило-мефодіївці сприяли утвердженню патріотичної та інтернаціональної свідомості народів.

Кирило-Мефодіївському товариству симпатизував Тарас Шевченко (1814 - 1861 рр.) - геніальний поет, непримиренний ворог самодержавства, захисник прав і свободи народу. Він закликав народ до активної революційної боротьби, мріяв про утвердження рівності і політичної свободи, громадського само­врядування і справедливої законності. Його ідеалом було вста­новлення демократичної республіки.

Значний внесок у розвиток політичної та правової ідеології ліберального й демократичних рухів в Україні  зробив М. Драгоманов (1841–1895)  – талановитий філософ,  публіцист, історик  та вчений. Він створив концепцію суспільства, що ґрунтується на ідеї  асоціації  гармонійно розвинених особистостей. Реалізація цього ідеалу, вважав він, можлива за федералізму з максимальною децентралізацією влади та самоврядування громад і областей. М. Драгоманов розробив проект конституційного перетворення  Російської імперії  на децентралізовану федеративну державу.

У  державно-правовій  концепції  М.  Драгоманова передбачалися три гілки  влади: законодавча, виконавча і судова. Законодавча влада належала  двом думам – державній  і союзній. Головою держави міг бути імператор з успадкованою владою чи обраний голова Всеросійського державного союзу. Глава держави призначав міністрів,  відповідальних перед обома думами. Своєю державно-правовою концепцією  М. Драгоманов пропонував парламентську державу із засадами самоуправління,  яка впливала б на соціальну та економічну сфери суспільства,  надавала б великого значення просвітництву й законодавству, які уможливили б реформаційні  зрушення.

Певний внесок у розвиток політичної думки належить філософу  і письменнику  І.Я.  Франкові  (1856–1916).  У  його політичній  творчості  знайшли відображення  соціальні  та економічні процеси, що мали місце на межі ХІХ  –ХХ  ст. у Галичині,  яка зазнавала утисків з боку Австро-Угорської монархії, польських поміщиків  і капіталістів.  І.  Франко був політичним діячем, і за підтримки М. Драгоманова став одним з організаторів радикальної партії  з демократичною програмою. Серед проблем, які розглядалися І. Франком, були: аграрна проблема, загальні принципи  розв’язання селянського  питання,  робітнича, національна  проблема. І.  Франко  був соціалістом,  але не виступав за диктатуру пролетаріату, акцентуючи увагу не на класових, а на загальнолюдських вартостях. Мислитель виступав за рівність усіх націй і вважав, що найкращим вирішенням національної проблеми було б утворення державних об’єднань змішаного типу, які опиралися б на солідарність інтересів.