6. Віддієслівні іменники, що позначають незавершені процеси, уживаймо тільки в однині

Диференційною граматичною ознакою таких іменників є, як відомо, неповна парадигма числа. Оскільки вони позначають узагальнену назву дії як багаторазової, так і повторюваної, невизначеної ні за кількістю циклів, ні за обсягом, ні за тривалістю, такі іменники треба вживати тільки в однині, наприклад:

Неправильно	Правильно
прилади для вимірювань	прилади для вимірювання
засоби нарізувань	засоби нарізування

Терміни-іменники для позначання завершеного процесу можна вживати в множині, якщо обсяг подій якось визначено, пор.: серія досліджень теплотривкості, кількість визначень напрямку.

7. Правильно вживаймо віддієслівні іменники із суфіксом –к (а)

Віддієслівні іменники із суфіксом -к-(а) можна вживати лише на позначення наслідків події (об'єктів, суб'єктів), але їх не можна вживати на позначення дії чи події. Наприклад: оцінювання, оцінення – дія, і лише її результат – оцінка.

8. Надаваймо перевагу іменникам для називання учасників процесів (суб'єктів та об'єктів)

В українській мові значно рідше, порівняно з російською мовою, трапляється неповний морфологічний перехід дієприкметників і прикметників в іменники. Так, для називання учасників дії в російській мові широко вживають прикметники (дієприкметники), що набули функцій іменника, а українська мова утворила спеціальні іменники:

Російська мова Українська мова

прибывший прибулець

вычитаемое від'ємник

пожарный пожежник

поступающий вступник

ссыльный засланець

трудящийся трудівник

Отже, не рекомендовано вживати прикметники (дієприкметники) в іменниковому значенні та запропоновано замінити деякі з них, наприклад: замість складова рекомендовано складник.

9. Дієприкметники та прикметники для позначення процесу

Лексико-граматичною особливістю сучасної української мови є майже повна відсутність у ній активних дієприкметників теперішнього часу. Тому замість скалькованих з російської конструкцій на кшталт працюючі в цеху агрегати потрібно використовувати підрядні речення.

В українській мові є два види пасивних дієприкметників із суфіксами -н-(ий), -т-(ий), утворені від основи інфінітива недоконаного та доконаного виду відповідно, які слід чітко розрізняти та правильно вживати:

Незавершений процес	Завершений процес
змінюваний тиск	змінений тиск
виліковувана хвороба	вилікувана хвороба
коригований напрям	скоригованнй напрям

Крім дієприкметників українська мова має велику кількість прикметників віддієслівного походження, які використовують для позначення дійових властивостей, напр.: вимірювальний прилад, гальмівний пристрій, виконавчий орган (суб’єкти дії), змінний тиск, виліковна хвороба, здійсненна процедура, здоланна перешкода (об’єкти дії). Не можна ріжучий інструмент, плаваючий док, треба різальний інструмент, плавучий док.

Викладені правила ґрунтуються на граматичних традиціях української літературної мови і відповідають сучасним тенденціям.

Стандартні звороти наукового стилю [9].

Основні характеристики тексту		Стандартні звороти
Тема		Стаття (книга, монографія) має назву…/називається; тема статті – …; автор розповідає про…
Мета		Метою статті є…; головна мета статті –…;
Предмет дослідження		Предметом дослідження /нашої (авторської) уваги є…; стаття присвячена;
Актуальність		Актуальність цієї статті полягає у …; однією з актуальних проблем є…; актуальним є питання…; актуальним у цьому аспекті постає питання…;
Композиція		Стаття складається/починається з…; наприкінці статті…
Опис попередніх джерел: А) указівка на джерело інформації; Б) посилання на авторську інтерпретацію		Деякі автори пропонують…; дослідники (фахівці, учені) дотримуються думки про/, що…; з точки зору…; на думку автора (авторів, деяких дослідників, багатьох дослідників, учених…; у різних джерелах наводяться…; автор вважає (висловлює думку, зазначає, переконаний, стверджує), що…; автор утілює в життя…; автор звертає увагу на…; більшість авторів зазначає, що…; іншої думки дотримуються…; дослідники зазначають (указують, підкреслюють), що…; є думка, що…; за нашими спостереженнями…; на наш погляд…; на нашу думку…;
Посилання на вже відому читачеві інформацію		Відомо (загальновідомо), що…; як відомо…; як правило…; нагадаємо, що…
Тотожність, близькість суб’єкта, об’єкта дії або місця дії		Він; цей; той; такий; це; усі ці; Тут; там; скрізь; вище; нижче.
Причини і наслідки; умови і наслідки		І; та; але; проте; однак; (і) тому; тому що; бо; оскільки; звідси…; унаслідок цього…; залежно від…; у зв’язку з цим; згідно з…; відповідно до…; за таких умов…; через…; у такому разі…; якщо…, то це свідчить про…; вказує на…; засвідчує, що…; дає можливість…; дозволяє…; сприяє…; має значення…;
Часова співвіднесеність і порядок викладення інформації		Спочатку (насамперед, у першу чергу) з’ясуємо…; передусім зазначимо…; наступним кроком у дослідженні…; одночасно; у той же час; поряд із цим; попередньо; раніше; вище; ще раз; у подальшому; у наступному; по-перше; по-друге; зараз; останнім часом; нарешті; на завершення; упродовж; останніми роками;
Усебічний розгляд об’єкта		З точки зору; у цьому розумінні; взагалі; зокрема; як правило; у тому числі; переважно; практично; по суті; з одного боку…; з іншого боку…; крім того (цього)…; окрім…; у контексті…; за концепцією…; більше того…;
Зіставлення і протиставлення інформації		Однак; проте; але; та; також; так само, як і…; як…, так і…; не лише…, але й…; порівняно з…; на противагу…; навпаки; аналогічно; також; таким чином; з одного боку; з іншого боку; у той же час; разом із тим; тим паче; інакше; саме так;
Виокремлення частин висловлювання		Головне; зупинимося на головному; слід зазначити; маємо підкреслити (зазначити); слід мати на увазі (враховувати); треба врахувати; характерно, що...; лише...; виключно це...;
Доповнення або уточнення інформації		Також; і; при чому; при тому; разом із тим; крім того; понад (що?), більше того, до речі, між іншим, головним чином, особливо, точніше, скоріше, йдеться про, мається на увазі, по суті, у цьому (відомому) сенсі, справа в тому, що, втім, все-таки, повернемося до теми, тим паче, що...; у(в) тому числі, у випадку, тобто, а саме; саме;
Зв'язок між попередньою та наступною інформаціями	Як було сказано, ... показано, .... зазначено, ... встановлено, ... одержано, ... виявлено, ... знайдено, ... з'ясовано, ...; як свідчать дані, на підставі даних, з таблиці (діаграми) виходить, (можна) встановити, у(в)раховуючи (що), як видно з таблиці, як зазначено в таблиці (схемі); як (уже) у(в)казувалося вище, зазначалося раніше, ..підкреслювалося… вище (нижче) наведено, вище йшлося про... , згідно з цим, відповідно до цього, у зв'язку з цим, у зв'язку з вищевикладеним, названий, останній, попередній, відповідний, вищеописаний, вищевказаний, вищезгаданий, вищенаведений, введений, виведений, доведений, класифікований, завершений, викладений, знайдений, описаний, визначений, відмічений, перерахований, ієрархізований, побудований, наведений, застосований, розглянутий, зроблений, сформульований, у(в)становлений, такий, такий самий, подібний, аналогічний, схожий, такого ж роду, подібного типу, наступний, який наведено, розглядуваний; той, що аналізується; один з них, деякі з них; більша частина, більшість; далі з'ясуємо; у такий же спосіб;
Об'єктивна оцінка інформації	природно, само собою зрозуміло, безперечно, безсумнівно, очевидно, навряд чи, начебто, у дійсності, насправді, дійсно, правда; точніше; зрозуміло..., але...; безсумнівно, але...; швидше за все, на перший погляд, врешті-решт, зрештою, дослідження показало, досвід (розрахунки, аналіз) підтвердив..., згідно з поглядами, встановлено, підраховано, можна припустити, невідомо, як відомо, загальновідомо;
Суб'єктивна оцінка інформації	думається; думаємо, що...; здається, що...; на наш погляд, за нашим переконанням, уявляється вірогідним (правомірним), викликає сумнів..., точка зору автора, спадає на думку, вірогідно, й(і)мовірно;
Узагальнення, висновок, підсумок	таким чином, відтак, отже, тож, у (в) цілому, коротше кажучи, у підсумку, в результаті, у кінцевому рахунку, у зв'язку з цим виходить, так що, усе це свідчить про те, що...; звідси випливає... є зрозумілим, що...; з цього ясно, що... є очевидним, що... дозволяє зробити висновок...; це зводиться до того, що... свідчить про...; нарешті, на завершення, сформулюємо висновок, одним словом, підбиваючи підсумки, резюмуючи.
Ілюстрація зазначеного	наприклад, прикладом може слугувати, наведемо приклад, проілюструємо яскравими прикладами, розглянемо приклад, про що можна судити за...; продовжимо ілюструвати...; наведемо найяскравіший приклад...; проаналізуємо типові приклади; унаочнимо;

Оформлювання результатів наукової діяльності.

• Тези (тезовий план) – стисло сформульовані положення наукових матеріалів, що розкривають суть усієї інформації. Розрізняють такі види тез:

• Дібрані автором цитати з першоджерела;

• Сформульовані власними словами основні положення статті, книги тощо.

Для складання тез можна поділити текст на фрагменти – два і більше абзаци тексту, об’єднані за смислом. Потім слід знайти інформаційні центри фрагментів (це може бути як окреме речення, так і частина абзацу або окремий абзац). Далі записують головне положення фрагмента або самостійно його формулюють.

• Конспект – стислий письмовий виклад змісту лекції, промови, книги тощо. Розрізняють конспекти почутого й прочитаного.

Конспект почутого складається зі стисло викладених основних положень, фактів і прикладів. У ньому слухач має змогу занотувати почуте, висловити своє ставлення до цього у вигляді коротких нотаток, зауважень. Аркуш ділять на дві частини: меншу залишають для власних думок, а на більшій пишуть конспект лекції. Конспектувати почуте важче, потріб­но встигнути записати головне, а тому варто скорочувати сло­ва, словосполучення. Це стосується як постійно вживаних термінів, так і загальновживаних слів. Для цього використовують загальноприйняті скоро­чення слів — р-н замість район, ст. замість стаття, к-ра за­мість культура; абревіатури термінів і словосполучень; математичні й логічні символи (< та > замість мен­ше й більше, = замість дорівнює, збігається). Якщо скорочува­ти записи, то швидкість конспектування досягатиме 80 – 90 слів на хвилину, що буде майже дорівнювати швидкості усного мовлення лектора.

Конспект прочитаного робити легше — читач не обмежений у часі й може декілька разів перечитати незрозумілий фраг­мент, щоб правильно його занотувати. При цьому можна пара­лельно користуватися словниками, енциклопедіями.

Розрізняють такі прийоми конспектування:

• вільне (думки автора передаються своїми словами);

• текстуальне (текст записують у вигляді цитат);

• комбіноване (вільне конспектування поєднане із тексту­альним).

• Реферат. Автореферат дисертації

Реферат – вид письмового повідомлення, короткий виклад головних думок, поєднаних однією темою, їх систематизація, узагаль­нення і оцінка; текст, що передає головну інформацію пер­шоджерела.

Згідно з визначенням, реферат повинен містити невелику кіль­кість елементів новизни. Достатньо грамотно й логічно виклас­ти основні ідеї із заданої теми, які містяться в кількох джере­лах, і згрупувати їх за поглядами.

Реферат – документ вторинний, компілятивний, у біль­шості випадків не може замінити першоджерела. Монографіч­ний реферат готують за одним джерелом, оглядовий – за ­кількома книгами, розділами або статтями. Рекомендований обсяг реферату – 10-12 друкованих сторі­нок (0,5 друкованого аркуша). Найчастіше його пишуть своїми словами. Цитати вводять у текст лише тоді, коли вони необхідні для повнішого розкриття теми. У тексті не повинно бути нічого зайво­го, ніяких недоречних відступів. Відповідність змісту реферату заданій темі є одним із критеріїв його оцінки.

Процес написання реферату включає вибір теми, вивчення літератури, складання плану, написання й редагування тек­сту, оформлення реферату.

Складники реферату:

1. Назва міністерства, якому підпорядковується установа.

2. Назва закладу, в якому навчається автор.

3. Назва кафедри, на якій виконано роботу.

4. Назва виду документа (реферат).

5. Заголовок (тема реферату).

6. Посада (студент) та номер групи, в якій навчається автор.

7. Прізвище, ім'я, по батькові автора.

1. Прізвище, ім'я, по батькові, посада, науковий ступінь наукового керівника роботи.

9. Місто й рік написання.

10. Текст, який складається з:

• вступу;

• основної частини;

• висновків.

12. Список використаної літератури.

Елементи 1–9 зазначаються на титульній сторінці. Спи­сок використаної літератури подають наприкінці тексту. Першим і найвідповідальнішим етапом наукової роботи є вибір теми дослідження та її формулювання. Практика свідчить, що правильно обрати тему означає наполовину забезпечи­ти успішне виконання роботи. Іноді до заголовка можна додати підзаголовок, який конкретизуватиме обраний напрям дослі­дження (зі словами "на матеріалі..." ).

Другий етап підготовки реферату – ознайомлення з літе­ратурою. Пошук відповідних джерел здійснюється за довідко­вими та бібліографічними виданнями, різними каталогами – алфавітним, систематичним або тематичним — у бібліотеках.

Третій етап – опрацювання знайденої літератури. Він включає визначення основної думки відповідно до теми, випи­сування цитат, добір аргументів, зіставлення та порівняння думок різних авторів (із формуванням на їх основі власного по­гляду).

Четвертий етап – складання плану реферату. План складається з таких структурних частин: вступу, двох або біль­ше розділів, висновків та списку використаних джерел. Заго­ловок першого розділу має відображати загальні аспекти обра­ної теми, другого (третього тощо) – конкретизувати напрям дослідження, найчастіше – із застосуванням дедуктивного методу (від загального до одиничного).

