Питання для самоперевірки:

1. В чому заключається сутність економічного закону і закономірності?

2. Назвіть основні закономірності розміщення продуктивних сил.

3. Перерахуйте принципи розміщення суспільного виробництва.

4. Які Ви знаєте основні фактори, що впливають на характер територіального розміщення галузей і підприємств?

5. Сутність і роль соціальних і екологічних критеріїв у розміщенні продуктивних сил.

6. Яка відповідність економічних законів і закономірностей РПС?

7. Охарактеризуйте основні закономірності РПС.

8. Назвіть принципи РПС та визначіть їх роль у територіальній організації виробництва.

9. Чому у теорії РПС фактор розміщення є одним з центральних понять? Як групуються фактори?

Тема 2.Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та територіальна організація господарства.

Мета: уяснити сутність закономірностей, принципів і факторів розміщення продуктивних сил та регіональної економіки.

План

1.Зміст основних понять “закон”,”закономірність”,”принцип”, ”чинник”, їх об’єктивний характер.

2.Закономірності розміщення продуктивних сил.

1. Принципи розміщення суспільного виробництва.

1. Основні фактори і критерії, що впливають на розміщення продуктивних сил.

Рекомендована література:[19, 24-26, 31-38, 40, 46,48-52,54,57,59,62]

1. Зміст основних понять “закон”,”закономірність”,”принцип”, ”чинник”, їх об’єктивний характер.

Розвиток природи і суспільства характеризується наявністю багатоманітних і стабільних зв’язків і залежностей, які є проявом дії різних сил.

Найбільш загальні і суттєві взаємозв’язки і залежності між явищами і процесами в природі і суспільстві називаються законами.

Економічні закони – це необхідні і стійкі залежності між економічними явищами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг.

Останні, зокрема економічні закони поділяються на загальні закони, які діють упродовж всього існування людства(закон відповідності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил, закон відтворення, закон економії часу) і специфічні закони, що визначають економічний розвиток суспільства в межах певних конкретно-історичних епох або стадій (закон вартості, закон попиту і пропозицій, закон грошового обігу, закон нагромадження та ін.).

У конкретних економічних умовах загальні і специфічні закони виступають як закономірності. Таким чином, закономірність – це прояв дії одного або певної сукупності економічних законів. Закономірність, як і закон, відображає стійкі причинно-наслідкові зв’язки, однак закономірність відображає не однозначну залежність, а ймовірнісну, тобто результат дії різноманітних сил є передбачуваним, але точність такого передбачення може мати відхилення від реального. Знання і практичне використання законів і закономірностей у господарській діяльності дозволяє раціонально використовувати природно-ресурсний потенціал регіонів, оптимізувати економічну діяльність на національному та регіональному рівнях.

Реалізація законів і закономірностей потребує розробки певних правил їх застосування в різних сферах економічної діяльності.

Принципи – це стисло викладені науково обґрунтовані положення, тобто правила господарювання, якими мають керуватися суб’єкти економічної діяльності на певному етапі історичного розвитку. Під час розроблення принципів, визначення їх змісту та механізму реалізації враховуються також природно-економічні чинники.

Чинники – це сукупність аргументів (причин), які зумовлюють особливості розвитку певних економічних процесів у конкретному регіоні. Чинники визначають кількісні та кісні характеристики видів господарської діяльності. Чинники впливають на обсяги і напрями економічної діяльності, на визначення соціальних пріоритетів, вони є практичним інструментом вирішення економічних завдань.

Закони, закономірності, принципи та чинники мають об’єктивний характер. Вони є відображенням об’єктивної реальності.

2.Закономірності розміщення продуктивних сил (РПС)

Розглядаючи закономірності РПС, необхідно визначити зміст поняття РПС. Поняттям РПС охоплюються такі складові: розміщення населення та трудових ресурсів; розміщення природних ресурсів; розміщення виробництва і сфери обслуговування. Особливе значення мають конкретні складові – розміщення промисловості, сільського господарства, транспорту та групи галузей соціальної сфери.

