I кладе йому на плечi),_ подушку I верету. (Стягає з постелi подушку I

верету i також кладе на його.)_ Iди! (Випихає його за дверi. Мовчанка. За

сценою чути важке зiтхання i повiльнi кроки Миколи)._

ЯВА П'ЯТА

Жандарм i Анна._

_

Жандарм _(обнiмає Анну)._ Ну, тепер ми самi.

Анна_. Цить! Я боюсь, щоб вiн там собi якого лиха не заподiяв.

Жандарм _. Не бiйся! Вiн тепер занадто ослаб, розкис! Зариється в

солому i засне.

Анна (припадає до нього)._ Михаиле, Михаиле! Що буде з нами? До чого

воно дiйде? Чим воно скiнчиться?

Жандарм _. Дурна! Ось вона чим турбується! Нiбито хтось у свiтi знає,

чим що скiнчиться i до чого дiйде? Жий та дихай, доки жиєш! Зле тобi? А

коли не зле, то дякуй богу. Як буде зле, тодi час буде думати про те зле!

Чим скiнчиться! Нiчим не скiнчиться. Будемо жити, доки можна. Будемо

любитися, доки можна. Будемо людям в пику смiятися, доки можна, доки вони

нас пiд ноги не вiзьмуть. А потому? Потому один кiнець: всi помремо i

чорту в зуби пiдемо. Ось чим воно скiнчиться, коли хочеш знати. (Обiймає

її.)_

Заслона спадає_

ДIЯ П'ЯТА

Хата Миколи. День. Стiл вiдсунеiiпй, за столом i на ослонi селяни i

жiнки, мiж ними Бабич i Настя. Микола, пiдпитий, з келишком у руцi, серед

хати. На столi велика пляшка горiлки i хлiб та сiль._

ЯВА ПЕРША

Микола, Бабич, Настя, селяни, жiнки_

_

Селяни (п'яними голосами спiвають журавля):_

Ой там у лiсi, ой там у лiсi плужочок,

Плужочок-чок-чок-чок (2), плужочок.

Ой виорав вiн (2) ланочок,

Ланочок-чок-чок-чок (2), ланочок.

Ой насiяв вiн (2) конопель,

Конопель-пель-пель-пель (2), конопель.

Та впронадився (2) журавель,

Журавель-вель-вель-вель (2), журавель.

Ой я, я тому (2) журавлю,

Журавлю-влю-влю-влю (2), журавлю

Та бучком ноги (2) поломлю,

Поломлю-млю-млю-млю (2), поломлю.

Селяни i селянки при остатнiх куплетах похитуються, торкають однi одних

плечима та кивають головами, позираючи на Миколу, що стоїть зi звiшеною

головою i держить чарку в тремтячiй руцi. Коли спiв скiнчився:_

Микола_. Ну, куме, дай боже здоровля! (П'є.)_

Бабич_. Дай боже всього доброго!

Микола_. Нi, сього не кажiть! Чого доброго? Я доброго нiчого у бога не

прошу. Досить уже того доброго зазнав, буде з менеї (Наливає i передає

чарку Бабичевi.) _Ну, прошу!

Бабич_. Дякуємо красно. Нi, кумцю, не гнiвiть бога! Що бог дасть, то не

напасть. Не раз чоловiк гадає, що не знати яка на нього бiда впала, аж за

день, за другий озирається, а воно вже йому на добро вийшло. Ваше

здоровля, сусiдо! (Обертається до iншого селянина i п'є.)_

Перший селянин_. Дай господи й вам!

Микола_. Ну, вже ви менi сього не кажiть. Уже я то

на своїй шкiрi витрiбував, яке воно добро виходить. Нi, кумове чеснi,

вiрте менi чи не вiрте, а менi здається, що пан бiг часом собi смiх iз нас

робить!

Селяни_. Бiйтеся бога, куме, що ви говорите! Таже то образа божа!

Микола (махає рукою)._ Одно мене ще в свiтi держить - отся живиця!

(Бере чарку, наливає i п'є.)_

Настя (пiд вiкном до другої жiнки, киваючи голо вою)._ Я то знала, що

до того воно дiйде. Бiйтеся бога, тога жiнка анi стиду не має, анi серця.

Перша жiнка_. Ой та певно. Мiй старий казав, що буде в радi о тiм

говорити, аби її при всiй громадi рiзками висiчи, най не дає злого

прикладу.