П'ятий етап – написання основної частини реферату.

Краще буде, якщо у рефераті будуть висвітлені і власні дум­ки автора, що виникли після опрацювання літератури.

• Автореферат – короткий письмовий виклад наукового твору самим автором, найчастіше – автореферат дисертації. Призначення автореферату – ознайомити науковців із методикою дослідження, фактичними результата­ми й основними висновками дисертаційної роботи. Важливість його як документа полягає в тому, що за наведеними в ньому даними оцінюють рівень дисертації та наукову кваліфікацію її автора. Написання автореферату полягає у тому, щоб виявити й вибрати зі змісту дисертації найістотнішу інформацію й подати її в новій стислій формі. Попри іс­тотні відмінності від дисертації за формою й обсягом, автореферат повинен бути адекватним їй семантично.

• Стаття

Стаття – 1. Науковий або публіцистичний твір невелико­го обсягу у збірнику, журналі, газеті тощо. 2. Самостійний розділ, параграф у юридичному документі, описі, словнику тощо.

Стаття є результатом мисленнєвого процесу, в якому поєд­нуються аналіз, структурування, формулювання та, як резуль­тат, висловлення думок. Отже, стаття – це візуальне виражен­ня мисленнєвої діяльності.

Стаття може мати різний обсяг (найчастіше 5– 12 сторінок, іноді більше). У тексті робляться посилання на використану лі­тературу. Стаття має ту саму структуру, що й доповідь, рефе­рат, курсова робота, тобто: вступ, основну частину, висновки.

Вимоги до статей:

• відповідність написаного обраній темі;

• логічність, послідовність викладу матеріалу;

• доречність використання цитат, правильність їхнього оформлення;

• підтвердження викладеної інформації фактами.

Найважливіше й найголовніше повідо­мляйте на початку статті. Не забувайте про поділ тексту на абзаци: нерозчленований текст погано сприймається чита­чем. Уникайте: надмірної кількості термінів та малозрозумі­лих іншомовних слів; речень однорідної структури; надто до­вгих речень. Написавши статтю, через день критично перечитайте її й відредагуйте.

Відповідно до постанови ПРЕЗИДІУМУ ВИЩОЇ АТЕСТАЩЙНОЇ КОМІСІЇ УКРАЇНИ від 15.01.2003 стаття, яку подають до фахового видання, повинна містити такі елементи: а) постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями; б) аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання аналізованої проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячена означена стаття; в) формулювання цілей статті (постановка завдання); г) виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів, що мають відзначатися науковою значущістю, належним науковим рівнем й мати самостійний характер; д) висновки й перспективи подальшого дослідження проблеми.

Такі статті мають супроводжуватися анотаціями англійською та російською мовами, переліком ключових слів.

АЛГОРИТМ ДО ПІДГОТОВКИ ТА НАПИСАННЯ НАУКОВОЇ СТАТТІ [9].

Сформулюйте, ретельно обдумавши, основну мету статті.

1. Визначте цілі.

1. Чітко сформулюйте та усвідомте завдання статті.

2. Визначте основну її проблему (тему).

5. Установіть коло підтем з урахуванням їх ієрархії за ступенем важливості.

6. Сформулюйте робочу назву статті за її основною темою (проблемою), визначивши межі теми та обсяги наукової інформації, що має висвітлюватися в ній.

Пам 'ятайте! Заголовок статті може називати тему в узагальненому вигляді, а через двокрапку або в дужках – частину теми, її аспекти, підтеми.

7. Складіть і запишіть деталізований план (наприклад, питальний) статті.

8. Сформулюйте і запишіть основні тези (як відповіді на пункти питального плану) статті.

9. Сформулюйте і запишіть очікувані (передбачувані) висновки.

10. Продумайте вступну частину статті як обґрунтований виклад актуальності теми (проблеми) дослідження, науково-практичної значущості того, що досліджуватиметься у центральній частині статті, та визначення об'єкта, предмета, методів (методики) дослідження і джерельної бази.

11. Викладіть стисло й адекватно історію вивчення проблеми (питання) в науковій вітчизняній та зарубіжній літературі, проаналізувавши та скласифікувавши ці джерела за ознаками спільних і відмінних поглядів науковців на розв'язання цієї проблеми.

12. Визначте та запишіть дефініції (означення) використовуваних у статті термінів.

13. Складіть і запишіть основний текст статті, спираючись на головні принципи: "від відомого до невідомого", "від простого до складного".

14. Перевірте узгодженість між планом та змістом статті, між назвою, метою, завданнями та висновками, між тезами та їх обґрунтуванням, ілюструванням, між змістом та мовною формою.

15.Перевірте текст статті на відповідність чинним правописним нормам сучасної української мови.

16. Перевірте точність і правильність оформлення цитат.

17. Оформіть бібліографічний апарат статті за обраним/визначеним принципом (внутрішньотекстові, підрядкові, післятекстові посилання) та чинним ДЕСТом.

18. Здійсніть самоконтроль виконаної роботи на всіх її рівнях (змістовому, логічному, мовностилістичному) та, в разі потреби, внесіть необхідні корективи і відредагуйте статтю.

• Анотація – коротка узагальнювальна характеристика книги, статті тощо, яка розкриває зміст, структуру та інші особливості. А. книги подається на звороті титульної сторінки книги, А. наукової статті – перед нею або в кінці після тексту.

Анотація обов'язково складається з двох частин: бібліографічно­го опису (вихідні дані джерела відповідно до чинних ДЕСТів) і власне тексту. Сутність і призначення анотації полягають у тому, що вона є стислою характеристикою джерела інформації та відповідає на питання, про що йдеться в цьому джерелі. Таким чином, анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об'єктивне попереднє уявлення про незнайому для нього наукову публікацію і тим самим допомагає в пошуку, відборі та систематизації необхідної інформації.

Текст анотації може складатися з відомостей про:

• науковий жанр джерела (підручник, монографія, дисертація, стаття, доповідь тощо);

• призначення джерела;

• завдання, які розв'язує автор джерела;

• метод, яким користувався автор (експеримент, порівняльний аналіз тощо);

• структуру анотованого джерела;

• предмет і тему джерела, основні положення й висновки;

• допоміжний та ілюстративний матеріал, додатки тощо;

• про автора (у разі необхідності).

АЛГОРИТМ ДО АНОТУВАННЯ НАУКОВОГО ДЖЕРЕЛА [9].

Ознайомтеся з вихідними даними наукового джерела (назва, жанр наукової продукції, автор, рік і місце видання, структу­ра, обсяг, ілюстрації тощо).

1. Прочитайте текст, усвідомлюючи його загальний зміст.

3. Визначте логічний суб'єкт (те, про що розповідається в тек­сті) і логічний предикат (те, що про це говориться).

4. З'ясуйте актуальність і адресат джерела (статті, книги тощо).

5. Проаналізуйте структуру тексту (книги), визначивши вступ­ну, основну та заключну частини.

6. Визначте головну інформацію основної частини тексту, від­повівши для цього на такі питання:

• Які проблеми висвітлюються?

• Що констатує автор?

• Як розглядаються і розв'язуються поставлені проблеми?

• Яких висновків доходить автор?

7. Оформіть письмово текст анотації, використовуючи необхід­ні лексико-граматичні конструкції.

8. Здійсніть самоконтроль виконаної роботи.

9. Відредагуйте текст анотації, зіставивши його з науковим дже­релом і перевіривши за правописними нормами. Зверніть ува­гу на обсяг анотації (не більше 8% тексту-джерела), її струк­турну організацію і логіко-граматичні зв'язки між реченнями та їх частинами.

Примітка. Найпоширенішою є така модель анотації наукового джерела:

1. Вступна частина: вихідні дані джерела (назва, жанр, автор, місце і рік видання, структура, обсяг, ілюстрації).

2. Основна частина: перелік основних проблем та/або висно­вків тексту-джерела (можна за розділами, главами, пара­графами).

3. Заключна частина: актуальність і адресат джерела. Пам 'ятайте! Показниками рівня анотації е:

• якість і точність інформації про першоджерело;

• логічне її оформлення;

• відповідність чинним мовним нормам;

• обмежений обсяг.

Зразки:

Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська; За ред. І. Вихованця. — К.: Унів. вид-во "Пульсари", 2004. — 400 с.

У теоретичному курсі описано морфологічну систему і струк­туру сучасної української літературної мови. Розглянуто з позиції функціонально-категорійної граматики центральні питання морфо­логії: морфологічні одиниці й типи морфологічних категорій; функ­ції морфологічних одиниц і категорій; взаємозв'язки морфології, синтаксису і словотвору. У книзі апробовано теоретичні засади нової академічної граматики української мови.

Призначено для мовознавців, викладачів і студентів філологіч­них факультетів.

Горпинич В. О. Українська морфологія: Навчальний посіб­ник. — Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. — 364 с.

У посібнику висвітлено основні закономірності функціонування морфологічної системи української мови, проаналізовано відповідно до сучасних наукових принципів категоріальне значення, морфоло­гічні категорії, синтаксичні властивості і склад суфіксів кожної час­тини мови.

Для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів.

Глущик С. В. Сучасні ділові папери: Навч. посіб. для вищ. та серед. спец. навч. закладів / С. В. Глущик, О. В. Дияк, С. В. Шев­чук. - К.: "А.С.К.", 2001. - 400 с.

У посібнику подаються основні ознаки офіційно-ділового сти­лю та розглядається писемна форма його реалізації — ділові папе­ри. Наведено зразки документів, правила їх оформлення, вправи різного ступеня складності. Виклад основного матеріалу доповню­ють словник ділової людини, правила орфографії та пунктуації в таблицях.

Для студентів вищих навчальних закладів України.

Шегда A.B. Менеджмент: Навч. посібник. — К.: "Знання", КОО, 2002. - 583 с.

Пропонована книга — перероблений і доповнений варіант на­вчального посібника "Основы менеджмента", який уперше вийшов дру­ком 1998 р. і отримав високу оцінку фахівців. Головна увага у посібнику приділяється економічній природі, сутності, функціям, принципам і ме­тодам здійснення ефективного менеджменту організацій. Розкриваються системи мотивацій, економічний та організаційний механзми управлін­ня сучасними підприємницькими структурами. Друга частина книги присвячена практичним аспектам менеджменту: наводяться методики аналізу використання особистого часу, вивчення фірми, ділові ігри, тес­ти, а також словник базових термінів і понять, список літератури.

Розраховано на студентів, аспірантів і викладачів ВНЗ.

Склад і структура термінологічної лексики української мови. — К.: "Наукова думка", 1984, - 196 с.

У монографії висвітлюються актуальні для українського мовоз­навства принципи класифікації термінологічної лексики, системно описуються тематичний склад і структурно-генетичні особливості термінологічної лексики на матеріалі термінів суспільно-політичних, фізико-математичних, технічних і біологічних терміносистем. Вико­ристовуються лексичні дані термінологічних словників і новітніх праць з досліджуваних галузей науки і виробництва.

Для термінографів, перекладачів, викладачів, студентів, праців­ників видавництв.

• Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, бакалаврської робіт [5].

Курсова (дипломна, магістерська) робота – одна з важливих форм фахової підготовки майбутніх фахівців (бакалаврів, спеціалістів та магістрів). Це дослідження має продемонструвати глибокі спеціальні теоретичні знання та вміння практично їх використовувати для розв'язання кон­кретної проблеми. Курсова (дипломна, магістерська) робота пов'я­зана з формуванням умінь опрацьовувати і творчо використовувати наукову літературу, самостійно добирати фактичний матеріал, систе­матизувати та по-науковому описувати його, робити висновки та уза­гальнення.

Курсова (дипломна, магістерська) робота – це результат наукового пошуку, який проводять студенти під керівництвом викладача. Формулювання тематики курсових (дипломних, магістерських) робіт пов'язане з урахуванням змісту спеціальних дисциплін та спецкурсів, які слухають студенти впродовж навчання. Тему сту­дент вибирає самостійно із низки тем, які пропонує викладач. Дипло­мна (магістерська) робота може бути своєрідним продовженням дослідження, роз­початого на попередніх курсах. Унаслідок розширення аспектів опису, залучення нового фактичного матеріалу студент вивчає пробле­му на вищому науковому рівні, робить ґрунтовніші висновки.

Захист наукових робіт відбувається в кінці навчального року. Під час захисту курсової роботи студент коротко доповідає про результати дослідження, відповідає на запитання. На основі захисту та поперед­ньої оцінки керівника, висловленої в рецензії, виставляють остаточну оцінку.

Дипломну (магістерську) роботу оцінює рецензент. Керівник пише рецензію, у якій висловлює думку щодо рекомендації дипломної (магістерської) роботи до захисту. Остаточну оцінку виставляють члени державної екзаменаційної комісії на підставі рецензії та публічного за­хисту дипломної (магістерської) роботи.

Мінімальний обсяг курсової роботи – 25 сторінок, дипломної – 65 рукописних або 45 друкованих сторінок; магістерської – 60 друкова­них сторінок. До загальної кількості сторінок наукової роботи не вхо­дять додатки, список використаної літератури, таблиці та рисунки.

Курсову (дипломну, магістерську) оформляють на папері формату А4. Текст друкують через півтора міжрядкових інтервала, кегль шрифту – 14. Шрифт друку має бути чітким, чорного кольору, середньої насиченості, щільність тексту однакова.

Нумерація сторінок курсової (дипломної, магістерської) роботи починається з четвертої сторінки. Титульну сторінку, зміст, першу сторі­нку вступу враховують, але не нумерують. Номери проставляють по­середині верхнього поля аркуша арабськими цифрами на відстані не менше 10 мм. Слово «сторінка» не пишуть, а біля цифр не ставлять ніяких позначок.

Рубрикація тексту курсової (дипломної, магістерської) роботи перед­бачає членування на частини та їх називання: вступ, розділ, висновки.

Заголовки мають бути короткі та однозначні. Основні частини роботи починають писати з нової сторінки.

Курсова (дипломна, магістерська) робота складається з таких зміс­тових компонентів: вступ, основна частина, висновки.