Розглянемо основні закономірності розміщення продуктивних сил (ПС):

1. Соціальна спрямованість економіки. У Конституції, прийнятій на п’ятій сесії Верховної Ради 28 червня 1996 року задекларовано, що Україна проголошена соціальною державою. У ст. 3 ззадекларовано, що Людина визнається найвищою соціальною цінністю суспільства. Особливо наголошується на тому, що держава забезпечує соціальну спрямованість економіки, а отже, підпорядковує розвиток і РПС інтересам людини. Таким чином, дія закономірності соціального спрямування економічного розвитку і РПС в Україні закріплене Конституцією. Соціальна спрямованість економіки передбачає таке просторове РПС, за якого досягається найвищій соціальний ефект, забезпечується продуктивна зайнятість трудоактивного населення регіону як першооснови його жттєдіяльності та добробуту. Соціальна спрямованість РПС вимагає інтенсивного розвитку соціальної інфраструктури, створення сприятливих умов праці, забезпечення зниження техногенного і антропогенного навантаження на території.

2.Сталий розвиток вробництва. Ця закономірність визначає стратегічний напрям досягнення збалансованості економічної, соціальної та екологічної складових світової,національної та регіональної господарських систем. Ідея сталого розвитку полягає в

Єдності двох взаємопов’язаних процесів: по-перше, в скороченні, суворій економії ресурсоспоживанн, збереженні і відтворенні природно-ресурсного потенціалу а середовища життєдіяльності людей; по-друге, в забезпеченні підвищення добробуту населення всіх країн і регіонів.Ця вимога стає реальною за умови динамічного науково-технічного прогрессу і виористання його результатів. Сталий розвиток ПС України має відбуватися тільки на основі кардинальної структурної перебудови економіки, техніко-технологічного оновлення виробництва, інтенсивного розвитку наукомістких галузей, інформатизації та екологізації всіх сфер суспільного життя.

3.Планомірність і керованість. Великий досвід планування розміщення і розвитку ПС нагромаджено в Україні за часів СРСР. Після проголошення державної незалежності 1991 року Україна за минулі роки частково втратила цей досвід. Але й в умовах формування соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні розробляються коротко – і довгострокові прогнози та програми, які охоплюють як окремі галузі або їх комплекси, так і всю економіку України та її регіонів. Одним з інструментів забезпечення планомірного розвитку ПС є Державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, які розробляються відповідно до постанов кабінету Міністрів України. Головна мета їх розробки – формування на території регіону ефективного господарського комплексу на основі раціонального використання наявного ресурсного потенціалу території.

Керованість процесу розміщення і розвитку ПС України та її регіонів забезпечується державою шляхом проведення відповідної промислової, аграрної, структурної, інвестиційної, фінансово-кредитної та соціальної політики.

4.Забезпечення достатньої безпеки країни. До загального поняття національної безпеки включаються економічна, соціальна, інформаційна, демографічна, продовольча, енергетична, науково-технічна, оборонна безпека. Україна належить до країн світу, в яких склалася висока залежність розвитку матеріального виробництва від мінерально-сировинної бази. Тут виробляється близько 5% світового обсягу мінерально-сировинних ресурсів. У цілому наявна мінерально-сировинна база нашої країни спроможна забезпечити збалансований розвиток базових галузей промисловості та агропромислового комплексу, надходження валютних коштів. Разом з тим існує висока залежність України від імпорту енергоносіїв. Крім того, за рахунок власного виробництва лише наполовину задовольняються потреби в продукції целюлозно-паперової, текстильної і медичної промисловості.

5. Орієнтація в процесі вирішення конкретних питань РПС на забезпечення високої конкурентоспроможності продукції. Ця закономірність ґрунтується на врахуванні специфіки ринкової кон’юнктури, в основі якої - кількісне і якісне співвідношення попиту і пропозиції не тільки на товарному ринку, а й на ринку робочої сили, ринку капіталу. Прикладом незбалансованості попиту на робочу силу і її пропозиції є ринок праці в західних областях України, які традиційно належать до трудонадлишкових регіонів, або Донецький регіон з причини масового закриття шахт. Досягнення збалансованості вимагає підвищення рівня попиту на робочу силу через введення в дію нових промислових, сільськогосподарських та інфраструктурних об’єктів відповідно до професійно-кваліфікаційних характеристик основного резерву робочої сили.

