Iван, що Найдою прозвали, засiвши в лiсi, ждав нас з великою гарматою.

Близько пiдступив та теж зненацька й шарахнув з гармат! Вiд несподiванки

ми вскочили в болото., Поки висiпались, вони нас обiгнули i стали збоку, -

мусили ми тiкать, та у дорозi знову наскочили на ирода Саву, що повертавсь

уже назад! Багато й там людей пропало, i розсiялися хто куди. От i досi не

зберуться знов докупи.

ЯВА II

Тi ж, Гнат_, з ним гайдамаки й козаки. Кiлька чоловiк несуть прямо у

печеру мiшки.

Гнат._ А, Медвiдь!

Всi._ Здоров, брате!

Гнат._ Як ся маєш?

Медвiдь._ Ледве утiк оце з рук Сави.

Всi._ У-у, зрадник!

Гнат._ Стривайте, попадеться вiн i нам у руки... Паюйте все, товаришi,

помiж собою, а менi нiчого не треба; тютюн є, оливо i порох є, то з мене й

доволi!

1-й запорожець._ Та ще ж немає всiх.

Гнат._ А й справдi, бiльш половини тут товаришiв нема; я собi

замислився i не примiтив, де вiдстали.

1-й запорожець._ По дорозi є корчма, то певно, що там застряли.

Гнат._ Ото вже негаразд, що купи не держаться, - ще попадуться, коли

погоня буде.

1-й запорожець._ Пiд самiссньким носом у немиров-ського пана в костьолi

похазяїновали, то треба ждать погонi вiд самого Сави. Тiлько ж там мiж

ними Молочай, Вернигора i Вовк, то не дадуть у кашу наплювать.

Грива._ Та так. А що там здобули?..

1-й запорожець._ Грошей до бiса i утвар всяка.

Голос._ Якийсь чоловiк спустився в балку... А десь далеко гупотить.

Пильнуйте, братцi, бо так потемнiло, що я не бачу.

Гнат. _Скоро мiсяць зiйде. (До Медведя.)_ Якiв так бачить, як нiхто.

Грива._ Такого вартового немає в свiтi.

Гнат (до Гриви)._ А вийди, брате, подивись, що там за чоловiк.

Грива вийшов.

1-й запорожець._ А що, пане отамане, нема вiстей про Кульбабу?

Гнат. _Нема, як в воду канули й Кульбаба, й Горицвiт! Коли не вернеться

й Кравчина, то сам тодi пiду я Саву добувать, щоб виконать присуд

громадський i смертi ирода предать! А як складу i я, як инчi, голову свою,

- iдiть другi його шукати, бо поки Сави смертiю не скараєм, не буде нам

життя: вiн переловить нас усiх! Не менше Сави лиха робить Iван Найда, що

вiн прийняв його був до коша i разом з ним пристав до ляха, то i цього

пiймати i смертiю покарати треба!

ЯВА III

Тi ж._ Грива i Кравчина.

Кравчина. Здоровi, пани-браття! Як ся маєш, Гнате?

Всi. _Кравчина!

Гнат. _Насилу ми тебе дiждались! Ну що? Якi принiс ти вiстi?

Кравчина. Дещо вивiдав, але дуже мало; Саву не бачив - трудно

приступить. Вiн женився на тiй дiвцi, що колись-то в Очеретнiй хтось з

наших захопив. Живе бiля Немирова в селi Степашках, що подарував йому

Потоцький, заселяє свої землi тими гайдамаками, котрi, пiймавшись, каються

i присягають жити тихо. Кульбаба i Горицвiт попались на замiрi вбити Саву.

Кульбаба покаявся i живе тепер в Степашк-ах, у тiм селi, де Сава; а

Горицвiта Сава повiсив, бо той покаятися не схотiв.

Голос._ Гей, батьку Гнате! Ляск чуть такий, нiби б'ються на шаблях. Але

не бачу я нiчого, бо мiсяць ще не вийшов з лiсу.

Гнат. _Певно, за нашими погоня! Тiкаючи сюди, вони покажуть шлях до

нашого коша... Ану, товаришi, станемо у щiлинi, через яку бiльш трьох не

пройде... Мушкети зарядженi?

1-й запорожець._ Наготовi.

ЯВА IV

Тi ж i Микита._

Микита._ Пани-браття!.. Погоня велика... Чалий Сава!..

Гнат._ Де?

Микита._ Отут вже близько, нашi б'ються, щоб не пустить сюди... Ох, дай

води!..

1-й запорожець. _Вода в печерi.

Микита пiшов у печеру.