Вступ – це початкова змістова частина наукового дослідження. Обсяг вступу не має перевищувати 10% загального обсягу роботи. Цей компонент наукової роботи не потребує поширених цитувань, абстракт­них роздумів.

У вступі мотивують актуальність теми, з'ясовують зміст основ­них термінів (понять), ступінь вивчення зазначеної теми (огляд лі­тератури, історія питання), предмет та об'єкт дослідження, форму­люють мету, визначають завдання, обґрунтовують застосування від­повідних методів та прийомів, з'ясовують теоретичне та практичне значення роботи, вказують її джерельну базу, зазнача­ють структуру роботи.

Основні вимоги до написання структурних елементів вступу кур­сової (дипломної, магістерської) роботи:

Актуальність пов'язана з формулюванням суті проблеми, яка завжди виникає тоді, коли попередні дослідження не спроможні пояс­нити функціонування певного явища чи теорія не може пояснити щойно виявлені факти.

Зміст основних термінів, понять. Дослідник обґрунтовує вжи­вання ключових термінів, подає їхнє тлумачення за допомогою поси­лань на конкретні лексикографічні джерела чи наукові праці (це мо­жуть інколи з'ясовувати в першому розділі).

Ступінь вивчення теми передбачає огляд літератури, критич­ний її аналіз, виділення суттєвого, оцінювання того, що зробили рані­ше інші дослідники, що привернуло увагу науковців, але не стало об'єк­том їхнього докладного аналізу.

Предмет дослідження – це явище, обране для вивчення, яке зумов­лює проблемну ситуацію.

Об'єкт дослідження – це матеріал, який безпосередньо аналізу­ють, систематизують, опрацьовують у роботі й на підставі опису якого роблять відповідні висновки.

Мета – це запланований кінцевий результат, якого прагне досягти дослідник у процесі виконання дослідження.

Завдання – це проміжний результат, якого планує досягти дослід­ник на конкретних етапах виконання роботи. Вони визначають спря­мованість і хід дослідження, структуру роботи (кожному із завдань може відповідати певна змістова частина – розділ, параграф).

Методи дослідження – це основні шляхи, прийоми розв'язання проблеми.

Теоретичне та практичне значення роботи визначає спроба осмислити, систематизувати певні явища, дослідити закономірності і тенденції їх функціонування, можливості використати здобуті резуль­тати в практичній діяльності.

Джерельна база – це носії фактичного матеріалу, який послужив базою для дослідження.

Наприкінці вступу доцільно вказати на структуру роботи, тобто подати перелік її основних змістових частини, зазначити наявність додатків.

Основна частина – це найбільший за обсягом компонент курсової (дипломної, магістерської) роботи, що засвідчує вміння студента само­стійно описувати, аналізувати та систематизувати матеріал. Теоретич­ну основу наукового опису становлять наукові праці (статті, моногра­фії, підручники).

Основну частину подають у вигляді розділів, у межах яких виділя­ють підрозділи, пункти, підпункти. Виділення розділів, їх кількість та назву узгоджують з різними аспектами опису та напрямами досліджен­ня. Для виділення підрозділів (пунктів, підпунктів) можна використа­ти критерії систематизації матеріалу. Розділи нумерують римськими цифрами і паралельно з нумерацією подають слово Розділ, а підрозді­ли – арабськими, вживаючи знак параграфа (§), якщо використовують традиційну систему рубрикації. Назва має бути коротка (переважно просте називне речення), відповідати змісту виділеної частини, не до­пускати двозначності в трактуванні слів та заголовка в цілому.

Після назви розділу можна подавати невеликий за обсягом текст, в якому викладають загальні твердження, обґрунтовують доцільність визначених параметрів опису, формулюють принципи класифікації, називають виділені класи, підкласи. Кожен розділ і параграф має ко­роткі, приблизно 3 – 4 речення, висновки про результати опису.

У тексті основних розділів широко використовують фактичний ма­теріал, який ілюструє сформульовану автором роботи думку.

Для підтвердження висловлених думок у тексті основної частини широко використовують цитати, посилання на праці науковців, обсяг яких не повинен перевищувати 30% від загального обсягу текстової части­ни роботи. Використані цитати оформляють за типом речень з пря­мою або непрямою мовою, напр.: Економіст О.О. Терещенко ствер­джує: «Санація – це система фінансово-економічних, виробничо-тех­нічних, організаційно-правових, соціальних заходів, спрямованих на відновлення платоспроможності, ліквідності та прибутковості підприємства-боржника», або: Як зауважує економіст О. О. Терещенко, «санація – це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових, соціальних заходів, спрямованих на відновлення платоспроможності, ліквідності та прибутковості підприємства-боржника», або: економіст О.О. Терещенко зауважує, що санація – це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організацій­но-правових, соціальних заходів, спрямованих на відновлення плато­спроможності, ліквідності та прибутковості підприємства-боржника. У ролі присудка можуть бути слова стверджувати, відзначати, зазначати, констатувати, наголошувати, а також конструкції на думку науковців, за спостереженням дослідників, як свідчать дослідження останніх років. Доцільно також використовувати слова-кваліфікатори, напр.: справедливо (стверджує), переконливо (свідчить), багатьох (науковців) та ін.

При цитуванні слід дотримуватися таких правил:

1. Книгу для цитування вибирають за останнім або за авторизова­ним виданням. Бажано не вилучати окремих слів чи фраз із тексту; цитату не скорочувати, а подавати її повністю, але з коментарем. Ско­рочуючи цитати, обов'язково вживати три крапки (...).

2. Використану в тексті цитату беруть у лапки і відповідно нумеру­ють, у підрядковій примітці повторюють цей номер із зазначенням джерела згідно з правилами бібліографічного опису друкованих праць. Але найчастіше після цитати в тексті у квадратних дужках зазнача­ють номер джерела та сторінку відповідно до зведеного бібліографічного списку літератури в кінці роботи, напр.: [12, С.123].

3. До тверджень інших авторів, не цитованих, а вільно переказаних у тексті, подають точний бібліографічний опис у підрядковій примітці з пояснювальним словом Див. або використовують квадратні дужки, напр.: [див.12, С.123 – 124].

4. Цитату, узяту не з першоджерела, а з іншої наукової літератури, подають за останнім джерелом. У цьому випадку вводять такі пояс­нювальні слова, як Цит. за або Див.

5. Повторно цитуючи за тим самим джерелом, бібліографічне по­силання на тій самій сторінці роботи подають у формі Там само. – С. 25, а на наступних сторінках – скорочено. Скорочувати можна: а) заголовок роботи, якщо він багатослівний чи складається з одного або більше підзаголовків; б) вихідні дані, крім зазначеної сторінки.

Скорочення у цитатах і бібліографічних посиланнях позначають за допомогою трьох крапок.

Висновки – це завершальна частина курсової (дипломної, магіс­терської) роботи, у якій узагальнено викладають результати наукового дослідження. Висновки не містять опису фактичного матеріалу. Уза­гальнені відомості підтверджують невеликою кількістю прикладів.

Висновки становлять 10% від загального обсягу роботи.

Текст висновків – це сукупність мікротем, що відображають багат­ство аспектів опису. Відсутність узагальнень щодо якогось з аспектів опису є свідченням його незначущості. Одна мікротема може склада­тися з одного абзацу або об'єднувати кілька абзаців. Подібно до тез, їх можна нумерувати за допомогою арабських цифр, але частіше одну думку від іншої відділяють абзацами.

Послідовність викладу висновків відповідає порядку опису матеріа­лу в основній частині роботи. Початкові речення висновків визнача­ють актуальність теми, потребу всебічного її вивчення. Прикінцеві фрази висновків можуть бути пов'язані з узагальнен­ням проведеного в роботі опису матеріалу в різних аспектах та напря­мах, визначенням перспектив подальшого дослідження проблеми.

Крім названих змістових частин, до структури роботи входять ти­тульна сторінка, зміст, список використаної літератури. Роботу можна також доповнити додатками та списком умовних скорочень.

Титульна сторінка – перша сторінка наукової роботи, призначена для початкового знайомства з працею, тому важливо, щоб на ній були зафіксовані відомості про роботу. Титульна сторінка подає таку інформацію:

1. Назва міністерства, якому підпорядковується установа.

2. Назва закладу, в якому навчається автор.

3. Назва кафедри, на якій виконано роботу.

4. Тема курсової (дипломної, магістерської) роботи.

5. Вказівка на тип роботи (курсова, дипломна, магістерська).

6. Відомості про автора роботи.

7. Науковий ступінь, посада, прізвище та ініціали керівника роботи.

8. Місце і рік написання роботи.

Зміст – це друга або остання сторінка роботи, на якій відтворено назви основних змістових частин роботи із зазначенням їх початкової сторінки.

Список використаної літератури – це бібліографічний опис ви­користаної наукової літератури, джерел, лексикографічних посібни­ків. Розміщують після висновків. У списку використаної літератури рекомендовано окремо подавати джерела та словники, відділивши їх абзацом.

Вивчивши наукове джерело, треба зробити його повний бібліогра­фічний опис. Список використаної літератури оформляють за такими зразками (детальніше див. Бюлетень ВАК України, № 5, 2009):

Один автор

1. Коренівський Д. Г. Дестабілізуючий ефект параметричного білого шуму в неперервних та дискретних динамічних системах / Коренівський Д. Г. – К. : Ін-т математики, 2006. – 111 с.

2. Шкляр В. Елементал : [роман] / Василь Шкляр. – Львів : Кальварія, 2005. – 196 с.

Два автори

1. Матяш І. Б. Діяльність Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині: історія, спогади, арх. док. / І. Матяш, Ю. Мушка. – К. : Києво-Могилян. акад., 2005. – 397 с.

2. Суберляк О. В. Технологія переробки полімерних та композиційних матеріалів: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / О. В. Суберляк, П. І. Баштанник. – Львів: Растр-7, 2007. – 375 с.

Три автори

Акофф Р. Л. Идеализированное проектирование: как предотвратить завтрашний кризис сегодня. Создание будущего организации / Акофф Р. Л., Магидсон Д., Эддисон Г.Д.; пер. с англ. Ф. П. Тарасенко. – Днепропетровск: Баланс Бизнес Букс, 2007. – 265 с.

Чотири автори

1. Методика нормування ресурсів для виробництва продукції рослинництва / [Вітвіцький В. В., Кисляченко М. Ф., Лобастов І. В., Нечипорук А. А.]. – К.: НДІ "Украгропромпродуктивність", 2006. – 106 с.

2.Механізація переробної галузі агропромислового комплексу : [підруч. для учнів проф.-техн. навч. закл.] / О. В. Гвоздєв, Ф. Ю. Ялпачик, Ю. П. Рогач, М. М. Сердюк. – К.: Вища освіта, 2006. – 478 с.

Пять і більше авторів

1. Психология менеджмента / [ Власов П. К., Липницкий А. В., Лущихина И. М. и др.] ; под ред. Г. С. Никифорова. – [3-е изд.]. – X. : Гуманитар. центр, 2007. – 510 с.

2.Формування здорового способу життя молоді : навч.-метод. посіб. для працівників соц. служб для сім'ї, дітей та молоді / [Т.В. Бондар, О.Г. Карпенко, Д. М. Дикова-Фаворська та ін.]. – К.: Укр. ін-т соц. дослідж., 2005. – 115 с.

Без автора

1.Проблеми типологічної та квантитативної лексикології : [зб.наук.праць / наук. ред. Каліущенко В. та ін.). – Чернівці: Рута, 2007. – 310 с.

Багатотомний документ

1.Реабілітовані історією. Житомирська область : [у 7 т.]. – Житомир : Полісся, 2006– .– (Науково-документальна серія книг "Реабілітовані історією": у 27 т. / голов. редкол.: Тронько П. Т. (голова) [та ін.]). Кн. 1 / [обл. редкол.: Синявська І. М. (голова) та ін.]. – 2006. – 721 с.

2.Бондаренко В. Г. Теорія ймовірностей і математична статистика. Ч.1 / В. Г. Бондаренко, І. Ю. Канівська, С. М. Парамонова. – К.: НТУУ «КПІ», 2006. – 125 с.

Матеріали конференцій, з’їздів

1.Економіка, менеджмент, освіта в системі реформування агропромислового комплексу : матеріали Всеукр. конф. молодих учених-аграрників ["Молодь України і аграрна реформа"], (Харків, 11–13 жовт. 2000 р.) / М-во аграр. політики, Харк. держ. аграр. ун-т ім. В. В. Докучаєва. – X. : Харк. держ. аграр. ун-т ім. В. В. Докучаєва, 2000. – 167 с.

2. Кібернетика в сучасних економічних процесах : зб. текстів виступів на республік. міжвуз. наук.-практ. конф. / Держкомстат України, Ін-т статистики, обліку та аудиту. – К.: ІСОА, 2002. – 147 с.

3. Ризикологія в економіці та підприємництві: зб. наук. праць за матеріалами міжнар. наук.-практ. конф., 27-28 берез. 2001 р. / М-во освіти і науки України, Держ. податк. адмін. України [та ін.]. – К.: КНЕУ: Акад. ДПС України, 2001. – 452 с.

Словники

1. Географія : словник-довідник / [авт.-уклад. Ципін В. Л.]. – X. : Халімон, 2006. – 175 с.

2. Тимошенко 3. І. Болонський процес в дії: словник-довідник основ. термінів і понять з орг. навч. процесу у вищ. навч. закл. / 3. І. Тимошенко, О. І. Тимошенко. – К.: Європ. ун-т, 2007. – 57 с.

Атласи

1.Анатомія пам'яті : атлас схем і рисунків провідних шляхів і структур нервової системи, що беруть участь у процесах пам'яті: посіб. для студ. та лікарів / О. Л. Дроздов, Л. А. Дзяк, В. О. Козлов, В. Д. Маковецький. – 2-ге вид., розшир, та доповн. – Дніпропетровськ : Пороги, 2005. – 218 с.

2.Куерда X. Атлас ботаніки / Хосе Куерда ; [пер. з ісп. В. Й. Шовкун]. – X. : Ранок, 2005. – 96 с.

