Висновки

У вітчизняній літературі доволі рідко вживається, а ще рідше пояснюється поняття деструктивності. Інколи, без достатніх для того підстав відбувається ототожнення цього поняття з поняттям «девіантної поведінки». В ході дослідження було виявлено, що класики психоаналізу, в рамках якого поняття деструктивної поведінки власне і закріпилось в наукових колах, З. Фрейд та Е. Фромм не прив’язували його до поняття «норми», а мали на увазі фактично суспільно небезпечну поведінку, яка характеризується завданням шкоди безпосередньому об’єкту взаємодії. Таким чином була встановлена корінна відмінність між девіантною поведінкою, яка за своїм характером відносна і деструктивною, яка завжди стала. Деструктивна поведінка – це поведінка направлена на завдання шкоди, руйнування об’єкта взаємодії.

Все різноманіття деструктивних проявів людини можна класифікувати на два види в залежності від цілей: зовнішньодеструктивну і самодеструктивну активність. В свою чергу, самодеструктивну поведінку можна розділити на адиктивну, яка проявляється в залежностях хімічного та нехімічного характерів та на суїцидальну, яка проявляється в дійсних, демонстративних та прихованих самогубствах. Зовнішньодеструктивна поведінка може бути поділена, в сою чергу, на асоціальну (аморальну) та антисоціальну. Різниця між ними полягає в тому, що антисоціальна поведінка має більш чітко виражену протисуспільну спрямованість, вона посягає на найбільш важливі соціальні відносини, які здебільшого охороняються правовими нормами.

До антисоціальної деструктивної поведінки власне і належить злочинна поведінка.

З існуючих нині чотирьох основних підходів до розуміння злочинності, два – теологічний та антропологічний, втратили свою наукову вагу. Основний недолік правового підходу, на думку автора полягає у надмірній формалізації злочинності. Його поширення в деякій мірі пов’язане з юридичним позитивізмом, який не розрізняє право і закон. Соціологічний підхід, і це власне одна з найконструктивніших ідей, вирізняє юридичний і фактичний злочини. Фактичний злочин – це злочин, який володіє всіма його ознаками, окрім кримінальної протиправності, яка є факультативною. Такий погляд, ґрунтується в більшій мірі на природно-правовій теорії і дозволяє більш адекватно розуміти злочинність. Це дозволяє, з одного боку, відносити до злочинної діяльності ті діяння, які є явно суспільно небезпечними (антисоціально деструктивними) і завдають суттєвої шкоди найбільш важливим суспільним відносинам, але з політичних, правових чи інших мотивів не вважаються формально злочинами, а з іншого боку – це дозволяє виключати, принаймні на науковому рівні, безпідставно віднесені до кримінального закону злочинні дії чи бездіяльність.

На сьогоднішній момент в кримінологічній літературі домінує правовий підхід і як наслідок статистичне визначення злочинності, як сукупності всіх злочинів вчинених на певній території за певний проміжок часу. Найбільш вдала спроба розвинути дане визначення була здійснена Н.Ф. Кузнецовою. На противагу цьому, в літературі ряд авторів намагається дати злочинності саме якісне визначення. Злочинність – це масова суспільно-небезпечна деструктивна поведінка, яка може мати кримінально-правовий характер. Найбільш типові причини злочинної поведінки є причинами злочинності в цілому.

Широка поширеність окремих видів злочинної поведінки та їх рівень легітимності свідчить, про інституалізацію окремих злочинних практик. Корупція, тіньова економіка, організована злочинність набувають ознак соціального інституту, які як і будь-які соціальні інститути виконують свої функції, задовольняючи потреби людей. Цей процес підсилюється поступовою деінституалізацією базових, традиційних інститутів, згубним впливом ЗМІ тощо. Злочинні практики набували ознак соціального інституту і в минулому (дуелі, викрадення тощо).

В ході аналізу статистичних даних Державної служби статистики України та МВС, було констатовано, що починаючи з 2008 року, злочинність в Україні продовжує зростати. Статистичні дані за 2011 зафіксували ріст кількості зареєстрованих злочинів на рівні 3% до 515 тисяч. Найбільш інтенсивно злочинність зросла в Харківській області – одразу на 26%. У структурі злочинності домінують злочини проти власності, частка яких за останній рік також збільшилась і сягнула 65,8%. Загалом, корисливий характер вітчизняної злочинності поступово наближає її до моделей злочинності розвинених країн (окрім США), які характеризуються невеликою долею насильницьких злочинів і домінуванням злочинів проти власності.