Гнат._ Даремно куль з мушкетiв не пускать, палить тодi, коли пальнути

можна прямо в пику, щоб нi одна куля не пропала, а потiм рубай! Перший,

хто побачить Саву, гукай на мене: я хочу сам заглянуть зрадниковi в вiчi!

Микито! Де ж Микита?

1-й запорожець._ В печерi. (Полiз у печеру.)_ Микито!

Гнат._ Спитай, де саме вiн своїх покинув.

1-й запорожець (з печери)._ Та вiн увесь в кровi. Доходить! (Вилазить з

печери.)_ Кров'ю зiйшов, умира.

Голос з дерева. У балцi б'ються. А на горi видко:

кiннi.

Гнат._ О, коли ще на горi i в балцi б'ються, то ми їх не допустим сюди.

Зостаньсь, Медведю, ти один тут при скарбах; коли поляжем ми, ти заснуєш

нову ватагу. Прощай, може, бiльше не побачимось. Ходiм, панове, яром, а

потiм вискочим на гору. Вони не сподiваються, бо думають, що там уся

ватага, i ми їм раптом, зненацька, вдарим в спину! Ну, панове, або дома не

бути, або слави добути!

Всi._ Смерть усiм ворогам! (Вийшли.)_

ЯВА V

Медвiдь на кону, голос на деревi.

Медвiдь._ Якове! А що там тобi видко?

Голос._ Мiсяць виплив з-за дерев i гарно гору освiтив... Ой-ой-ой!

Багато кiнних вискочило з балки... Всю гору вкрили - такого їх.

Медвiдь._ Виходить, нашi засiли в балцi, а там скелi-й болото - туди на

конях не пiд'їдуть.

Голос._ Позлазили з коней. (Пауза.)_ Пiшi вiддiлились вiд кiнних.

Медвiдь._ Ой, поможи ж боже нашим добратись до гори. Не видко наших ще?

Голос._ Не видко.

Медвiдь._ Ото як довго! А боже мiй!

Голос._ Пiшi кинулись бiгом у балку! I нашi вилiзли уже на гору.

Медвiдь_. Ага!

Голос._ Нашi щезли за деревами.

Медвiдь._ Перебiгають, прикриваючись... Ну, що?

Голос._ Нашi кинулись бiгом до коней. Близько вже... Блиснули шаблi.

Ай, що там робиться!.. Конi стають на диби... розбiгаються...

Медвiдь._ То колють коней шаблями в морди i пiд боки, щоб роз'ярить...

Голос._ Конi вже розбiглись врозтiч, а деякi на землi лежать i

б'ються...

Медвiдь._ Перерiзали вожатих i покалiчили, виходить, коней, щоб решта

ворогiв зосталась пiша...

Голос._ Нашi кинулись бiгом у балку... Нiчого не видко, тiлько

гуркотить!

Медвiдь._ О, тепер пiшi на пiших, вони цього не ждуть! От де пекло

буде! Певно, Якове, зостанемось ми вдвох з тобою, бо всi поляжуть.

Голос._ У балцi аж клекотить.

ЯВА VI

Тi ж i Молочай, ранений.

Медвiдь._ Молочай! А що там, як?

Молочай._ Я тебе одразу й не пiзнав... Дай води напитись... Умираю!..

Медвiдь (подає воду)._ Давай перев'яжу тобi я рани.

Молочай._ Де там їх перев'язать! Весь покарбований i у дiрках, як

решето! Подумай, брате: тiлько що виїхали ми за корчму, наскочила їх цiла

сотня при гарматi, а нас лиш тридцять. Одначе вистрiлить з гармати ми їм

нi разу не дали. Три рази на скаку ми коней повертали вкруть i кидались їм

в бiк - прорiзували наскрiзь i знов тiкали. Вернигора, я i Вовк перед

вели, i в перший же наскок полiг Вернигора пiд шаблею Iвана Найди, того,

що з Савою утiк. Вiн, певно, старший тут, бо Саву я не бачив. Так

одбиваючись, добрались ми до лiсу, коней покидали i на болотi всi засiли.

Вони вернулися на гору, бо кiньми у болото не полiзеш. Отут своїх покинув

я i ледве жив болото перелiз, i от таки добрався до коша, а нашi там

зостались, щоб не показати сюди шляху, i, певно, всi поляжуть, бо їх

зосталось менш десятка!

Медвiдь._ На помiч їм усi пiшли i там, у балцi, вже зчепились в ручки.

Молочай._ Не подолiють, бо їх багато... Ох, чую, що сила мене кида.

ЯВА VII

Тi ж i дiд-знахар.

Знахар. _Що тут робиться? Либонь, весiлля десь кривавеє справляють?

Лежу в своїй норi, i щось менi не спиться, а все здається, що в лiсi

клекотить i брязкотить. Так я й пiшов сюди.