6. Економічно ефективне РПС. Сучасне виробництво характеризується великими витратами на транспортування сировини, палива, готової продукції внаслідок територіальної віддаленості між окремими елементами виробництва. Ці витрати є вагомою часткою сумарних витрат і тому істотно впливають на рівень продуктивності суспільної праці. Раціональна територіальна організація ПС повинна забезпечувати найвищу продуктивність суспільної праці завдяки максимальній економії її за рахунок зменшення витрат на подолання територіального розриву між виробництвом і споживанням. Закономірність економічно ефективного РПС ПС реалізується через принцип наближення виробництва до джерел сировини, енергії та споживача.

7. Комплексний розвиток і РПС. Комплексний розвиток і ефективна спеціалізація відповідають найважливішій вимозі господарювання – досягненню найбільших результатів за оптимальних витрат. Функціональне поєднання і взаєпопов’язаний розвиток галузей на певній території дає економію за рахунок зниження витрат основного виробництва, а також здешевлення перевезень сировини і готової продукції, спільного використання виробничої інфраструктури.

Основними рисами комплексного розвитку економічних районів є :

- найбільш повне екологічно і економічно виправдане використання ресурсів регіону;

- раціональна галузева і територіальна структура господарювання, яка відповідає соціальним і економічним умовам регіону;

- тісний взаємозвязок і збалансованість усіх ланок господарства регіону.

8. Територіальний поділ праці. У результаті територіального поділу праці в господарстві формується така територіально-галузева структура, яка найбільш повно відповідає природним, демографічним, економічним і соціальним умовам регіону і потребам міжрегіонального ринку. РПС з урахуванням територіального поділу праці і спеціалізації регіонів знижує витрати виробництва і веде до підвищення ефективності господарства. У результаті розвивається ефективна територіальна спеціалізація з допоміжними і обслуговуючими галузями, формується господарський комплекс з його внутрішньою структурою і міжрегіональними зв’язками.

9. Територіальна концентрація виробництва. Територіальна концентрація виробництва і населення зумовлюються сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним положенням, загальною економічною ситуацією, а також історико-економічними особливостями розвитку території. Цей процес найбільш чітко проявляється у формуванні промислових утворень – центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон. Таким чином, закономірність територіальної концентрації виробництва відображає об’єктивну тенденцію, яка проявляється в отриманні додаткового економічного ефекту за рахунок просторової агломерації сфери матеріального виробництва і сфери послуг, розвитку територіальних поєднань промислових підприємств, локалізації господарської діяльності.

10. Глобалізація економіки та її регіоналізація. Сучасний етап розвитку економіки характеризується наявністю двох протилежних процесів – глобалізації економіки та її регіоналізації.

Глобалізація економіки проявляється через світовий ринок, який стирає межі між країнами, а регіоналізація розвивається завдяки централізації господарювання як особливого типу територіального управління економічними відносинами. Україна має певні конкурентні переваги у світогосподарській системі і тому може брати активну участь у глобальних економічних процесах. Це стосується, зокрема, унікального природно-ресурсного потенціалу, передусім рудних (залізо- та марганево-рудних) ресурсів, які можуть відіграти важливу роль у розвитку світової економіки як її природна база. Природні умови України суттєво доповнюються і наявним виробничим, людським та науково-технічним потенціалом.

3.Принципи розміщення суспільного виробництва

На основі пізнання законів і закономірностей розробляються принципи РПС та розвитку економіки регіонів.

Принципи – це сукупність головних ідей та вихідних положень, що формують першооснову РПС. Це також правила господарської діяльності та управління економіко, які повністю ґрунтуються на закономірностях РПС.

