Розділ 13. Лідерство і суспільна активність адміністративного менеджменту

Поняття стилю та іміджу. Їх значення для ефективної діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. Комунікаційне забезпечення у формуванні іміджу керівника. Складові іміджу державного службовця. Влада і суспільна активність. Владні відносини в управлінні державною установою. Використання владних повноважень і лідерства у досягненні цілей державних службовців. Статус і соціальні ролі державних службовців, групові норми і цінності. Лідерство в групах та колективах. Соціальна відповідальність керівника. Лідерські якості керівника у здійсненні політики держави. Ефективність адміністративного менеджменту

.

	Література:	4; 28; 38; 48; 50; 60; 62; 64; 70; 83; 86; 105; 61; 154; 143.
Основні поняття:		стиль державного управління; стиль керівництва; комунікації в управлінні; зв’язки з громадськістю; імідж, імідж державного службовця; влада; державно-владні відносини; лідерство; типи лідерства; статус і соціальні ролі державного службовця; ефективність адміністративного менеджменту.

Стиль державного управління – це система засобів, форм і методів повсякденного функціонування посадових осіб та органів державної влади й місцевого самоврядування, заснована на відповідних принципах, що забезпечують раціональне й демократичне ведення управлінських справ. Відмінність стилю державного управління від стилю роботи в інших сферах суспільства виявляється насамперед у такому: соціальна активність посадових осіб і відповідних органів пов’язана із застосуванням державно-владних повноважень або опорою на них; така активність чітко й досить повно нормативно регламентована і виявляється у встановлених формах і процедурах; своєю метою ця активність має формування й реалізацію керуючих впливів. Стиль державного управління повинен складатися з таких необхідних для нього елементів:

• цільових, функціональних і організаційних характеристик органів державної влади й місцевого самоврядування, що визначають їх місце і правовий статус в ієрархії системи державного управління;

• юридично закріплених форм, методів і процедур управлінської діяльності органів управління та їх посадових осіб;

• загальнокультурних, професійних і особистих якостей посадових осіб, за допомогою яких формуються соціально-психологічні механізми управління.

У сучасному управлінні йдеться про науковість стилю державного управління, що передбачає: широке використання в державному апараті досягнень суспільних, природних і технічних наук; послідовне дотримання в діяльності апарату встановлених наукою об’єктивних закономірностей суспільної життєдіяльності; сприяння з боку апарату розвитку науково-технічного прогресу й широкому впровадженню його досягнень у практику; співвідношення рівня діяльності апарату з обгрунтованими наукою положеннями, висновками й рекомендаціями.

Стиль керiвництва – це система принципiв, норм, методiв i прийомiв впливу на пiдлеглих з метою ефективного здійснення управлiнської дiяльностi та досягнення поставлених цiлей. Відокремлюють такi С.к.: авторитарний (директивний); демократичний (колегiальний), лiберальний (потуральний). Авторитарний С.к. передбачає одноосiбний керiвний вплив, що виходить iз силових методiв управлiння. Демократичний С.к. дає змогу залучити до процесу формування стратегії і полiтики органiзацiї та їх реалiзації максимально можливу кiлькiсть членiв організації.

Стиль керівництва значною мірою впливає на його імідж та імідж відповідної організації.

Імідж державного службовця – це уявлення, враження широкого кола громадськості про риси, притаманні цьому колу працівників.

Імідж державного службовця проявляється в його діяльності, вчинках і поступках, зокрема в:

• підходах до реалізації завдань державної установи, яку він представляє;

• рівні професійної підготовки, володінні певним обсягом необхідних знань, умінь і навичок;

• культурі етичній, спілкування, зовнішньому вигляді та ін.

ІМІДЖ: образ організації, органу та ін., сукупність асоціацій і вражень про них, які формуються у свідомості громадськості; образ ділової людини, уявлення про неї, її репутація [48, с.138]; (від англ. image – образ) – враження, яке орган виконавчої влади та його службовці справляють на громадян, і яке фіксується в їх свідомості у формі певних емоційно забарвлених стереотипних уявлень [84, с.72]; сукупність уявлень, що склалися в громадській думці про те, як повинна поводитися людина відповідно до свого статусу, як повинні співвідноситися між собою права й обов’язки в цьому статусі [105, с.326].

