Античні міста-держави в Північному Причорноморгі

Велика грецька колонізація Північного Причорномор'я припадає на VIII - кінець VI ст. до н.е. вчені висловлюють думку про те, що "колонізація" не зовсім вдалий термін, оскільки він не точно відображає природу тогочасного переселення греків у Північне Причорномор'я Воно проходило в умовах грецького демографічного вибуху, острівного малоземелля та пошуків нових необжитих територій. Шукачі нових земель дотримувались цивілізованих форм заселення необжитих земель, — і як органічна частина античної цивілізації сповідали на нових місцях античну культуру, економічну активність, досвід суспільно-політичного життя, та власного побуту.

Осівши на нових землях, греки щедро ділилися з місцевим населенням своїм життєвим досвідом і це не могло не позначитися на житті та діяльності тих, з ким вони спілкувалися. Причорноморське населення відчувало цей вплив впродовж цілого тисячоліття, що знайшло свій вияв у прискореному розвитку його соціально-економічного та культурного життя.

До Північного Причорномор'я прибували вихідці з Мілета, Ефеса, Колофона, Теоса та інших міст. У другій половині VІІ ст. тут було засновано Борисфеніду, Ольвію, Тіру, Пантікапей, Херсонес. Феодосію, Фанагорію та інші міста. Як зазначав Платон, греки обсіли Чорне море «неначе жаби ставок» .

Греки привезли з собою полісну модель суспільного устрою. Вона поєднувала життя міста і навколишніх земель і робила міста-держави самодостатніми, життєздатними. Грецькі міста-держави були рабовласницькими республіками, мали законодавчу і виконавчу владу. Громадяни полісів мали широкі права (за винятком рабів, жінок та іноземців). Одночасно з республіканським ладом виникає і монархічна форма правління — Боспорське царство (на Керченському та Таманському півостровах) - 480 р. до н.е.

Протягом тисячолітнього існування Причорноморських міст - держав виділяється два періоди в їх історії – грецький (друга половина VІІ - середина І ст. до н.е.) та римський (І ст. н.е. - середина IV ст. н.е.).

Характерними рисами грецького період були:

• виникнення міст-держав та Боспорського царства;

• тісні зв'язки з материковою Грецією;

• переважання елліністичних традиції та культури;

• активна урбанізація.

Римський період відзначався:

• прогресуючою втратою полісами політичної незалежності;

• нестабільністю внутрішнього та зовнішнього розвитку,

• переорієнтацією держав Північного Причорномор’я на Римську імперію.

При роздумах над сторінками історії причорноморським античних міст звертаєш увагу на розвиток їх побуту, культури, освіти та науки, мистецтва, філософського світобачення. Зокрема, забудова міст враховувала одночасне підведення водопостачання, спорудження каналізаційних систем, створення приміщень для театральних вистав, спортивних занять та здійснення релігійних обрядів. Для населення античних міст були притаманні писемність, початкова освіта (читання, письмо, лічба), вивчення риторики, оволодіння музикою. В особливій пошані були історія та філософія, фізкультура та фізичні змагання Всі ці переваги не могли не впливати на розвиток культури місцевого населення.

Отже, тисячолітня історія античної цивілізації у Північному Причорномор'ї позначилася перенесенням полісної системи управління на місцеві народи, прогресом в технології землеробства, ремесла та товарно-грошевих відносин, поширенням досвіду та здобутків високо розвинутої на ті часи античної культури

5. Ранні слов’яни. Анти. Аварська навала Порушена проблема складна і неоднозначна. Трактувати її важко, оскільки джерел з історії східних слов'ян до нас дійшло мало, а гіпотез, домислів та різнобічних наукових висновків історичною наукою зроблено чимало.

Відомо, що слов'яни - одна із найчисленніших груп давньо-європейського населення. Вчені і досі вважають, що час її виділення з індоєвропейської спільності ще недостатньо з'ясовано, хоча цьому питанню присвячена велика література, оскільки слов'яни дещо пізніше взяли участь у тих історичних подіях, які висвітлені у письмових джерелах.

Досліджуючи історію східних слов'ян, у пошуках прабатьківщини слов'ян вчені розділилися на 4 групи:

1. До першої з них належать автори, які дотримуються "дунайської концепції", її суть полягає в тому, що розгалуження слов'ян пішло з Дунаю. Започаткував таку концепцію літописець Нестор., це припущення знайшло свій розвиток у працях П.Шафарика, С.Соловйова, М.Погодіна, В.Ключевського, О.Трубачова, І.Ляпушкіна та ін.

2. До другої групи належать автори так званої "вісло-одерської теорії". В ній стверджується, що розселення слов'ян почалося з польських земель. У працях Ю.Костишевського, М.Рудницького, Т.Лер-Сплавинського, В.Сєдова та І.Русанова обґрунтовується зв'язок ранньо-середньовічної празької культури з пам'ятками поморських та пшеворських старожитностей.

3. Найчисленніша група дослідників вважає пращурами слов'ян стародавніх жителів "між Віслою і Дніпром". У працях Л.Нідерле, Н.Шахматова, В.Петрова, Ф.Філіна стверджується, що прадавні слов'яни жили в північному лісовому або лісостеповому регіоні.

4. Четверта версія стверджує, що пращури слов'ян були у постійному русі. Так у ІІІ-ІІ тис. до н.е. вони, входячи до складу германо-балто-слов'янської групи, міняли місце проживання у межиріччі Одри та Дніпра. у І тис. до н. е. диференційовані групи слов'ян помітні при розкопці лужицької та поморської культур Середньої Європи та скіфської землеробської культури лісостепової частини України. Зокрема, ці твердження знаходять висвітлення в працях В.Барана, Д.Козака, Р.Терпиловського, Б.Рибакова та ін.