Основні принципи РПС:

1. Принцип раціонального розміщення виробництва. Суть цього принципу полягає в тому, щоб під час розміщення об’єктів досягалась висока ефективність народного господарства. Раціональне розміщення виробництва передбачає:

- наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії і води;- - - наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосередження трудових ресурсів;

- наближення массового виробництва малотранспортабельної продукції до місць її спживання;

- уникнення зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, готової продукції з одного регіону в інший;

- обмеження надмірної концентрації промисловості у великих містах, переважне розміщення нових промислових об’єктів у малих і середніх містах;

- охорона природи і забезпечення комфортних екологічних умов проживання населення.

2. Принцип комплексного розміщення виробництва. Згідно з цим принципом розміщення об’єктів передбачає:

- комплексне використання природних ресурсів та відходів їх переробки;

- раціональне використання трудових ресурсів різних вікових групп чоловічої і жіночої статі;

- встановлення ефективних виробничих звязків між підприємствами;

- створення єдиної виробничої і соціальної інфраструктури з метою обслуговування локальних виробничих комплексів та населених пунктів.

3. Принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва. Передбачає дотримання збалансованості між виробничими потужностями і обсягом виробництва, з одного боку, і наявністю сировинних, паливно-енергетичних, трудових, сільськогосподарських ресурсів регіону – з другого; дотримання пропорційності між галузями спеціалізації, допоміжними та обслуговуючими, між добувною і обробною ланками виробництва, а також між виробничою та соціальною сферами.

4. Принцип внутрішньодержавного та міжнародного поділу праці. Країна і регіони повинні розвивати ті галузі виробництва, для яких складаються найкращі умови: затрати праці є найнижчими і навколишньому природному середовищу завдається мінімальна шкода, а їх продукція є конкурентоспроможною і користується постійним попитом на міжнародному та внутрішньому державному ринках.

5. Принцип обмеженого центризму. Передбачається створення умов для розвитку ПС у регіоні з метою підвищення рівня його соціально-економічного розвитку. Однак, розвиток кожного регіону не повинен вступати у супуречність з державною регіональною політикою, яка розробляється з урахуванням загальнодержавних інтересів, що є приіоритетними.

6. Принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку районів ат областей. Передбачає збдиження територій за інтегральними показниками, що характеризують кінцеву результативність їх господарської діяльності (наприклад, валова додаткова вартість на душу населення). Реалізація цього принципу грунтується на всебічному розвитку регіональної інтеграції, використанні переваг територіальної концентрації виробництва.

7. Принцип забезпечення екологічної рівноваги. Передбачаєє формування екологобезпечного типу господарства, раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалу регіону. Під час вибору можливих варіантів розміщення виробництва перевага надається тим з них, які не створюють екологічної напруженості на певній території.

4.Основні фактори і критерії, що впливають на РПС.

Економічно ефективне розміщення і територіальна організація ПС можлива лише за умови врахування сукупності чинників, що впливають на ці процеси.

Чинники РПС – це сукупність причин, що зумовлюють вибір місця просторового розміщення окремих підприємств, їх груп і галузей.

Розрізняють такі групи чинників:

- сировинні (кількісні запаси і якісний склад природних ресурсів, умови їх експлуатації і використання, кліматичні, гідрогеологічні.

- екологічні (природоохоронні, комплексного використання природних ресурсів і чинники забезпечення сприятливих екологічних умов для життя і діяльності населення).

- технічні (досягнутий і можливий у перспективі рівень техніки і технологій).

- соціально-демографічні (забезпеченість виробництва трудовими ресурсами, стан виробничої і соціальної інфраструктури).

- економічні (вартість капіталовкладень, строки будівництва, ефективність виробництва, призначення і якість продукції, виробничі зв’язки, економіко-географічне і транспортне положення).

Серед природних чинників найважливішу роль відіграють сировинний, паливно-енергетичний, водний.

Сировинний чинник. Відомо, що витрати на сировину і матеріали в багатьох галузях промисловості становлять більше половини витрат. Такі виробництва і галузі називають матеріаломісткими.