Медвiдь._ Батава страшна йде. Ось обдивiться лиш Молочая.

Знахар (полапав Молочая за руки, за голову)._ Ти, сину, зараз помреш,

бо кров'ю стiк.

Молочай._ Одведи мене, мiй брате, у печеру. Прощай! Прощайте, дiду!

Знахар._ Поклонись там нашим всiм лицарям, що полягли за вiру

православну.

Молочай (до Медведя)._ Може, доведеться тобi, якщо жив будеш, побувать

у Медведiвцi. Спитай там про Марину Житню, то мати моя... Поклонись їй i

вiддай цi грошi. (Дає.) _Та розкажи старiй в утiху все те, що знаєш сам

про мене; а коли матерi не знайдеш, то на громадське дiло грошi поверни.

Веди мене мерщiй - я смерть вже чую.

Медвiдь _повiв його в печеру.

Голос._ Нашi повертаються, тiльки щось мало їх.

Знахар._ Косить кирпата завзятих, а вони знову наростають... Коли цiй

рiзнi буде край?

Медвiдь (виходить з печери)._ Помер. Ще одного велетня не стало...

ЯВА VIII

Тi ж, Гнат, Шмигельський i решта.

Гнат._ А скiлько нас зосталось?

1-й запорожець._ Лиш п'ятнадцять, батьку, та й тi калiки всi.

Гнат._ Дорого ж ми заплатили! Сорок п'ять лягло!

Гайдамаки всi п'ють воду. Дiд роздивляється, перев'язує, шепче, дає

пить зiлля.

Дай i менi води, мов у пропасницi, увесь горю. (П'є.)_ Сорок п'ять

таких лицарiв... Ох! Нема Вернигори, Молочая... Вовка. Медвiдь._ Молочай

дiйшов сюди i там з Микитою рядом помер.

3-й запорожець_. Вернигору оцей (показує на Шмигельського)_ проткнув!

Гнат_. О, цей багатьох поклав, вiн Вовковi у мене на очах голову

розвалив. Я думав - Сава i, кинувшись на нього, звалив на землю, але i тут

ми довго ще боролись, поки йому я рота не заткнув своїм кисетом з тютюном!

Запорожець_. Це старший! Чого ти куняєш?

Гнат_. Дайте йому води. А я й не бачу, що тут наш лiкар нагодився.

Медв_iдь (дає Шмигельському води)._ Напився?

Шмигельський (напившись)._ Спасибi.

Гнат_. Ну, дiду, перш усього до цього приступи, бо вiн вже вiша голову,

а менi б хотiлося з ним побалакать, а потiм повiсить його.

Знахар (огляда Шмигельського)._ Вiн увесь рана. Тiлько в однiм ось

мiсцi з правої руки найбiльш юшить, а то скрiзь зашкорубло.. (Шепче.)_

Ковтни. (Дає склянку.)_ Три рази...

Шмигельський п'є.

Гнат_. А тепер дай i менi доброго чого напитись, бо всього пече.

Знахар_. Стривай, давай руку. О, тут ще багато кровi. А не чуєш, нiде

тепленька не тече?

Гнат_. Не чую. Певно, рани невеликi й зашкорубли. Обдивимось завтра.

Знахар_. На, пий. Це зiлля тебе зараз пiдтримає i сон добрий дасть.

Гнат (п'є)._ Ну, пане ляше, давай побалакаєм, бо скоро тобi стане легше

- я тебе повiсю.

Шмигельський_. Я не собака, щоб мене вiшать! Хiба немає iнших кар?

Посади на палю або шкуру здери з живого.

Гнат_._ Знайомий голос, i балачка чисто запорозька. Хто ти?

Шмигельський_. Iван Шмигельський, приятель твого найпершого друга й

побратима.

Гнат_. Сави??! Пiзнав! О, чом же ти не Сава! Я б тебе не вiшав, а на

цепу водив би за собою, а потiм вимотав би жили з тебе.

Шмигельський_. Мотай i з мене жили. Роби зо мною все, що з Савою б

робив, i заспокой свою ти наболiлу душу. Нi ти, нi я, нi Сава в тiм не

винуватi, що йшли ми рiзними шляхами... А якби Сави слухав ти, не так би

склалося, як зараз є.

Гнат_. Найшовся б инчии Сава! Багато зрадникiв настало, що за панськi

ласощi й принади свiй кидають народ i вiру, до инчого люду пристають та й

ворогують там проти братiв своїх далеко гiрше й бiльше, нiж сам ворог!..

Скажи менi: що Сава, як живе? Чи простим козаком, яким i був, чи паном

став, як усi пани?

