2. Види й організаційно-правові форми підприємств

Види підприємств за основними класифікаційними ознаками наведено в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Класифікація підприємств за певними ознаками

Класифікаційні ознаки	Види підприємств (фірм)
Мета й характер діяльності	Комерційні Некомерційні
Форма власності майна	Приватні Колективні Комунальні Державні (в т. ч. казенні)
Національна належність капіталу	Національні Зарубіжні Змішані (спільні)
Правовий статус і форма госпо­дарювання	Одноосібні Кооперативні Орендні Господарські товариства
Галузево-функціональний вид діяльності	Промислові Сільськогосподарські Будівельні Транспортні Торгові Виробничо-торгові Торгово-посередницькі Інноваційно-впроваджувальні Лізингові Банківські Страхові Туристичні тощо
Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування	Головні (материнські) Дочірні Асоційовані Філії
Розмір за кількістю працівників	Великі (надвеликі) Середні Малі (дрібні) Мікропідприємства

Комерційні підприємства – це підприємства, діяльність яких спрямована на одержання прибутку.

До некомерційних підприємств належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.

Приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також індивідуальні й сімейні підприємства, що базуються на особистій праці (праці членів сім’ї).

Колективне підприємство – це таке підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

Комунальне підприємство – підприємство, яке базується на власності відповідної територіальної громади.

Державними є підприємства, що базуються на державній власності.

До державних належать також так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації.

Національні підприємства – це підприємства, капітал яких належить підприємцям країни розташування.

Зарубіжні підприємства – це підприємства, капітал яких є власністю іноземних підпри­ємців повністю або у тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження.

Змішані підприємства – це підприємства, капітал яких належить підприємцям двох або більше країн; їх реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання всім майном (капіталом).

Кооперативні підприємства – добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. В економіці України функціонують виробничі й споживчі кооперативи.

У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда полягає в тимчасовому (на договірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об’єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.

Господарські товариства є об’єднаннями підприємців й поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні й акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) – товариство, усі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю й несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями підприємства всім своїм майном.

Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього вкладу.

Командитним є товариство, до складу якого разом із членами з повною відповідальністю входять один або більше учасників, відповідальність яких обмежується особистим вкладом у майно такого товариства.

Головним атрибутом акціонерного товариства є акція – цінний папір без визначеного терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства, підтверджує членство в ньому і право на участь в керуванні ним, дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду й участь у розподілі майна під час ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: публічні, акції яких розповсюджуються через відкриту передплату й купівлю-продаж на фондових біржах; приватні, акції яких можуть розповсюджуватися лише між їх засновниками.

Особливістю діяльності материнських (головних) підприємств є те, що вони контролюють інші фірми.

Дочірнє підприємство (компанія) – юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції й складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій.

Асоційоване підприємство є формально самостійним, але в силу різних причин залежить від головної фірми й має підпорядковуватися її стратегічним цілям.

Філія не користується юридичною й господарською самостійністю, не має власного статуту й балансу, діє від імені й за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

Кількість працюючих на великих і середніх підприємствах законодавчо не регулюється.

Малі підприємства є основою малого бізнесу. До таких належать суб’єкти господарювання з кількістю працівників: у промисловості й будівництві – не більше ніж 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери – не більше ніж 50 осіб; у науці й науковому обслуговуванні – не більше ніж 100 осіб; у галузях невиробничої сфери – не більше ніж 25 осіб; у роздрібній торгівлі – не більше ніж 15 осіб.

Мікропідприємства – це суб’єкти малого підприємництва із середньообліковою кількістю працюючих не більше ніж 10 осіб та обсягом виручки від продажу продукції (надання послуг) не більше ніж 250 тис. грн за рік.

Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створюватися й функціонувати добровільні й інституціональні об’єднання підприємств та організацій.

За принципами й цілями розрізняють такі добровільні об’єднання:

• асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу й комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);

• корпорації – договірні об’єднання суб’єктів господарювання на основі інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих і комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

• консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад, здійснення спільного великого господарського проекту). Учасниками консорціуму можуть бути державні й приватні фірми, а також окремі держави (наприклад, Міжнародний консорціум супутникового зв’язку);

• концерни – форма статутних об’єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю; об’єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). Після створення концерну суб’єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фінансовим структурам. У сучасних умовах значно розширюється мережа міжнародних концернів;

• картелі – договірні об’єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції;

• синдикати – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання. Так само може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об’єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції;

• трести – монополістичні об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність, оскільки інтегруються всі напрями їхньої діяльності;

• холдинги (холдингові компанії) – специфічна організаційна форма об’єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об’єднувані у холдингу суб’єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право вирішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії;

• фінансові групи – об’єднання юридично й економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від концернів фінансові групи очолюються одним або кількома банками, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до складу фінансової групи, і координують усі сфери їхньої діяльності.

