2. Рисисті породи коней

Рисисті породи коней почали створювати в кінці ХVII – поч. XIX ст. у зв’язку з потребою легкого міського транспорту у швидкому запряжному коні. Першою породою був норфолькський рисак (Ханкс), виведений у Англії.

У нашій країні він був використаний при виведенні російської породи. Виникнувши в Англії, рисисте конярство не отримало там широкого розвитку, так як селекційна робота не підкріплювалась випробуваннями риситих коней. Кращі породи рисаків виведені спочатку в Росії (орловський), потім в США (американський) і у Франції (французький англо-норман).

На початку ХХ ст., головним чином після революції, в нашій країні завдяки схрещуванню орловського рисака з американським створена друга порода – російська рисиста.

Характеристика коней рисистих порід наведена в таблиці 1.

Таблиця 1

Характеристика коней рисистих порід

Поро-ди	Середні проміри конематок, см				Рекорди жвавості коней на 1 600м, хв-с
	висота в холці	довжина тулуба	обхват грудей	обхват п’ястку	2 роки	3 роки	4 роки	стар- шого віку
Орлов-ська	160	162	183	20,0	2.16,7	2.05,7	2.04,5	1.59,7
Росій- ська	159	162	184	19,8	2.09,5	2.03,2	2.00,0	1.56,9

2.1. Орловська рисиста порода

Одна із найпопулярніших порід України. Це перша заводська російська порода коней. Орловським рисакам належить важлива роль у поліпшенні масового конярства, і у зв’язку з цим вони займають одне із перших місць серед інших порід.

Широко використовуються для покращення стану масового конярства і в біговому спорті.

Орловські рисаки добре акліматизуються в найрізноманітніших умовах. Їх розводять від берегів Прибалтики до Тихого океану. Використання орловських жеребців на кобилах місцевих порід дозволяє отримувати масивного, рухливого і сильного коня, який відповідає сучасним вимогам с/г виробництва. Висока жвавість на рисі дозволяє використовувати орловських рисаків і у спорті. На базі орловського рисака створена більш жвава російська рисиста порода. Орловський рисак проявив позитивний вплив на племінне рисисте конярство Франції, Нідерландів та ряду інших західноєвропейських країн.

Порода названа ім’ям героя Чесменської битви графа О.Г. Орлова, який поставив перед собою мету отримати масивного, ошатного, витривалого коня, що володів би жвавістю і вмів бігати риссю по глибокому снігу. 33 роки (з 1775 по 1808 рр.) працював О.Г. Орлов над створенням цього рисака.

Спочатку роботи проводились у підмосковному кінному заводі О.Г. Орлова, розміщеному в селі Остров. Завод був укомплектований представниками кращих на той час порід – арабської, датської, голландської, мекленбурзької, чистокровної верхової та ін.

На жаль, приведений жеребець Сметанка, який володів видатною риссю, загинув, не витримавши суворої російської зими. За один рік заводського використання від Сметанки отримали п’ять нащадків – чотири жеребчики і одну кобилку.

Після загибелі Сметанки для подальшого розведення використовувались два його сини: сірий Полкан І 1778 р. народження від буланої датської кобили та сірий Фалькерзам від англійської скакової кобили. Перший як поліпшений запряжний кінь був використаний переважно в рисистому напрямі, а другий (англо-араб) – у верховому.

Від Полкана І і сірої голландської кобили народився в 1784 р. сірий Барс І, який і вважається родоначальником орловської рисистої породи коней. Надалі з метою поєднання у нащадків Барса І запряжних форм і нарядності арабських коней до нього підбирали кобил різного походження: арабо-датсько-голландського, арабо-мекленбурзького, виведених з Англії норкфольків та ін. Із синів Барса І основними плідниками породи, вірогідно незадовго після загибелі Сметанки, були Любезний І та Лебедь І.

Ведення заводу в умовах Підмосков'я завдавало Орлову значних втрат. Стайневе утримання зніжувало молодняк, не давало змоги вирощувати

коней, придатних для круглорічної роботи в умовах Росії. У 1778 р. коня із Островського кінного заводу перевели на Хреновський кінний завод під Воронежем, де й була виведена орловська рисиста порода коней.

З 1900 р. експорт орловських рисаків у країни Європи зменшився через те, що жвавість орловських коней стала істотно поступатися американським рисакам. Тому багато кіннозаводчиків стали займатися схрещуванням орловських рисаків з американською породою для одержання жвавіших коней. У 1910 р. на з’їзді кіннозаводчиків Росії було запропоновано рівну кількість призів однакової вартості як для чистопородних орловців, так і для помісей з орловськими рисаками. Цим заходом орловська порода була захищена від майже поголовного схрещування.

Нині найтиповіші представники орловської рисистої породи відмічаються своєрідною красою форм. Сучасний орловський рисак являє собою велику, органічно складену, ошатну легкозапряжну тварину. Голова у нього суха, шия довга, нерідко „лебедина”, холка висока, спина широка, поперек мускулистий, круп широкий, міцний, ноги сухі, іноді з короткуватими бабками, грива і хвіст добре розвинені, пишні. Однак серед них зустрічаються високоногі коні з недостатньою глибиною грудей, сирістю суглобів. Трапляються також розкид передніх кінцівок і короткуватість бабок, у сірих коней часто зістрічаються меланосаркома та мокрець. Коні орловської породи пізньоспілі. Хоча до 4-5 – річного віку більшість з них закінчує свій ріст, максимальну жвавість показують лише у віці 6 років і старше. Найбільш розповсюдженими і цінними лініями є: Отбоя, Пілота, Ветерка і Успіха. У породі на нинішній час виявлено 60 рисаків класу жвавості 2.05.

На ПСП „Комишанське” на конефермі станом на 1 січня 2012 р. утримувалось 98 гол. орловських рисаків, в тому числі жеребців-плідників – 9, конематок – 28, ремонтного молодняку – 16, чистопородних коней – 98. Було одержано 21 гол. лошат. Було пробонітовано за 2011 рік 61 гол. орловських рисаків, з них 8 жеребців-плідників і 28 конематок. Найбільш поширена масть сіра (52%), гніда (22%), ворона (19%), рідше – руда і бура. На підприємстві розподіл маточного складу орловської рисистої породи за мастю такий: гніда – 13 гол. (46,4%), сіра – 11 гол. (39,3%), ворона – 4 гол. (14,3%).

Основний метод розведення – чистопородний. На даний час все частіше орловські рисаки та їх гібриди з тракененскімі, чистокровними та угорськими кіньми стали використовуватися для верхової їзди і класичних видів кінного спорту. Селекційна робота з породою направлена на подальше удосконалення її властивостей. Запряжний тип тілобудови рисаків важливо поєднувати з їх жвавістю. Крім того, необхідно звернути увагу на збереження у коня великого росту, сухої, міцної конституції, надійності сухожильно-зв’язкового апарату і високої жвавості на ходу. За даними 1989 р. коней цієї породи розводили в 14 кінних заводах. Одним із кращих є і Дубрівський КЗ Полтавської області.