Законодавчі та нормативні документи

Кримінально-процесуальний кодекс України : за станом на 1 груд. 2005 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Парлам. вид-во, 2006. – 207 с.

2.Експлуатація, порядок і терміни перевірки запобіжних пристроїв посудин, апаратів і трубопроводів теплових електростанцій : СОУ-Н ЕЕ 39.501:2007.

– Офіц. вид. – К. : ГРІФРЕ : М-во палива та енергетики України, 2007. – VI. 74 с.

Стандарти

1. Графічні символи, що їх використовують на устаткуванні. Покажчик та огляд (ІSО 7000:2004, IDТ) : ДСТУ ІSО 7000:2004. – [Чинний від 2006-01- 01]. – К.: Держспоживстандарт України, 2006. – IV, 231 с.

2. Якість води. Словник термінів : ДСТУ ІSО 6107-1:2004 – ДСТУ ІSО 6107-9:2004. – [Чинний від 2005-04-01]. – К. : Держспоживстандарт України, 2006. – 181 с.

Каталоги

1. Межгосударственные стандарты: каталог: в 6 т. / [сост. Ковалева И. В., Павлюкова В. А. ; ред. Иванов В. Л.]. – Львов: НТЦ "Леонорм-стандарт", 2006 – . – (Серия "Нормативная база предприятия").

Т. 5. – 2007. – 264 с.

Т. 6. – 2007. – 277 с.

2. Пам'ятки історії та мистецтва Львівської області : каталог-довідник / [авт.-упоряд. М. Зобків та ін.]. – Львів : Новий час, 2003. – 160 с.

Дисертації

1.Петров П. П. Активність молодих зірок сонячної маси: дис. ... доктора фіз.- мат. наук: 01.03.02 / Петров Петро Петрович. – К., 2005. – 276 с.

Автореферати дисертацій

1.Непийвода Н.Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Н.Ф. Непийвода. – К., 1997. – 40 с.

Частина книги, періодичного продовжуваного видання

1.Козіна Ж. Л. Теоретичні основи і результати практичного застосування системного аналізу в наукових дослідженнях в галузі спортивних ігор / Ж. Л. Козіна // Теорія та методика фізичного виховання. – 2007. – № 6. – С. 15 – 18.

2.Зеров М. Поетична діяльність Куліша // Українське письменство XIX ст. Від Куліша до Винниченка : (нариси з новітнього укр. письменства) : статті / Микола Зеров. – Дрогобич, 2007. – С. 245 – 291.

Електронні ресурси

1.Богомольний Б. Р. Медицина екстремальних ситуацій [Електронний ресурс]: навч. посіб. для студ. мед. вузів III – IV рівнів акредитації / Б. Р. Богомольний, В. В. Кононенко, П. М. Чуев. – 80 Міn / 700 МВ. – [ Одеса : Одес. мед. ун-т, 2003. – (Бібліотека студента-медика) – 1 електрон, опт. диск (СD-RОМ) ; 12 см. – Систем/ вимоги: Реntium ; 32 Мb RАМ ;| Windows 95, 98, 2000, ХР ; МS Word 97-2000. – Назва з контейнера.

2. Бібліотека і доступність інформації у сучасному світі: електронні ресурси в науці, культурі та освіті : (підсумки 10-ї Міжнар. конф. „Крим-2003") [Електронний ресурс] / Л. Й. Костенко, А. О. Чекмарьов, А. Г. Бровкін, І. А. Павлуша // Бібліотечний вісник. – 2003. – № 4. – С. 43. – Режим доступу до журн. :

http://conf.vntu.edu.ua/humed/2003/txt/06pnigam.php

Додатки оформляють у кінці наукової роботи. Правила оформлен­ня додатків передбачають використання заголовків, які друкують уго­рі малими літерами, крім першої, симетрично відносно тексту сторін­ки. Посередині рядка над заголовком друкують слово Додаток і вели­ку літеру, що його позначає.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, напр.: Додаток А, Дода­ток Б і т. д. Єдиний додаток позначається як Додаток А.

Текст кожного додатка можна поділити на розділи й підрозділи, пронумерувати їх у межах кожного додатка: перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, напр.: Додаток А. 2 – другий розділ додатка А; Додаток В. 3.1 – підрозділ 3.1 додатка В.

• Рецензія – це невелика стаття (як правило, 1 аркуш формату А4) науково-теоретичного, науково-по­пулярного чи художньо-публіцистичного характеру, яка містить крити­чне осмислення первинної продукції (наукової праці, вистави, фільму).

Вимоги до оформлення текстів наукових рецензій спрямовані на досягнення лаконізму викладу, точності, недвозначності, відсутності емоційно-забарвлених, суб'єктивних суджень автора рецензії.

Структурні елементи тексту наукової рецензії:

1. Введення в проблематику зі стислою характеристикою ступеня опрацювання теми.

2. Характеристика структури роботи, викладення найважливіших висновків і процедури їх отримання.

3. Виправлення фактичних і мовних помилок, висловлення пропозицій, побажань та зауважень.

4. Висновки щодо відповідності роботи встановленим критеріям оцінювання.

Реквізити рецензії:

1. Назва документа.

2. Заголовок, що містить вказівку на:

а) характер та назву роботи;

б) прізвище, ім'я та по батькові її автора;

в) місце та рік видання (для рукописних робіт – написання);

г) загальна кількість сторінок.

3. Текст, який містить:

а) короткий виклад змісту та структури роботи;

б) зауваження, висновки, пропозиції автора рецензії.

4. Дата.

5. Підпис особи, яка рецензувала роботу.

У разі потреби подають засвідчення підпису.

АЛГОРИТМ ДО РЕЦЕНЗУВАННЯ [9].

Визначте предмет наукового аналізу (доповідь, реферат, стаття тощо).

1. З'ясуйте ступінь актуальності теми дослідження (для науки в цілому, певної галузі знань, розв'язання практичних завдань тощо).

2. Проаналізуйте зміст наукової роботи і з'ясуйте ступінь її новизни й оригінальності в розв'язанні певних питань, проблем тощо.

3. Встановіть переваги рецензованої роботи в контексті її теоретичного й практичного значення та зазначте конкретні сфери доцільного використання матеріалів і результатів її.

4. Схарактеризуйте виявлені недоліки та прорахунки в рецензованій роботі за обов'язкової умови – аргументувати свої зауваження.

5. Подайте об'єктивно, лаконічно, ясно й чітко загальну оцінку роботи.

6. Сформулюйте висновки з урахуванням виду та жанру рецензованого наукового джерела, його мети й поставлених автором завдань.

7. Відредагуйте (у разі потреби) текст рецензії.

Зразок

Рецензія

на курсову роботу студента IV курсу факультету економічних, управлінських та освітніх технологій Української інженерно-педагогічної академії Остапенка Владислава Володимировича на тему «Математичні моделі адаптивних і раціональних очікувань в економіці та підприємництві». – Харків, 2012. – 45 с.

У процесі переходу до ринкової економіки неодмінним стає ство­рення умов для розвитку такого виду соціально активної діяльності, як підприємництво. На теперішньому етапі існування українського суспільства важко переоцінити значення розвитку економіки та під­приємництва.

Кожна наука має свою історію, свій предмет і метод, свою мету і завдання. Для українських економістів це питання є особливо актуаль­ним, адже впродовж значного періоду часу в Україні в поглядах на предмет економічної теорії панував заідеологізований підхід. Отже, на часі злам отриманих у спадщину від радянських часів стереоти­пів і формування нового, економічного способу мислення.

У рецензованій курсовій роботі досліджені психологічні, техноло­гічні та інституціональні причини, які впливають на прийняття і вико­нання певного економічного рішення. Встановлено, що економічна залежна змінна може реагувати на зміну в економічній визначальній змінній через деякий проміжок часу, названий у роботі лагом.

Виділено два типи лагових змінних: лагові пояснювальні змінні і лагові залежні змінні. Для позначення регресійних моделей запропо­новано назву дистрибутивно-лагові моделі, а регресійні моделі, в яких попередні значення залежної змінної включені разом з пояснювальни­ми змінними, означені як авторегресивні.

Авторові роботи вдалося віднайти метод допоміжних змінних, що допоміг знайти незміщені оцінки і забезпечив консистентні оцінки.

Критично оцінивши досить популярну в економічній економетриці модель Койка, автор запропонував використовувати моделі адаптив­них очікувань і моделі часткових пристосувань. На конкретних при­кладах вдалося показати, як у цих моделях враховується роль економі­чних агентів при формуванні очікувань щодо невизначених економіч­них подій і можливість їх пристосування, якщо їхні очікування не збігаються з дійсністю.

Незважаючи на проблеми, що траплялися при оцінюванні, автор приходить до висновку, що дистрибутивно-лагові та авторегресивні моделі є дуже корисними в емпіричній економіці. Вони здатні пере­творити статичні моделі на динамічні за допомогою фактора часу.

Курсова робота Зварича Мирослава «Математичні моделі адаптив­них і раціональних очікувань в економіці та підприємництві» свідчить про добру підготовку студента, написана грамотно, оформлена відпо­відно до вимог і заслуговує оцінки „відмінно".

02.05.2012

Доктор економічних наук,

професор кафедри менеджменту (Підпис) В.М. Кміть

• Відгук – це висновки уповноваженої особи (кількох осіб) про наукові роботи, подані на розгляд чи до захисту.

Реквізити:

1. Назва документа.

2. Заголовок, який містить вказівку на:

• характер роботи;

• прізвище, ім’я та по батькові автора роботи;

• назву роботи;

• місце і рік написання;

• кількість сторінок.

3. Текст, що містить:

   • вступ;

   • стислий виклад змісту роботи;

   • критичні зауваження;

   • висновки.

4. Посада, ПІБ, підпис особи, що склала відгук.

5. Дата написання.

6. Засвідчення підпису печаткою.

Зразок

Відгук

про дипломну роботу студентки V курсу факультету економічних, управлінських та освітніх технологій Української інженерно-педагогічної академії Демчук Ольги Іванівни на тему: «Моделі багатофакторного статистичного аналізу». – Харків, 2012. – 79 с.

Дипломну роботу присвячено вивченню параметрів багатофактор­ної моделі з довільною кількістю вихідних факторів. Такі досліджен­ня дуже актуальні, особливо на сучасному етапі, коли українська еко­номіка стає на шлях інтенсивного розвитку.

Авторка роботи створила цілісну систему моделей статистичного ана­лізу. Для побудови та аналізу багатофакторних регресійних моделей розроблено спеціальну програму. Застосування її пов'язане із потре­бою використання обчислювальної техніки. Це дало можливість здій­снити розрахунки та узагальнення тієї інформації, яку неможливо об­рахувати вручну.

У результаті використання моделей багатофакторного статистич­ного аналізу Демчук Ольга побудувала багатофакторну регресійну модель, яка визначила вплив на валовий внутрішній продукт чотирьох основних факторів – експорт товарів та послуг, обіг роздрібної тор­гівлі, номінальна середньомісячна заробітна платня одного працівника та чисельність зареєстрованих безробітних.

Побудувавши і проаналізувавши модель, авторка змогла зробити вагомі висновки щодо впливу чисельності безробітних на рівень ВВП, зв'язку факторних змінних із залежним параметром, а також запропонувати детальні розрахунки, пов'язані з експортом товарів та послуг, обігом роздрібної торгівлі, заробітною платнею та кількістю безробітних.

Висновки до роботи логічні, ґрунтовні, відповідають змісту та об­сягу дослідження.

Вважаю, що дипломна робота «Моделі багатофакторного статис­тичного аналізу» Демчук Ольги відповідає вимогам, які висувають до робіт такого типу, і може бути рекомендована до захисту.

02.06.2012

Науковий керівник

доцент кафедри менеджменту (Підпис) О. В. Костів

РОЗДІЛ 2. Українська термінологія у професійному спілкуванні

Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова і вузькоспеціальна термінологія.

Термін – це слово чи словосполучення, що називає спеціальне поняття певної галузі знань, наприклад: молекула, електрон, протон, синус, фонема, девальвація валюти, біржовий курс. Ознаки термінів: можливість існування у вигляді слова або словосполучення; номінативна функція; дефінітивна функція; системність; моносемія і, як наслідок, незалежність від контексту; стилістична нейтральність; мотивованість (співвідношення внутрішньої форми та значення терміна); точність (слова і словосполучення, які називають наукові й технічні поняття, повинні характеризувати найсуттєвіші ознаки своїх об’єктів); стислість; милозвучність, відповідність правилам і нормам мови; спеціальна сфера функціонування. Т. бувають загальнонаукові і вузькоспеціальні. Загальнонаукові терміни притаманні науковому стилю загалом. Вони прості, доступні, зрозумілі пересічному мовцеві (аргумент, ідея, гіпотеза, категорія, процес, формула, аналіз, синтез, закон). Вузькоспеціальні терміни – це слова чи словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад, юридичної: правовідносини, юридична особа, речовий доказ, неправдиве свідчення, законопроект, свідок; економічної: інвестицій­ні ресурси, комерційний банк, обіг коштів, прибуток-нетто тощо.

Сукупність термінів, співвіднесених з певною галуззю знань та пов’язаних між собою на всіх рівнях (лексичному, словотвірному, граматичному) називають термінологією або термінологічною системою. Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством.

Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами тво­рення. За структурними моделями терміни поділяють на:

• однокомпонентні терміни, напр.: валюта, бюджет, файл, то­варообіг, підприємництво, податок, бісектриса, чисельник, меридіан;

• двокомпонентні терміни – найчастіше це словосполучення іменник + іменник, напр.: еритема шкіри, швидкість запису, норма вартості, частини мови, недоторканість особи, принципи маркетингу, кон'юнктура ринку; або прикметник + іменник, напр.: нормативний акт, матеріальна відповідальність, земельна рента, приватна влас­ність, виробничі фонди, обіговий капітал, ринкова інфраструктура;

• трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники: прикметник + прикметник + іменник, напр.: пересувна телевізійна установка, щілинні приголосні звуки, необхідний робочий час, нова економічна політика, гарантований щорічний дохід; прикмет­ник + іменник + іменник, напр.: структурний тип речення, типовий носій запису, міжнародний поділ праці, еквівалентна форма власнос­ті, вартісна будова капіталу, валютні фонди підприємств; іменник + прикметник + іменник, напр.: осердя магнітної головки, речення усклад­неного типу, відтворення грошового капіталу, вартість робочого міс­ця, плинність робочої сили, податок на цінні папери; іменник + імен­ник + іменник, напр.: розширювач діапазону гучності, категорія чис­ла іменника, інвентаризація в установах банків, кругообіг коштів підприємств, управління просуванням товару;

- багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів, напр.: фонд оплати праці підприємства, поперед­ня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг, резерв кош­тів на непередбачені роботи та витрати, середня квадратична по­хибка ряду вимірів, міжнародний комерційний арбітражний суд, пов­на відновна вартість основних фондів.