Шмигельський_. Для всякого створiння назначено, де й i як йому слiд

жити!.. Риба живе у чистiй водi, птиця в повiтрi, звiр в норах, а чоловiк

повинен жити так, як йому здається краще! Сава живе, як Сава; Гнат живе,

як Гнат; Потоцький, як Потоцький.

Гнат. _В розкошах один, а тисячi без хлiба? На палю б вас усiх!

Шмигельський_. I тебе на палю треба посадить за те, що ти не знаєш,

чого хочеш!

Гнат. _Рiвностi!

Шмигельський_. Однакових листiв на деревi нема.

Гнат. _Будь собi хоч семи п'ядей у лобi, носи на плечах скелi, але на

мене й на моє руки не пiднiмай!

Шмигельський_. Одначе ти пiднiмаєш руку на моє життя, а хто ж тобi на

це дав право?

Гнат_. Ти - зрадник! А поки душа моя живе у моїм тiлi, нiхто не спинить

мої руки. Вони не перестануть тих карати, що зрадили народовi свойому i

одсахнулися вiд нього за панськi ласощi й принади.

Шмигельський_. I ти зрадник! Зрадив ти законам Речi Посполитої! Ти

проливаєш кров i винуватих, i невинних;

ми ж виннi тiлько в тiм, що думали не так, як ти, а все ж таки служили

краю.

Гнат. _Панам!

Шмигельський_. Тобi здається так, а нам iнакше. За кривди панськi ти

хочеш помстою платить, шукаючи у тiм для ран народних лiкiв; а ми лiчить

хотiли тим народне лихо, щоб гайдамацтво знищить i дати спокiй Українi!

Гнат. _Панам!!

Шмигельський_. Нас бог розсудить там, а поки що суди мене, як хочеш,

сам!

Гнат (мовчить)._ Жаль твого розуму. Я б тебе не покарав, якби був певен

в тiм, що до моїх думок пристанеш i Саву покарать менi поможеш!

Шмигельський_. Нi, Гнате! Як сонце й мiсяць нiколи не зiйдуться на

своїй путi, так ми не зiйдемось думками.

Гнат. _Правда! Нас порiвня лиш домовина. Пани-браття. виведiть пана

Iвана за кiш i там прострельте йому лоба. Та викопайте яму для Микити,

Молочая й для пана Iвана; вiн варт того, щоб поховать його з сiчовиками

вкупi.

Шмигедьський. Спасибi, пане отамане, за честь! Ще ласки я прошу: звели,

щоб по менi стрiляли три або чотири - певнiща смерть, бо коли один добре

не влучить, прийдеться знову добивати, як собаку.

1-й запорожець._ Я в ухо тобi стрельну-i зразу смерть.

Шмигельський_. Ну, гаразд... Прощай, Гнате!.. Ходiм, пани-браття.

Пiшли.

ЯВА IX Тi ж, без Шмигельського.

Гнат. _Ти знаєш, дiду, що громада присудила предати смертi Саву.

Послали двох на цеє дiло: один, Кульбаба, зрадив; другий. Горицвiт, сам

смерть прийняв! Порай менi: кого тепер послати, щоб Саву смертi вiн

предав?

Знахар._ Сави нiхто не вiзьме, нiхто не стратить. Тiлько ти вiзьмеш,

тiлько ти стратиш, Гнате! Йому призначено, щоб згинув вiн вiд братньої

руки за грiх великий свiй! Та ще вiзьми Кравчину - при ньому смерть до вас

не доторкнеться!

Гнат. _Коли призначено - то й станеться! Вiзьму Медведя i Кравчину та й

зараз же пiду.

Знахар._ Iще моя вам рада: покладiть у чоботи своєї ви землi, щоб нiхто

не знав вашої пiдмови.

Вистрiл.

Гнат. _Пропав зрадник! Так пропаде i Сава без пуття, без слави, так

пропадуть всi зрадники свого народу!.. Готуйтеся, товаришi, пiдем в

дорогу... Лiсами, ярами я приведу вас в палац Сави i сам, своєю власною

рукою його скараю!

Завiса.

ДIЯ П'ЯТА

Свiтлиця Сави, гарно убрана килимами. На стiнах зброя. Пiд стiнами

турецькi канапи; напередi стiл. Вглибинi колиска.

ЯВА I

Зося_ колише дитину; бiля неї стоїть баба.

Зося_. Заснуло. Iдiть, бабусю, вiдпочиньте. Коли дитя прокинеться, я

вас покличу.

Баба. _А коли ж, серце, будемо хрестити, бо вже ж пора:

чотири недiлi минуло, як дитя родилось, а ще й досi в хрест не ввели.