Настя_. Певно, що варто би. Адже й нинi в церквi. -Бiйтеся бога! Таж

такого ще свiт не бачив. З чужим парубком аж до самої церкви прийшла, а

потому як сама стала, то щоби вам до образiв, до вiвтаря святого лицем

обернулася! Де там! До нього обернулася, до нього, 'окаянна, молитви

шепче. Жiнки довкола неї повiдступалися, таке вам колесо зробили, мов вiд

зараженої тиснуться, а вона нiчого, мов i не бачить. Так усю хвалу божу й

вистояла. Та не всю, бо скоро "Достойно" проспiвали, мiй Вiандар iз

церкви, моргнув на неї, та й вона за ним вийшла.

Перша жiнка_. Та куди ж вони потяглися?

Настя_. Мабуть, до коршми. Там собi обоє в ванькирi запиваються.

(Шепче.)_

Бабич_. Куме Миколо, так ви кажете, що жiнка вас голодом морить?

Микола_. Хто? Я? Коли я се казав? Де?

Бабич_. Ну, я так чув.

Перший селянин_. I я чув. Геть по селу чутка ходить.

Микола (в п'янiм запалi)._ Бреше тота чутка! Всi брешуть, хто її далi

розносить. Кому яке дiло до мене i до моєї жiнки?

Настя_. Ну, та певно, що нам дiла нема. Але є хтось такий, що має до

неї дiло.

Микола_. Кого то обходить, що ми їмо, що варимо, чи ситi, чи голоднi?

Бабич_. Та ви, куме, не гнiвайтеся, що я вас спитав, Я прецiнь не зi

злої волi. Бо тут, бачите, деякi хотiли на радi громадськiй...

Микола_. Що, що, що? Зась радi громадськiй до моєї жiнки. Не має рада

права!

Бабич_. Ну, як ви собi не кривдуєте - то певно. Тiлько що, бачите, люди

собi дуже марикують, кажуть, що вона дуже поганий приклад дає, вибачте, на

публiку людську з тим Гурманом волочиться.

Микола (хапає себе за голову)._ Он, ой, ой! Люди! Не рiжте мене без

ножа! Не мучте мене! Не бабрайтесь у моїм серцi! Най вам моя жiнка не

стоїть у очах! От пийте, коли-сьте чеснi та добрi, що-сьте до мене

прийшли, частуйтеся i говорiть дещо веселiшого. А то тьфу! Чоловiковi й

без вас тяжко, а ви ще додаєте.

Настя_. Ой кумочку, та чи то ми не знаємо, що вам тяжко? (П'є.)_

Микола_. Ой тяжко, кумонько, тяжко! (Наливає i п'є.)_

Настя_. Та кажуть, що вона до вас по цiлих днях не говорить?

Микола_. Та що будемо говорити? Вона мовчить, i я мовчу. Отак цiлий

день мов тумани ходимо. А вона все тiлько в вiкно зазирає, чи вiн не йде.

А до мене хоч би словечко сказала.

Настя_. Ой бiдний ти, кумочку, бiдний! (Наливає i п'є.)_

Микола_. Ой бiдний, кумочко, бiдний, як той мак начетверо! (Наливає i

п'є.)_ Як той горох при дорозi. (Плаче.)_

Настя_. Та хiба я не знаю, що ти не раз з голоду млiєш, а вона що

зварить, то тому поганиновi держить. Куме, таже я твоя близька сусiда. Все

знаю, все бачу, хоч би не раз i не хотiла бачити. Не раз аж серце менi

крається! Бiгме, кумочку, крається. (Плаче i обiймає його.)_

Бабич_. Ну, ну, жiнко, може, нам пора додому?

Селяни_. Та пора би йти.

Микола_. Люди добрi, сусiди чеснi! Посидьте ще троха! Не кваптеся, не

розходiться! Я рад, що людський голос у тих стiнах чую. Поговорiть,

почастуйтеся. Ну, прошу! Ов, чарка стоїть! Що се такого? Фляшка порожня? Я

зараз другу принесу. У мене барилка єсть, схована в половнику. Що має

грiшний чоловiк робити? Коли вже таке на мою голову впало, то що дiяти! Не

береться мене нiяка робота, вiдiйшла охота до життя, до господарства.

Тьфу, нащо воно менi! Взяв я продав конята, грошi сховав та й пропиваю

потроха. Най iдуть! Не стане тих, знов щось продам.

Бабич_. Ой куме, куме, зле ти робиш! Занадто собi до голови взяв таку

дурницю та iз-за такої негiдницi добро своє керваве марнуєш!

Микола_. А нащо ж воно менi? Хiба менi життя буде? Не буде, куме! Все

пропало! Вже менi господарем не бути, так нехай же iде все! I поле продам,