За статистикою, понад 70% термінів у різних терміносистемах – це словосполучення.

У термінології представлено всі способи українського словотворення. Як і більшість слів української мови, терміни творяться морфологічним способом. У творенні термінів беруть участь суфікси, напр.: -нн(я): опо­даткування, страхування, кооперування, знецінення, депонування, розжарювання; -ість: рентабельність, заборгованість, пла­тоспроможність, самоокупність селективність, теплобарвність; -ач: підсилювач, переривач, вмикач, заломлювач; -ств(о): підприємство, ка­значейство, банкрутство, законодавство, рабовласництво; -аці(я): пеленгація, індексація, міграція, ревальвація та ін. Багато термінів із ну­льовим суфіксом, напр: обіг, примус, вклад, оборот, актив, пасив, перезаряд, випар, осад. Інші способи творення – додавання префіксів (україн­ських та іншомовних): надприбуток, перевиробництво, перепродукція, непружний, піддіапазон, протиструм, антидемократичний, ретранс­ляція, іммобілізація, дисбаланс, іррегуляція, дезінфекція, або префіксів і суфіксів одночасно: безстроковий, безготівковий, безвалютний, підважок, відосередник, сузір я, бездротяний. Активні способи творення термінів з різних галузей – осново- та словоскладання, напр.: електрострум, ампер-секунда, автоколивання, держава-монополія, прем'єр-міністр, тест-матриця, лікар-терапевт, госпрозрахунок, високоприбутковий, супермаркет; абревіація, напр.: лавсан, піар, рація, біоніка.

Фахівці користуються не тільки термінами, а й професіоналізмами – напівофіційними назвами спеціальних понять, на відміну від термінів – офіційних. Найбільш яскраво ця тенденція виявляється за умов існування пари, один член якої ідентифікується як термін, інший – як професіоналізм, наприклад: синхрофазотрон – каструля; рульове колесо – баранка; легкова машина підвищеної прохідності – бобик; позабіржовий ринок – ринок на узбіччі, вуличний ринок, “поза прилавком”, комп’ютер – комп, залізо; клавіатура – клава; вінчестер – вінт, вінчак.

Історія і сучасні проблеми української термінології. Теоретичні засади термінознавства та лексикографії

У формуванні української термінології умовно можна виділити кілька етапів [16].

Перший етап – це друга половина – кінець XIX ст. Він пов'язаний із журналом «Основа» та діяльністю Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ) у Галичині, коли на сторінках його «Записок» та «Збірників» друкували наукові праці І. Франко, М. Грушевський, І. Горбачевський, Є. Озаркевич, М. Кравчук, В. Левицький та багато інших, закладаючи тим самим основи наукової термінології. Саме про цей період І. Франко писав, що українська мова збагачується новими термінами та висловами, відповідними до прогресу сучасної цивілізації. Вводили їх у широ­кий науковий обіг люди колосальної праці й великої відваги. Адже йшлося про створення того, чого насправді український народ ще не мав – загальнонаціональної наукової мови. Доводилося «кувати» терміни, шукати їх у скарбниці загальнолітературної мови і в книжному варіанті, у розмовних діалектних говірках, засвоювати готовими з інших мов, вплітаючи їх у тканину української мови.

Особливістю українського термінотворення кінця XIX – початку XX ст. було вироблення принципу орієнтації на народну мову з широким використанням термінів і терміноелементів грецького та латинського походження, а також терміноелементів, прийнятих у міжнародній практиці.

Другий етап (початок XX ст. до 20-х років) ознаменувався утворенням Наукових товариств у Східній Україні: «Просвіта» (у Києві), їмені Квітки-Основ'яненка (у Харкові) та інших термінологічних комісій, завданням яких був збирання та впорядкування народної термінології з різних галузей знань.

Третій етап у формуванні української наукової мови припадає на 20-ті початок 30-х років XX ст. – час відновлення української державності, розширення суспільних функцій української мови. Лише за перші чотири пореволюційні роки з'явилася 31 лексикографічна праця. Підхід до термінотворення був різний, нерідко спостерігаємо навіть крайні засади (від пуристичних до максимальної орієнтації на запозичення).

Творчу працю вчених перервано звинуваченням українських філологів у народництві та націоналізмі. Протягом 1933 – 1955 рр. було випущено 5 бюлетнів під гаслом «Проти націоналізму в термінології», які вилучили значну частину прийнятих у 20-ті роки термінів із різних галузей знань. Після цього праця на термінологічній ниві майже припинилася.

Четвертий етап – 50 – 80-ті рр. XX ст., які характеризуються відновленням роботи в галузі тер­мінології і термінографії. Зусиллями науковців упродовж 1959 – 79 років було опубліковано 75 термінологічних лексикографічних праць. Суттєвим недоліком виданих словників була орієнтація на принцип мінімальних розходжень (в основному калькування російських термінів). У зв'язку з тим, що російською мовою друкувалися майже всі наукові праці, підручники, то відповідно науковці здебільшого користувалися і російською термінологією. На жаль, 80-ті роки позначені спадом термінологічної лексикографії, за десятиріччя побачило світ близько 20 видань. Національна термінологія, як уже зазначалося, починає розвиватися в напрямі мінімального розходження з російською, про що свідчать як лексикографічні джерела, так і вимоги ВАК СРСР дисертації з україністики перекладати на російську мову, збільшення в школах годин російської мови, поділ класів на дві частини, переведення в 70-х роках на російську мову всіх спеціальних наукових журналів АН УРСР з природничих і технічних наук. Негативно впливала на процес становлення терміносистем і значна кількість запозичень (особливо з російської мови).

П’ятий етап – 90-ті роки XX – початок XXI ст. ознаменувався "термінологічним вибухом", спричиненим тими змінами, що відбулися в науці, техніці, суспільно-політичному житті країни. Упродовж 1990 – 2008 рр. в Україні вийшло понад 600 термінологічних словників із найрізноманітніших галузей знань.

Із становленням України як суверенної держави проблема наці­ональної термінології набирає державного значення.

На сучасному етапі терміносистема сучасної української мови є потужною лінгвіс­тичною базою, на основі якої формуються, усталюються і функціо­нують усі сфери науково-професійної діяльності. Основним завданням сучасного термінознавства є практичний аспект – систематизація, упорядкування та стандартизація наявної наукової термінології шля­хом вилучення з неї невиправданих слів-покручів, відродження окремих забутих або несправедливо "репресованих" термінів, створення га­лузевих словників, україномовних підручників, посібників, довідників, військових статутів, Кодексів, державних стандартів на терміни та визначення, вироблення різних законодавчих актів державною мовою.

Українська наукова мова, її термінологія визначаються, з одного боку, особливостями мовної ситуації в Україні, з другого – станом і тенденціями розвитку літературної мови, складовою частиною якої вона є. Розхитування мовностилістичних та правописних норм на лексичному, словотворчому, фонетичному рівнях у літературній мові виявляється і в термінології. Пор., наприклад: магнет, хемія замість магніт, хімія; сотня, рій, курінь, сотник замість відповідних рота, від­ділення, батальйон, капітан.

Процес систематизації та стандартизації терміносистем учені різ­них шкіл і регіонів вбачають по-різному. Одні намагаються повністю відновити термінологію 20-х років, інші – надто захоплюються запо­зиченнями з європейських мов. В одному й другому постулаті є як позитивні, так і негативні моменти. Відомо, що штучна реставрація, нав'язування діалектних, застарілих термінів, власних уподобань ве­дуть до самоізоляції не лише наукової мови, а й самої науки, з одно­го боку, а з другого – надмірне захоплення іншомовними термінами призведе до втрати національної мовної самобутності. Отже, сьогодні мовознавці шукають відповіді на низку питань: має бути вітчизняна термінологія суто українською чи інтернаціональною; яким має бути ступінь інтернаціоналізації; коли для запровадження чужих термінів є вагомі підстави; що робити із засиллям запозичень у науковій мові тощо. Останній аспект – переважання в сучасних терміносистемах запозичених термінів – потребує особливої уваги.

Особливості й правила вживання слів іншомовного походження в професійному мовленні.

Основні причини запозичення слів, зокрема термінів:

1. Слово запозичується разом із поняттям, реалією, донедавна відсутньою в мові: комп’ютер, єврокард, трансакція, трейдер.

2. Інтернаціональний характер чужомовних термінів, пор.: укр. авізо – італ. Avviso – англ. aviso – нім. Aviso;

3. Тенденція до лаконізму, напр.: міжнародні торги – тендери; зниження курсу – девальвація; готель для автотуристів – мотель; вільна посада – вакансія; засоби пересування – транспорт; зустріч на вищому рівні – саміт .

4. Однозначність запозиченого терміна, у той час як питоме слово може мати якісь додаткові відтінки, викликати зайві асоціації. Напр., слово управління має в українській мові три значення, натомість слово менеджмент однозначне.

5. Престижність запозичень, які здаються більш сучасними, ніж їхні українські відповідники. Також іншомовне слово є перевіреним засобом підвищити власний авторитет, надати ваги не надто престижним професіям, напр.: постачальник – провайдер, розповсюджувач – дистриб’ютор, перекупник – дилер, гуртовик – трейдер або мерчандайзер, товарознавець – маркетолог.

Серед усього масиву запозичень умовно можна виділити три групи. До першої належить лексика, давно засвоєна українською мовою, пристосована до її фонетичних і граматичних законів, напр.: автономія, інструкція, дисципліна, документ, імунітет, рецепт, антена, генератор, турбіна, вектор, коефіцієнт, формула, вексель, касир, бутерброд, феєрверк, аванс, банк, ескалатор, матч, теніс тощо.

Друга група представлена термінами, які з’явилися порівняно недавно (за останні 20 років), напр.: промоушн, бренд, маклер, гудвіл і ґудвіл, ноу-хау і ноу-гау, трансакція і транзакція, офшор і офф-шор (варіантність деяких із наведених прикладів свідчить про їхню неусталеність). До третьої групи відносимо «майбутні» запозичення. Це, наприклад, сучасні бізнесові реалії, які вже стабільно зайняли своє місце в англійському та американському діловому лексиконі, але досі не знайшли відображення в англо-українських словниках, напр.: glass ceiling – буквально «скляна стеля», а саме: невидима межа в службовій ієрархії, неподоланна для певних категорій працівників (жінок та представників певних етнічних груп); petty cash – невелика сума готівкою для дрібних офісних покупок; status symbols – матеріальні ознаки службового становища (власний кабінет, службовий автомобіль, іменний папір) тощо.

Більшість сучасних термінологів одностайні: запозичання термінів – процес невідворотний. Запозичання іншомовних терміноодиниць виступає важливим засобом поповнення термінофонду, сприяє його міжнародній поняттєвій уніфікації й унормуванню. З одного боку, усе це сприяє розширенню інформаційних потужностей, сфери застосування української мови. Але ж стрімка зміна співвідношення своїх і чужих термінів на користь останніх не може не викликати побоювань. Якщо сліпо копіювати чуже, можна втратити здатність до саморозвитку. Запозичення, збагачуючи мову, розширюючи її словник, водночас притлумлюють її внутрішні можливості. У такий спосіб збагачення парадоксально перетворюється на збіднення. Є дослідники, які в цьому процесові вбачають один із відомих прийомів маніпуляції свідомістю. Так, А. Наумовець переконаний (і небезпідставно!), що, наприклад економіка, належить до тих галузей знань, термінологія яких вживає­ться не лише відносно вузьким колом спеціалістів, але й найширшими верствами народу, а отже, має бути зрозумілою практично всім. І гра в запозичені терміни зовсім не є безневинною. Вона свідчить не лише про погане знання української мови і/або про погане виховання (у пристойному товаристві вважається неввічливим пересипати розмову незрозумілими словами). У такий спосіб легше спантеличити людей, яким потім доведеться розплачуватися за всі транші та стенд-бай-кредити.

Розв’язати аналізовану проблему шляхом замикання в межах мови теж не вдасться: беззастережне відновлення термінології «золотого десятиліття», безперечно, не сприятиме нормалізації та розвитку термінології (очищення мови від чужомовних елементів називається пуризмом, від лат. purus «чистий»). Слушними є слова українського термінолога Т. Кияка про те, що почуття мовного патріотизму слід мудро поєднувати з досягненнями в розвитку всієї світової культури. Скажімо, чого варті замінники на зразок: крапчак замість пунктир, наушниця замість телефон, очник замість окуліст, повитуха, баба-пупорізка замість акушерка, дрібноживцезнавець замість мікробіолог. Також діаметр – поперечник, елемент – первень, маятник – вагадло/хитун, гімнастика – руханка, теніс – ситківка, укол – заштрик. Єдиний вихід – т.зв. золота середина: не захоплюватись надміру вживанням іншомовних термінів, уникаючи при цьому явно пуристичних тенденцій. Одним із можливих шляхів розв’язання аналізованої проблеми є пошук і фіксація у словникарських працях питомих відповідників запозичених термінів. Синонімія в термінології належить до небажаних явищ, але очікуваної користі буде більше, ніж шкоди. Так, Н. Непийвода, говорячи про важливість прозорості внутрішньої форми термінів, утворених на основі слів рідної мови, зазначає: «Із цього погляду дублетність термінології – не таке вже й негативне явище, як його традиційно вважають. Наявність терміна, придатного для міжмовного спілкування, і власного дублета – "для домашнього вжитку" – аж ніяк не свідчить про недосконалість терміносистеми». На думку П. Селігея, такі дублети не перешкода для наукової мови, а основа і поштовх до становлення власної термінології, напр.: дилер – посередник, дефолт – невиконання грошових зобов’язань, дисконт – знижка, рієлтер – агент із продажу нерухомості, траст – довірче товариство, компенсація – відшкодування, фактор – чинник, аномальний – неправильний, незвичайний, домінантний – панівний, інвестиції – вкладання, еквівалент – відповідник, пролонгований – продовжений, квантитативний – кількісний, дистрибутивність – розподільність, імпліцитний – прихований, транзитивність – пере­хідність, гносеологічний – пізнавальний, перманентний – постійний.

