7. Встановлення конфігурації Norton Commander у. 5.0

Оболонку Norton Commander, як і будь-яку іншу програму можна настроювати, змінюючи її конфігурацію. В останній версії NC дещо покращено механізм настроювання конфігурації. Всі настройки конфігурації об'єднано в один підпункт - Configuration, який входить в пункт меню Commands. При цьому в Configuration утворено ще одне підменю, де систематизвано всі опції.

Отже, для зміни конфігурації Norton Commander версії 5.0., необхідно ввійти у верхнє меню в пункт Commands, а в ньому в підпункт Configuration. Відкривається, ще одне підменю, показане на малюнку 7.1.

Мал. 7.1. Меню Configuration

Наприклад, для файла задано значення в структурі SECURITY, а використовується файлова система, що не допускає викорис­тання цих даних¹. У цьому випадку необхідно перевірити відпо­відність вимогам доступу в запиті до інформації про файл у фай­ловій системі. Невідповідність вимогам свідчить про наявність помилки. За відповідності вимог доступу інформація про файл (атрибути, розмір, фізична адреса, права доступу та ін.) запису­ється в об'єкт «файл» і повертається назад. У випадку помилки формується її код.

Використання цих шарів передбачає незалежність кожного шару від усіх інших. Звертання до пристроїв з погляду користува­ча однакове для гнучких, цупких дисків, CD і USB-пристроїв.

Зазначимо, що ієрархія рівнів абстракції використовується не тільки при побудові ОС. Типовим прикладом такої ієрархії є семирівнева модель відкритих систем, яка дозволяє змінювати кожен рівень окремо, незалежно від інших рівнів.

Недоліком ієрархічної системи є її значна складність, яка суттєво утруднює виділення рівнів.

Фактично система являє собою не послідовний ланцюжок рівнів, а дерево з великою кількістю вузлів. Функцій дуже багато, кожна зі своїм інтерфейсом; інтерфейс кожного рівня недостатньо документований. Розроблювачі ОС часто не дотримуються правил, переходячи через рівні з порушенням порядку взаємодії. Таку сис­тему дуже важко модифікувати.

2.2. Методологія ядра

Сутність методології, що базується на ядрі, полягає в тому, що з усіх модулів обираються ті, що є універсальними для більшості ОС — вони складають ядро системи. У цьому випадку розширення і зміна служб ОС, як правило, не спричиняють зміни ядра. Цей принцип покладено в основу розробки ОС UNIX і найновіших вер­сій WINDOWS. До того ж, деякі модулі ОС потрібні всім додаткам, незалежно від їхнього типу, інші модулі використовуються тільки деякими додатками. Так, модуль керування пам'яттю застосо­вується додатками будь-якого типу, а керування локальною ме­ режею не є модулем, необхідним для будь-якого додатка. Модулі операційної системи, відповідно, поділяються на два класи:

• ядро ОС — модулі, необхідні для роботи будь-якого додат­ка, ці модулі постійно знаходяться в нам'яті;

• утиліти — модулі ОС, що завантажуються в пам'ять у міру необхідності й вивантажуються з пам'яті після використання.

Основний критерій такого поділу — рівень привілеїв коду. Сучасні процесори підтримують різне число рівнів привілеїв. На­приклад, процесори типу 1-32 використовують чотири рівні приві­леїв, деякі процесори — тільки два. Для забезпечення сумісності більшість ОС використовують два рівні привілеїв, незалежно від архітектури процесора: рівень користувача і рівень супервізора. Залежно від того, які частини ядра на якому рівні привілеїв пра­цюють, усі архітектури поділяються на три типи: архітектура з монолітним ядром, мікроядерна й екзоядерна.