Основні складові формування позитивного іміджу особистості державного службовця:

• підвищення кваліфікації, удосконалення професійного добору; впровадження норм етичного кодексу;

• вивчення громадської думки про якість і ефективність роботи державних службовців, виконання здійснюваних ними державних функції в межах визначених повноважень.

• залучення представників засобів масової інформації для покращення комунікацій з громадськістю.

Обмін інформацією між людьми у процесі управління називається комунікацією. Комунікації (лат. communicatio) в управлінні – це процес спілкування, зв’язок між двома або більше індивідуумами, заснований на взаєморозумінні; повідомлення інформації однією особою іншої або ряду осіб.

Зв’язки з громадськістю – “паблік рилейшнз” (від англ. public relations — відносини з публікою, зв’язок з громадськістю) – одна із конкретних функцій управління, яка сприяє встановленню та підтриманню спілкування для виявлення спільних інтересів та досягнення взаєморозуміння й співробітництва між організацією і громадськістю. Метою органу державної влади, відповідального за зв’язки з громадськістю є встановлення двостороннього спілкування для виявлення спільних інтересів та досягнення взаєморозуміння між громадянами та державною владою, що засноване на природі, знанні та повній поінформованості. На практиці зв’язки з громадськістю реалізуються шляхом:

• вжиття заходів спрямованих на досягнення доброзичливості;

• збереження високої репутації (виявлення традиції організації, які можуть зашкодити громадській думці, і відмова від них);

• внутрішні відносини (використання прийомів, зорієнтованих на створення у співробітників почуття відповідальності та зацікавленості у справах адміністрації).

Для формування позитивного іміджу політика, державного службовця слід чітко визначити наявність позитивних і негативних комунікативних якостей.

КОМУНІКАТИВНІ ЯКОСТІ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ
позитивні	негативні
порядність	аморальність, нечесність
справедливість	несправедливість
врівноваженість, поважливе і шанобливе ставлення до громадян	дратівливість, нестриманість, зухвалість, зневажливість, нахабність
довіра до колег	підозрілість, недовір’я
стимулювання ініціативи, творчого підходу до роботи	консерватизм, роздратування, заздрість
доброзичливість, щирість	лицемірство, зарозумілість, злість, самовпевненість, пихатість
тактовність, доброзичливість, товариськість, врахування індивідуальних особливостей підлеглих	нетактовність, відсутність співчуття, бажання зробити кому-небудь добро, принести користь, черствість, грубість, жорстокість
відсутність дріб’язковості	бюрократизм, надмірна прискіпливість
самокритичність, вимогливість до себе та до підлеглих	відсутність критичного ставлення до себе, до своєї діяльності, поведінки, невимогливість до себе та підлеглих
толерантність	відсутність терпимості до думок, поглядів, вірувань інших

Позитивний імідж державного службовця має два аспекти: внутрішній й зовнішній.

ПОЗИТИВНИЙ ІМІДЖ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ
внутрішній аспект	зовнішній аспект
вміння справляти на оточуючих позитивне враження про себе	чистота, охайність одягу, привітність, доброзичливість
уміння спілкуватися з людьми, вислуховувати їх	стриманість, вміння стримувати свої емоції, керувати своєю психікою
володіння позитивними особистісними якостями	вироблення в собі позитивних особистісних якостей, хороших манер поведінки

В цілому варто зазначити, що створення позитивного іміджу державного службовця – складний, циклічний процес, який потребує постійного самовдосконалення.

Вивчаючи питання лідерства доцільно знову звернутися й більше ґрунтовно поаналізувати зміст поняття «влада».

Влада – це багатогранне суспільно-політичне, правове поняття проявом якої є:

• владні відносини в суспільстві: одні управляють, а інші підкоряються;

• здатність досягати поставленої мети;

• спроможність соціально-політичної системи забезпечувати виконання прийнятих нею рішень;

• спосіб самоорганізації людської спільноти, заснованої на розподілі функцій управління і виконання;

• можливість і здатність проводити свою волю 159].

