1.2. Сутність державного боргу

Розбудова української ринкової економіки в умовах формування незалежної економічної системи потребує розгляду та вивчення ве­ликої кількості проблемних питань, що стали особливо актуальними на сучасному етапі розвитку. Проведення процесів реформування, реорганізації фінансово-економічної, кредитної і банківської сфер потребує значної кількості фінансових ресурсів. Країни, які за рівнем економічного розвитку належать до таких, що розвиваються, вирішу­ють проблеми нестачі фінансових ресурсів за рахунок здійснення внутрішніх і зовнішніх запозичень, емісії боргових зобов'язань.

Державні позики − це вид державного кредиту, за яким тим­часово вільні кошти населення, підприємств, установ, організацій за­лучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і розмі­щення державних боргових паперів.

Значне місце у формуванні внутрішнього та зовнішнього дер­жавних боргів країни займають гарантовані позики.

Гарантовані позики − це умовні державні кредити. Їх особливість полягає в тому, що уряд держави є гарантом безумовного погашення позик, отрима­них нижчими органами влади та окремими суб'єктами господарю­вання, а також погашення відсотків за користування ними. Гаранто­вані позики використовуються для залучення коштів і національних, і іноземних інвесторів. Уряд країни реально фінансово відповідає тільки у разі неплатоспроможності позичальника.

Використання державних гарантій для залучення коштів до дер­жавних підприємств має такі негативні наслідки:

1. якщо кошти залучаються до потенційно збиткових підпри­ємств, то держава здійснює неефективне витрачання ресурсів.

2. державні гарантії не стимулюють інвестиційної активності працівників підприємства.

3. державні гарантії «вимивають» інвестиційні ресурси приват­них інвесторів.

4. у разі неплатоспроможності підприємства (зазвичай, це підприємство-гігант) уряд не може піти на порушення справи про бан­крутство, оскільки це призведе до звільнення тисяч працюючих і, відповідно, соціально-економічної або політичної напруги у суспільстві.

5. продаж неплатоспроможного підприємства-гіганта інозем­ним інвесторам призводить до того, що стратегічні підприємства краї­ни стають власністю інших держав ³⁰.

Міжнародні кредитні відносини сприяють переливанню пози­кових капіталів до країн, де відчувається їхній дефіцит. Такі відносини вигідні обом сторонам, оскільки кредитор, надаючи такі позики, отримує більший відсоток доходу за користування позикою, ніж у капіталонаддишкових країнах, а позичальник сплачує відсоток нижчий, ніж сплачують усі інші позичальники в капіталодефіцитних країнах. Зацікавленість уряду пояснюється можливістю залучення додаткових коштів на вигідніших умовах для фінансування державних програм (оскільки відсотки за користування позиками в таких країнах на внут­рішньому ринку значно перевищують відсотки, які необхідно сплачу­вати за отримані зовнішні позики).

Залучення додаткових коштів за допомогою державного кре­диту зумовлює формування і накопичення державного боргу. Взяті в борг кошти надходять у розпорядження держави і перетворюються на її додаткові фінансові ресурси. Такі ресурси, зазвичай, спрямову­ються на фінансування невідкладних завдань соціально-економічно- го розвитку, покриття дефіциту державного бюджету, підтримки пла­тіжного балансу та грошової одиниці держави тощо.

Факт існування державного боргу не дає уяви про реальний фінансово-економічний стан держави. Зростання державного боргу − це складне явище, обумовлене цілою низкою чинників, яке в умо­вах окремої держави може мати свою специфіку. Часто зростання державного боргу є наслідком незбалансованості економіки та існу­вання бюджетного дефіциту. Брак коштів у бюджеті держави покри­вають за рахунок випуску нових грошових знаків, державних цінних паперів або отримання додаткових позик. Паперово-грошова емісія одразу ж посилює інфляційні процеси, тому переваги надають іншим засобам.

Для повнішого і докладнішого вивчення державного боргу, про­ведення об'єктивного економічного аналізу його необхідно розгля­дати у взаємозв'язку і взаємозалежності з іншими аспектами су­спільно-економічного життя країни. Необхідно звернути увагу на еко­номічні, соціальні та політичні наслідки зростання державної забор­гованості.

Розглядаючи проблеми державних боргів, треба з'ясувати суть, зв'язки та особливості понять «державний борг» і «державна забор­гованість». Єдиного прийнятного для всіх визначення поняття «дер­жавний борг» не існує. П.А. Самуельсон і В.Д. Нордхаус зазначають, що державний борг − це «загальна сума боргових зобов'язань уряду у формі облігацій і короткострокових позик»³¹. Але вони підхо­дять до розгляду державного боргу і як до «заборгованості, накопи­ченої в уряді, внаслідок запозичень грошей для фінансування мину­лих бюджетних дефіцитів».

Міжнародна робоча група зі статистики зовнішнього боргу при Світовому банку розробила стандарти звітності для країн, що є пози­чальниками кредитів банку. Спеціалісти Світового банку визначають поняття «валовий борг» (gross debt), що вживається на противагу поняттю «чистий борг» (net debt), яке охоплює пасиви, зменшені на суму зобов'язань³². Для чіткого окреслення розмірів державного боргу спеціалісти Світового банку звертають увагу, що борг охоплює лише ті суми, які фактично були отримані позичальником і ще не спла­чені та не анульовані. Борг не враховує суми майбутніх відсоткових платежів.