До інституціональних об’єднань належать виробничі, науково-виробничі (науково-технічні), виробничо-торговельні та інші подібні об’єднання (комплекси, центри), що інтегрують стадії створення (проектування), продукування, реалізації та післяпродажного сервісного обслуговування виробів тривалого використання. У народному господарстві України функціонують потужні державні корпорації, створені на базі колишніх вузькогалузевих міністерств (наприклад, Державна корпорація «Укрбудматеріали»). Інституціональні міжгалузеві об’єднання підприємств та організацій створюються й діють під різноманітними офіційними назвами в агропромисловому комплексі, будівництві, житлово-комунальному господар­стві та інших взаємозв’язаних секторах економіки України. До таких інтеграційно-організаційних утворень застосовуються економічні методи керування корпоративного характеру, які належним чином корелюють з методами керування первинними ланками (підприємствами, фірмами, компаніями) відповідних виробничо-господарсь­ких систем.

Правове забезпечення підприємницької діяльності в Україні гарантується Законом України про підприємництво. Основні його розділи:

• Загальні положення про підприємництво.

• Умови здійснення підприємницької діяльності (державна реєстрація, право наймання працівників і соціальні гарантії, відповідальність, припинення діяльності).

• Відносини підприємця й держави (гарантії прав, державна підтримка й регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори).

Важливе значення для підприємництва має також Указ Президента України про державну підтримку малого підприємництва від 12.05.1998.

Статут – зібрання правил, що регулюють сукупну індивідуальну діяльність будь-якого підприємства. Статут має відповідати основним положенням Закону України про підприємство; його затверджує власник або засновник підприємства, а для державних підприємств – власник майна за участі відповідного трудового колективу.

У статуті підприємства визначаються: точне найменування й місцезнаходження; власник (власники) або засновник (засновники); основна місія й цілі діяльності; керівні органи та порядок їх формування; компетенція (повноваження) трудового колективу та його виборних органів; джерела й порядок утворення майна; умови реорганізації й припинення існування. У найменуванні підприємства треба відобразити його конкретну назву (завод, фабрика, майстерня тощо), вид (приватне, колективне, державне, акціонерне товариство) тощо.

У статуті має бути визначено орган, що має право репрезентувати інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет тощо). До його складу можна включати положення, пов’язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, які виникають на основі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак тощо.

Колективний договір – угода між трудовим колективом в особі профспілки й адміністрацією (власником або вповноваженим ним органом), що укладається (уточнюється) щорічно й не може суперечити чинному законодавству України.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові й економічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником) будь-якого підприємства, яке використовує найману працю.

Установчий договір укладається засновниками товариств, спільних підприємств, суб’єктів ринкової інфраструктури. У ньому зазначається, для чого й на яких засадах створюється господарська структура, перелічуються засновники з їх юридичними адресами, визначається загальна сума статутного фонду й частка кожного засновника.

ТЕСТИ

1. За метою й характером діяльності підприємства поділяються на:

а) комерційні;

б) виробничі;

в) некомерційні;

г) торговельні.

2. За формою власності підприємства класифікуються на:

а) приватні;

б) державні;

в) казенні;

г) змішані;

д) колективні;

е) комунальні.

3. За правовим статусом і формою господарювання підприємства поділяються на:

а) приватні;

б) державні;

в) господарські товариства;

г) одноосібні;

д) орендні;

е) кооперативні.

4. Ознаки, за якими підприємства відносять до групи малих підприємств:

а) розмір статутного фонду;

б) розмір отримуваного прибутку;

в) кількість працюючих;

г) розмір валового доходу за рік.

5. Основними документами, що регулюють діяльність підприємства, є:

а) Закон України про підприємства в Україні;

б) статут;

в) ліцензія;

г) колективний договір;

д) патент.

6. Об’єднання підприємницьких структур, що характеризується органічним поєднанням власності й контролю, називають:

а) холдингом;

б) концерном;

в) корпорацією;

г) асоціацією.

7. Залежно від способу заснування й формування статутного фонду підприємство може бути:

а) унітарним;

б) господарським товариством;

в) акціонерним товариством;

г) державним;

д) приватним.

8. Колективний договір укладається:

а) лише на державних підприємствах;

б) на всіх підприємствах;

в) лише на підприємствах, де частка держави у майні становить більше 50 %;

г) на всіх промислових підприємствах.

9. Тимчасове статутне об’єднання промислового й банківського капіталу для реалізації спільної мети називають:

а) консорціумом;

б) картелем;

в) концерном;

г) корпорацією.