Влада являє собою форму соціальних відносин, яка характеризується здатністю впливати на характер і напрям діяльності та поведінку людей за допомогою економічних, ідеологічних і організаційно-правових механізмів, а також авторитету, традицій, насилля (влада економічна, політична, державна, сімейна та ін.). Сутністю влади є владні відносини, панування і підпорядкування.

Існує чимало підходів до класифікації джерел влади, узагальнено їх можна подати наступним чином.

Державна влада – політико-правове явище, сутність якого полягає в тому, що виражаючи хоча б формально волю всіх громадян держави, вона (влада) здійснює спрямовуючий, організуючий, регулюючий вплив на суспільство [38, с.329].

Владні відносини – це особливий вид суспільних відносин, що виникають у процесі управління – діяльності свідомо-вольового й організаційного характеру, відносини, що встановлюються у ході взаємної діяльності органів влади та людьми.

Тип відносин, які виникають між державою (суб’єктом державного управління) та державною установою (об’єктом державного управління), є завжди державно-владним, причому державно-владними повноваженнями наділено завжди одну сторону – суб’єкта управління, а на долю об’єктів управління залишається виконання наказів, розпоряджень та інших нормативних документів, що надходять від суб’єкта.

Владні повноваження – це конкретні права, що характеризуються правом реалізовувати владу й обов’язки та наявністю визначених адміністративних функцій, що дозволяють здійснювати завдання органу влади [48, с.261].

Повноваження повинні набути легітимності, тобто необхідний порядок визнання. Влада – це здатність справляти вплив на поведінку людей з їхньої та без їхньої згоди. Сутність владних повноважень полягає в тому, що відображаючи волю певних верств населення, громадян країни, легітимно наділені правами (владними повноваженнями) особи, або у творені у такий спосіб органи справляють цілевизначальний, організуючий, регулюючий вплив у визначених сферах, здійснюють певні функції завдання у суспільстві.

У практиці управління лідерство – це здатність ефективно використовувати наявні джерела влади для досягнення бажаної мети.

Лідери використовують владу як засіб в досягненні цілей групи або організації. Якщо лідери досягають мети, то влада як засіб використовується ними для прискорення цього досягнення.

У чому ж відмінність між лідерством і владою? Важлива відмінність відноситься до сумісності цілей. Для існування влади сумісність цілей – необов’язкова. Окрім цього, задля реалізації лідерства повинна існувати певна відповідності між цілями лідера і цілями послідовниками лідера.

Лідерство – це різновид управлінської взаємодії, оснований на найбільш ефективному для конкретної ситуації поєднанні різних джерел влади і спрямований на спонукання людей до досягнення загальних цілей.

Лідерство допускає використання влади. Сама влада може будуватися на особистісних якостях або на займаній позиції в організації. Крім того, влада - це двосторонні стосунки – між лідером і підлеглими і між лідером і його начальником.

Оскільки ефективність лідерства залежить від об’єму і типу влади, яку лідер використовує відносно підлеглих і свого начальника, то важливим є питання: які джерела влади і як необхідно використовувати, щоб добитися більшої ефективності. Владні повноваження і лідерство повинні використовуватися для досягненні цілей у державному управлінні.

Статус державного службовця передбачає:

• безпосередню приналежність за родом роботи до підготовки, прийняття та/або запровадження рішень у сфері державного управління, причому ці дії, як правило, мають економічні та соціальні наслідки для всього суспільства або його певної частини;

• наявність у державного службовця повноважень виступати від імені органу державної влади (тим самим від імені держави), обстоюючи державний інтерес;

• законодавче і нормативно-правове визначення компетентності, прав, повноважень, обов’язків, обмежень і відповідальності згідно зі своєю посадою;

• приналежність до особливої професійно-статусної групи, яка складається з професійно підготовлених до державної служби представників різних професій.

Складові статусу державного службовця: способи заміщення посад; нормування та організація праці; вимоги, що висуваються до державних службовців, та гарантії держави; права, обов’язки, обмеження та заборони щодо посади; проходження служби (атестація, підвищення по службі, присвоєння рангу, спеціального звання та ін.); заходи стимулювання та відповідальності.

У діяльності певного колективу між керівником і лідером існують відмінності.