Отже, українська термінологія має через запозичення органічно вписатись у світовий контекст, не спотворюючи при цьому системи мови, не порушуючи її гармонійного розвитку.

Уперше в Україні створюються власні державні стандарти на тер­міни та визначення, де рекомендовано загальноприйняті їх визначен­ня, які стають основою для розроблення стандартів на технічні умо­ви, продукцію, методи випробовувань тощо. Як науково-технічний документ, стандарт є комплексом норм, правил, вимог щодо об'єкта стандартизації та обов'язкових для використання в усіх видах норма­тивної документації, у довідковій та навчально-методичній літературі.

Підсумовуючи вищесказане, можна констатувати той факт, що Україна має розвинуту кодифіковану термінологію майже з усіх га­лузей знань, здатну забезпечити практичні потреби суспільства. Робота щодо її розбудови та кодифікації проводиться в кількох ас­пектах: дослідження процесів становлення окремих терміносистем, встановлення часу їхньої появи та визначення шляхів формування, співвідношення в них національних та інтернаціональних компонен­тів; вироблення основних моделей творення нових термінів; перегляд та нормалізація наявних у мові термінів; створення галузевих слов­ників; розроблення державних стандартів на терміни та визначення, які б охопили всі сфери науково-технічної діяльності.

Багатозначність, синонімічний вибір слова, антоніми, омоніми та пароніми в наукових текстах

Слово – центральна одиниця мови. Усі інші її елементи існують або для слова (фонеми, морфеми), або завдяки йому (речення). Кожне повнозначне слово має одне чи кілька лексичних значень. Лексичне значення – це «історично закріплена у свідомості народу співвіднесеність слова з певним явищем». Слово, що має одне значення, називається однозначним. Однозначними в нашій мові є, зокрема, такі слова: абажур, абсолютизм, автобус, афоризм, багряний, бадмінтон, вирій, вокзал, клавіатура, колекція, конспект, самостійний, тривіальний, удача та багато інших. Багатозначне слово має два та більше значень. Здатність слова виступати з кількома значеннями називається багатозначністю, або полісемією. Більшість загальновживаних слів української мови багатозначні, наприклад: АБОНЕМЕНТ – 1. За плату або безкоштовно надане право протягом певного часу користуватися чим-небудь (телефоном, місцем у театрі, басейном та ін.). 2. Документ, який посвідчує це право. 3. Відділ бібліотеки, де можна взяти літературу додому. 4. Реєстраційна бібліотечна картка читача-абонента. БАГАЖ – 1. Предмети, спаковані для перевезення різними видами транспорту. 2. перен. Запас відомостей з певної галузі знань, що їх має хтось. ШЛЯХ – 1. Дорога, що сполучає різні населені пункти і веде кудись. 2. Місце, лінія в просторі, призначена для пересування. 3. перен. Напрям діяльності, розвитку чого-небудь; засоби здобуття чогось. У багатозначному слові одне значення (перше у словнику) основне, решта – похідні, вторинні. Кожне конкретне значення реалізується в контексті. Багатозначність дає змогу за відносно обмеженої кількості слів називати ними практично необмежену кількість предметів та явищ.

Багатозначність (полісемія) у термінології. Вимозі однозначності термінів більшість науковців надає першочергового значення. Якщо спрацьовує положення “одне поняття – один знак”, то це забезпечує необхідну точність переданої інформації, дозволяє швидко віднайти термінологічний еквівалент в іншій мові, що, урешті-решт, значно полегшує комунікацію у сфері науки. Недарма в будь-якій науковій праці, теоретичній дискусії важливим є з’ясування того, як автори розуміють те чи інше слово.

Незважаючи на ці очевидні переваги однозначних термінів, полісемія наявна майже в усіх сучасних терміносистемах. Але вона не заважає правильному розумінню термінів завдяки контекстові, у якому вони вжиті.

Синонімами називаємо слова, що означають назву того самого поняття, спільні за своїм основним значенням, але відрізняються значеннєвими відтінками або емоційно-експресивним забарвленням (або і тим, і тим одночасно), наприклад: хоробрий, мужній, сміливий, доблесний, безстрашний. Серед синонімів виділяють такі групи:

1. Абсолютні синоніми (лексичні дублети) – слова, однакові за змістом, без відчутного стилістичного забарвлення: всюди – скрізь, розвиток – еволюція, вивіз – експорт, мовознавство – лінгвістика, дискусія – суперечка.

2. Відтінками значень різняться відносні (семантичні) синоніми, пор.: ляк – страх – жах, коханий – любий – милий, відомий – видатний – славетний. Скажімо, слова екземпляр – при­мірник збігаються у значенні «одиничний предмет з ряду то­тожних, однорідних»: 100 примірників (екземплярів) посібника. Лише слово екземпляр вживається у значенні «представник якогось роду – тварин, рослин» (рідкісний екземпляр жоржини), в якому воно не замінюється словом примірник.

3. Стилістичні синоніми, маючи близьке чи однакове смислове значення, містять у собі виразне емоційне забарвлення або певну оцінку: губи – уста, вада – недолік – хиба – дефект – мінус, щоки – ланіти, обличчя – пика.

4. Семантико-стилістичні синоніми різняться як відтінком значення, так і емоційно-експресивним забарвленням: говорити – мовити – казати – висловлюватися – глаголати – ректи – балакати – гомоніти – молоти – верзти – базікати – патякати; поспішати – бігти – мчатися – нестися – хапатися.

Синоніми об’єднуються в синонімічний ряд, у якому можна визначити стрижневе слово, або домінанту. Воно є носієм основного значення, спільного для всього синонімічного ряду, стилістично нейтральне, найуживаніше, у словниках синонімів стоїть на першому місці: дорога – шлях – стежка – шосе – траса – автострада – автобан – гостинець – плай, кричати – горлати – лементувати – галасувати – репетувати – верещати – волати.

Багатозначне слово, залежно від його значень, матиме різні синоніми, наприклад: свіжий вітер (прохолодний), свіжа газета (сьогоднішня), свіжа думка (нова, незвичайна, новаторська), свіжий хліб (м’який, теплий, гарячий).

Синоніми мають бути членами однієї частини мови, але існують синоніми-перифрази, синоніми-евфемізми, контекстуальні синоніми. Перифраза – описовий зворот, який вживається замість звичайної назви особи, предмета тощо, наприклад: бавовна – біле золото, учитель – майстер педагогічної ниви, лев – цар звірів. Евфемізми – слова або вислови, які вживаються для непрямого, зокрема пом’якшеного, ввічливого позначення певних осіб, предметів, явищ замість їхньої прямої назви, напр.: говорити неправду замість брехати; піти на заслужений відпочинок замість на пенсію; люди з особливими потребами замість інваліди. Контекстуальні синоніми – це слова та словосполучення, які стають близькими за значенням тільки в певному тексті, наприклад: Леся Українка – поетеса – Прометеєва донька – вона та багато інших. До складу синонімічних рядів можуть входити і фразеологізми: говорити – молоти язиком – точити ляси – ляпати язиком; ні риба ні м’ясо – ні до міста ні до села – ні те ні се – ні в тин ні в ворота.

Синонімія як явище існує у високорозвиненій мові. Уміле використання синонімічного багатства є свідченням майстерного володіння мовою, вимогливості до власного висловлювання.

Синонімія в термінології – питання дискусійне в кількох аспектах. Багато науковців визнає шкідливість цього явища. Але на початковому етапі розвитку тієї чи іншої терміносистеми наявність кількох назв для одного наукового поняття дозволяє шляхом відбору знайти найбільш доцільні мовні засоби, які відповідали б нормативним вимогам. Актуальним також є наявність українського синоніма до іншомовного терміна, про що йшлося вище.

Антоніми – це слова, що означають протилежні, але співвідносні один з одним поняття. Такі слова утворюють так звані антонімічні пари: ніч – день, йти – стояти, говорити – мовчати, білий – чорний. Для багатозначних слів можуть існувати різні антоніми: свіжий вітер – теплий вітер; свіжа газета – стара, учорашня газета; свіжа думка – застаріла думка; свіжий хліб – черствий хліб.

Існування явища антонімії в термінології не викликає дискусій. Більшість науковців уважають, що антонімія спостерігається в кожній галузевій терміносистемі. Більше того, це явище в термінології представлене навіть ширше, ніж у загальнолітературній мові, оскільки наукові поняття завжди виникають парами (анод – катод, протон – електрон, експорт – імпорт, множення – ділення, каталізатор – інгібітор).

Омоніми – це слова, що мають різне лексичне значення, але збігаються або звуковим складом, або написанням (або і тим, і тим одночасно), наприклад: клуб (диму) і клуб (заклад), кадри (фільму) і кадри (персонал), поле (іменник) і поле (дієслово), три (числівник) і три (дієслово), Роман і роман, Надія і надія, гриби і греби, замок і замок, на березі і на березі. Зовнішньо омонімія і багатозначність схожі, але це різні явища. Кожне непряме значення багатозначного слова так чи інакше пов’язане з його первинним значенням; значення слів-омонімів не мають нічого спільного.

Щодо омонімії в термінології слід відзначити, що це явище, безумовно, належить до негативних, адже відомо, що один термін мусить позначати тільки одне наукове поняття. Утім, спостерігається омонімія лише на міжсистемному рівні. Слова, що мають однакове звучання та написання, але різняться значенням, функціонують у різних терміносистемах, напр.: блок простий механізм для підняття важких предметів, також окрема частина споруди, машини, пристрою тощо – у техніці; блок – об’єднання держав, організацій, партій – у політиці; кома – розділовий знак – у пунктуації; кома – важкий, загрозливий для життя стан організму – у медицині. Також реакція – у хімії, біології та політиці; фракція – у хімії та політиці; фокус – у фізиці й цирковій справі. Омонімія, як і полісемія, повністю виключається завдяки контекстові.

Актуальним у професійному мовленні є розрізнення паронімів – слів, близьких за звучанням, але різних за значенням. Виділяють пароніми різнокореневі (боцман – лоцман, бювет – кювет, ящір – ящур, дистанція – інстанція, дерен – терен, тафта – тахта, розбещений – розпещений) і спільнокореневі (людський – людяний, увага – уважність, збіднити – збідніти). Спільнокореневі пароніми відрізняються префіксом, суфіксом, закінченням, пор.: вдача – уда­ча, подвижник – сподвижник, стримувати – утримувати, уповно­важення – повноваження, адресат – адресант, гірський – гірничий, округ – округа, адрес – адреса, пам’ятка – пам’ятник.

Так, прикметник військовий стосується війська, а воєнний пов’язаний з війною. Нормативними є слова та словосполучення військова доктрина, таємниця, частина, військовий кореспондент, лікар, округ, військово-морський, військово-повітряний, військовослужбовець, але воєнні дії, воєнний період, воєнний стан.

Грошова одиниця незалежної України зветься гривня, а гривна – це металева шийна прикраса у вигляді обруча.

Прикметник дивний має значення «кумедний, незрозумілий своїми якостями або вчинками», те саме, що російське странный. Натомість дивовижний – це „незвичайний”.

Житловий має такі значення: „стосовний до житла, пристосований для життя людей”. Отже, житловий фонд, житлове будівництво, житлова проблема, житловий відділ. Жилий – це заселений, залюднений. Із словом будинок можуть сполучатися обидва прикметники, але такі словосполучення матимуть різне значення: житловий будинок – призначений для життя, жилий будинок – той, у якому живуть люди, заселений.

Паронімами також є однокореневі слова завдання й задача. Завдання – це визначений наперед обсяг роботи, те, що хочуть здійснити; доручення. Задача – це питання, яке розв’язують шляхом обчислень за певною умовою (наприклад, у математиці, фізиці).

Індійці – це мешканці Індії, а в Америці живуть індіанці.

Часто плутають близькозвучні слова кампанія і компанія. Кампанія пов’язане з фр. Сampagne „похід” і використовується для позначення сукупності заходів, спрямованих на виконання певного завдання, наприклад, виборча кампанія, посівна кампанія. Компанія – це група осіб, пов’язаних певними інтересами, вона може бути веселою, дружною тощо.

Не розрізнюють пароніми особовий та особистий. Особовий стосується особи, людини взагалі: особове посвідчення, особовий склад, особовий рахунок. Особистий – властивий певній, конкретній особі; власний, персональний: особисті речі, особисте життя. З іменником справа поєднуються обидва прикметники, але словосполучення мають різне значення: особова справа – сукупність документів працівника установи, організації, підприємства. „Це моя особиста справа” каже людина, коли хоче підкреслити, що є речі, які нікого, крім неї, не стосуються.

Основне значення слова причинний – „божевільний, несповна розуму”. А прикметник, утворений від іменника причина, звучить як причиновий: причиновий, зв’язок, причиновий сполучник.

Часто одне замість одного вживають близькозвучні слова свідоцтво і свідчення. Слід пам’ятати, що свідоцтво – це офіційний документ (свідоцтво про закінчення школи, свідоцтво про народження), а свідчення – це певний факт, який щось підтверджує.

Деякі пароніми в окремих значеннях збігаються і можуть ужива­тися як синоніми. Слова запитання і питання мають спільне значення – «словесне звертання до кого-небудь, яке вимагає відповіді; тема для відповіді». Реалізуючи це значення, кожен із паронімів може сполучатися з такими словами, як: розумне, останнє, численні, формулювати, уточнювати, відповідати (на), ставити (задавати). Слово питання має значення, не властиве слову запитання, – «положення, проблема, справа, які потребують обговорення, вивчення, вирішення, дослідження, уваги і т. ін.». У цьому значенні воно утворює такі словосполучення: актуальне / злободенне / національне / наукове питання; розробка / вивчення / дослідження / аналіз / виклад / розгляд питання; досліджувати / висвітлювати / аналізувати / розробляти / ставити на голосування / розв’язувати питання. Така сполучуваність не властива слову запитання.

