2. Кейнсіанська модель регулювання економічного циклу

У кейнсіанській моделі регулювання економічного циклу цен­тральне місце, відводиться стимулюванню ефективного попиту.

Гроші та “ефективний попит”

Що станеться з економікою, коли кількість грошей, яка знаходиться у людей, подвоїться? Відповідь на це прозаїчне питання здається цілком очевидною: відповідно зростуть ціни, збільшиться номінальна величина валового національного продук­ту. Структура ж і рівень розвитку реальних виробничих процесів залишаться незмінними. У цьому виявляється сутність концепції “нейтральності” грошей. Власне, на цій методологічній основі й побудована монетарна теорія кризи, яка обмежується аналізом впливу грошового фактора на динаміку номінальних показників економічного розвитку.

Зовсім іншою є функція грошей у кейнсіанській моделі еконо­мічного циклу. На відміну від розглянутої раніше системи монетаристських поглядів з цього питання гроші в її структурі є не прос­то “вуаллю” економічних процесів, а джерелом енергії, що при-

387

мушує економіку працювати. Вони є не лише засобом номінально­го вираження реальних економічних процесів, а й виключно важ­ливим важелем розвитку останніх.

Визначення функції грошей, що розглядається, безпосередньо дов'язане зі з'ясуванням ролі в розвитку економічних процесів “ефективного попиту”. Це поняття займає в кейнсіанській концеп­ції ділового циклу центральне місце. В чому його сутність?

Повернемося до проблеми економічної рівноваги. Цілком зрозу­мілим є те, що обсяг виробництва товарів та послуг знаходиться у прямій залежності, з одного боку, від виробничого потенціалу суспільства, який визначається наявністю ресурсного забезпечення та невикористаних виробничих потужностей, а з іншого— рівнем купівельної спроможності населення та юридичних суб'єктів ринку—домашніх господарств, фірм, підприємств. Виробництво по­збавляється економічного сенсу, якщо відсутній ринок на відпо­відні товари і послуги

Зазначимо і те, що досягнення економічної рівноваги саме по собі не є самоціллю. Вона має розглядатися лише в контексті ефективності виробництва. Рівновага є засобом досягнення ефективності, яка з макроекономічних позицій розглядається як сту­пінь використання наявних в суспільстві ресурсів. Суспільство завжди прагне до того, щоб максимально використати ресурси, які є у його розпорядженні, серед яких визначальна роль нале­жить ресурсам робочої сили. У зв'язку з цим ефективною можна вважати лише ту економіку, яка забезпечує ефективну зайнятість. Зайнятість є одним з визначальних критеріїв макроекономічної ефективності та відповідно до цього загальної рівноваги.

Тепер з'ясуємо ще одне питання. Який фактор є важливішим у системі економічної рівноваги—грошовий попит чи пропозиція товарів і послуг? З позицій дефіцитної економіки це питання мо­же бути сприйнято як невдалий жарт. Звичайно, виробництво і пропозиція товарів є головним, скаже нам господарка чи підприє­мець, що постійно потерпають передусім саме через цей дефіцит. Та й згідно з системою теоретичних поглядів, яка тривалий час існувала в нашій країні, вважалося, що “пропозиція завжди сама породжує попит”.

Однак економіста-аналітика, який вивчає потенційні можли­вості економічного процесу, ця позиція не може задовольнити. 1 справа не лише в тому, що в економіці завжди існують невикористані виробничі ресурси. У зв'язку з цим нагадаємо, що в струк­туру останніх входять: 1) матеріальні ресурси—земля, сировинні матеріали і капітал; 2) людські ресурси—праця і підприємли­вість. Ми знаємо, що існує взаємна замінюваність ресурсів. Вона реалізується в межах певних технологічних структур, які, як пока­зує реальна економічна практика, є необмеженими у своєму про-

388

гресивному розвитку. У зв'язку з цим рідкість ресурсів, що визна­чає масштаби виробництва, завжди є відносною.

З огляду на це визнання рівноваги пропозиції товарів та по­слуг як лідируючого фактора не може вважатися достатньо ко­ректним. Сенс кейнсіанської концепції динамічної рівноваги полягає в тому, що у системі взаємозв'язку попиту та пропозиції як визначальний компонент розглядається ефективний грошовий по­пит. Зростання його є активним стимулом виробництва. І, навпаки, недостатність ефективного попиту може завдати шкоди зростанню виробництва і зайнятості трудових ресурсів. У зв'язку з цим ефек­тивний попит розглядається не просто як стимул виробництва, а як фактор, що визначає економічні межі останнього.

Слід наголосити на відмінності понять “сукупний попит” і “ефективний попит”. За Дж, М. Кейнсом, ефективним є такий рі­вень сукупного попиту, який призводить до встановлення загаль­ноекономічної рівноваги. Що мається на увазі? Якщо в економіці існують недозавантажені виробничі потужності, неповна зайня­тість, якщо наявний невикористаний технологічний потенціал,. “ноу-хау”, резерви підприємництва, то ясно, що сукупний та ефек­тивний попит за своїми параметрами збігаються.

Однак можна уявити і протилежне. Припустимо, що на певний момент досягнуто максимальне завантаження комплексу виробни­чих ресурсів. Зрозуміло, що за такої економічної ситуації еластич­ність ефективного попиту буде обмеженою. Його обсяг не збіга­тиметься з сукупним попитом. Частка останнього перевищуватиме величину ефективного попиту. Вона у цьому випадку буде надлиш­ковою, тобто такою, що порушує рівновагу економічної системи суспільства, робить її незбалансованою.

Проблему грошового попиту досліджують також економісти монетаристської школи. Однак моиетаристи, як уже зазначалося, стоять на позиції стабільного попиту, прямої пропорційної залеж­ності його обсягу від рівня номінальних доходів, які отримує та чи інша особа або господарство. Принципова відмінність кейнсіанської позиції з цього питання полягає у запереченні такої за­лежності. Ця відмінність позицій грунтується на неоднозначному підході зазначених шкіл економічної теорії до визначення співвід­ношення між двома компонентами грошових доходів—часткою, яка безпосередньо використовується з метою споживання, і тією, що заощаджується або використовується в інвестиційному проце­сі. В теорії монетаристів це співвідношення є стабільним, у кейнсіанців, навпаки, еластичним, залежним від дії ряду економічних і психологічних чинників.,

Це означає, що динаміка інвестицій, від якої залежать темпи економічного розвитку, в тому числі рівень зайнятості, може суттєво відхилятися від динаміки номінальних доходів як на рів-

389

ні окремих господарств, так і в масштабах усієї економіки. В кін­цевому підсумку йдеться про те, що можливості регулятивного впливу грошового фактора на розвиток виробничого процесу, ефективне використання наявних ресурсів визначаються еластич­ністю співвідношення, яке розглядається.