45% злочинів, що знаходились в провадженні в звітному періоді залишилися нерозкритими. Загалом залишок нерозкритих злочинів минулих років сягає 2 млн. серед них більше половини є тяжкими та особливо тяжкими. Серед осіб, що вчинили злочини близько 6% – неповнолітні, 13.5% – жінки. Близько 16,6% осіб вчинили злочин у стані алкогольного сп’яніння. 45% злочинів вчинили особи, які раніше вже вчиняли злочини.

Причини такого становища слід шукати соціально-психологічній сфері. На основі аналізу існуючих поглядів на детермінанти злочинної поведінки, та деяких фактичних даних, було констатовано, що у літературі інколи гіпертрофується значення соціальних і економічних факторів. Таке безпідставне перебільшення має місце тоді, коли ці фактори вважаються причинами злочинності. Будь-який фактор зовнішній чи внутрішній повинен з необхідністю переломитись в свідомості людини і викликати ті чи інші деструктивні психологічні дефекти, які і є причинами злочинності. Причиною може називатися лише той фактор, який безпосередньо продукує злочин, як свій наслідок у сприятливій для цього ситуації. Тому все різноманіття зовнішніх негативних економічних та соціальних факторів виступають лише умовами злочинності, що можуть створювати або сприятливі умови для дії причин, або ж впливати на формування цих самих причин.

Такий підхід дозволяє пояснити високі рівні злочинності в найбільш передових країнах сучасності, країнах найбільш розвинених економічно, соціально і політично на нашій планеті, які разом з цим, мають найвищі показники злочинності. Це дозволяє пояснити і факт низької злочинності в традиційних суспільствах.

Це дозволяє констатувати, що причинами злочинності є загалом деструктивні дефекти масової свідомості. Вони є соціально-психологічними тому, що формуються внаслідок впливу здебільшого зовнішніх факторів. Біологічний базис може впливати на ті чи інші особливості, стійкість, інтенсивність, форми в яких виражаються ці дефекти. Такими основними факторами є відчуження, гедонізм, нігілізм. Як наслідок розумна культурна політика, відродження базових соціальних інститутів повинні бути основним напрямками загальносоціального попередження злочинності. Інакше ми отримаємо багату, успішну, зайняту людину, але з варварською душею, яка буде продовжувати вчиняти злочини, як це має місце в західних країнах.

Важливими умовами злочинності в Україні, на основі аналізу літературних джерел та статистичних даних Держслужбстату, було визнано: бідність, безробіття, різку майнову диференціацію (проблеми з формуванням середнього класу), маргіналізацію населення, політичні та правові проблеми, низький рівень регулюючої ролі релігійних норм тощо.

На сьогоднішній момент гострі проблеми протидії злочинності в Україні також повинні розглядатися як умови злочинності. У правовій сфері відсутній закон про запобігання злочинності в Україні, як наслідок – правові норми про запобігання злочинності не систематизовані, що викликає ускладнення в їх використання на практиці. Виглядає актуальним питання професійної підготовки кадрів, для яких запобігання злочинності є основним завдання також кримінологічної експертизи законопроектів в Україні.

Протиправні схеми пронизують сферу господарської діяльності, правоохоронні органи та суди. Корупція охопила всі ланки органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Як наслідок – правоохоронні органи не користуються довірою громадян. Діяльність держави з протидії злочинності не має належного наукового забезпечення. Розосередженість обліку злочинів по окремих відомствах створює умови для відомчого впливу, викривлення державної статистичної звітності, маніпуляцій із цифровими показниками. Надмірна формалізація аналітичної роботи перетворюють підрозділи правоохоронних органів в «рахункові палати». «Тюрма не лікує, а калічить» – пенітенціарна система в Україні спроможна виконати мету покарання злочинців, але не перевиховання чи виправлення. Вона не може забезпечити зайнятість працею та трудове пе­ревиховання засуджених.