Відмінності у діяльності керівника і лідера
КЕРІВНИК	ЛІДЕР
Адміністратор	Інноватор
Доручає	Надихає
Працює по цілях інших	Працює по своїх цілях
Основа дій – план	Основа дій – бачення перспективи
Покладається на систему	Покладається на людей
Використовує доводи	Використовує емоції
Контролює	Довіряє
Підтримує ініціативу, починання	Генерує ініціативу, дає імпульс починанням
Професіонал	Ентузіаст
Ухвалює рішення	Втілює рішення в життя
Робить справу правильно	Робить правильну справу
Поважають	Обожнюють

Оптимальним для керівника є поєднання в собі якостей формального і неформального лідера. На думку багатьох вчених, лідерами “народжуються”, втім здебільше ними стають за допомогою навчання, наполегливій індивідуальній роботі, збагаченого набутими знанням, вміннями, навичками та практичним досвідом.

Вирізняють три типи лідерства:

1. ділове лідерство, в основі якого лежать такі якості, як висока компетентність, уміння краще за інших вирішувати організаційні питання, діловий авторитет, досвід та ін.; ділове лідерство справляє найбільший вплив на ефективність керівництва;

2. емоційне лідерство, яке виникає в соціально-психологічних групах на основі людських симпатій, привабливості міжособистісного спілкування; емоційний лідер викликає у людей довіру, випромінює теплоту, сповнює впевненістю, знімає психологічну напруженість, створює атмосферу психологічного комфорту;

3. ситуативне лідерство, яке за своєю природою може бути і діловим, і емоційним; втім його відмінною рисою є нестійкість, тимчасова обмеженість, зв’язок лише з певною ситуацією; ситуаційний лідер може повести за собою групу лише в окремо взятій ситуації.

Види лідера:

• лідер-організатор (виконує функцію групової інтеграції);

• лідер-ініціатор (очолює групу при розв’язанні нових проблем, висуває ідеї);

• лідер-генератор емоційного настрою (домінує в формуванні настрою групи);

• лідер-ерудит (відрізняється обширністю знань);

• лідер-еталон (є центром емоційного тяжіння, відповідає ролі “зірки”, служить зразком, ідеалом);

• лідер-умілець (фахівець у якомусь виді діяльності).

У групах та колективах виділяються і такі типи лідерів, як:

1. “один з нас” – лідер цього типу особливо не виділяється серед членів групи, він сприймається як “перший серед рівних” в певній сфері, найбільш удачливий або волею випадку що виявився на керівній посаді;

2. “кращий з нас” – лідер, що належить до даного типу, виділяється з групи по багатьом (діловим, етичним, комунікаційним і іншим) параметрам і загалом сприймається як зразок для наслідування;

3. “хороша людина” – лідер такого типу сприймається і цінується як реальне втілення кращих етичних якостей: порядності, доброзичливості, уважності до інших, готовності прийти на допомогу та ін.;

4. “служитель” – такий лідер завжди прагне виступати в ролі виразника інтересів своїх прихильників і групи загалом, орієнтується на їх думку і діє від їх імені.

Згідно із чинним законодавством державні службовці за порушення законодавства можуть нести такі види відповідальності: цивільну, адміністративну або кримінальну [109].

Лідерські якості керівника.

Для ефективного лідера необхідно вміти: здійснювати стратегічне окреслення перспектив розвитку керованої організації; моделювати складну ситуацію; прораховувати ризик; змінювати організаційну структуру й культуру.

Ефективного керівника-лідера з-поміж інших вирізняє певна система якостей: творча обдарованість, високий рівень інтелекту, харизматичність, ініціативність, упевненість у своїх силах та ін. Лідер має бути: турботливим - зважати на інтереси, сумніви й успіхи інших людей; наполегливим - уміти зосередитися на меті, незважаючи на обставини; товариським - вміти уважно слухати, проводити зустрічі, презентації, переговори та виступати на публіці; урівноваженим - вміло керувати серед метушні; відповідальним - розуміти значення своїх вчинків, їхній вплив на інших; зосередженим - орієнтуватися на майбутнє і робити все для розвитку організації, розробляти довгострокові плани.