У «Фінансовому словнику» сучасних вітчизняних учених Загороднього А.Г., Вознюка Г.Л., Смовженко Т.С. державний борг визна­чено як «загальну суму заборгованості держави внаслідок непога- шення позик та невиплати за ними процентів»³³. У проекті Закону України «Про державний борг України» державний борг визначається як непогашена основна сума боргу за фінансовими зобов'язаннями, що виникли під час державного запозичення та надання державних гарантій у грошовій формі. Але у Бюджетному кодексі України дер­жавний борг − це загальна сума заборгованості держави, яка скла­дається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань дер­жави, а також боргових зобов'язань держави, що набирають чин­ності в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства чи договору³⁴.

На думку Ушакова Н.М.³⁵ до розгляду державного боргу треба підходити системно. На їх думку державний борг виражає економічні відносини між державою-позичальником та її кредиторами з приводу перерозподілу по­зикових капіталів і вартості ВВП позичальника.

Державний борг скла­дають усі випущені й непогашені боргові зобов'язання, емітовані дер­жавою або від її імені (основна сума боргу та сума прострочених відсот­кових платежів, оформлена як державний борг за згодою сторін) пе­ред кредиторами щодо повернення отриманих у позику коштів.

Державний борг має здатність до накопичення. Розмір дер­жавного боргу складається з боргів минулих років і новостворених. Накопичення основної суми, яка підлягає поверненню кредиторові (відповідно до укладених угод або номінальної вартості випущених боргових зобов'язань), і прострочених платежів, згідно з емітовани­ми борговими зобов'язаннями, враховуються та обліковуються у складі державних боргів.

Державний борг відображає обсяги випущених і непогашених боргових зобов'язань держави на конкретну дату. Розміри держав­ного боргу треба розглядати як індикатор соціально-економічного роз­витку та фінансового стану держави, рівня ефективності функціону­вання її урядових структур.

Ширшим за поняття державного боргу є поняття державної заборгованості, або заборгованості держави.

Державна заборго­ваність відображає економічні відносини, з одного боку, всередині держави та, з іншого боку − між фізичними і Юридичними особами-резидентами і нерезидентами, урядами іноземних держав, міжна­родними фінансово-кредитними організаціями. Специфічність цих відносин пов'язана з необхідністю відшкодування коштів за надані кредити (зокрема гарантовані урядом), виконані роботи, надані по­слуги; з участю країни у міжнародних громадських, фінансових і військових організаціях; з відшкодуваннями взятих на себе держа­вою економічних і соціальних зобов'язань тощо.

До державної заборгованості, крім заборгованості, яка вхо­дить до складу державного боргу, належать заборгованість за заро­бітною платою працівникам бюджетної сфери, заборгованість за пен­сіями, стипендіями та соціальними виплатами малозахищеним вер­ствам населення; заборгованість за комісійними, відсотками та іншими платежами, відповідно до кредитних угод чи боргових зобов'язань, перед кредиторами за користування кредитними ресурсами, термін платежів за якими настає у поточному році, та за гарантованими уря­дом позиками; заборгованість за внесками до міжнародних органі­зацій, зокрема оформлена за допомогою випусків векселів тощо.

Окремо потрібно наголосити на проблемі вирішення супере­чок щодо заборгованості господарюючих суб'єктів перед іноземни­ми суб'єктами господарювання та іноземними кредиторами. Відомі випадки, коли іноземні фірми розглядають борги суб'єктів господа­рювання як борги держави. Внаслідок цього виникають проблеми, які потребують урегулювання на міжурядовому рівні. Наприклад, в Україні заборгованість підприємства «Укрнафтогаз» перед PAT «Газ­пром» 1994 року було переоформлено на державний борг України, аби не допустити припинення постачання нафтопродуктів з Росії в Україну. Аналогічна ситуація виникла з боргами між українськими та туркменськими підприємствами³⁶.

До державного боргу повинна входити: заборгованість за основною сумою (принципал) і відсотками, комісійними, за якими настав термін сплати, та штрафними санкціями за прострочені пла­тежі, яка оформлена за допомогою випусків державних боргових зо­бов'язань (емітованих державою або від її імені) або укладанням міждержавних міжурядових договорів уповноваженими особами; за­боргованість, оформлена прийняттям необхідних правових актів дер­жавним законодавчим органом; заборгованість за гарантованими уря­дом країни кредитами, за умов настання гарантованого випадку. Дер­жава не повинна відповідати за зобов'язаннями, прийнятими україн­ськими суб'єктами господарювання, не уповноваженими на це чин­ним законодавством, чи з порушенням чинного законодавства.

Державна заборгованість має покриватися за рахунок коштів державного бюджету, якщо інше не передбачено чинним законодав­ством, і державних фондів, зокрема коштів НБУ. Наприклад, кошти Міжнародного валютного фонду (МВФ), які надходять в Україну для підтримки платіжного балансу та національної грошової одиниці, отри­муються, обліковуються НБУ та погашаються за рахунок коштів цент­рального банку нашої країни.

Подальший розгляд суті поняття «державний борг» потребує розгляду видів державного боргу, їх особливостей і чинників, які є підставою для здійснення класифікації державних боргів.