22. Видавнича справа в україні 1914 – 1917 років

22.1. СИТУАЦІЯ З УКРАЇНСЬКИМ ДРУКОМ НАПЕРЕДОДНІ ЛЮТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917 Р.

22.2. ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ВИДАВНИЧОЇ МЕРЕЖІ

22.3. ПОЛІТИКА УКРАЇНСЬКИХ УРЯДІВ У ВИДАВНИЧІЙ СПРАВІ

22.4. КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ЯК ВИДАВНИЧИЙ ТА КНИГОЗНАВЧИЙ ЦЕНТР УНР

22.5. ВИДАВНИЧИЙ РЕПЕРТУАР

22.1. Ситуація з українським друком напередодні лютневої революції 1917 р.

Буквально другого дня після початку Першої світової війни — 2 серпня 1914 р.— російська влада в Києві заборонила видавати газету "Рада". Така ж доля незабаром спіткала і журнал "Українська Хата". А вже з початком наступного року, за наполяганням військових, спеціальним розпорядженням київського губернатора призупинялася діяльність усіх редакцій газет, що виходили "на малоросійському наріччі". Під це розпорядження потрапила ціла низка періодичних друкованих органів, що утворилися після обнародування царського маніфесту від 17 жовтня 1905 р., зокрема, найтиражніші місячники "Літературно-Науковий Вісник", "Україна", "Дзвін", "Світло", "Молода Україна" та інші.

Спроби властей у черговий раз накинути пута на українське друковане слово, скориставшись військовим станом, стосувалися не лише засновників новоутворених періодичних видань, а й видавництв. Запроваджуються вимоги отримання дозволу Київського цензурного комітету на кожне нове видання. Заборонницькі розпорядження доходять і до книжкових магазинів: закривається одна з найбільших українських книгарень у Києві — книгарня "Літературно-Наукового Вісника". Це значно ускладнило роботу утвореним у Києві після 1905 р. видавництвам із чітко окресленими українізаційними напрямками програм.

Навіть за цих умов видавці українських книг, хоча й епізодично, але все ж пробиваються до свого читача. У 1914 р. друкарня Першої Київської друкарської спілки випустила у світ підготовлену видавництвом "Час" невелику брошуру "Життя Тараса Шевченка", а також солідне дослідження С.Єфремова "Шевченко". Наступного року у Києві побачив світ науковий збірник, присвячений роковинам народження Тараса Шевченка. На додаток до цього видання тут і в інших містах України поширюється випущена в Одесі ще 1912 р. велика за обсягом (320 сторінок) збірка "із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів" з передмовою, упорядкуванням і примітками відомого українського бібліографа і критика М. Комарова — " Вінок Т. Шевченкові".

Потужну шевченкіану цього періоду доповнює благодійна акція видавництва "Час", здійснена 1910 р. Тут підготували і випустили нечуваним на той час накладом — 100 тисяч примірників — плакат з портретом і біографією символу української нації — Тараса Шевченка. У створенні цього плаката брали участь відомі українські маляри Ф. Красицький та І. Їжакевич. Текстову частину виконали Б. Грінченко, С. Єфремов, Ф. Матушевський. Кошти, виручені від реалізації цього друку, працівники видавництва пожертвували на спорудження пам'ятника поету в Києві.

Набула громадського розголосу акція студентів Київського університету, галичан за походженням, із збирання серед населення пожертв для закупівлі і відправки полоненим Російською армією солдатам із Західної України, висланих до Сибіру, українських книг. А двом найактивнішим членам цієї ініціативної групи — Поповичу та Лизогубу — вдалося навіть добитися дозволу на друк поеми І. Франка "Мойсей". В історичних обставинах, які складалися, для сотень і тисяч простих українців цей твір Каменяра був, як ніколи, доречний.

Аби обійти київські цензурні рогатки, починається друк українських книг поза Києвом і Харковом. Так, 1916 р. спочатку в Москві, а згодом в Одесі друкується і поширюється по Україні двотижневий літературно-наукових журнал "Слово". Того ж року в Миколаєві побачив світ "Словник Шевченкової мови" — упорядкований невідомим автором, який заховався під псевдонімом "Нестор-Літописець". На основі виданого В. Доманицьким 1907 р. "Кобзаря" тут подано алфавітний список слів, уживаних Шевченком. Книжка добре розходилася серед солдатів, для більшості з яких то було чи не перше знайомство з українським друкованим словом.

Окремими виданнями, невеликими за обсягами, пробиваються до читача художні твори В. Винниченка, Б. Грінченка, А. Кащенка, Лесі Українки, І. Франка. В Катеринославі продовжує друкувати свої розвідки про історію запорізького козацтва Д. Яворницький. Крізь кордонні перепони проникають на Велику Україну окремі львівські, коломийські, чернівецькі видання.

На період військового стану припадають і перші спроби заснування українських видавництв нового типу, діяльність яких організовувалася на добровільних внесках пайщиків з числа членів видавничого товариства. На таких засадах у 1916 р. виникло, зокрема, видавництво "Друкарь" у Петрограді.

Як поширювалися ці листівки серед українців в усіх регіонах Росії? Існувало кілька каналів. Серед них — і вкладання таких листівок у свіжі випуски українських часописів, які все ж виходили в імперії. Зокрема російськомовний, редагований С. Петлюрою в Москві, щомісячний журнал "Украинская жизнь", який мав на той час чи не найбільше передплатників. Він з 1912 р. друкувався в Москві. На основі публікацій часопису редколегія вирішила підготувати і випустити масовим накладом російською мовою книгу з промовистою назвою "Українське питання". Намір був вкрай актуальним з двох аспектів. По-перше, за обставин, коли російське суспільство вже втратило саму уяву про Україну як про національний організм і стало трактувати українство як простий "варіант російської культури", необхідно було через книгу аргументовано, ненав'язливе донести до масового неукраїнського читача багатющий матеріал, що характеризує український національний рух в його минулому і сучасному. По-друге, нагальною потребою стало пробудження, розворушення в значної частини української інтелігенції приспаної, а то й приглушеної національної самосвідомості, спонукання земляків до важкої просвітницької роботи серед народу.

Книга побачила світ на початку 1914 р. Рівно через рік редакція "Украинской жизни" перевидає свою новинку, а після закриття журналу більшовицькою владою 1917 р. "Українське питання" виходить третім виданням — переробленим і доповненим матеріалами, зібраними за гарячими слідами бурхливих подій. Одночасно в Москві було випущено ще одну книгу, присвячену споконвічним українським землям, — "Галичина, Буковина, Угорська Русь: історичний, географічний та етнографічний нариси". Успіху поширення книги серед читачів сприяло те, що писали її маститі автори — творці "Украинской жизни": М. Грушевський, С. Петлюра, Д. Донцов, В. Дорошенко, С. Єфремов, С. Русова, М. Сумцов та інші.