Ідентифікація:

УФ- та ІЧ-спектроскопія.

При кип'ятінні з розчином лугу виділяється діетиламін, який ви­являють за характерним запахом:

З розчином купруму (II) сульфату утворюється синє забарвлен­ня, а при подальшому додаванні амонію тіоціанату випадає яскраво-зе­лений осад:

Субстанція дає характерну реакцію на піридиновий цикл. При кип'ятінні з 2,4-динітрохлорбензолом утворюється жовте забарвлення, яке від додавання розчину лугу переходить у фіолетове, а потім в буру­вато-червоне:

5. Розкриття піридинового кільця відбувається також при взаємодії з ціанобромідом або роданбромідним реактивом:

Реакційну суміш нейтралізують розчином натрію гідроксиду.

Похідне глутаконового альдегіду конденсується з первинними аро­матичними амінами з утворенням шиффових основ, забарвлених у жов­тий, оранжевий або червоний колір:

Визначають також температуру застигання, густину та показник заломлення діетиламіду кислоти нікотинової.

Кількісне визначення:

1. Ацидиметрія в неводному середовищі (суміш кислоти оцтової безводної та оцтового ангідриду). Кінець титрування визначають по­тенціометрично, s = 1:

2. Модифікований метод К'єльдаля. Лікарську речовину гідролізу-ють кислотою сульфатною, розчин підлужують, діетиламін відганяють у приймач з кислотою борною і титрують розчином кислоти хлоровод-невої, індикатор - метиловий червоний і метиленовий синій (2:1), s = 1:

Паралельно проводять контрольний дослід. Зберігання. Оберігати від дії світла. Застосування. Для приготування кордіаміну.

Кордіамін (Cordiaminum)

25 % водний розчин діетиламіду нікотинової кислоти. Ідентифікація: Див. діетиламід нікотинової кислоти. Кількісне визначення. Рефрактометрія. Зберігання. У захищеному від світла місці. Застосування. Стимулятор нервової системи; аналептик.

Ізоніазид (Isoniazidum)

Гідразид ізонікотинової кислоти (ізонікотиноїлгідразин) Отримання. Здійснюють за такою схемою:

Властивості. Білий кристалічний порошок без запаху, гіркий на смак. Легко розчинний у воді, важко розчинний у спирті, дуже мало роз­чинний у хлороформі, практично не розчинний в ефірі.

Ідентифікація:

1. За фізико-хімічними показниками: температура плавлення, ГЧ-спек- троскопія.

2. Визначають температуру плавлення гідразону (жовтий осад), отриманого взаємодією з ваніліном:

З розчином купруму (II) сульфату утворюється блакитне забар­влення й осад; при нагріванні розчин і осад набувають світло-зеленого, а потім жовто-зеленого кольору, спостерігається виділення бульбашок газу:

4. З аміачним розчином аргешуму нітрату ізоніазид утворює спочатку жовтуватий осад, потім - наліт металічного аргентуму на стінках пробірки:

5. Субстанція дає реакції на піридиновий цикл (див. діетиламід кис­лоти нікотинової).

Кількісне визначення:

Броматометрія, пряме титрування, індикатор - метиловий крас­ний, s = 1,5. Метод ґрунтується на окисненні субстанції бромом:

2. Йодометрія в присутності натрію гідрокарбонату, зворотне тит­рування, індикатор - крохмаль, s = 1/2:

Паралельно проводять контрольний дослід.

Зберігання. У добре закупореній тарі, яка вберігає від дії світла.

Застосування. Протитуберкульозний засіб.

З-Метокси-4-оксибензиліденгідразид ізонікотинової кислоти гідрат

Добування. Синтезують фтивазид конденсацією ізоніазиду з вані­ліном:

Лекція

Тема: Гліциди (вуглеводи, сахариди).

План:

Загальна характеристика групи.

Глюкоза: добування, особливості проведення аналізу при дослідженні якості препарату, застосування в медицині.

Кальцію глюконат: добування, особливості проведення аналізу при дослідженні якості препарату, застосування в медицині.

Найпоширеніший у природі клас органічних сполук – це вуглеводи. Вони

є продуктом фотосинтезу.

Термін «вуглеводи» запропоновано в 1844 р. російським хіміком К.Г. Шмідтом на підставі даних елементного складу перших представників цього класу сполук, тому що було установлено, що їх молекули складаються з атомів вуглецю, водню, кисню, причому співвідношення атомів водню і кисню таке саме, як у молекулі води [C_х(H₂O) _у].

Подальше вивчення будови цих сполук і відкриття речовин зі складом, який не відповідає зазначеній емпіричній формулі, показали, що віднесення їх до «гідратів вуглецю» є лише формальним, але прийнята назва «вуглеводи» збереглась.

В рослинному і тваринному світі вони поширені головним чином у вигляді різних похідних і значно рідше – у вільному вигляді. Вуглеводи, виконуючи різні життєво важливі функції, є вихідним матеріалом для біосинтезу багатьох органічних сполук живих організмів.

Для людини і тварини – вуглеводи є продуктами харчування з високою енергетичною цінністю.