Експериментальна частина

1. Забарвлення індикатора у різних середовищах

У шість пробірок налити по 10 крапель дистильованої води та додати в дві з них – розчин лакмусу, в дві – розчин метилоранжу, і в останні дві – розчин фенолфталеїну (по 1 – 2 краплі). Записати у таблицю забарвлення індикаторів у нейтральному середовищі.

Додати у перші три пробірки по кілька крапель розчину лугу та записати у таблицю забарвлення індикаторів у лужному середовищі.

У другі три пробірки додати по декілька крапель кислоти та записати у таблицю забарвлення індикаторів у кислому середовищі.

Таблиця

Назва індикаторів	Забарвлення у різних середовищах
	кисле	нейтральне	лужне
Лакмус
Фенолфталеїн
Метилоранж

2. Визначення рН за допомогою універсального індикатора

У чотири пробірки налити потрохи: в одну 0,1 н. розчин хлороводневої кислоти, у другу – 0,1 н. розчин оцтової кислоти, у третю – 0,1 н. розчин амоній гидроксиду, у четверту – дистильовану воду. Вимірити рН зазначених розчинів універсальним індикаторним папером.

3. Гідроліз солей

У три пробірки налити по кілька крапель: у першу – дистильованої води, у другу – розчин цинк сульфату, у третю – розчин натрій карбонату. У кожну з пробірок додати по 1 – 2 краплі лакмусу. Порівняти фарбування лакмусу і визначити середовище. Скласти молекулярні й іонні рівняння гідролізу солей.

4. Вплив температури на гідроліз

До розчину натрій ацетату додати 1 – 2 краплі фенолфталеїну. Відзначити інтенсивність фарбування. Нагріти пробірку до кипіння і знову відзначити інтенсивність фарбування.

Контрольні питання і завдання

1. [H⁺] = 2,8 ∙ 10⁻³ моль/л. Визначити рН розчину і характер середовища.

2. рН = 9,05. Чому дорівнюють [ОH^¯] і [H⁺] ?

3. Яке середовище будуть мати розчини AlCl₃, Na₃PO₄, NaHCO₃? Напишіть молекулярні й іонні рівняння гідролізу.

Лабораторна робота № 10

КОЛОЇДНІ РОЗЧИНИ МОЛЯРНОЇ МАСИ

ЕКВІВАЛЕНТА МЕТАЛУ

Цілі:

Теоретичні положення.

Дано:

Визначити:

Техніка безпеки:

Методика досліджень.

Протокол досліджень.

Обробка результатів експерименту.

Висновки:

Питання для підготовки до захисту лабораторної роботи

Список літератури

Вимоги до оформлення

Подаються ідентично вимогам стандарту ДСТУ 3008-95. Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення.

Структура звіту:

– тема;

– цілі лабораторної роботи;

– матеріали та обладнання;

– методика досліджень (умови, за яких проводиться дослід, схеми приладів);

– протокол досліджень(спостереження, рівняння реакцій, що проходять, таблиці);

– обробка результатів експерименту;

– висновки.

Оцінювання лабораторної роботи

Загальні вимоги до виконання лабораторної роботи, що мають забезпечити максимальну оцінку:

• повна відповідність звіту про виконання лабораторної роботи методичним рекомендаціям;

• володіння теоретичним матеріалом щодо предмету досліджень;

• загальна та професійна грамотність, лаконізм і логічна послідовність викладу матеріалу;

• відповідність оформлення звіту чинним стандартам.

Припущені недоліки, що знижують оцінку:

Помилка при постановці експерименту:

– не перевірена герметичність приладу;

– показання знімаються не за нижнім краєм меніску води;

– пробірка не щільно закрита пробкою, що приводить до втрати водню.

Помилка у розрахунках при обробці результатів експерименту.

Розрахована відносна помилка визначення молярної маси еквівалента металу перевищує 3%.

Порушення правил техніки безпеки.

Дисперсними системами називають системи, у яких одна речовина розподілена у вигляді дуже дрібних часток в іншій.

Розподілену речовину називають дисперсною фазою, а речовина, у якої розподілена дисперсна фаза – дисперсійним середовищем.

У залежності від розміру часток дисперсної фази системи поділяються на три типи: істинні розчини – діаметр часток < 10⁻⁹ м; колоїдні розчини – діаметр часток від 10⁻⁹ до 10⁻⁷ м; грубі дисперсії – діаметр часток > 10⁻⁷ м.

Існує два методи одержання колоїдних розчинів: дисперсійний, котрий припускає подрібнення великих часток до розмірів колоїдних, і конденсаційний – укрупнення більш дрібних часток (молекул чи атомів). Диспергування здійснюють механічним чи ультразвуковим дрібненням. Конденсаційний метод звичайно заснований на хімічних реакціях. Розглянемо структуру колоїдної частки на конкретному прикладі золя аргентум хлориду, що утворюється при взаємодії розчинів:

NaCl + AgNO₃ = AgCl + NaNO₃

С₁ С₂

Припустимо, що C₁ > C₂, тобто в надлишку знаходиться натрій хлорид. Тоді структура утвореної частки, яка зветься міцелою буде:

 (AgCl)_m n CI^¯ (n – x) Na⁺ x Na⁺,

де (AgCl)_m – кристалічний агрегат; n CI^¯ – потенціалвизначаючі іони (іони, які адсорбіруються на поверхні кристалічного агрегату); n CI^¯ (n – x) Na⁺ – адсорбційний шар, який складається з потенціал визначаючих іонів та адсорбційного шару протиіонів – (n – x) Na⁺;

{(AgCl)_m n CI^¯(n – x) Na⁺^х− – гранула або колоїдна частка;

x Na⁺ – протиіони дифузного шара.

Колоїдні системи досить стійкі через наявність у колоїдних часток однойменних зарядів. Явище укрупнення колоїдних часток називається коагуляцією. Вона може здійснюватися добавкою електроліту, зміною рН середовища, температури, дією деяких високомолекулярних органічних сполук (поліакриламіду, поліоксу та ін.), ультразвуку. Укрупнення колоїдних часток супроводжується випадінням важкорозчинної речовини в осад.

Зворотній процес переходу осаду у розчин у вигляді колоїдних часток зветься пептизацією.

Ціль – надати практичну допомогу студентам при оволодінні матеріалом розділу дисципліни хімії “Колоїдні розчини”.