Лідерські якості керівника як виразника і захисника інтересів членів колективу вимагають від нього вмілого поєднання у своїй роботі власних і колективних інтересів. Керівник колективу повинен сприяти працівнику, який прагне знайти краще використання своїм силам і здібностям на іншому робочому місці або в іншому підрозділі установи. Він повинен знати інтереси працівників і надавати їм допомогу у вирішенні соціальних та побутових проблем.

Роль керівника як споживача, генератора та розповсюджувача інформації полягає у тому, що інформаційна його підготовленість дає можливість краще управляти трудовим колективом, виконувати завдання з економічного і соціального розвитку об’єкта керівництва.

Одним із основних показників досконалості управління, що визначається за допомогою зіставлення результатів управління і ресурсів, затрачених на їх досягнення розглядають ефективність.

Про ефективність адміністративного менеджменту можна говорити за таких умов:

• витрати на управління скоротилися, а показники управління не змінилися або навіть покращилися; втрати на управління не змінилися, а якість управлінської діяльності покращилася;

• витрати на управління збільшилися, але значно покращилися показники якості управління.

Ефективність адміністративного менеджменту може бути не тільки економічною, але й соціальною, соціально-економічною, політичною, соціально-психологічною та ін. Визначення ефективності адміністративного менеджменту базується на зіставленні результатів із витратами, пов’язаними з їх досягненням.

Як стверджує відомий чеський вчений Й. Кхол, ефективність управлінських рішень і дій залежить переважно:

• від характеру проблем, що вирішуються;

• від управлінських ситуацій;

• від умов, особливо організаційного характеру, в яких приймаються рішення та відбуваються управлінські дії,

• і менше – від характеристик особистості та становища управлінського працівника.

На практиці використовують різні методи визначення ефективності управління. Найпоширенішими з них є оцінка ефективності управління за отриманим ефектом та за обсягом і характером (включаючи якість) дій.

Й. Кхолом запропоновано вважати визначальним критерієм ефективності управлінської праці якість вирішення управлінських ситуацій, а також кількість якісно вирішених управлінських ситуацій певним керівником або колективом, який він очолює. [41, с.82-83].

Ефективність адміністративного менеджменту – це результат, зіставлений із затратами на його досягнення (вони включають не лише прямі витрати на систему управління, а й витрати на реалізацію управлінських рішень) [38, с.153].

Для оцінювання результатів управлінської діяльності також важливу роль відіграє визначення її результативності.

Результативність – це показник, який характеризує дієвість, досягнення, ступінь завершення певної роботи й реалізації визначених цілей, показує, що було зроблено внаслідок здійснення певних зусиль і витрат ресурсів. Р. оцінюється за критеріями: технологічної раціональності, тобто порівняння варіантів на предмет здатності висувати ефективні технологічні шляхи розв’язання проблем; здійсненності як політичної, так і адміністративної; вимірюваності, тобто можливості оцінки результатів у кількісних показниках (гроші, обсяг виробництва тощо); адекватності, тобто відповідності завдань наявним ресурсам.

	ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Як Ви розумієте поняття стиль державного управління; стиль керівництва?.

2. Розкрийте сутність понять комунікації в управлінні; зв’язки з громадськістю.

3. Дайте визначення понять імідж, імідж державного службовця.

4. Яке значення має імідж для ефективної діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування?

5. Назвіть основні складові іміджу державного службовця.

6. Яке значення комунікаційного забезпечення у формуванні іміджу керівника?

7. Означте позитивні і негативні комунікативні якості державного службовця. Визначте та охарактеризуйте аспекти позитивного іміджу державного службовця.

8. Що таке влада та які її прояви? Які джерела влади вам відомо?

9. Яким чином владні повноваження і лідерство використовуються для досягненні цілей у державній службі?

10. Охарактеризуйте статус державних службовців, їх складові.

11. Які відмінності у діяльності лідера та керівника в колективі?

12. Які види та типи лідерства Вам відомі? Охарактеризуйте їх.

13. Опишіть лідерські якості керівника.

14. Дайте визначення поняття ефективність адміністративного менеджменту.

15. Охарактеризуйте підходи та аспекти оцінки ефективності адміністративного менеджменту.