Дієслова відзначати і зазначати об’єднуються значеннями «виді­ляти позначкою», «звертати увагу на щось»: відзначати / зазначати на полях, промовець відзначив / зазначив. Слово відзначати має, крім зазначених, ще два значення: 1. Вирізняти кого-, що-небудь похвалою, нагородою тощо (відзначати переможців, відзначати цінним подарунком). 2. Здійснювати певні заходи з приводу свята, події тощо (відзначати ювілей, відзначати урочисту подію).

Виділяються пароніми, що об’єднуються антонімічними зв’язками, наприклад: адресат – адресант (той, кому адресується, надсилається лист, телеграма тощо – той, хто надсилає кому-небудь лист, телеграму і т. ін.); аверс (лицьовий бік медалі чи монети) – реверс (зворотний бік монети чи медалі); еміграція – імміграція (масове переселення з батьківщини в іншу країну – в’їзд іноземців у певну країну на постійне або тривале проживання); персона ґрата (особа, кандидатура якої на посаду дипломатичного представника схвалюється урядом країни, в якій її мають акредитувати) – персона нон ґрата (особа, кандидатура якої на посаду дипломатичного представника викликає заперечення уряду держави перебування).

Звукова подібність паронімів спричинює невмотивовані взаємозаміни цих слів. Саме тому потрібно уважно ставитися до слів із схожим звучанням, з’ясовувати відтінки їх значень за тлумачним словником, спеціальним словником паронімів, а також за довідником із культури української мови.

РОЗДІЛ 3. Проблеми перекладу і редагування наукових текстів [див. 1]

Перекладання як вид мовленнєвої та психічної діяльності людини бере свій початок у глибокій давнині. Воно завжди відігравало суттєву роль у розвитку культури та науки окремих націй і цивілізації в цілому. У наш час – починаючи з середини XX століття – перекладацька діяльність у всіх своїх різновидах набула величезного розвитку завдяки інтенсифікації міжнародних контактів.

Практичне здійснення міжнародних зв'язків у різних галузях неможливе без посередництва перекладу Важко уявити собі сучасну дипломатію, торгівлю, туризм, фінансові стосунки, а також науку без перекладу. Науковий прогрес неможливий без взаємного ознайомлення з досягненнями, тенденціями, напрямами розвитку різних наукових галузей як в окремих країнах, так і в усьому світі.

Отже, в умовах інформаційного суспільства розвиток науки і техніки тісно пов'язаний з обміном інформацією між фахівцями різних країн. Постійно зростають обсяги наукової інформації, які потребують негайного оброблення, бо вони швидко втрачають свою актуальність і цінність. Це вимагає інтенсифікації перекладацької діяльності, а також навчання засад і правил науково-технічного перекладу.

Принципово важливо розмежовувати процес виконання перекладу і результат, який отримано після закінчення цього процесу. На позначення процесу в українській мові вживається слово «перекладання», а на позначення результату – слово «переклад». Ці два поняття взаємопов'язані: перше завжди передбачає друге, і навпаки, друге завжди є результатом першого.

Поняття «перекладання» та «переклад» потребують уточнення і термінологічного визначення. Отже, перекладання – це процес, під час якого текст або усне висловлювання, що виражені однією мовою (мовою оригіналу), відтворюються іншою мовою (мовою перекладу). А переклад – це результат цього процесу, тобто новий текст або усне висловлювання, відтворені мовою перекладу.

Мета перекладання – точно і повно висловити засобами однієї мови те, що вже було виражене засобами іншої мови. Мета перекладу – ознайомити читача або слухача, який не володіє мовою оригіналу, з певним текстом або усним висловлюванням, відтвореними цією мовою.

Процес перекладання, навіть якщо він здається легким, розкладається на два етапи:

1) зрозуміти, з'ясувати для себе текст, який перекладатиметься;

2) знайти, дібрати відповідні мовні засоби перекладу.

Головне завдання – точно відтворити оригінал. Це викликає необхідність добирати відповідні мовні засоби для того, щоб якнайточніше передати зміст оригіналу мовою перекладу. Перекладаючи певні слова мови оригіналу, не можна відволікатися від того контексту, в якому вони знаходяться, бо саме контекст – речення, абзац або навіть глава – відіграє вирішальну роль під час перекладання значень іншомовних слів.

Процес перекладання – це не просте механічне відтворення сукупності елементів (слів, словосполучень, фраз) оригіналу а складне свідоме добирання кращих можливостей їх передання. Отже, вихідною точкою слід вважати оригінал у цілому, а не окремі його елементи.

Переклад, який є результатом перекладання, має бути адекватним, тобто точно передавати думки автора оригіналу

Треба зазначити, що у літературі часто «перекладом» вважається як процес (перекладання), так і результат (власне переклад). Таким чином, слід звернути увагу на двозначність терміна «переклад».

Форми та види перекладання / перекладу

Перекладання і переклад мають спільні види та форми. Процес перекладання може здійснюватись:

• усно,

• письмово,

• за допомогою комп'ютера.

Усна та письмова форми перекладання виникли досить давно. Усне перекладання використовується для безпосереднього обміну інформацією під час розмови між представниками різних народів. Воно потребує активного володіння іноземною мовою, бо має здійснюватися негайно і не передбачає користування словниками.

Першими письмовими перекладами були переклади Біблії грецькою та латинською мовами, а також мовами народів середньовічної Європи. Обидві форми перекладання завжди слугували для передання та обміну різноманітною інформацією між людьми, розвитку культурних, суспільних та наукових зв'язків між країнами світу, а, отже, й розвитку цивілізації. Посередником у процесі письмового та усного перекладання є перекладач, який має володіти щонайменш двома мовами.

Машинне (комп'ютерне) перекладання виникло у середині 50-х років XX сторіччя і сьогодні набуло поширення через швидкість виконання (перекладання однієї сторінки тексту здійснюється за 1-2 секунди). Переклад, виконаний комп'ютером, потребує корегування, бо майже завжди містить помилки лексичного, граматичного та стилістичного характеру. Наприклад, у тексті історичного змісту російське слово «лук» (старовинна зброя) комп'ютер переклав як «цибуля».

Розрізняють такі види перекладання та перекладу:

• художній,

• діловий,

• рекламний,

• науково-технічний.

Кожний з них має свою специфіку. Якщо під час художнього перекладання треба передати не лише зміст оригіналу, а й настрій, емоції, відчуття, особливості авторського стилю, то перекладання ділової, рекламної та науково-технічної літератури потребує перш за все найточнішого передання певних подій, фактів або опису приладів, устаткування тощо. Ділові, рекламні, науково-технічні переклади відносять до так званих інформативних перекладів. Під час роботи над інформативним перекладом слід не лише намагатися точно передавати інформацію, а й дотримуватися норм мови ділового або науково-технічного стилів.

Розгляньмо особливості науково-технічного перекладання.

Наука – це така сфера людської діяльності, яка продукує знання, необхідні для матеріального та духовного розвитку людськості, для збагачення творчих здібностей людини, для постійного поліпшення умов життя та розвитку цивілізації. Наукова інформація відображається у підручниках, монографіях, статтях, патентах, інструкціях з експлуатації, технічних довідниках, каталогах, науково-популярних журналах тощо. Усі ці носії наукової інформації можна узагальнено назвати науково-технічною літературою.

Науково-технічна література, яку відтворено іноземною мовою, потребує перекладання. Воно виконує дуже важливу функцію, бо завдяки йому наукові праці та дослідження стають загальнолюдським надбанням. Переклади науко­во-технічних видань використовуються не лише для подальшого розвитку науки та обміну інформацією між фахівцями різних країн, а й у навчальному процесі.

Науково-технічне перекладання

Науково-технічне перекладання – це процес перетворення науково-технічного тексту, вираженого мовою оригіналу, на текст, виражений мовою перекладу.

Науково-технічне перекладання тісно пов'язане з науково-технічною інформацією та є не лише мовленнєвою діяльністю, а й специфічним процесом. Людина, яка виконує науково-технічне перекладання, має не лише знати іноземну мову, а й володіти певними знаннями у тій науковій галузі, якій належить текст, що перекладається.

Отже, науково-технічне перекладання можна також визначити як перекладання текстів, що містять певну інформацію про наукові та технічні досягнення.

Завдання науково-технічного перекладання полягає у тому, щоб якнайточніше передати зміст оригіналу. Це можна здійснювати в три етапи:

1) знайти загальну логіку викладення матеріалу оригінального тексту;

2. подумати, як і автор, над проблемою, намагаючись зрозуміти її сутність;

3. правильно передати зміст оригіналу, дібравши найбільш точні еквіваленти термінів і загальновживаних слів.

Знайти загальну логіку викладення наукової думки досить важливо, бо саме розуміння структури тексту, його логічних зв'язків (які є визначною рисою наукового тексту) перешкоджатиме появі невідповідностей у перекладі.

Щоб зрозуміти сутність тексту оригіналу, слід спиратися на попередній досвід роботи з науково-технічною літературою, на сукупність знань і уявлень про світ. Якість науково-технічного перекладу залежить від рівня розуміння оригіналу повноти й точності вилучення з нього інформації, а також підготовленості до сприйняття науково-технічного тексту

Правильно передати зміст оригіналу – це означає виконати адекватний і повноцінний переклад, який точно відтворював би наукову інформацію, що міститься у оригіналі. У перекладі має вживатися нормативна загальновідома термінологія, а його стиль має відповідати нормам мови перекладу. Адекватним і повноцінним буде лише той переклад, у якому точно дібрані еквіваленти термінів і загальновживаних слів.

Переклад – це результат перекладання (тобто певний текст, що містить певну науково-технічну інформацію) або документ-носій науково-технічної інформації (наприклад, патент).

Науково-технічний переклад як результат процесу перекладання є засобом вивчення та використання закордонних досягнень, а також засобом інформування про вітчизняні науково-технічні досягнення.

До науково-технічного перекладу висуваються такі вимоги.

1. Переклад має бути точним, але не буквальним або дослівним, бо останні, як правило, найбільш неточні. Перекладаються не окремі слова оригіналу а його зміст. Як вже зазначалося вище, слова набувають певного значення лише у контексті і лише завдяки контексту можна точно з'ясувати зміст оригіналу. Адекватне передання змісту оригіналу є визначальною вимогою до науково-технічного перекладу

2. Ясність і чіткість – це безумовна вимога до науково-технічного перекладу. Подвійний зміст у науково-технічному перекладі неприпустимий, його стиль має повністю відповідати формально-логічному стилю мови науково-технічної літератури. Реалізувати цю вимогу, тобто зробити ясний і чіткий переклад, можна лише тоді, коли буде повністю з'ясовано зміст оригіналу

3. Науково-технічний переклад має бути стислим. Зайві слова перешкоджають опануванню змісту перекладу, а лаконічність робить його прозорим і зрозумілим.

4. Літературна грамотність перекладу – це відповідність нормам мови перекладу. Розкриваючи цю вимогу, слід зауважити, що літературно грамотним вважається той переклад, в якому відсутні форми і звороти, природні для мови оригіналу, але небажані для мови перекладу. Наявність таких помилок у тексті перекладу ускладнює його розуміння.

Ці вимоги є головними вимогами до науково-технічного перекладу. Лише той переклад, який відповідає ним, може вважатися повноцінним і адекватним.

Лексичні труднощі перекладання

Як показує досвід науково-технічного перекладання, найбільші труднощі виникають під час передання лексичних одиниць (термінів, загальнонаукових і загальновживаних слів) тексту оригіналу. Велика кількість перекладацьких помилок припадає на сферу лексики (словникового складу мови), бо саме вона є найдинамічнішим складником мови науки і техніки (постійний розвиток яких викликає появу нових термінів, а також нових значень наявних термінів або загальновживаних слів). До цих помилок відносять випадки неправильного перекладання як термінів, так і загальнонаукових слів, а також загальновживаних.

Аналіз лексики науково-технічної літератури (НТЛ) показує, що частка вузькогалузевих термінів, тобто термінів, що вживаються лише в окремих галузях науки (наприклад, терміни з галузі комп'ютерної техніки: процесор, браузер) не перевищує 25 %. А 75 % лексики НТЛ складають загальновживані та загальнонаукові слова, тобто слова, що обслуговують різні наукові галузі, наприклад: аналіз, баланс, програма, компонент.

Перекладання вузькогалузевих термінів, загальновживаних та загальнонаукових слів має свою специфіку.

Перекладання вузькогалузевих термінів

Пошук терміна-еквівалента (тобто відповідного за значенням терміна) у власній мові (мові перекладу) має починатися з аналізу нового поняття, яке виражає іншомовний термін. Цей аналіз може підказати, яке слово треба вжити на позначення певного поняття. Наприклад, у російській термінології одна з деталей ізолятора називається «юбка» – очевидно, назву добирали за подібністю. Українська термінологія для цього поняття має термін «острішок» (від слова «стріха»). Тобто асоціації у творців обох термінів були різні. Тому перекладати російський електромеханічний термін «юбка» українським словом «спідниця» не можна – це нетермінологічний підхід. Правильним вважається такий шлях перекладання термінів: «іншомовний термін→поняття→український термін», а не «іншомовний термін→ український термін».

Так само помилково буде перекладати російський будівельний термін «грохот» як «гуркіт» чи «грюкіт», оскільки йдеться про назву пристрою для пересіювання піску або цементу, і в українській терміносистемі для цього існує слово «решето».

Якщо назва поняття ґрунтується на його найголовнішій властивості чи вдалому порівнянні, то й в інших мовах ці ознаки беруться за визначальні, наприклад, у комп'ютерній термінології: user – користувач, тоиsе – мишка. Перекладання таких термінів зазвичай не викликає проблем.