Ступінь матеріаломісткості визначається відношенням суми витрат на сировину до вартості виробленої промислової продукції або зіставленням натуральних величин – ваги сировини та ваги готової продукції. Якщо таке відношення <1, то виробництво – не матеріаломістке, а якщо >1, то таке виробництво матеріаломістке.

Вирізняють галузі низької матеріаломісткості ( легка промисловість, машинобудування), середньої (вир-во електроенергії, електронного і транспортного устаткування), високо матеріаломісткості (обробна промисловість, переробка сільськогосподарської продукції, хімічна та нафтохімічна промисловість, вир-во шкіри та шкіряного взуття).

Паливно-енергетичний чинник. Виходячи з того, які питомі витрати палива та енергії характерні для різних виробництв, вирізняють три групи галузей:

- високоенергомісткі (де частка паливно-енергетичних витрат становить 30-45% витрат на сировину і матеріали);

- середньо- або малоенергомісткі (в яких частина паливно-енергетичних витрат становить лише 15-20%);

- неенергомісткі (де паливно-енергетичні витрати становлять менше 6%).

Водний чинник. У процесі виробництва промислової та сільськогосподарської продукції споживається велика кількість води Саме тому вплив водного Винника на розміщення виробницва має велике значення. Найбільш водомісткими є галузі хімії, чорної металургії, очищення первинної текстильної сировини.

Серед соціально-демографічних чинників особливе місце належить демографічному, трудовому, соціальному та споживчому чинникам.

Демографічний чинник. На характер розміщення і розвитку ПС істотно впливають різке падіння показників народжуваності та зростання загальної смертності, погіршення показників шлюбності, низька тривалість життя, несприятлива вікова структура населення.

Чинник робочої сили (трудовий). Вплив цього чинника на розміщення виробнцтва визначається кількістю затраченої праці на виробництво одиниці продукції – трудомісткістю виробництва. За ступенем трудомісткості виробництва галузі поділяються на такі групи:

- високотрудомісткі – з великими затратами праці (в людино-годинах) на одиницю продукції;

- середньої трудомісткості з меншими, ніж у першій групі затратами праці на одиницю продукції;

- не трудомісткі з мінімальними затратами праці на одиницю продукції;

Соціальний чинник. Включає соціальну інфраструктуру, що задовольняє потреби населення в освіті, охороні здоровя, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні, санітарно-гігєнічні умови. З розвитком ПС роль соціального чинника постійно підвищується.

Споживчий чинник. До районів і центрів споживання тяжіють переважно ті галузі, що зайняті обслуговуванням населення або ж виробляють малотранспортабельну продукцію.

Серед економічних чинників необхідно виділити транспортний, ринкової конюктури та економіко-географічного положення.

Транспортний чинник. Залежно від величини транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє до сировини або до споживачів. Якщо витрати перевищують вагу готової продукції, то підприємства вигідно розміщувати поблизу сировини і палива, бо це приводить до скорочення транспортних витрат.Коли витрати сировини і палива менші за вагу готової продукції, підприєства можуть бути розміщені на значній відстані від сировинних баз.

Чинник ринкової конюктури. Визначає Рух цін, цінних паперів, обсягів виробництва, зайнятості населення. Конюктура ринку складаєтьс Яна основі співвідношення між наявними на ринку матеріальним цінностями і послугами та потребами в них. Стимулом для розвитку виробництва є зростання попиту на вироблену продукцію, і навпаки, зменшення попиту веде до скорочення виробництва.

Чинник економіко-географічного положення. Економіко-географічне положення обєкта - це сукупність його просторових відношень до інших, які впливають або можуть впливати на його розвиток. До найважливіших віднощень належать відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, головних економічних центрів і вузлів.

Питання для самоперевірки.

10. В чому заключається сутність економічного закону і закономірності?

1. Назвіть основні закономірності розміщення продуктивних сил.

2. Перерахуйте принципи розміщення суспільного виробництва.

3. Які Ви знаєте основні фактори, що впливають на характер територіального розміщення галузей і підприємств?

4. Сутність і роль соціальних і екологічних критеріїв у розміщенні продуктивних сил.

47