Перекладання загальновживаних та загальнонаукових слів

До загальновживаної лексики відносяться слова, які широко вживаються у всіх функціональних стилях мови, є загальними для всіх мовленнєвих різновидів. Наприклад: стіл, олівець, дошка, шлях.

Загальнонаукова лексика – це лексика, властива переважно стилю мови науки і техніки в цілому, тобто для всіх галузей. Слова, що належать до цього лексичного шару, є основою для викладання наукової інформації. Загальнонаукову лексику розуміють як слова, за допомогою яких можна описати й схарактеризувати явища та процеси у найрізноманітніших науках. Наприклад: природа, чинник, атмосфера.

Загальнонаукові слова мають велике значення для змістової та структурної організації науково-технічного тексту, вони є засобом позначення інтергалузевих понять, а також ланкою, яка пов'язує та організує словниковий склад науково-технічних текстів. Цей шар лексики науково-технічних текстів викликає певні труднощі під час перекладання.

При перекладанні загальнонаукових слів можливі такі ситуації:

1. наявність постійного перекладного еквівалента;

2. наявність контекстуального перекладного еквівалента.

Перша ситуація характеризується тим, що пошук певного слова у мові перекладу не викликає труднощів, тобто еквівалент слова мови оригіналу можна знайти у словнику. Якщо навіть слово багатозначне, обрати потрібний варіант перекладу допоможе контекст, в якому воно знаходиться. Такі перекладні еквіваленти називають постійними. (Під перекладним еквівалентом прийнято розуміти одиницю тексту (слово, словосполучення, речення) перекладу, еквівалентну певній одиниці тексту оригіналу).

Розгляньмо це на прикладі перекладу з російської мови на українську: Любой интеллект, как естественный, так и искусственный, винужден взаимодействовать с реальным миром. – Будь-який інтелект, як природний, так і штучний, змушений взаємодіяти з реальним світом.

Це речення містить загальнонаукові одиниці, перекладання яких не викликало проблем, бо вони є постійними перекладними еквівалентами відповідним одиницям мови оригіналу.

Друга ситуація складніша, бо викликає певні труднощі під час перекладання у тих випадках, коли використовувати постійний перекладний еквівалент неможливо. Тоді доводиться вдаватися до різних лексичних трансформацій, щоб правильно передати значення певного слова мови оригіналу і при цьому не порушити граматичні та стилістичні норми мови перекладу.

Лексичними трансформаціями називають засоби, за допомогою яких у контексті передають значення слова мови оригіналу, знаходячи йому відповідне у мові перекладу, що не збігається зі словниковим еквівалентом. Іншими словами, лексичні трансформації – це заміни певних слів або словосполучень мови оригіналу з метою точного передання змісту та врахування норм мови перекладу. Такі еквіваленти називають контекстуальними перекладними еквівалентами.

Виділяють такі види трансформацій:

1. Додавання.

Смислові додавання у перекладі неприпустимі, але бувають випадки, коли слід додавати слова в тексті перекладу, щоб не порушити зміст оригіналу та норми мови перекладу

Наприклад:

Несмотря на то, что современные технологии производства компьютеров не отличаются особым разнообразием, ми видим вокруг себя миожество различных моделей компьютеров. – Незважаючи на те, що сучасні технології виробництва комп'ютерів не відрізняються особливим різноманіттям, ми бачимо навколо себе велику кількість різних моделей комп'ютерів.

2. Вилучення.

У деяких випадках під час перекладання можна робити вилучення слів з метою уникнути порушення норм мови перекладу.

Наприклад:

В качестве примера машинной операции можно взять обычную арифметическую операцию. – За приклад машинної операції можна взяти звичайну арифметичну операцію.

3. Заміни.

Під час перекладання можна замінювати окремі слова або словосполучення мови оригіналу на такі слова (словосполучення) мови перекладу, що не є постійними (словниковими) відповідниками, але адекватно передають зміст оригіналу.

Наприклад:

Реформа призвана осуществить перестройку политической, экономической и социальной жизни. – Реформа має здійснити перебудову політичного, економічного і соціального життя.

4. Контекстуальна заміна.

Особливості контексту іноді змушують добирати таке слово в мові перекладу, яке можна використати лише в цьому контексті. Існує кілька видів контекстуальних замін:

– конкретизація, коли слово мови оригіналу з більш широким значенням замінюється на слово мови перекладу з більш вузьким значенням.

Наприклад:

А. Главный корпус университета в годы войни был уничтожен до фундамента. — Головний корпус університету в роки війни було зруйновано до фундаменту.

Б. Произошел переход от создания программ на языке машины к созданию их на алгоритмических языках высокого уровня. — Відбувся перехід від написання програм мовою машини до написання їх алгоритмічними мовами високого рівня;

– генералізація, коли слово мови оригіналу з більш вузьким значенням замінюється на слово мови перекладу з більш широким значенням.

Наприклад:

Рождение компьютеров третьего поколения связано с ростом возможностей технологии полупроводников. – Поява комп'ютерів третього покоління пов'язана із зростанням можливостей технології напівпровідників;

– антонімічний переклад, коли стверджувальна конструкція замінюється на заперечну або навпаки.

Наприклад:

А. Студенты слушали лекцию профессора не без интереса. – Студенти слухали лекцію професора із зацікавленістю.

Б. Нельзя не отметить огромную роль перевода в развитии современной науки и техники. – Необхідно відзначити величезну роль перекладання у розвитку сучасної науки і техніки.

Отже, використання лексичних трансформацій спрямоване на те, щоб найточніше передати зміст оригінального тексту і уникнути помилок у тексті перекладу.

Типові труднощі російсько-українського перекладання науково-технічних термінів

Часто під час перекладання науково-технічних текстів з російської мови українською виникають труднощі, пов'язані з правильним вибором українського терміна або загальновживаного слова. Це може статися у тих випадках, коли в російській мові для кількох понять існує один багатозначний термін (слово), а в українській мові йому відповідає не один термін (слово), а кілька. Щоб уникнути таких помилок, слід уточнювати значення подібних слів у словниках, а також звертати особливу увагу на контекст, у якому знаходяться ці слова. Наведемо приклади.

Слово «граница» у російській мові має такі значення: «1) то, что разделяет территории соседних государств; 2) то, что отделяет что-либо от чего-то, линия раздела; до­пустимая норма чего-либо дозволенного, последняя, крайняя степень проявлення чего-либо». Відповідно до цих значень в українській мові вживаються слова «кордон» і «межа». Отже, «граница Украины» перекладатиметься як «кордон України», а в інших випадках слову «граница» відповідатиме в українській мові слово «межа»: межа множини, межа відводу, межа нарізі тощо.

Російський термін «емкость» перекладається українською мовою, як ємність, місткість, посудина. Термін «ємність» вживається у фізиці на позначення величини, що характеризує нагромадження заряду, наприклад, ємність акумулятора, в обчислювальній техніці – на позначення характеристики запам'ятовувального пристрою, носія даних, каналу зв'язку, наприклад, ємність у байтах, ємність дисплея. Термін «місткість» в математиці позначає характеристику математичних об'єктів, наприклад, місткість множини, місткість області. Крім того, він також вживається у значенні показника, що характеризує споживання або вміст ресурсів, наприклад, місткість барабана, фільтра. Під словом «посудина» розуміють місткість – виріб, призначений для вміщування чого-небудь, наприклад, гідропосудина.

Російський термін «масло» і похідний від нього термін «масляный» в українській мові має кілька відповідників: масло, олія, олива і відповідно – масляний, олійний, оливний. Кожний із цих відповідників має своє значення. Отже, масло – це харчовий продукт, який є концентратом молочного жиру і який виробляють, збиваючи вершки або сметану (вершкове масло, топлене масло), масляний – призначений для масла, виготовлений на маслі, який стосується масла (масляна плівка, масляний крем). Олія – жирова речовина, яку добувають з деяких рослин, переважно з їх насіння або плодів (кукурудзяна, гірчична олія, рідинна олія), олійний – той, що призначено для олії, який містить олію, виготовлений на олії, розчинений на олії, стосується олії (олійна фарба, олійні лаки). Олива – рідинний продукт мінерального, синтетичного походження, а також результат перероблення деревної смоли, який використовують для консервації виробів, як електроізоляційний матеріал і для технологічних потреб (газотурбінна олива, компресорна олива), оливний – призначений для оливи, який працює на оливі, заправлений оливою, який стосується оливи (оливна система, оливний фільтр). Крім того, термін «масляний» перекладається українською мовою також як масний, якщо вказує на таку ознаку, як насичений жиром, наприклад, масна пляма.

Багатозначне російське слово «область» в українській мові має п'ять відповідників: галузь, ділянка, зона, область, царина. Слово «галузь» позначає певну сферу виробництва, науки тощо, наприклад: галузь інформації, галузь науки. Ділянка – це окрема частина поверхні, площі, простору, яку використовують з якою-небудь метою або відокремлюють за якою-небудь ознакою, наприклад: базова ділянка, ділянка пам'яті. Слово «зона» в українській мові використовується у значенні простору, у якому поширюється будь-яке явище, що характеризується певними рисами, особливостями, наприклад: зона поширення. У галузі біології термін «зона» позначає місце розташування якого-небудь внутрішнього органа людини або тварини, наприклад: зона серця. Частину території країни, материка, а також адміністративно-територіальні одиниці в деяких країнах називають областю, наприклад: Харківська область. Термін «область» використовується у математиці, де він називає скінченну частину простору або поверхні, наприклад: область дисперсії. Під словом «царина» розуміють сферу діяльності, коло занять, уявлень (царина знань).

Використана та рекомендована література

1. Васенко Л.А. Фахова українська мова: Навчальний посібник / Васенко Л.А., Дубічинський В.В., Кримець О.М. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 272 с.

2. Гінзбург М. Система правил українського ділового та наукового стилю / Михайло Гінзбург // Українська мова. – 2006. - №2. – С.30 – 43.

3. Д’яків А.С. Основи термінотворення: Семантичні та соціолінгвістичні аспекти / А.С. Д’яків, Т.Р. Кияк, З.Б. Куделько. – К.: Akademia, 2000. – 208 с.

4. Крижанівська А.  Склад і структура термінологічної лексики української мови / А. Крижанівська, Л. Симоненко, Т. Панько та ін. – К.: Наук. думка, 1984. – 194 с.

5. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: Навч. посібн. 2-е вид. / Мацюк З., Станкевич Н. – К.: Каравела, 2008. – 352 с.

6. Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія / Г. Наконечна. – Львів: Кальварія, 1999. – 110 с.

7. Національні та інтернаціональні компоненти в сучасних терміносистемах / Л.О. Симоненко, С.О. Соколова, М.П. Годована та ін. – К.: Наук. думка, 1993. – 237 с.

8. Непийвода Н.Ф. Сам собі редактор: Порадник з української мови / Наталія Федорівна Непийвода. – К., 1998. – 240 с.

9. Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови: Навч. пос. / Галина Сергіївна Онуфрієнко. – К.: «Центр навчальної літератури», 2006. – 312 с.

10. Панько Т.І. Українське термінознавство: Підручник / Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. – Львів: Світ, 1994. – 216 с.

11. Прикладне термінознавство: Навчальний посібник: Ч. І / За ред. Дубічинського В.В. та Л.А. Васенко. – Х.: НТУ «ХПІ», 2003. – 145 с.

12. Селігей П. Що нам робити із запозиченнями? / П. Селігей // Українська мова. – 2007. – №3. – С.3 – 16.

13. Селігей П. Що нам робити із запозиченнями? / П. Селігей // Українська мова. – 2007. – №4. – С. 16 – 32.

14. Суперанская А.В. Общая терминология: Вопросы теории / Суперанская А.В., Подольская Н.В., Васильева Н.В. – М.: Наука, 1989. – 246 с.

15. Українська ділова і фахова мова: практичний посібник на щодень / [М.Д. Гінзбург, І.О. Требульова, С.Д. Левіна, І.М. Корніловська]. – К.: «Фірма «Інкос», Центр навчальної літератури, 2007. – 672 с.

16. Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. – Вип. ІV / Відп. ред. Л.О. Симоненко. – К.: КНЕУ, 2001. – С.3 – 8.

ЗМІСТ

ЧАСТИНА 3

Розділ 1. Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні………………3

Становлення і розвиток наукового стилю української мови………………………..3

Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю. ……………………………………………………...……….3

Найхарактерніші відмінності українського наукового стилю від російського……………………………………………………………………………..6

Стандартні звороти наукового тексту…………………………………………….....10

Оформлювання результатів наукової діяльності……………….…………………...12

Тези, конспект, реферат………………………………………………………………12

Автореферат, стаття…………………………………………………………………..14

Анотація…………………………………………………………….……………….....16

Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, бакалаврської робіт..19

Рецензія………………………………………………………………………………...26

Відгук…………………………………………………………………………………..28

Розділ 2. Українська термінологія у професійному спілкуванні………………....31

Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова і вузькоспеціальна термінологія…………………………………………………….…31

Історія і сучасні проблеми української термінології. Теоретичні засади термінознавства та лексикографії……………………………………………………32

Особливості й правила вживання слів іншомовного походження в професійному мовленні……………………………………………………………………………….35

Багатозначність, синонімічний вибір слова, антоніми, омоніми та пароніми в наукових текстах…………………………………………………………….………...37

Розділ 3. Проблеми перекладу і редагування наукових текстів…………...………43

Форми та види перекладання / перекладу………………………………………….. 44

Науково-технічне перекладання………………………………………..…..……..…45

Лексичні труднощі перекладання…………..………………………………………..47

Перекладання вузькогалузевих термінів…………………………………………….47

Перекладання загальновживаних та загальнонаукових слів……………………….48

Типові труднощі російсько-українського перекладання науково-технічних термінів………………………………………………………….……………………..50

Навчальне видання

Сукачова Ганна Павлівна

Чуєшкова Оксана Володимирівна

УКРАЇНСЬКА МОВА (ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)

Відповідальний випусковий: канд. філос. наук, доцент Васильєва І.Г.

Підписано до друку______Формат 60×84 1/16.

Папір офсетний. Ум. друк. арк.______.

Зам. № _____. Наклад_______прим.

© Сукачова Г.П., Чуєшкова О.В., 2012

©УІПА, 2012